Інтереси. Їх особливості, види, розвиток та формування

Інтереси. Їх особливості, види, розвиток та формування

Інтерес - це емоційний вияв пізнавальних потреб особистості. Суб'єктивно інтереси розкриваються у позитивному емоційному бажанні глибше пізнати об'єкт, зрозуміти його. Роль інтересів у тому, що вони є спонукальним механізмом пізнання, змушують особистість шукати шляхів, засобів задоволення того чи іншого бажання.

Розрізняють інтереси за змістом, метою, шириною, глибиною, за стійкістю і дієвістю.

ü За метою інтереси поділяються на безпосередні й опосередковані. Безпосередні інтереси зумовлює емоційна привабливість об'єкта. Наприклад, інтерес до розв'язання задач, кросвордів, до спілкування з друзями тощо. Люди, мотивом діяльності яких є безпосередній інтерес, мають так звану ділову спрямованість і дістають задоволення від самого процесу роботи. Опосередкований інтерес виникає щодо результату діяльності, хоча сам процес не завжди цікавить суб'єкта. Оптимальним для результату діяльності є поєднання безпосередніх та опосередкованих інтересів.

ü За глибиною інтереси поділяють на поверхові і глибокі. За широтою - на широкі і вузькі. Широкі інтереси розподілені між багатьма об'єктами; вузькі сконцентровані в одній галузі. Цінна риса особистості - багатофокусність інтересів у кількох, не пов'язаних одна з одною сферах діяльності. Багатофокусність інтересів особливо сприятлива для зміни видів діяльності - кращого засобу відновлення затраченої в ході роботи енергії. Отже, вузькість чи широту інтересів оцінюють за їхнім змістом.

ü За стійкістю інтереси поділяються на стійкі і нестійкі. Стійкість інтересу зумовлює тривалість збереження його інтенсивності. Стійкий інтерес є сигналом, показником здібностей людини. Інколи інтерес до чогось не згасає все життя, наприклад, захоплення професією. Нестійкість інтересів, коли вони набувають характеру пристрасних, але короткочасних захоплень, є віковою особливістю, яка стимулює пошук покликання й допомагає виявити здібності.

Трапляються різні поєднання інтересів: в одних індивідів вони широкі, різнобічні, глибокі, в інших - широкі, але поверхові, ще в інших глибокі, але вузькі. У цьому плані оптимальним є такий тип людини, в якої на тлі широких, різноманітних інтересів є центральний, основний.

Важливим чинником формування пізнавального інтересу виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу.

Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються під час навчання, - все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних орієнтацій та спрямованості на цінності суспільства.

Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається певна залежність рівня сформованості пізнавальних інтересів учнів від усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.

Мораль як соціальна норма. Етапи та психологічні критерії морального розвитку людини.

Мораль розуміється як загальноприйнята у суспільстві модель поведінки й ставлення одного індивіда до іншого. Моральні норми, як незліченну кількість разів перевірені людською практикою цінності співіснування (чесність, вірність, прямота, ставлення до іншого, як до собі подібного), лежать в основі стабільного й довготривалого існування будь-якої спільноти. На відміну від правових, моральні норми не передбачають якихось зовнішніх санкцій у випадку недотримання їх. Основною інстанцією, яка контролює моральні норми, виступає совість конкретної людини як суб'єкта моральної поведінки.

Моральна саморегуляція поведінки може бути як навмисною, довільною, так і безпосередньою. У першому випадку людина свідомо приймає рішення діяти відповідно до моральних вимог і, контролюючи власну поведінку, виконує цей намір, навіть якщо він входить у суперечність із її безпосередніми бажаннями. Усвідомлення виконаного морального обов'язку дає такій людині змогу зберігати самоповагу й позитивне ставлення до себе. Мимовільна моральна регуляція має інший механізм. Тут людина чинить морально від того, що моральні мотиви просто є сильнішими порівняно з усіма іншими стимулами її активності. Безпосередня моральна поведінка не передбачає ані зовнішнього, ані внутрішнього тиску на людину. Її позитивне ставлення до себе за таких умов підтримується природністю поведінки.

Моральна саморегуляція формується двома шляхами. Перший, характерний для ранніх стадій онтогенезу, — це формування моральних звичок через закріплення певних форм поведінки, розвиток моральних почуттів у ході стихійного нагромаджування морального досвіду. Дійсний моральний смисл таких звичок стане зрозумілим дитині значно пізніше. Тут передбачається несвідоме ставлення. Таким способом закріплюються елементарні правила й норми (вітатися, поступатись місцем людині похилого віку), створюються передумови для засвоєння складніших моральних вимог. Останні засвоюються іншим способом у ході самовиховання: спочатку довільно, під особистісним контролем, на противагу іншим бажанням, а надалі вже безпосередньо. Це і є другий шлях, на якому свідомо засвоєні моральні принципи, збагатившись відповідними переживаннями, стають мотивами поведінки, тобто перетворюються в переконання особистості, які складають ідеальне підґрунтя її совісті.

