Відмежування шахрайства від суміжних складів злочинів

Шахрайство надзвичайно багатогранний злочин, для здійснення якого використовується багато різноманітних способів, а нерідко і навіть інші злочини, крім того шахрайство є одним із злочинів проти власності, що відповідно зумовлює його схожість з іншими злочинами проти власності.

Тому не викликає ніякого здивування той факт, що на практиці шахрайство досить складно відрізнити від суміжних злочинів, але тим не менше суттєва різниця є, про що й піде мова далі. До найбільш поширених злочинів, які мають спільні із шахрайством ознаки і, відповідно, призводять до прийняття неоднозначних рішень у процесі їх кваліфікації, слід віднести:

· Крадіжку (ст. 185 ККУ),

· Привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК),

· Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 ККУ),

· Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 ККУ),

· Фіктивне підприємництво (ст. 205 ККУ),

· Фіктивне банкрутство (ст. 218 ККУ),

· Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 ККУ),

· Обман покупців та замовників (ст. 225 ККУ),

· Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 ККУ),

· Одержання та давання хабара (ст. 368, 369 ККУ).

Відмежування шахрайства від крадіжки та грабежу.

По-перше, шахрайство відрізняється від крадіжки та грабежу безпосереднім об'єктом.

По-друге, різниця полягає у об'єктивній стороні, зокрема, за характером і змістом передачі майна. Так, досить часто злочинці для скоєння крадіжки чи грабежу використовують обман чи зловживання довірою, для того, щоб спростити собі доступ до майна та таємно чи відкрито ним заволодіти. Проте основна різниця полягає в тому, що при крадіжці чи грабежі обман чи зловживання довірою є лише допоміжним етапом для заволодіння майном, на відміну від шахрайства при якому ці два способи є ключовими. Крім того важливий факт так званої «добровільності», оскільки при шахрайстві особа фактично добровільно передає майно злочинцю, а при крадіжці чи грабежі майно отримується без волі особи, мало того при грабежі злочинець заволодіває майном відкрито, ігноруючи волю потерпілого. При шахрайстві на відміну від вказаних злочинів, злочинець діє безпосередньо на потерпілого, на його свідомість, а при вказаних злочинах - виключно на майно особи.

Також шахрайство відрізняється від крадіжки тим, що при шахрайстві при передачі майна винному передаються також і певні повноваження власника або хоча б їх частина, що виключено при крадіжці.

Важливим є те, що заволодіння майном дітей чи неосудних осіб шляхом зловживання їхньою довірою, не буде кваліфікуватися як шахрайство, а кваліфікуватиметься як крадіжка, так як зазначені особи не можуть сприймати реальність об'єктивно, а відтак таке заволодіння майном завжди буде без волі осіб і таємне.

Відмежування шахрайства від привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Крім безпосереднього об'єкту, ключова відмінність полягає в тому, що при шахрайстві майно передається злочинцю неофіційно, на основі особистої довіри, без надання будь-яких повноважень стосовно даного майна. Також різними є суб'єкти даних злочинів, оскільки при шахрайстві суб'єкт - загальний, а при привласненні, розтраті майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем - спеціальний.

Відмежування шахрайства від виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. В тому випадку, коли є явна невідповідність фальшивої купюри справжній, що виключає її оборот, а також інші обставини, які явно свідчать про умисел злочинця на обман осіб, необхідно кваліфікувати як шахрайство. Як шахрайство варто кваліфікувати і виготовлення з метою збуту або збут грошових знаків і цінних паперів, які вилучені з обороту і мають лише колекційне значення.

Відмежування шахрайства від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою. При шахрайстві злочинець вилучає майно з власності потерпілого, а при заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою потерпілий недоотримує в результаті злочинного діяння певне майно. Таким чином в результаті шахрайства потерпілий несе реальні збитки, а при заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою потерпілий - шкоду у вигляді упущеної вигоди.

Відмежування шахрайства від вимагання. Спільним між шахрайством і вимаганням є те, що в обох випадках злочинець отримує майно за допомогою дій самого потерпілого. Крім того ускладнюють ситуацію ті випадки, коли обман використовується для того, щоб погрозою насильства над потерпілим, розголошенням про нього відомостей, що порочать честь і гідність, погрозою знищення майна примусити потерпілого віддати майно. Основний метод розмежування - це, по-перше, добровільність передачі, яка наявна виключно при обмані, так само як і насильство чи його погроза, які при шахрайстві також відсутні. Проте складнішими є випадки при яких злочинець виступає посередником між потерпілим та особою, яка начебто йому погрожує. Злочинець в такій ситуації погоджується начебто посприяти тому, що погроза не була здійснена, а особа в такому випадку фактично добровільно передає майно злочинцю, тому в такому випадку матиме місце шахрайство.

Відмежування шахрайства від фіктивного підприємництва. По-перше, ці злочини відрізняються як родовим так і безпосереднім об'єктом. По-друге, ці злочини відрізняються метою здійснення.

Відмежування шахрайства від обману покупців та замовників. Дані злочини відрізняються як за безпосереднім так і за родовим об'єктом складу злочину. Незважаючи на дану досить суттєву відмінність, на практиці такі злочини досить складно відрізнити, коли предметом є майно. Тому ст. 225 ККУ буде спеціальною, а ст.190 ККУ загальною. Крім того можна відмежовувати відповідно до розміру заподіяної шкоди, так як діяння буде вважатися злочином за ст. 225 ККУ вже від 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для ст. 190 ККУ необхідна значно більша сума.

Відмежування шахрайства від незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару. Відмежування необхідно здійснювати за об'єктом як родовим так і безпосереднім. Крім того ст. 229 ККУ буде спеціальною, за ст..190 загальною, і відповідно у випадку незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару буде застосовуватись ст.229 ККУ.

