Геодезичні роботи, які проводять у землеустрої

Лекція 1

ГЕОДЕЗИЧНІ РОБОТИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ У ЗЕМЛЕУСТРОЇ

План

1. Значення топографо-геодезичних обстежень і вишукувань у землеустрої. Об'єкти проектування

2. Стадії складання проектів землеустрою

3. Види геодезичних робіт, що виконуються у землеустрої

4. Відновлення і знімання меж землекористувань

Питання для самоконтролю

Питання на самостійну підготовку

 

 

Значення топографо-геодезичних обстежень і вишукувань у землеустрої. Об'єкти проектування

 

Проведення топографо-геодезичних обстежень та вишукувань є одним із видів землевпорядних дій, які виконують в землевпорядкуванні. Воно покликане забезпечити топографічну основу у вигляді карт і планів для різних землевпорядних заходів:

1) утворення нових, а також впорядкування існуючих землекористувань з усуненням черезсмужжя та інших незручностей у розташуванні земель; уточнення і зміну меж землекористувань на основі схем місцевого й загальнодержавного планування;

2) організації території новостворених та існуючих сільськогосподарських підприємств, організацій і установ із введенням економічно обґрунтованих сівозміни й облаштуванням всіх інших сільськогосподарських угідь (сіножаті, пасовища, сади тощо), а також розробки заходів щодо боротьби з ерозією ґрунтів;

3) забезпечення раціонального використання земель для сільськогосподарського та іншого призначення;

4) відведення й вилучення земельних ділянок;

5) установлення і зміна меж міських, селищних і сільських населених пунктів;

6) проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і вишукувань.

Вимоги до точності проектування об'єктів зумовлюються масштабами планів і карт, які використовують у землеустрої. Так, для складання землевпорядних проектів готують плани в масштабах від 1:5000 до 1:25 000. При великих обсягах робіт із землеустрою (формування нових землекористуваннь, великих водосховищ, каналів та ін.) іноді використовують карти масштабів 1:50 000 і 1:100 000.

Стадії складання проектів землеустрою

 

Складання проекту з подальшим перенесенням його у натуру – це процес зворотний до знімання і розробці плану. Якщо при зніманні виконують вимірювання на місцевості для подальшого зображення на папері меж землекористування, ділянок, угідь, доріг, річок, то при складанні проекту спочатку на папері (плані) зображують проектні межі полів, бригадні та інші ділянки, дороги, лісосмуги, канали тощо, після чого положення цих об'єктів визначають на місцевості відповідними вимірюваннями при перенесенні проекту в натуру.

Для розробки проекту використовують план (карту) з експлікацією площ землекористування за видами угідь, кальки контурів, матеріали ґрунтових, геоботанічних, агролісомеліоративних та інших обстежень.

Проект землеустрою розробляють відповідно до завдання, яке містить основні показники перспективного плану розвитку кожного конкретного сільськогосподарського підприємства з урахуванням економічних і природних умов.

Перші проектні рішення роблять наближено, по можливості простими технічними засобами і прийомами, щоб швидше графічно оформити задум проектувальника спочатку в загальних рисах, а потім й у деталях. Тому проекти землеустрою розробляють, як правило, в два прийоми (стадії):

· складання попереднього (ескізного проекту);

· складання остаточного (технічного проекту).

За ескізним проектом, у якому наводиться економічно обґрунтоване розміщення всіх основних елементів організації території, можна розв’язати питання про способи та прийоми остаточного технічного проектування тих чи інших об'єктів, проведення необхідної польової підготовки як для складання технічного проекту точнішими способами, так і для перенесення його в натуру. Тому на основі ескізного проектування розробляють остаточний технічний проект, в якому забезпечується необхідна точність положення запроектованих об'єктів та їхніх площ.

Після складання проекту і його належного юридичного оформлення (перевірка, обговорення, затвердження) виконують підготовчі роботи для перенесення проекту в натуру, а потім – і саме перенесення у натуру всіх точок, кутів, ліній, площ запроектованих об'єктів.

Після перенесення проекту в натуру або при його здійсненні іноді проводять виконавче знімання споруджених об’єктів чи об'єктів, які знаходяться у процесі будівництва з метою геодезичного контролю за правильністю реалізації задумів проектувальника або допущених похибок при перенесенні та здійсненні проекту.

Під час зведення й будівництва споруд (наприклад, каналів, гребель, водозатримних валів) і в процесі їхньої експлуатації за допомогою геодезичних вимірювань проводять спостереження за деформацією та осіданням споруд, щоб запобігти їхньому руйнуванню і встановити терміни ремонтних робіт.

Матеріали землеустрою – це відкориговані плани землекористувань, проекти, експлікації та інше, які слугують в подальшому основою для ведення державного земельного кадастру.

 

Види геодезичних робіт, що виконуються у землеустрої

 

У процесі складання проектів землеустрою та на завершальній стадії їхньої розробки здійснюють такі види геодезичних робіт:

1. Побудова геодезичного знімального обґрунтування у вигляді системи трикутників, полігонометричних, теодолітних, тахеометричних, мензульних і нівелірних ходів, засічок з густотою і точністю в залежності від прийнятого масштабу знімання та висоти перерізу рельєфу.

2. Знімання: аерофототопографічні (контурні, комбіновані, стерео-топографічні), фототеодолітні, мензульні (топографічні - зі зніманням рельєфу, контурні), теодолітні, тахеометричні, нівелювання поверхні, різних масштабів із різною висотою перерізу рельєфу залежно від вимог до точності обстеження й проектування об'єктів.

3. Оновлення планів і карт – складання їх за результатами нового аерофотознімання з використанням існуючих матеріалів геодезичної основи й старих зйомок. У такому разі польові роботи часто обмежуються маркуванням пунктів геодезичного обґрунтування, додатковим дешифруванням і зніманням контурів ситуації аерознімків, які не відобразилися або нещодавно з’явилися, відновленням, дешифруванням чи зйомкою меж землекористування, якщо їх неможливо з необхідною точністю нанести на план (карту) за результатами попередніх знімань.

4. Коригування планів – знімання та нанесення на існуючий план (карту) об’єктів і контурів ситуації, що з'явилися або зникли із плану.

5. Складання й оформлення планів і карт на основі виконаного знімання.

6. Визначення площ землекористування та угідь зі складанням експлікацій.

7. Розробка проектних планів - копій планів і карт.

8. Попереднє (ескізне) проектування об'єктів.

9. Технічне проектування об'єктів.

10. Підготовка до перенесення проекту в натуру.

11. Перенесення проекту в натуру.

12. Виконавче знімання.

13. Спостереження за деформацією та просіданням споруд.

Виконавче знімання, яке проводять із метою контролю за точністю перенесення проекту в натуру і його здійсненням, не потребує особливого опису, оскільки його виконують засобами та методами, застосовуваними при іншому зніманні.

Спостереження за деформацією й просіданням споруд, спрямовані на запобігання можливим їхнім руйнуванням, є спеціальними питаннями інженерної геодезії.

 

Лекція 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ТОЧНОСТІ ПЛАНІВ І КАРТ

План

1. Загальна характеристика, детальність і повнота планів

2. Точність планів і карт

3. Точність відстаней на плані

4. Точність напрямків на плані

Питання для самоконтролю

Питання на самостійну підготовку

 

 

1. Загальна характеристика, детальність і повнота планів

 

Плани, одержані в результаті проведення різних видів знімань, мають неоднакову детальність і повноту. Під детальністю розуміють ступінь подібності зображень на плані всіх меж контурів ситуації та рельєфу. Якщо детальність відсутня, кажуть, що зображення ситуації або рельєфу узагальнено. Під повнотою розуміють ступінь насиченості плану об'єктами місцевості, зображення яких на плані необхідне і можливе при цьому масштабі й висоті перерізу рельєфу.

