Агрономічна оцінка бурякового поля перед збиранням

Методика виконання

Для збирання цукрових буряків залежно від погодних, агрохімічних і організаційних умов застосовують потоковий, перевалочний і потоково-перевалочний способи.

Перед збиранням проводять агрохімічну оцінку бурякового поля і визначають за такими показниками:

1. ширину основних і стикових міжрядь.

2. відстань між коренеплодами в рядках.

3. розміщення головок коренеплодів відносно поверхні ґрунту.

4. розмір і масу коренеплодів, гички.

5. вологість і твердість ґрунту.

Визначення цих показників здійснюють не менше як у трьох місцях поля. Для цього по діагоналях поля вибирають площадки, які дорівнюють ширині захвату збирального агрегату і довжиною 2 м. Ширину міжрядь вимірюють рулеткою перпендикулярно до рядків. Відстань між коренеплодами в рядках (L) заміряють послідовно між центрами головок. Розміщення головок відносно поверхні ґрунту (h) визначають за висотою розміщення верхівки коренеплоду над поверхнею ґрунту. Діаметр коренеплоду замірюють штангенциркулем у найбільш потовщеному місці.

Збирання цукрових буряків у полі починають із поворотних смуг і розбивки поля на загінки. Останні можуть бути від 204 до 264 рядків залежно від довжини гону. Якщо ґрунт у полі твердий, то за 10-15 днів до збирання проводять пошарове розпушування в міжряддях долотоподібними лапами на глибину 10-12 см.

Визначення біологічної і залікової врожайності цукрових буряків проводять за розрахунковим методом.

Згідно з методикою Інституту цукрових буряків біологічну врожайність буряків на площі 50-100 га визначають за 13 пробами, з яких 9 відбирають по діагоналях, а 4 – по осьових лініях поля. Довжина рядка, з якого беруть проби, становить 2,22 м. На цьому рядку викопують усі коренеплоди, ретельно обчищають їх від ґрунту, гичку зрізують так, щоб діаметр зрізу на головці становив 20-30 мм. Зрізується також хвостова частина коренеплоду – діаметр зрізу до 10 мм. Коренеплоди і гичку зважують окремо з точністю до 10 г. Дані заносять в табл. 18.

Потім за наступною формулою визначають біологічну врожайність:

Уб= ,

де Уб – біологічна врожайність, т;

У – маса всіх проб, кг;

N – кількість проб;

10 – коефіцієнт для переводу врожаю в т/га.

У виробничих умовах різниця між заліковою і біологічною врожайністю в середньому становить 10 %, на забур'янених площах і схилах понад 3° вона сягає до 18 %.

таблиця 18 – Маса коренеплодів і гички при визначенні біологічної врожайності

№ проби	Маса проби, кг
чистих коренеплодів	гички
Всього

 

Визначення стану перезимівлі посівів багаторічних трав

 

Методика виконання

Для оцінки зимостійкості багаторічних трав використовують два способи: візуальний та кількісній (підрахунок живих і відмерлих рослин).

Візуальну оцінку проводять після відростання трав за п'ятибальною шкалою:

1) залишилося 15-20 % живих рослин;

2) залишилося 50 % живих рослин;

3) залишилося 60 % живих рослин;

4) залишилося 70 % живих рослин;

5) залишилося 90 %живих рослин.

Якщо випадання рослин нерівномірне, то візуальну оцінку проводять на кожні 5-10 га.

Кількісний метод застосовують на облікових площадках. Для цього рослини з площадок викопують і в лабораторних умовах підраховують. Для визначення часу загибелі багаторічних трав у період перезимівлі використовують моноліти, їх відбирають довжиною 25-30 см і шириною 2 рядки на глибину 20 см. Підрахунки проводять на 15-й день.

Обстеження посівів озимих зернових і багаторічних трав на заселення мишоподібними гризунами та заходи боротьби з ними

 

Методика виконання

Облік мишоподібних гризунів проводять двічі на рік: навесні та восени. Увечері нори затоптують ґрунтом. Наступного дня підраховують відкриті нори. Якщо на 100 м² одна нора відкрита – заселеність вважають малою; 2–3 – середньою, понад 4 – великою. За результатами обстеження проводять дератизаційні роботи, визначають обсяг і кількість принад. Посіви багаторічних трав починають обробляти тоді, коли на 1 га 20 і більше живих нір. Принади готують у машинах для протруювання насіння.

