За структурою парламенти бувають однопалатні і двопалатні. Держави з федеративною формою державного устрою будують парламент на двопалатній основі.

Двопалатність виникла спочатку як досягнення компромісу між різними соціальними силами в боротьбі за владу. У сучасних умовах двопалатність потрібна для того, щоб забезпечити рівновагу в парламенті з метою вдосконалити законодавчу діяльність, представляти інтереси суб´єктів федерації у федеративних державах та інтереси адміністративних одиниць — в унітарних, а також щоб зберегти історичні традиції своєї країни. Уперше двопалатність узаконено в Конституції США 1787 p.

У сучасній Європі дванадцять країн мають однопалатний парламент. Серед країн Східної Європи двопалатність утверджено в Росії, Польщі, Румунії й Хорватії.

Двопалатний парламент ділиться на верхню і нижню палати. Для верхніх палат універсальною назвою є "сенат". Цю назву, яку вперше було вжито в Конституції США, запозичено з історії Стародавнього Риму. Однак у деяких країнах, зокрема у Великій Британії й Японії, верхні палати наз відповідно палатою лордів і палатою радників.

Для нижніх палат широко вживаною назвою є "палата депутатів". Низка нинішніх конституцій фіксують й інші назви палат: Національні збори (Франція), палата громад (Велика Британія, Канада), сейм (Польща). Відмінність між верхньою і нижньою палатами полягає в способі формування їх.

Дострокове припинення повноважень парламентів та іх палат.

Парламент припиняє свої повноваження після обрання нового складу парламенту, як тільки останній приступить до роботи (в деяких країнах після прийняття присяги депутатами).

Парламент може бути розпущений достроково. За конституціями США, Мексики, КНР, Куби не існує інституту дострокового розпуску парламенту.Дуже рідко, але в деяких країнах президент може розпускати дві палати парламенту (Італія).Як правило розпуску підлягає нижня палата та однопалатний парламент, а верхня палата припиняє свої повноваження на час розпуску нижньої палати (Польща).

Буває, хоча й рідко, що верхня палата може здійснювати свої функції при відсутності нижньої палати, і навіть в якійсь мірі заміщати її, даючи чи не даючи згоду на видання президентом тимчасових актів, які мають силу закону. Розпуск парламенту обмежений рядом умов.

Так, він не може бути розпущеним в умовах воєнного чи надзвичайного стану протягом декількох місяців, (як правило шести, у Білорусії – рік) до закінчення строку його повноважень чи після початку засідання наново обраного парламенту. Також він не може бути розпущений президентом за декілька місяців (як правило шість) до закінчення терміну його повноважень.

Обмежується і число розпусків (наприклад не більше одного в рік – в Румунії, не більше як один раз з однієї і тієї ж підстави – протягом терміну повноважень президента в Греції, Австрії, не більше двох разів протягом терміну повноважень президента Угорщини). В рідких випадках до розпуску парламенту президент повинен провести з цього приводу референдум (Єгипет).

Розпуск парламенту може здійснюватися з різних підстав:

- при вираженні недовіри уряду з ініціативи парламенту;

- при відмові у довірі, коли це питання ставиться урядом;

- якщо парламент не може сформувати уряд в певний термін (21 день в Польщі) чи почати пленарні засідання (30 днів в Україні);

- якщо парламент не приймає бюджет протягом певного строку (3 місяці – Польща);

- якщо неодноразово позбавляє довіри уряд протягом певного строку (в Угорщині – 4 рази протягом року);

- якщо парламент не здатний прийняти рішення (Чехія);

- якщо парламент не висловив довіри уряду, який він же і сформував;

- якщо парламент неодноразово відхиляє кандидатуру прем’єр-міністра, запропоновану президентом (двічі – в Білорусії, чотири рази - Швеція).

В перелічених випадках глава держави вправі, але не зобов’язаний розпустити парламент, може відправити у відставку уряд чи при не затвердженні бюджету ввести в дію бюджет минулого року.

В дуалістичних монархіях чи напівпрезидентських республіках глава держави, розпускаючи парламент діє за власною ініціативою, а в парламентських республіках відповідна вказівка може походити і від уряду.

28. Сутність вільного та імперативного депутатського мандату. Відкликання депутата (представника): поняття, сутність (навести приклади).

Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру.

Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу.

Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру.

На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку.

Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність трьох елементів: 1) обов’язковість наказів виборців для депутата; 2) обов’язкова звітність депутата; 3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення.

В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат.

Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів.

29. Поняття уряду, його характерні риси. Види урядів

під урядом розуміють державний колегіальний орган, за допомогою якого здійснюється щоденне поточне керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, який здійснює виконавчу і розпорядчу владу в країні.

Уряд, як верхівка виконавчої влади, у більшості країнах здійснює загальне управління справами держави, керує її внутрішньою та зовнішньою політикою.

- У парламентських країнах формування уряду здійснюється тією партією (партіями), які мають більшість у парламенті.

- Президентська форма правління характеризується тим, що Президент очолює уряд, який не несе відповідальності перед парламентом.

- Змішана (дуалістична) модель уряду існує в Франції, яка полягає в тому, що президент призначає Прем’єр-міністра, який керує діяльністю уряду і голову у Раді міністрів

Види урядів.

За партійним складом розрізняють такі види урядів:

1. однопартійний уряд - в тих парламентський державах, в який яка-небудь партія має більшість місць у парламенті,характерно для країн з двопартійною системою (Великобританія, Австралія, Канада) і країн з однією домінуючою партією; в президентських республіках також формується однопартійний уряд, оскільки глава держави призначає міністрів із своєї партії.

2. Безпартійний уряд, - до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. Такий уряд не може впроваджувати в життя політику однієї партії, тим більше, що загальне керівництво таким урядом здійснює безпартійний, чи формально безпартійний президент.

3. Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується багатопартійний (коаліційний) уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. Лідери партій ділять між собою міністерський пости.

4. Безпартійні уряди в свою чергу поділяються на:

1) ті, які характерні для країн з абсолютною монархією, де взагалі відсутні політичні партії (Саудівська Аравія, ОАЄ, Оман, Катар);

Ті, які створюються в певні кризові моменти (це службові, ділові, чиновницькі, робочі уряди) (Португалія, Італія, Марокко).