Основою для складання проектів землеустрою, меліорації, планування сільських населених пунктів, проведення державного земельного кадастру є плани, одержувані методом аерофотознімання. Вони представляють собою найцінніший матеріал, що вигідно відрізняється від планів, одержаних іншими методами, відносно детальності та повноти. Ці властивості планів найоб'єктивніші, оскільки вони майже не залежать від людського фактора і досвідченості фахівців, які беруть участь в аерофототопографічних процесах.

Незважаючи на різну повноту й детальність окремих видів знімань, для цілей землеустрою його виконують в умовах, за яких воно доцільне, тобто:

а) аеро- та космознімання – при дуже великому розмірі території, що знімається, особливо коли місцевість відрізняється значною контурністю ситуації, й чим складніша ситуація, тим ефективніше аеро- та космознімання;

б) мензульне знімання – застосовують на великій території із значною кількістю контурів, коли аерофотознімання з якихось причин недоцільне;

в) теодолітне знімання – на невеликих територіях із незначною кількістю контурів, прямолінійних на великій відстані.

Плани теодолітного знімання дещо поширені при виконанні геодезичних робіт у землеустрої тому, що теодолітні ходи по межах землекористування являють собою необхідну геодезичну основу для прив'язки, відводів земель, перенесення проекту в натуру та коригування плану на рівні сучасності. Однією з умов підвищення точності проектування й особливо перенесення проекту в натуру з планів мензульного та аерофотозніманя є також прокладання теодолітних ходів по межах землекористування з прив'язкою їх до пунктів геодезичної мережі й нанесенням граничних пунктів на плани за координатами, якщо межі не проходять у лісових масивах, лісосмугах, каналах зрошувальної мережі, струмках, річках, берегах річок та ін.

2. Точність планів і карт

 

Точність плану, як правило характеризується величиною середньої квадратичної похибки положення контурної точки на плані щодо найближчого пункту головного геодезичного обґрунтування знімання (іноді під точністю плану розуміють величину середньої квадратичної похибки взаємного положення точок, що знаходяться на певній відстані одна від одної, наприклад точок одного і того ж об'єкта проектування: землекористування, поля сівозміни, ділянки контуру тощо).

Похибка положення точки є двовимірною й визначається за формулою:

 

(2.1)

в якій m _х і m _у - похибки положення точок по осях координат.

Найвірогідніше похибки положення точок характеризують «еліпсом похибок», оскільки положення точки стосовно її справжнього місця в різних напрямках може бути неоднаковим. Проте еліпсом похибок зручно і наочно характеризувати точність положення конкретної точки геодезичної мережі, ходу та ін. При оцінці точності плану «в середньому» напрямок зсуву точки можна прийняти рівноймовірним, тому точність положення точки характеризують «колом похибок» і для розрахунків точності величини m _х і m _у у формулі 2.1 приймають рівними і незалежними одна від одної.

Графічна точність плану – це середньоквадратична похибка відкладання довжини лінії при визначенні її за планом за допомогою вимірювача і масштабної лінійки. Вона становить 0,08 мм.

Для одержання похибки положення контурних точок на плані похибки окремих геодезичних дій, зазначених у таблиці. 2.1, можна прийняти незалежними і визначити за формулою:

(2.2)

При цьому шукані похибки для теодолітного і мензульного знімання будуть приблизно однаковими і рівними, округленими до 0,4 мм на плані.

Відповідно до численних досліджень приблизно такою ж самою точністю визначаються плани аерофотознімання. Для малих за площею контурів ситуації, розміщенних на одному аерознімку фотоплану або знятих з однієї станції при мензульному або теодолітному зніманні, похибку взаємного орієнтування точок цього контуру можна вважати рівною 0,2 мм на плані.

Дещо меншу точність мають копії планів. Яких би способів копіювання не застосовували, будь-яка копія містить більші похибки, ніж оригінал, причому одні способи копіювання дають менш точні, інші – більш точні результати. Найточнішим способом, при застосуванні якого точність копії практично можна вважати такою, як точність оригіналу, є фотомеханічний, особливо якщо він враховує деформацію паперу як копії, так і оригінала.

 

3. Точність відстаней на плані

 

Якщо положення окремих точок на плані помилкове, то відстані й напрямки між цими точками будуть установлені помилково незалежно від способу визначення.