 

Оцінка стану сіножатей і пасовищ

Методика виконання

Завдання виконують безпосередньо в полі. Спочатку студент визначає рельєф, тип зволоження, вказує ґрунти, їх родючість, далі – ботанічний склад травостою, його господарську цінність, продуктивність. На підставі отриманих даних він складає пропозиції щодо поліпшення стану сіножатей і пасовищ.

Під час визначення рельєфу розрізняють такі його форми на водорозділі: рівнини, гори (понад 200 м), горби (до 200 м), підвищення – подовжені із пласкою широкою вершиною, низини, блюдечка, водостоки, яри. Якщо луки заплавні, то обов'язково вказати чи короткозаплавні, середньозаплавні, чи довгозаплавні.

За характеристики умов зволоження вказують джерела (опади, ґрунтові води, розлив річок) і ступінь зволоження (недостатнє, нормальне, надлишкове, пересихання). Відмітити час, тривалість і глибину затоплення.

Для характеристики ґрунту вказати назву його, тип, підтип, механічний склад.

Детально описати рослинність, указати переважаючі травостої, середню висоту, повноту травостою, який відсоток у ньому становлять основні трави, обов'язково вказати наявність шкідливих та отруйних рослин.

Дані врожайності беруть у господарствах за 2-3 роки і визначають продуктивність угідь.

НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ПРАКТИКА

Науково-виробнича практика є невід'ємною складовою частиною навчального процесу підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня „магістр". Для спеціальності "Агрономія" вона складається із двох етапів:

1-й – планується в 2-му семестрі і триває 4 тижні;

2-й – у 3-му семестрі і триває 15 тижнів.

Метою цієї практики є набуття студентами магістерського курсу з допомогою свого керівника навиків з планування, постановки та проведення наукових досліджень.

Завдання 1. Сформулювати тему досліджень та обґрунтувати її актуальність

 

Для вирішення поставленого завдання слід ознайомитися з науковою літературою з тематики досліджень, зробити ґрунтовний аналіз прочитаного з тим, щоб наголосити на головних аспектах тематики, які потребують подальшого та більш детального вивчення. Для цього потрібно завчасно опрацювати не менше 50-60 літературних джерел.

Завдання 2. Розробити робочу гіпотезу, програму та методику досліджень

 

Ґрунтовно вивчивши сучасний стан проблеми, потрібно сформулювати робочу гіпотезу – форму розвитку наукової думки, що свідчить про правильність поставленого завдання.

Програма досліджень мусить обов'язково містити відомості про схему досліду: кількість варіантів, кількість повторень, площу посівної та облікової ділянок, загальну площу під дослідом.

Методика виконання кожного елемента програми опрацьовується відповідно до спрямування наукових досліджень. При цьому використовуються ті методичні напрацювання, які є загальновизнаними в цьому напрямку і забезпечують найбільшу точність отриманих експериментальних даних.

Завдання 3. Виконання необхідних спостережень, аналізів та обліків

 

Основними вимогами для виконання цього завдання є цілеспрямованість, своєчасність, репрезентативність, типовість та точність (Ермантраут Е.Р. та ін., 2000). Щоб забезпечити виконання цих вимог, дослідник повинен мати щоденник та польовий журнал. Це основні документи, які засвідчують факт проведення запланованих досліджень. Щоденник заповнюється практикантом щоденно і періодично підписується керівником практики (здебільшого один раз на тиждень). Польовий журнал перед початком практики прошнуровується, всі сторінки нумеруються. В кінці нього накладається пломба з печаткою деканату та підписом декана або його заступника. Тут же вказується кількість прошнурованих та пронумерованих сторінок. У журнал чітко та своєчасно записують дату проведення аналізу чи спостереження, його назву, отримані показники.

Програма спостережень у досліді має передбачати визначення тих показників, які пояснять очікувані результати досліджень. Вона складається з двох частин: