Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти власності

Зміст

Вступ………………………………………………………………...... 3

РОЗДІЛ 1 Загальна характеристика злочинів проти власності

1.1 Поняття злочинів проти власності…………………………………………..6

1.2 Поняття шахрайства та сутність шахрайства……………………………...9

1.3 Предмет шахрайства.......................................................................................10

 

РОЗДІЛ 2 Кримінально-правова характеристика шахрайства

2.1 Особливості об’єкта злочину шахрайство…………………………………13

2.2 Суб’єкт шахрайства та його окремі особливості ………………………....14

2.3 Суб’єктивна та об’єктивна сторона шахрайства…………………………15

 

РОЗДІЛ 3 Особливості кваліфікації злочину

3.1 Кваліфікуючі ознаки шахрайства ……………………………………….....22

3.2 Відмежування шахрайства від суміжних складів злочинів …………….. 28

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….... 35

Вспуп

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ — право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Шахрайство являє собою один з видів злочинів проти власності. Законодавчо визначений у статті 190 Кримінального кодексу України, являє собою заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Актуальність теми даної курсової роботи обумовлена тим,що сучасна ситуація в Україні характеризується підвищенням ділової активності населення і, відповідно, збільшенням кількості угод, які регулюються цивільним правом, але певна частина таких угод укладається під впливом обману чи зловживання довірою, тобто містить склад злочину шахрайства. А також, враховуючи сучасну картину злочинності у світі, сьогодні прояви шахрайства стають можливими завдяки використанню досягнень науково-технічного прогрессу та новітніх інформаційних технологій. Все частіше працівники органів внутрішніх справ зустрічаються з шахрайство та відмічають його варіативну змінність, неоднотипність та майстерність. Такий злочин,як шахрайство на сучасному етапі характеризується не лише його зростаючими кількісними показниками, але й прискореним оновленням його типових форм, підвищенням суспільної небезпечності.Тому небезпечність даного виду злочину, на мою думку, полягає у способі вчинення злочину. Обман або зловживання довірою обумовлений при шахрайстві тим, що потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.Тому в оперативно-розшуковій та слідчій діяльності існує проблема розкриття та розслідування злочинів, які скоєні за допомогою шахрайства.

Основною метою курсової роботі єдослідження юридичного змісту злочинів проти власності, зокрема, шахрайства, з’ясувати основні ознаки складу даного злочину та рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації шахрайства, його попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином. Такожвизначити місце кримінально-правової норми про шахрайство в системі норм Кримінального кодексу України.

При дослідженні були застосовані такі науково-дослідницькі методи як: метод соціально-правового пізнання, системно-структурний, формально-логічний, метод системного аналізу та статистичний метод.

В даній курсовій роботі поставлені завдання та цілі розглянути, в першу чергу такі питання, як:

1) Навести загальну характеристику злочинів проти власності;

2) Подати кримінально-правову характеристику шахрайства;

3) Проаналізувати суміжні склади злочинів, з’ясувати їх відмінність від розглядуваного складу злочину.

Об’єктом курсового дослідження виступає злочин, що посягає на суспільні відносини власності. А також правові аспекти охорони суспільних відносин від даного виду злочинних посягань.

Предметом даної курсової роботи є конкретний склад злочину передбачений статтею 190 Кримінального кодексу України.

Структура даної курсової роботи складається зі вступу, трьох основних розділів (кожен з яких має свої окремі підрозділи), висновку та списку використаних джерел.

Таким чином, заглиблюючись у Кримінальне право України, я маю чудову нагоду здобути нові теоретичні знання та практичні навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього праника, підняти ще на одну відмітку правосвідомість, збагатити свій рівень знань.

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти власності

Поняття шахрайства та сутність шахрайства

Одним з найпоширеніших злочинів проти власності, в результаті якого завдаються майнові збитки власнику є шахрайство. Це суспільно-небезпечне діяння, позначене терміном «заволодіння» полягає в тому, що винний не сам вилучає майно, а власник це майно дає, правомочності, вручає щодо цього майна

Шахрайство – це заволодіння чужим майно або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою

Традиційні промисли шахраїв:

1) азартні ігри, лотереї (гра в наперстки, „експрес-лотерея”, гра в карти, ігри в казино);

2) гадання;

3) цілителі (“зняття порчі”, наркологи-шахраї, “ясновидці”, (“зняття порчі”, наркологи-шахраї, “ясновидці”,екстрасенси);4) жебраки-бізнесмени;5) весільні аферисти.· Купівля-продаж товарів та послуг:1) презентації;2) рекламні компанії з продажу товарів та надання послуг;3) угоди щодо нерухомості, автотранспорту, виробів із дорогоціннихметалів.