Похибка вимірювання відстані між точками 1 і 2 за планом за допомогою вимірювача і масштабної лінійки, з урахуванням точності плану, визначають за формулою:

 

.

 

При m_t =0,4 мм і m_г =0,08 мм m_s0 =0,41 мм,

 

Тобто точність вимірювання відстаней між точками за планом визначається, головним чином, точністю плану.

 

4. Точність напрямків на плані

 

Точність напрямку, що характеризується азимутом (дирекційним кутом) лінії між двома точками, на плані залежить від похибок положення цих точок. Нехай становище кожної з точок визначається координатами х₁ і у₁, х₂ і у₂ із середньоквадратичними похибками m_{x l} і m_y1, m_x2 та m_y2.

Тоді дирекційний кут лінії в напрямку з точки 1 до точки 2 визначають за формулою:

 

, (2.15)

 

Похибку вимірювання напрямку за планом за допомогою транспортира з врахуванням точності плану визначають за формулою:

 

 

Якщо m'_б = 27', а кут за допомогою транспортира вимірюють з точністю m_бT = 7', то m_б0 = 27',9, тобто точність напрямками між точками за планом визначається головним чином, точністю плану.

 

 

Завдання для самостійної роботи

 

1. Що розуміють під детальністю карт і планів?

2. Назвіть основні види знімання поверхні при землеустрої.

3. Використання планів стереотопографічного знімання поверхні землі.

4. Яка формула визначає похибку положення точки на плані?

5. Що розуміється під графічною точністю, за якою формулою її визначають?

 

Питання на самостійну підготовку:

1. Спотворення ліній і площ у проекції Гаусса

2. Точність зображення рельєфу на плані й карті

3. Точність визначення відміток, перевищень і нахилів за горизонталями плану

4. Точність площ контурів на плані

5. Точність вимірювань

 

Лекція 3

ОНОВЛЕННЯ (КОРИГУВАННЯ) ПЛАНІВ І КАРТ

 

План

1. Старіння планів (карт) і періоди їх оновлення.

2. Плани (карти) землеволодінь та землекористувань, що підлягають коригуванню. Точність і способи коригування

3. Організація і зміст роботи з коригування планів (карт)

4. Коригування планів із використанням твердих контурних точок як опори

Питання для самоконтролю

Питання на самостійну підготовку

1. Старіння планів (карт) і періоди їх оновлення.

 

Плани і карти відображають ситуацію на місцевості, яка склалася на час виконання знімальних робіт, тому з часом вони старіють і тим значніше це старіння, чим більше часу минає з моменту знімання.

Старіння планів і карт обумовлено наступними причинами:

· безперервною зміною вигляду земної поверхні, що залежить більшою мірою від діяльності людини, ніж від природних явищ;

· підвищенням вимог до їхньої точності, детальності, повноти, змісту та оформлення у зв'язку з науково-технічним прогресом.

У результаті здійснення господарських заходів на території сільськогосподарського підприємства можуть відбуватися зміни:

а) у розмірах і конфігурації землекористувань та контурів угідь, пов’язаних із трансформацією, вилученням і відведенням земель;

б) в якісному стані угідь у зв'язку з проведенням меліоративних, агротехнічних та інших заходів;

в) у складі категорій земель і категорій землекористувачів;

г) у розмірах території внаслідок зміни адміністративних меж.

Ступінь старіння сільськогосподарських планів і карт необхідно визначати, головним чином із погляду вартості виконання робіт з коригування та оновлення карт, при цьому вартість коригування залежатиме від:

· ступеня старіння плану (карти);

· способу коригування - наземним способом чи за допомогою аерофотознімання;

· виду плану, який коригують, складеного способом наземного знімання або аерофотознімання (штрихового плану чи фотоплану);

· категорії складності місцевості, яку знімають.

