Суспільний устрій. Органи управління. Виникнення права

Історія Стародавньої Греції розвивалася майже одночасно і у взає­мозв'язках з історією країн стародавнього Сходу. Більше того, як за­свідчують розкопки останніх десятиліть, південь Балканського півос­трова є одним з найдавніших місць людського поселення — тут жили люди ще в добу палеоліту. УIII тис. до н.е. на Балканському півострові, особливо на півдні та на островах, існувало вже відносно розвинене суспільство, зокрема, висока крітомікенська культура і писемність. Жили тут племена пеласгів та ін. Водночас у цей період, як розповіда­ють стародавні джерела, відбуваються постійні великі переміщення народів. Так, наприкінці III тис. до н.е. у центральну та південну части­ну Балканського півострова з півночі переселяються племена ахейців та іонійців, а в XII ст. до н.е. — грецькі племена дорійців. У І тис. до н.е. давньогрецькі племена остаточно переселились і сформувались. Отже, на півночі Греції і частково в середній частині проживали еолійці. Східну частину середньої Греції, Аттіку та деякі острови заселяли іонійці. Ахейці оселились на півночі та в центрі Пелопонесу, а на півдні — дорійці. Впродовж тривалого часу греки розмовляли на різних діалек­тах, а єдина мова сформувалася лише в період еллінізму.

Дорійське завоювання Балкан прискорило розклад первіснооб­щинного ладу як у завойовників, так і у завойованих. Ще одним на­слідком цього завоювання було масове переселення переможених (ахейців, іонійців) зі своїх земель на острови та узбережжя Малої Азії. Тут виникають їхні численні колонії (у тому числі Троя, Ефес, Галікар-нас). Грецькі колонії виникають і у Північній Африці, Італії, навіть Франції (Массалія — нині Марсель) та Іспанії (Сагунт), Криму і Кав­казі. Колонізації сприяли й такі фактори, як нестача придатних для заселення й обробітку земель. З тогочасних джерел дізнаємось, що в Греції навіть виникала необхідність обмежувати дітонародження, зокрема синів, щоб не дробити господарство. Адже Балкани — країна гориста, і землеробство було можливим тільки на рівнинах, тому хліб довозили. На схилах гір вирощували виноград, оливки, фрукти, але у зв'язку з бідністю грунтів на це витрачали багато праці. Розвивалося скотарство, проте через нестачу прісної води це була переважно дрібна худоба — кози, вівці та ін. Водночас Греція була достатньо багата на корисні копалини: залізо, мідь, срібло, золото, глину, будівельні мате­ріали (камінь, мармур, граніт). Отже, інтенсивно почало розвиватися ремесло. Географічне положення Греції (тепле море, берегова лінія з численними затоками, безліч островів та ін.) сприяло розвитку мо­реплавства, рибальства, морської торгівлі. Економічному розвиткові Греції сприяла і близькість до країн стародавнього Сходу, які вступи­ли на історичну арену швидше й економічно та культурно були роз-виненішими.

Отже, як зазначалось, дорійське завоювання і переміщення племен прискорили розклад родоплемінних відносин. Розвивається приватна власність, поглиблюється майнова нерівність, відбувається класоутво-рення. Особливо інтенсивно ці явища спостерігаються у ХІ-ІХ ст. до н.е. В історії цей період називають "гомерівським" за іменем легендарно­го сліпого співця Гомера, якого стародавні греки та в пізніші часи вва­жали автором знаменитих епічних поем "Іліада" й "Одіссея" (нині це беруть під сумнів). Тривалий час майже всі знання про цей період чер­пали саме з цих творів. Потім їх доповнювали численними археологіч­ними знахідками.

Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщин­ного ладу. Населення поділялося на роди, декілька родів об'єднували­ся у фратрію, а декілька фратрій — у плем'я, так звану філу. Членів філ пов'язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу (власне опікунське божество та осередок його куль­ту). Племена вже об'єднувалися в невеликі народи, родові відносини ще були міцними. Людина, котра не належала до якогось _р_оду_, була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась. Зберігається зви­чай кривавої помсти. Залишити вбивство родича без помсти вважали безчесним, це викликало б гнів богів і накликало б біду на весь рід. Проте вбивця за згодою роду міг відкупитися — заплатити штраф родичам вбитого або піти у вигнання. Земля перебувала ще у колек­тивній власності общини (роду), але була розбита на ділянки, якими володіли окремі сім'ї. Спочатку ділянки розподіляли щороку за жере­бом (клерос), потім вони закріплювалися за сім'ями назавжди, а врешті перетворювалися у приватну власність і були одним з основних мірил багатства.

