У постсоціалістичних країнах також конституційним правом закріплений інститут одноособового глави держави (Болгарія, Чехія, Польща та ін.).



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

У постсоціалістичних країнах також конституційним правом закріплений інститут одноособового глави держави (Болгарія, Чехія, Польща та ін.).



Державне право зарубіжних країн розглядає главу держави як носія вищої виконавчої влади, а також як вищого представника держави у сфері міжнародних відносин. Так, ст. II (розд. 1) Консти­туції США 1787 p. говорить: «Виконавча влада здійснюється Президентом Сполучених Штатів Америки...». Про широкі влад­ні повноваження глави держави свідчить і Конституція Іспанії 1978 р., у ст. 56 якої записано: «Король є главою Іспанської дер­жави, символом її єдності й сталості. Він є гарантом правильного функціонування державних інститутів; здійснює вище представ­ництво Іспанії у міжнародних відносинах, особливо з націями, з якими вона пов'язана історично, а також здійснює функції, на­дані йому Конституцією і Законом».

Однак між тими значними повноваженнями, якими наділяє главу держави Конституція, і тією реальною роллю, яку він віді­грає у суспільно-політичному житті конкретної країни, нерідко існує розрив. Останній залежить від багатьох чинників, насампе­ред, від форми правління, політичного режиму і соціально-полі­тичного становища у країні, від історичного етапу й рівня соці­ально-економічного розвитку країни, від того становища, яке зай­має глава держави у діловому світі своєї країни, а у президентів -й від порядку їх обрання.

Більш широкими і реальними владними повноваженнями во­лодіє глава держави тієї країни, де він одночасно є носієм вико­навчої влади і очолює уряд (США, Франція, Чехія). Дещо мен­шою мірою помітний його вплив на формування державної полі­тики у парламентарних монархіях (Великобританія, Японія) і парламентарних республіках (Німеччина, Італія, Угорщина). Але не можна дану тезу розглядати як обов'язкову закономірність, тому що на різних етапах історичного й соціально-економічного розвитку зарубіжних держав, залежно від мінливих методів здійснення влади, один із згаданих вище чинників може мати ви­рішальне значення, а інші можуть виявлятися у згладженій формі. Так, у сучасній Іспанії, яка за формою правління є парламентар­ною монархією, глава держави - король Хуан Карлос І - посідає вельми помітне місце у вирішенні соціально-економічних і полі­тичних проблем країни.

Інститут глави держави своєю появою зобов'язаний абсо­лютній монархії, хоча є суто буржуазним. У тих зарубіжних краї­нах, де буржуазія у боротьбі за владу була достатньо організована, згуртована й сильна, де вона досягала перемоги над аристокра­тичною феодальною знаттю, буржуазно-демократичні революції завершувалися, як правило, поваленням монархів, їх відправлен­ням на ешафот, встановленням демократичнішої республікансь­кої форми правління на чолі з главою держави, який обирався. Навпаки, у країнах, де буржуазії не вдавалося через свою слабкість остаточно перемогти феодальну аристократію, де вона була зму­шена йти на компроміс із силами, що прийшли до влади, цей ком­проміс завершувався збереженням старого феодального інститу-монарха (так було, наприклад, у Великобританії, Сканди­навських країнах і т. ін.).

Щоправда, сучасні монархії - далеко не ті, якими вони були за середньовіччя. У багатьох монархічних державах під впливом демократичних сил монархи згідно з нормами конституцій були позбавлені своїх великих прерогатив і за ними залишилися в ос­новному представницькі та церемоніальні функції.

Видатний фахівець правової системи Японії Цунео Інако у своїй праці зазначає: «Конституція Японії відводить імператору роль декоративної прикраси державного механізму. Імператор не є ані правителем Японії, ані главою держави».

Функції та повноваження глави держави у зарубіжних країнах(навести приклади).

Численні повноваження глави держави можна звести до п'яти основних груп: а) у сфері управління й формування уряду; б) у законодавчій галузі; в) у плані зовнішньої політики; г) у судовій галузі; д) надзвичайні повноваження. Глава держави як одноособовий носій влади щодо управління країною здійснює свою виконавчо-розпорядчу діяльність щодо впровадження у життя економічного та політичного курсу, за­конів, спираючись на урядові структури й адміністративний апа­рат держави. У зв'язку з цим виявлення його ролі у справі фор­мування уряду й адміністрації має істотне значення.