· Фінансові операції: фінансові піраміди, страхування, обіг цінних паперів, банківські махінації; злочинні махінації з пластиковими платіжними засобами; шахрайства під час обміну валюти та готівкових розрахунків.

· Інші види та способи шахрайств: працевлаштування, відпочинок в Україні та за кордоном; шахрайства, вчинювані на різних видах транспорту, видавання себе за посадову особу з метою незаконного отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг; сексуальні шахрайства; релігійні (секти, молебні будинки) та багато інших

Істотними ознаками шахрайства є те, що:

1) особа, яка передає винному майно чи гроші, не усвідомлює факту обману;

2)особа, яка передає винному майно чи гроші, помиляючись, вважає, що отримання – передача майна є правомірною і добровільно передає його винному назавжди;

3) разом з передачею майна чи грошей винному передаються і всі повноваження власника.[ 9;ст. 169]

Предмет шахрайства

Предметом шахрайства може бути майно в розумінні речі та право на майно. Важливим є те, що предметом даного злочину можуть бути як рухомі так і нерухомі речі. Майно як предмет шахрайства повинно володіти певними фізичними, економічними, юридичними ознаками.

По-перше, предмет шахрайства повинен бути матеріальними (фізичним), тобто повинен бути речовинним, матеріальним предметом зовнішнього світу, обкресленим в просторі. При застосуванні даного положення на практиці останнім часом виникають певні труднощі. Не можуть бути предметом шахрайства, як майнового злочину ідеї, погляди, прояви людського розуму, інформація.

Друга ознака предмету шахрайства - економічна. Її суть в тому, що предметом може бути тільки річ, що має певну економічну цінність.

Предмет шахрайства втілює людську працю.

Це означає, що предмет:

а) виготовлений людиною;

б) містить людську працю, якщо йдеться про продукт біологічного природного походження.

Предметом шахрайства, будь-якої його форми, можуть бути товарно-матеріальні цінності в будь-якому стані і вигляді, що володіють економічною властивістю вартості, а також гроші, як загальний еквівалент вартості як особливий товар, що виражає ціну будь-яких інших видів майна.

Будь-який продукт має не тільки вартість як вираз міри вкладеної абстрактної праці, але і споживчу вартість - корисність. Як для потерпілого, так і для злочинця мають значення, обидві ознаки предмету розкрадання. Не можна говорити про розкрадання, коли особа заволодіває речами, викинутими власником за непотрібністю.

Звичайний вираз цінності речі - її вартість, грошова оцінка. Тому гроші, валютні цінності й інші цінні папери (акції, облігації і т.п.), що є еквівалентом, теж можуть бути предметом розкрадання. І, навпаки, не можуть бути предметом розкрадання речі, що практично втратили господарську цінність, або природні об'єкти, в які не включена праця людини.

І третя ознака предмета шахрайства - юридична. Тобто, таким предметом може виступати лише чуже майно. Чужим є майно, на яке особа не має ні речових прав, коло яких обмежене законом, ні зобов'язальних прав, які можуть створюватися на розсуд самих осіб. [11;ст.188]

До речових прав, наприклад, відносяться: право власності, право довічного володіння або постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, сервітути і т. п., а до зобов'язальних прав відносяться: право оренди, зберігання, найму і т.п.[10;ст.68]

Значною мірою специфіка предмету шахрайства детермінує дії злочинців із підготовки, вчинення, приховання злочину, що у свою чергу, впливає на механізм утворення слідів - джерел доказів. Подібні свідченням закономірного зв'язку між предметом шахрайства та іншими елементами криміналістичної характеристики злочину обстановкою, місцем, часом, осооливостями осіб потерпілого та злочинця, природи їх стосунків, способу підготовки, вчинення, приховання злочину).

Отже можна сказати що предметом шахрайства є майно в розумінні речі та право на майно, яке повинне відповідати таким ознакам як матеріальність (фізичність), економічну цінність, відсутність права на нього у суб'єкта злочину.

Висновки

Власність – це відносини між людьми щодо речей, у яких одні особи – власники – ставляться до речей як до своїх, а всі інші – не власники – мають ставитися до них як до чужих й утримуватися від будь-яких посягань на ці речі. Право власності охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного та інших галузей законодавства. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство рівним чином охороняє права всіх суб’єктів власності.\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Основним надбанням Кримінального Кодексу України є те, що згідно з Конституцією України він має своїм завданням охороняти особу її життя, здоров’я, власність, честь та гідність, права та свободу нарівні з державним суверенітетом та суспільним ладом України від злочинних посягань. Введенням нового поняття – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом шахрайства (ст. 190 ККУ) реалізується конституційний принцип рівності всіх суб’єктів права власності перед законом та гарантії держави у забезпеченні захисту їх майна чи права на нього..………………...\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\ \\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Предметом шахрайства може бути як чуже майно, так i право на таке майно. Основними ознаками шахрайства є: «заволодіння чужим майном» «обман», «зловживання довірою».\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Заволодіння – це отримання майна у своє розпорядження, фактичне панування, можливість користуватися майном як своїм власним.

Обман при шахрайстві стосується в першу чергу не обставин пов’язаних з належністю майна, а обставин та фактів, які відносяться до особи винного чи потерпілого, а також інших явищ, які впливають на спосіб обману.

Зокрема, шахрай умисно створює обстановку при якій особа передає йому майно добровільно і з впевненістю вигідності своїх дій. Хоч ця добровільність і є фіктивною, але в цьому і полягає особливість шахрайства, оскільки в іншому випадку може бути відсутній цей склад злочину. Активна чи пасивна поведінка винної особи залежить від того, чи необхідно замовчувати факти, знання яких вплинуло б на поведінку власника майна, чи необхідно повідомити неправдиві відомості. Мета такої поведінки єдина – ввести особу, яка передає майно в оману. При цьому для винної особи не має значення кому належить майно – державі, колективу чи приватній особі оскільки це не впливає на мотив його поведінки, який завжди носить корисливий характер: проявляється в тому що шахрай в тій чи іншій спосіб обертає чуже майно на свою користь і тим самим одержує особисту наживу.

Шахрайство не перестає бути корисливим злочином і в тому випадку, коли злочинець повертає викрадене майно чи права на нього на користь іншої особи. В такому випадку його зацікавленість є також корисливою – збагатити іншу особу.

Усунення законодавцем розмежувань між заволодінням державного, колективного та індивідуального майна шляхом шахрайства позбавило проблем пов’язаних з помилкою особи щодо об’єкта злочину. В таких випадках кваліфікація скоєного вирішувалась в залежності від спрямованості умислу винної особи.

Новим серед кваліфікуючих ознак шахрайства є вчинення цього злочину шляхом незаконних операцій з використанням електронно – обчислювальної техніки.Як свідчить практика винні особи все частіше використовують комп’ютерну техніку для реалізації злочинних намірів. Розвиток суспільних відносин, комп’ютеризація різних видів діяльності про поширення таких способів шахрайства як надання підроблених документів з метою отримання майна. Зловживання довірою – використання особливо довірительних відносин, що є між людьми, всупереч волі довірителя, на йому.\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Подолання негативних тенденцій в господарсько-суспільному житті держави можливе лише за допомогою системи кримінально-правових заходів, що обумовлені ст. 190 Кримінального Кодексу України.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. -2003.- № 40-44.

4. Постанова ПВС України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

5. Постанова ПВС України від 12 квітня 1996 року № 6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів»

6. Постанова ПВС України від 25 грудня 1992 року № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. У двох частинах. Особлива частина. – К.: Форум, 2001. – 942 с.

9. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

10. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.В. Кузнєцов, А.В. Савченко. – 3-тє вид., доповн. та перероб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 300 с.

11. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.

12. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Практикум. – К.: МАУП, 2002. – 104 с.

13. Кримінальне право України: Практикум. Навч. Посібник / За ред.. С.С. Яценко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 592 с.

14. Шейнов В.П. Психология обмана и мошенничества. – Мн.: Харвест, 2004. – 464 с.