Населення, крім землеробства, активно займалося скотарством, ре­меслами, торгівлею. У гомерівських поемах згадуються лікарі, ворож­бити, гончарі, ковалі, зброярі, кушніри, столяри, каменярі та ін. Здійснюється перехід до використання заліза, золотих і срібних виробів. Виникають численні укріплені міста, які стають осередками господарсь­кого, культурного, політичного життя. Розвивається торгівля. Платежі здійснюють спочатку зерном, худобою та іншим, потім з'являються гроші. Однак загалом господарство мало ще натуральний характер, продукція виготовлялася головно для власного вжитку і споживання. Численні ремісники працюють не у власних майстернях, а вдома у за­мовника, користуючись його матеріалом і знаряддям.

У цю епоху з'являється вже рабство, яке має домашній характер. Рабів ще небагато, здебільшого — це домашні, дворові люди, які до­помагають вести господарство, у польових роботах чи ремеслі, пасуть худобу, їхня праця не є основною в господарстві. Іноді господарі да­ють їм невеликі земельні ділянки, хату, дозволяють мати сім'ї.

Серед вільних поглиблюється майнова і соціальна диференціація. Верхівка общини поступово виділяється в родову знать — це вожді, старійшини, герої. Вони володіють кращими і більшими наділами землі, мають багато рабів, худоби, золото, срібло. До них потрапляють в економічну залежність щораз більше збіднілих общинників, котрі позичають у багатіїв зерно, інвентар, насіння, гроші. Чим людина ба­гатша, тим вона впливовіша, авторитетніша, краща. Вже у поемах Го-мера біднота характеризується як елемент ненадійний, хиткий, непев­ний, словом — жалюгідний. Але багатії і знать ще не зовсім відокре­мились у суспільстві. Вони особисто працюють у своєму господарстві, виконують різні, у тому числі важкі роботи.

Організація суспільства гомерівської доби

Держави у греків у той час ще не існувало, проте певні органи уп­равління суспільством, безумовно, існували. Найважливішими з них були такі постійнодіючі органи:

\)Рада старійшин — буле. До її складу входили всі старійшини роду, а якщо їх було надто багато, то обирали осіб з їхнього середовища. Своя рада старійшин була не тільки у кожному роді, а й у фратрії та пле­мені. Старійшини виступають представниками даного роду, фратрії, філи, у переговорах з чужинцями чи іншими грецькими племенами дають клятви від імені общини, беруть участь у родоплемінному суді. Вони ж разом з вождем розв'язують усі питання стосовно життя і діяльності роду, фратрії, філи. В епоху Гомера рада старійшин — це вже не зібрання мудрих, досвідчених літніх людей, а орган найважливіших представників родової знаті, заможної верхівки суспільства.

2)Вождь — базилевс. Його обирали всім чоловічим населенням роду, фратрії, філи. Це — військовий керівник, воєначальник, який команду­вав військом і мав завдання захищати народ і землю. Базилевс — це не король, не правитель з необмеженою владою чи щось подібне до того. По-перше, його обирав народ, він відповідав перед народом і був його лідером. Він був рівним серед своїх воїнів, спав і харчувався разом з ними, у битвах з ворогами виступав у перших рядах війська. Однак на­кази його були обов'язкові до виконання. На війні він мав необмежене право життя і смерті над своїми воїнами. Він повністю відповідав та­кож за результати битви. Зате у випадку перемоги він діставав кращі трофеї, більше, ніж інші воїни, рабів та почесті. У мирний час влада базилевса мала швидше "батьківський" характер: він розглядав і ви­рішував різні поточні справи, спори і конфлікти, управляв життям колективу, приносив разом з жерцями жертви богам, керував релігій­ними обрядами тощо. Разом із_ старійшинами базилевс розв'язував різні важливі справи, судив з ними порушників традицій і звичаїв.

На користь базилевса були встановлені серед населення певні по­жертви, якими покривали його витрати, наприклад, на прийняття чу­жоземців, бенкети і подарунки для них та інших почесних гостей. Ба-зилевсу виділяли найкращу ділянку землі — теменос. На випадок його одруження чи одруження його дітей населення робило внески, зате всіх запрошували до нього на святкування. Ні корон, ні мантій бази-левси не носили. Єдиною відзнакою їхньої влади був скіпетр — багато прикрашений жезл або посох.