У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Глава дер­жави за цих форм правління виступає практично як одноособо­вий носій виконавчої влади. У США призначення членів кабінету президентом формаль­но здійснюється «за порадою і згодою Сенату». Участь глави держави у формуванні уряду парламентарних республік і парламентарних монархій має суто номінальний характер, оскільки останній форсується і очолюється лідером партії більшості нижньої палати парламенту.

В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічника­ми й довіреними особами. Це апарат помічників і радників глави держави, які набувають дедалі вагомішої сили в управлінні держа­вою, ніж відповідні міністри. За приклад може правити діяльність виконавчого апарату при президенті США, створеного у 1939 р. (під час президентства Ф. Д. Рузвельта), або апарату Єлисейсь­кого палацу при президенті Франції, який певні політики імену­ють «першим урядом» країни, а Раду Міністрів - «другим».

Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням ба­гатьох організаційних прерогатив. Глави держав наділені широкою регламентарною владою. Ви­дані ними нормативні акти повинні мати підзаконний характер і загальнообов'язкову силу на всій території країни. Це, наприк­лад, виконавчі накази, директиви та інструкції президента США, постанови й розпорядження президента Німеччини, декрети й постанови президента Італії, декрети та укази короля Іспанії, укази президентів Болгарії, Чехії тощо. Повноваження глави держави у законодавчій галузі стосують­ся як законодавчої ініціативи й утвердження законопроектів, так і промульгування (опублікування в офіційному виданні) законів.

23. Монарх: особливості конституційно-правового статусу (навести не менше 5 прикладів).

Статус монарха характеризується насамперед тим, що він владарює за власним правом. Його влада є непохідною від волевиявлення якогось іншого державного органу або виборчого корпусу, що притаманне республікам. У конституціях більшості монархій містяться положення про те, що монарх не несе політичної відповідальності за свої дії як глави держави або як формального глави виконавчої влади. Вважається, що він діє за порадою своїх міністрів, які і несуть відповідальність. Правове становище монарха, на відміну від президента, характеризується двома основними особливостями.

· По-перше, влада монарха юридичне вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Він владарює безстроково (обмежено чи абсолютно) за власним правом і вважається джерелом усієї державної влади у країні.

· По-друге, влада монарха спадкова й переходить від одного представника царюючої династії до другого за встановленим законом порядком. Монарх як глава держави, на відміну від президента, володіє рядом прав і прерогатив. Це і суто зовнішні атрибути монаршої влади, і така досить серйозна прерогатива, як абсолютне вето.

В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади.Þ Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха.
В дуалістичні монархії повноваження монарха також доситьÞ широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди є ще посада прем’єр-міністра.
А в конституційній монархії монарх наділений найменшимиÞ повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії.

Особливістю конституційного статусу монарха є:

Наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідування, як правило, визначається конституціями. В розвинутих країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийняті такі системи престолонаслідування: салічна (Бельгія, Норвегія, Японія), кастильська(Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція), австрійська (Нідерланди), шведська, арабська.

До особливостей конституційного статусу монарха слід також віднести наявність у нього спеціальних особових прав, пільг і привілеїв, зокрема права на титул. Прийняті такі титули монархів, як імператор, король, великий герцог, князь, султан, емір тощо, до яких звичайно додають різні почесні іменування монарха, назви територіальних володінь та в яких вказують на династичні зв'язки.

Одним з особових прав монарха є право на державне утримання за рахунок так званого цивільного листа — особливої статті у державному бюджеті, де визначені кошти на утримання монарха, а також звичайно його найближчих родичів та двору. Передбачає цивільний лист і деякі інші витрати, пов'язані з інститутом монархії. За своєю природою він не стосується майна, що є у власності монарха та його сім'ї.

Однією з особливостей статусу монарха є те, що в конституціях деяких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція). Аналогічні положення можна знайти в конституціях, прийнятих у так званих мусульманських країнах, форма правління яких визначається як дуалістична монархія (Бахрейн, Йорданія, Катар, Кувейт, Марокко). Цієї умови додержуються і в абсолютних монархіях, де не існує конституцій (Оман, Саудівська Аравія). Нерідко монархи проголошуються духовними лідерами на теренах своїх країн.

24. Особливості конституційно-правового статусу президента в зарубіжних державах (навести не менше 5 прикладів).



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 110; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.011 с.)