Відмежування шахрайства від фіктивного банкрутства. Проблемою відмежування даних складів злочинів є те, що вони є схожими за об'єктивною стороною, схожими за направленістю умислу, корисливим мотивом, проте відрізняються вони за суб'єктом, так як при фіктивному банкрутстві суб'єкт спеціальний. Крім того необхідно кваліфікувати фіктивне банкрутство за ст.218 ККУ, яка є спеціальною для даного злочину. [13;ст.148]

Отже, в результаті порівняння шахрайства з суміжними складами злочину, варто відмітити, що шахрайство досить часто буває складно розрізнити з суміжними складами злочинів, особливо із злочинами проти власності, в основному це пов'язано із спільним родовим об'єктом та корисливими мотивом та метою. Тим не менше завжди є певні ознаки за якими можна відрізнити шахрайство та суміжні склади злочинів.

Висновки

Власність – це відносини між людьми щодо речей, у яких одні особи – власники – ставляться до речей як до своїх, а всі інші – не власники – мають ставитися до них як до чужих й утримуватися від будь-яких посягань на ці речі. Право власності охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного та інших галузей законодавства. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб’єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство рівним чином охороняє права всіх суб’єктів власності.\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Основним надбанням Кримінального Кодексу України є те, що згідно з Конституцією України він має своїм завданням охороняти особу її життя, здоров’я, власність, честь та гідність, права та свободу нарівні з державним суверенітетом та суспільним ладом України від злочинних посягань. Введенням нового поняття – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом шахрайства (ст. 190 ККУ) реалізується конституційний принцип рівності всіх суб’єктів права власності перед законом та гарантії держави у забезпеченні захисту їх майна чи права на нього..………………...\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\ \\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Предметом шахрайства може бути як чуже майно, так i право на таке майно. Основними ознаками шахрайства є: «заволодіння чужим майном» «обман», «зловживання довірою».\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Заволодіння – це отримання майна у своє розпорядження, фактичне панування, можливість користуватися майном як своїм власним.

Обман при шахрайстві стосується в першу чергу не обставин пов’язаних з належністю майна, а обставин та фактів, які відносяться до особи винного чи потерпілого, а також інших явищ, які впливають на спосіб обману.

Зокрема, шахрай умисно створює обстановку при якій особа передає йому майно добровільно і з впевненістю вигідності своїх дій. Хоч ця добровільність і є фіктивною, але в цьому і полягає особливість шахрайства, оскільки в іншому випадку може бути відсутній цей склад злочину. Активна чи пасивна поведінка винної особи залежить від того, чи необхідно замовчувати факти, знання яких вплинуло б на поведінку власника майна, чи необхідно повідомити неправдиві відомості. Мета такої поведінки єдина – ввести особу, яка передає майно в оману. При цьому для винної особи не має значення кому належить майно – державі, колективу чи приватній особі оскільки це не впливає на мотив його поведінки, який завжди носить корисливий характер: проявляється в тому що шахрай в тій чи іншій спосіб обертає чуже майно на свою користь і тим самим одержує особисту наживу.

Шахрайство не перестає бути корисливим злочином і в тому випадку, коли злочинець повертає викрадене майно чи права на нього на користь іншої особи. В такому випадку його зацікавленість є також корисливою – збагатити іншу особу.

Усунення законодавцем розмежувань між заволодінням державного, колективного та індивідуального майна шляхом шахрайства позбавило проблем пов’язаних з помилкою особи щодо об’єкта злочину. В таких випадках кваліфікація скоєного вирішувалась в залежності від спрямованості умислу винної особи.

Новим серед кваліфікуючих ознак шахрайства є вчинення цього злочину шляхом незаконних операцій з використанням електронно – обчислювальної техніки.Як свідчить практика винні особи все частіше використовують комп’ютерну техніку для реалізації злочинних намірів. Розвиток суспільних відносин, комп’ютеризація різних видів діяльності про поширення таких способів шахрайства як надання підроблених документів з метою отримання майна. Зловживання довірою – використання особливо довірительних відносин, що є між людьми, всупереч волі довірителя, на йому.\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Подолання негативних тенденцій в господарсько-суспільному житті держави можливе лише за допомогою системи кримінально-правових заходів, що обумовлені ст. 190 Кримінального Кодексу України.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. -2003.- № 40-44.

4. Постанова ПВС України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

5. Постанова ПВС України від 12 квітня 1996 року № 6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів»

6. Постанова ПВС України від 25 грудня 1992 року № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності».

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. У двох частинах. Особлива частина. – К.: Форум, 2001. – 942 с.

9. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

10. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.В. Кузнєцов, А.В. Савченко. – 3-тє вид., доповн. та перероб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 300 с.

11. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.

12. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Практикум. – К.: МАУП, 2002. – 104 с.

13. Кримінальне право України: Практикум. Навч. Посібник / За ред.. С.С. Яценко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 592 с.

14. Шейнов В.П. Психология обмана и мошенничества. – Мн.: Харвест, 2004. – 464 с.

15. Шапочка С.В. Шахрайство – корисливий злочин проти власності:
історія та сьогодення / Науково-практичний журнал. – 2004. – № 9. – С. 29.

16. Кримінальне право України: Навч. посіб. – С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. За ред О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с.

17. Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти. – Кол. авторів: Глібко В.М., Дудніков А.Л., Журавель В.А. та ін. / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 684 с.

18. Кримінальне право України. / За ред. Клименка В.А. та Мельника М.І. – К: Юридична думка, 2004. – 476 с.

19. Хомин О. Шахрайство у сфері страхування // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2001. – Вип. 2 (15). – С. 139-143.

20. Попов К. Зловживання довір’ям при шахрайстві // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 128.