3)Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. їх скликали базилевс чи рада старій­шин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших про­блем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, сти­хійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки спеціальний жезл, — знак того, що він виконуватиме публічну фун­кцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко пове­сти за собою маси. Збори повинні були закінчуватися до заходу сонця.

Дальший розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь і за­собів виробництва, поглиблення соціальної та майнової диференці­ації, збільшення кількості рабів і посилення їх експлуатації, щораз ширше використання рабської праці в усіх галузях господарства — усе це призводить до остаточного розкладу родоплемінних відносин,

первіснообщинного ладу загалом. У VIII—VII ст. до н.е. в Греції зміцнюється влада і зростають привілеї родової знаті. З'являється бор­гове рабство неоплатних боржників. Дедалі більше майнове розшару­вання породжує гострі соціальні та політичні суперечності між родо­вою аристократією, яка тепер уже перетворилася на правлячу групу багатих землевласників, та простим міським і сільським населенням — демосом — нащадками рядових общинників гомерівської доби. По­ступово виникає і посилюється торгово-реміснича верства міського населення, не пов'язана безпосередньо з сільським господарством. Де-"~мос, зокрема міський, зі зміцненням своєї економічної сили почав ак­тивніше домагатися своєї участі в управлінні суспільством і водночас обмеження влади родової аристократії. Це був період зародження у Греції державності.

На території Балкаи виникло багато невеликих так званих держав-полісів (поліс-місто). Форми правління у них були різними. Спочатку здебільшого виникали тиранії. Тирани — одноособові правителі — вихідці з аристократії, що примкнули до демосу, або з верхніх про­шарків самого демосу. Вони проводили енергійну політику обмежен­ня прав старої родової знаті, конфісковували частину її земель, вбива­ли або виганяли найактивніших прибічників старих порядків. Попри всю недосконалість тиранії це була прогресивна на той час форма вла­ди. Щоправда, тирани часто проводили непослідовну політику і тим самим налаштовували проти себе демос, що їх обрав. Ранні тиранії були недовгочасними. Поваливши владу аристократії і відкривши простір для діяльності демосу, тирани втрачали свою владу і виявлялися не­потрібними. Під час тиранії зростали і набували політичного досвіду і політики, які послідовніше відстоювали інтереси демосу, в результаті; народ знову повставав — тепер уже проти тиранії.

Після повалення тиранії в найбільш економічно розвинених по­лісах звичайно встановлювали нові форми правління демосу. Зокре­ма, у тих полісах, де майнове розшарування громадян було порівняно невеликим, виникала стародавня демократія ("демос" — народ, "кра-тос" — правління, влада), тобто правління вільних корінних жителів, усього поліса. А в тих полісах, де майнове розшарування виявилося різким і вплив багатіїв великим, виникала олігархія (тобто влада неба­гатьох). Слід чітко розуміти відмінність між аристократією (теж вла­дою небагатьох) і олігархією. Аристократія була владою в ранньора-бовласницькому суспільстві, яке щойно виникло після розкладу родо­вого ладу. Це влада родової знаті. Олігархія виникає на вищому еко­номічному і соціальному рівні. Олігархами були не обов'язково родові аристократи. Влада олігархів ґрунтувалася на їхньому багатстві та пов'язаній з ним економічній і політичній могутності. В складі олі­гархів були і найбагатші представники демосу, і нащадки родової арис­тократії.

Рабовласницька демократія й олігархія, які виникли в VI ст. до н.е., повністю розвинулися в V ст. до н.е., тобто вже в наступному, класич­ному періоді.

Отже, на території Греції з розкладом первіснообщинного ладу утворилося багато відносно невеликих держав. Що зумовило їх появу? Причини слід шукати насамперед у природних та економічних умовах розвитку Греції. Природні умови — високі дикі гори, порослі густими лісами, урвища, ущелини, які покривають Балканський півострів, не сприяли об'єднанню племен, єдиному господарському розвитку, фор­муванню єдиного внутрішнього ринку, встановленню тісних контактів та взаєморозумінню між людьми. Навпаки, природні умови їх роз'єд­нували. Крім того, Греція була заселена різними народами, які прийш­ли туди в різні часи, були на різному ступені соціального розвитку, являли собою різні племена, кожне зі своїми мовними, етнічними, ре­лігійними та іншими особливостями.