Вартість коригування встановлюють переважно за обсягами польових робіт, але вона завжди вища при наземному способі, ніж при використанні аерознімків. Обсяг польових робіт у свою чергу визначається довжиною контурів, які знімають, довжиною знімальних ходів, які прокладають з метою знімання змін, що відбулися. Тому основним показником старіння планів (карт) є зіставлення сум довжин знімальних контурів і нанесених на план l та суми довжин усіх контурів на момент знімання L:

(3.1)

Крім обчислення вартості робіт з коригування плану цей показник найоб'єктивніше й однозначно відображає фактичний обсяг виконаної роботи. Однак він нерідко потребує проведення картометричної роботи. Тому для визначення обсягу робіт з коригування використовують інший показник, який є відношенням площі контурів р, що змінилися, до площі всіх контурів Р, зображених на плані, який дає можливість перевести його в показник λ:

(3.2)

Наведена залежність між показниками старіння дає змогу використовувати їх у різних випадках за наявності інформації про зміну контурів і площ сільськогосподарських угідь, представленої в графічному або статистичному вигляді.

Із кожним роком приріст відсотка старіння поступово зменшується і до моменту оновлення планів, тобто до 8-15 років, становлять 30 – 80%.

Ступінь старіння карти (плану) у відсотках обчислюють за формулою:

 

(3.3)

Плани (карти) землеволодінь та землекористувань, що підлягають коригуванню. Точність і способи коригування

 

Найзручніше коригувати штрихові плани, виготовлені на прозорих пластичних матеріалах. Плани, складені на такій основі, практично не деформуються, з них швидко й просто видаляється все непотрібне, застаріле, легко наносяться нові контури та об'єкти за результатами знімання. Зі складеного на пластику плану простими засобами виготовляють копії, необхідні для польової роботи з коригування або для збереження ситуації на момент знімання. Так само просто виготовляють копії з відкоригованого плану. Тому при замовленні на виконання знімальних робіт поряд з основною продукцією у вигляді фотопланів чи штрихових планів на твердій основі слід передбачати копії штрихових планів на пластику, які при використання планів повинні відігравати чергової карти.

При відсутності планів на пластику коригують фотокопії (репродукції) з накреслених фотопланів або інші планово-картографічні матеріали, виготовлені на жорсткій основі:

· штрихові плани;

· плани наземного знімання чи їхні копії;

· топографічні плани державного і тематичного знімання.

· У деяких випадках для коригування використовують проектні плани раніше проведеного територіального землеустрою.

Якщо район робіт покритий новими аерофотозніманнями, то при коригуванні використовують аерознімки з контактними відбитками або збільшені знімки. При цьому якщо відношення знаменників масштабів аерофотознімання і плану, який коригують понад 2, то при коригуванні використовують аерознімки, збільшені (приблизно) до масштабу плану.

При виконанні робіт з коригування ставиться завдання – вибрати такі способи, які практично забезпечували б збереження точності відкоригованих планів. Коригуванням неможливо виправити план низької якості, але невдало вибраний спосіб коригування може призвести до неприпустимої втрати його точності.

Якщо точність коригованого плану характеризується похибкою положення точки на плані m_t, то відкоригований план може мати похибку положення точки 1,1 m_t. Тому, щоб забезпечити десятивідсотковий «критерій нікчемності», похибки вимірювань при коригуванні можуть становити величину m_вим, при цьому має задовольнятися умова:

(1,1m_t)²= m_t ²+ m_вим ² (3.4)

З цього рівняння випливає, що:

M_вим = 0,46 m_t, (3.5),

тобто похибки вимірювань при коригуванні не повинні перевищувати ≈ 0,5 величини похибки, якою характеризується точність коригованого плану.

 

3. Організація і зміст роботи з коригування планів (карт)

 

Коригування планів (карт) – самостійний вид геодезичних робіт, виконуваних для внесення на план змін у ситуації, що відбулися після знімання (дешифрування), зі збереженням точності, якою характеризується коригований план.

Роботи з коригування виконують у такому порядку:

1) підготовчі камеральні роботи;

2) польове дешифрування контурів, що з’явилися на нових аерознімках, або зіставлення відкоригованого плану з місцевістю (огляд, рекогносцирування місцевості);

3) видалення з плану зниклих контурів;

4) побудова знімальної основи, якщо в цьому є необхідність, для знімання нових контурів;

5) знімання нових контурів;

6) нанесення результатів знімання (дешифрування) на план і складання кальок роботи (роблять це систематично у міру виконання польових робіт);

7) контроль та оформлення результатів коригування (відокремлення плану і кальок, складання пояснювальної записки або технічного звіту, підшивання і брошурування документів – схем, довідок, польових журналів, абрисів, відомостей обчислень, таблиць та ін.)

Підготовчі роботи полягають у підборі й підготовці планів (карт), що потребують коригування, та інших документів і матеріалів, які використовують при коригуванні.

 

4. Коригування планів із використанням твердих контурних точок як опори

 

При виборі твердих контурних точок на місцевості й на плані необхідна впевненість у розпізнанні цих точок і точності їхнього положення. З цією метою уточнюють положення контурних точок за допомогою аерознімків шляхом визначення інших контурних точок на плані й на аерознімку чи порівнюють відстані між цими точками на місцевості та на плані. Якщо результати вимірювань відрізняються більш як на 1 мм на плані (1 мм приймають як граничну похибку положення контурної точки на плані), то точки не можуть бути використані як опорні при коригуванні.

Із великої кількості випадків, які трапляються в практиці коригування планів, переважно масштабів 1: 10 000 і 1: 25 000, розглянемо найтиповіші випадки знімання:

полярним способом із твердої контурної точки за допомогою теодоліта або мензули;

способом перпендикулярів щодо лінії, яка спирається на тверді контурні точки;

способом перпендикулярів і полярним способом відносно ліній знімальних ходів, що спираються на тверді контурні точки:

а) теодолітного ходу без допоміжних кутів,

б) мензульного ходу,

в) хордокутомірного ходу,

г) створного ходу.

Усі ці випадки бувають у практиці коригування планів також тоді, коли як опорні використовують і пункти геодезичної мережі, нанесені на план, тільки результати знімання будуть точнішими, ніж при використанні контурних точок.

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Які причини зумовлюють старіння карт і планів?

2. Особливості визначення ступеня старіння сільськогосподарських карт (планів).

3. Основні способи коригування планів і карт.

4. За допомогою чого коригують плани (карти)?

5. Вкажіть формулу визначення похибки вимірювань при коригуванні карт (планів).

Питання на самостійну підготовку:

1. Деформація паперу та його облік при роботі з планом

2. Використання аерознімків нової аерофотозйомки при коригуванні планів (карт)

3. Створний хід (за допомогою мірного приладу).

4. Хордокутомірний хід (за допомогою мірного приладу).

Лекція 4

Спосіб ялинки

Номер точки	Координати
X		Y
	556,6		132,6
	1000,0
	1366,4	122,5
	1383,6	423,5
	1202,5	642,5
	1079,5	889,6
	746,8	682,4
	414,5	543,8
	414,5	543,8
	556,6	132,6

 

Обчислення виконують у такому порядку:

1) всі настановні клавіші (важелі) лічильної машини ставлять на нулі й гасять усі цифри на лічильнику обертів і результативному лічильнику;

2) холостим обертанням барабана вперед ставлять на лічильнику обуртів у1 – 132,6;

3) установлюють клавішами х₂ = 1000,0;

4) обертанням барабана вперед і назад досягають такого стану, коли на лічильнику оборотів замість у₁ виявиться у3 = 122, 5; після цього на результативному лічильнику буде число 9999 998 990 000, яке відповідає (у₃ – у₁) х₂ = – 10100, 00;

5) встановлюють клавішами х₄ = 1383,6;

6) обертанням барабана вперед і назад досягають такого стану, коли на лічильнику оборотів замість у₈ виявиться у₅ = 642,5 і т. д., як показує суцільна зигзагоподібна лінія, при цьому послідовно, через крапку, клавішами встановлюють значення х, розташовані проти кутів суцільної зигзагоподібної лінії, а на лічильнику обертів, через крапку, замінюють значення у, розташовані також проти кутів зазначеної лінії;