Формування моральних інстанцій у дитини в психології тісно пов'язується з її індивідуальним розумовим розвитком. Розвиваючи цю ідею, яку вперше висунув Ж. Піаже й підтримав Л. Виготський, Л. Колберг запропонував теорію морального розвитку особистості, яка містить кілька рівнів з відповідними стадіями, кожна з яких зумовлюється певною інтелектуальною спроможністю дитини певного віку.

Назва рівня	Технічна структура	Прояви у поведінці	Завдання формування
Відмінна (внутрішня) вихованість	Наявність моральних звичок і моральних почуттів як потреб виконання моральних норм та протидія їх порушуванню	Не лише здійснення моральних учинків, а й активна протидія вчинкам, які суперечать моральним нормам	Закріплення наявних моральних норм
Добра (зовнішня) вихованість	Наявність автоматизованих моральних навичок, застосу-вання добре засвоєних моральних знань	Мимовільні дії, які відповідають моральним нормам	Виховання моральних звичок
Ситуаційна вихованість	Добре знання моральних норм, але дотримування їх лише в ситуаціях, що загрожують неприємностями	Довільне виконання дій, які відповідають моральним нормам, можливість виконання аморальних дій	Вправляння моральних навичок
Погана вихованість	Знання моральних норм, але відсутність навичок їх виконання	Прояви невихованості та аморальних дій	Навчання моральним навичкам
Невихованість	Непевне уявлення про моральні норми й навички	Часті прояви невихованості та дій, що суперечать мо-ральним нормам	Навчання знанням моральних норм

Інтереси. Їх особливості, види, розвиток та формування

Інтерес - це емоційний вияв пізнавальних потреб особистості. Суб'єктивно інтереси розкриваються у позитивному емоційному бажанні глибше пізнати об'єкт, зрозуміти його. Роль інтересів у тому, що вони є спонукальним механізмом пізнання, змушують особистість шукати шляхів, засобів задоволення того чи іншого бажання.

Розрізняють інтереси за змістом, метою, шириною, глибиною, за стійкістю і дієвістю.

ü За метою інтереси поділяються на безпосередні й опосередковані. Безпосередні інтереси зумовлює емоційна привабливість об'єкта. Наприклад, інтерес до розв'язання задач, кросвордів, до спілкування з друзями тощо. Люди, мотивом діяльності яких є безпосередній інтерес, мають так звану ділову спрямованість і дістають задоволення від самого процесу роботи. Опосередкований інтерес виникає щодо результату діяльності, хоча сам процес не завжди цікавить суб'єкта. Оптимальним для результату діяльності є поєднання безпосередніх та опосередкованих інтересів.

ü За глибиною інтереси поділяють на поверхові і глибокі. За широтою - на широкі і вузькі. Широкі інтереси розподілені між багатьма об'єктами; вузькі сконцентровані в одній галузі. Цінна риса особистості - багатофокусність інтересів у кількох, не пов'язаних одна з одною сферах діяльності. Багатофокусність інтересів особливо сприятлива для зміни видів діяльності - кращого засобу відновлення затраченої в ході роботи енергії. Отже, вузькість чи широту інтересів оцінюють за їхнім змістом.

ü За стійкістю інтереси поділяються на стійкі і нестійкі. Стійкість інтересу зумовлює тривалість збереження його інтенсивності. Стійкий інтерес є сигналом, показником здібностей людини. Інколи інтерес до чогось не згасає все життя, наприклад, захоплення професією. Нестійкість інтересів, коли вони набувають характеру пристрасних, але короткочасних захоплень, є віковою особливістю, яка стимулює пошук покликання й допомагає виявити здібності.

Трапляються різні поєднання інтересів: в одних індивідів вони широкі, різнобічні, глибокі, в інших - широкі, але поверхові, ще в інших глибокі, але вузькі. У цьому плані оптимальним є такий тип людини, в якої на тлі широких, різноманітних інтересів є центральний, основний.

Важливим чинником формування пізнавального інтересу виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу.

Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються під час навчання, - все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних орієнтацій та спрямованості на цінності суспільства.

Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається певна залежність рівня сформованості пізнавальних інтересів учнів від усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.