15. Шапочка С.В. Шахрайство – корисливий злочин проти власності:
історія та сьогодення / Науково-практичний журнал. – 2004. – № 9. – С. 29.

16. Кримінальне право України: Навч. посіб. – С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. За ред О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с.

17. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти. – Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 684 с.

18. Кримінальне право України. / За ред. Клименка В.А. та Мельника М.І. – К: Юридична думка, 2004. – 476 с.

19. Хомин О. Шахрайство у сфері страхування // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2001. – Вип. 2 (15). – С. 139-143.

20. Попов К. Зловживання довір’ям при шахрайстві // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 128.

Зміст

Вступ………………………………………………………………...... 3

РОЗДІЛ 1 Загальна характеристика злочинів проти власності

1.1 Поняття злочинів проти власності…………………………………………..6

1.2 Поняття шахрайства та сутність шахрайства……………………………...9

1.3 Предмет шахрайства.......................................................................................10

 

РОЗДІЛ 2 Кримінально-правова характеристика шахрайства

2.1 Особливості об’єкта злочину шахрайство…………………………………13

2.2 Суб’єкт шахрайства та його окремі особливості ………………………....14

2.3 Суб’єктивна та об’єктивна сторона шахрайства…………………………15

 

РОЗДІЛ 3 Особливості кваліфікації злочину

3.1 Кваліфікуючі ознаки шахрайства ……………………………………….....22

3.2 Відмежування шахрайства від суміжних складів злочинів …………….. 28

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….... 35

Вспуп

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ — право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Шахрайство являє собою один з видів злочинів проти власності. Законодавчо визначений у статті 190 Кримінального кодексу України, являє собою заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Актуальність теми даної курсової роботи обумовлена тим,що сучасна ситуація в Україні характеризується підвищенням ділової активності населення і, відповідно, збільшенням кількості угод, які регулюються цивільним правом, але певна частина таких угод укладається під впливом обману чи зловживання довірою, тобто містить склад злочину шахрайства. А також, враховуючи сучасну картину злочинності у світі, сьогодні прояви шахрайства стають можливими завдяки використанню досягнень науково-технічного прогрессу та новітніх інформаційних технологій. Все частіше працівники органів внутрішніх справ зустрічаються з шахрайство та відмічають його варіативну змінність, неоднотипність та майстерність. Такий злочин,як шахрайство на сучасному етапі характеризується не лише його зростаючими кількісними показниками, але й прискореним оновленням його типових форм, підвищенням суспільної небезпечності.Тому небезпечність даного виду злочину, на мою думку, полягає у способі вчинення злочину. Обман або зловживання довірою обумовлений при шахрайстві тим, що потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.Тому в оперативно-розшуковій та слідчій діяльності існує проблема розкриття та розслідування злочинів, які скоєні за допомогою шахрайства.

Основною метою курсової роботі єдослідження юридичного змісту злочинів проти власності, зокрема, шахрайства, з’ясувати основні ознаки складу даного злочину та рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації шахрайства, його попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином. Такожвизначити місце кримінально-правової норми про шахрайство в системі норм Кримінального кодексу України.

При дослідженні були застосовані такі науково-дослідницькі методи як: метод соціально-правового пізнання, системно-структурний, формально-логічний, метод системного аналізу та статистичний метод.

В даній курсовій роботі поставлені завдання та цілі розглянути, в першу чергу такі питання, як:

1) Навести загальну характеристику злочинів проти власності;

2) Подати кримінально-правову характеристику шахрайства;

3) Проаналізувати суміжні склади злочинів, з’ясувати їх відмінність від розглядуваного складу злочину.

Об’єктом курсового дослідження виступає злочин, що посягає на суспільні відносини власності. А також правові аспекти охорони суспільних відносин від даного виду злочинних посягань.

Предметом даної курсової роботи є конкретний склад злочину передбачений статтею 190 Кримінального кодексу України.

Структура даної курсової роботи складається зі вступу, трьох основних розділів (кожен з яких має свої окремі підрозділи), висновку та списку використаних джерел.

Таким чином, заглиблюючись у Кримінальне право України, я маю чудову нагоду здобути нові теоретичні знання та практичні навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього праника, підняти ще на одну відмітку правосвідомість, збагатити свій рівень знань.

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти власності