7) коли клавішами буде поставлено значення х₁=556,6 (внизу), повертаються знову вгору і, обертаючи барабан вперед і назад (у даному випадку тільки назад), домагаються, щоб на лічильнику оборотів вийшло у₂ = 0;

8) клавішами встановлюють х₃ =1366,4 і т. д., як показує пунктирна зигзагоподібна лінія, тобто на лічильнику обертів одержують значення у, розташоване проти кутів зигзагоподібної пунктирної лінії, а клавішами встановлюють значення х, розташоване проти кутів тієї ж самої лінії; обчислення закінчують одержанням на лічильнику обертів значення у₁ =132,6, а клавішами – значення останньої абсциси x₈ =414,5; на результативному лічильнику відраховують подвоєне значення площі:

2Р = +1 102 785,08м² = 110,28 га.

Для контролю одержують друге значення площі в тому ж самому порядку, тільки спочатку на лічильнику обертів отримують значення х₁ = =556,6, потім клавішами встановлюють значення у₂ = 0 (тобто в даному випадку нічого не встановлюють) і т. д., як показують спочатку пунктирна, а потім суцільна зигзагоподібна лінії. В кінці обчислювальних дій на результативному лічильнику одержують негативне (у нашому випадку) значення подвоєної площі:

2Р = 99998897 214,92.

Позитивне значення площі одержують, взявши додаток до 10q, тобто:

2Р = 1 102 785,08 м².

Недолік усіх прийомів нагромадження добутків на лічильному механізмі полягає в тому, що обчислення повинні бути проведені заново, якщо в процесі їх була допущена похибка. Застосування їх для полігонів із великою кількістю вершин ефективне в тому разі, якщо полігон розбивають на частини.

Розглянутими прийомами не обмежується можливість одержання найефективніших прийомів, особливо із впровадженням у виробництво автоматичних обчислювальних машин. Так, нині площі обчислюють за формулою (4.1.) за допомогою комп’ютера, коли кількість вершин, взагалі не має значення.

За виглядом цієї лінії розглянутий прийом називають способом «ялинки».

 

Лекція 5

Рис. 2. Проектування трикутником

На рисунку 2, а зображена частина землекористування, де потрібно спроектувати площу Р лінією МN, що проходить через точку F. Нехай різниця між проектною площею Р і площею чотирикутника ВСDF (обчисленої, припустимо, також графічним способом) дорівнює Р₁ гектарів. Якщо ескізним проектом установлено, що північний кінець проектної лінії повинен пройти через точку F, то південний кінець її перетне лінію АВ де-небудь вправо від точки В. Від цієї точки розташується основа, а трикутника ВFК, форму якого має відсутня площа Р₁. Висотою цього трикутника буде перпендикуляр h, опущений з точки Р на лінію АВ (рис. 5.2, а) або на її продовження (рис. 5.2, б). Довжину беруть із плану графічно. Тоді основу трикутника визначають за формулою:

(5.1)

Одержану відстань виписують окремо на план або зазначають у відомісті. Її використовують при перенесенні проекту в натуру, щоб мати на місцевості проектну точку К.

Якщо обчислений відрізок а довшої лінії ВА, тобто площа Р₁ більша від площі трикутника АВР, то визначають площу цього трикутника і знаходять перетин проектної лінії з лінією АЕ за попереднім способом. Для цього вимірюють висоту від точки Р до лінії АЕ або до її продовження і т. д.

(5.2)

З якою відносною похибкою виміряна висота, з такою самою ж відносною похибкою буде обчислена основа і навпаки.

Проектування трапецією використовують, якщо проектна лінія проходить паралельно заданому напрямку. В такому разі при заданій площі й довжині середньої лінії цієї трапеції, встановленої за планом, обчислюють висоту трапеції, а потім – її бічні сторони. Проектування трапеціями менш зручне і менш точне, ніж трикутниками. Складність розв’язання задачі полягає у точному визначенні на плані довжини середньої лінії, оскільки положення її невідоме, якщо невідома висота.

Рис. 5.3. Проектування трапецією

На рисунку 5.3 зображена частина землекористування, в якій потрібно спроектувати площу Р лінією МN, паралельною лінії DС. Для цього з точки F проводять лінію FO, паралельну лінії FС, і обчислюють площу ОВСDF.Нехай різниця між проектною площею Р і площею OBCDF дорівнює Р₁, причому Р₁ і буде площа трапеції, яку потрібно допроектувати. Для цього попередньо визначають довжину середньої лінії S за планом, вибравши положення її на око відповідно до площі Р₁, після чого обчислюють попереднє значення висоти за формулою:

(5.4)

Відклавши половину величини h₁ від лінії FО і провівши через одержану точку R лінію, паралельну лінії FО або DС, обчислюють друге наближене значення середньої лінії трапеції S₂; розділивши Р₁ одержують друге, точніше значення висоти трапеції h₂.

Його можна вважати остаточним, якщо розбіжність зі значенням висоти h₁ не перевищує величини подвоєної графічної точності, поділеної на відношення середньої лінії до висоти, тобто:

в іншому випадку одержують нове значення середньої лінії й третє значення висоти. Розбіжність остаточної довжини середньої лінії з попереднім її значенням не повинні бути більшою від встановленої межі. Маючи остаточне значення висоти, відкладають його на перпендикуляр до лінії FO і через одержану точку проводять лінію МN, паралельну DС.

Похибка визначення висоти h може бути знайдена за допомогою диференціювання виразу (5.4), при цьому матимемо формулу:

(5.5)

аналогічну формулі (5.2).

План

1. Суть і способи перенесення проекту в натуру
2. Підготовка до перенесення проекту в натуру
3. Організація роботи з перенесення проекту в натуру

Питання для самоконтролю

Питання на самостійну підготовку

ЛЕКЦІЯ 10

План

1. Перенесення проекту в натуру способом промірів

2. Особливості перенесення проекту в натуру за матеріалами аерофотозні

3. Перенесення проекту в натуру кутомірним способом

Питання для самоконтролю

Питання на самостійну підготовку

 

Рис. 6.8. Перенесення проектних точок у натуру, коли

План

1. Перенесення проекту в натуру графічним способом (мензулою)

2. Окремі випадки, що трапляються при перенесенні проекту в натуру

Питання для самоконтролю

Питання на самостійну підготовку

 

Лекція 12

План

Лекція 13

План

1. Точність визначення площ угідь

2. Вибір масштабу плану

3. Вибір висоти перерізу рельєфу

Питання для самоконтролю

Питання на самостійну підготовку

1. Точність визначення площ угідь

Площі контурів ситуації визначають головним чином, механічним і графічним способами, а також за допомогою палеток і рідко – аналітичним способом. Гранична відносна похибка обчислення площі аналітичним способом залежно від умов вимірювання ліній може бути 1: 500 – 1: 1000.

Похибка площі контуру будь-якого угіддя визначається як сумарний вплив двох окремих похибок:

1) вимірювань на місцевості та побудови плану, розрахованих за формулами (2.29) або (2.30),

2) визначення площі за планом за формулами (4.21), (4.22), (4.26) і (4.27) залежно від застосовуваного способу.

Як граничну похибку можна прийняти:

(7.7)

Для малих площ указана похибка може виявитися трохи перебільшеною, проте для значних площ і суми площ контурів угіддя на планах наземного знімання або аерофотознімання формула (7.7) дуже правильно відображає точність визначення площі угіддя, причому за Р приймають площу угіддя в землекористуванні.

Формулу (7.7) можна застосувати і для визначення точності площі угіддя в кількох землекористування, наприклад при обліку земель у районі.

Похибки площ нечітких контурів (болото, чагарник та ін) при зніманні в масштабах 1:10 000 і більше в 1,5–2 рази більші від тих, які виходять за формулою (7.7).

Відносні похибки площ угідь, як свідчить формула (7.7), зростають зі зменшенням площі угіддя і масштабу плану. Вже при Р = 100 га на плані масштабу 1: 10 000 площа виходить із граничною відносною похибкою 1:100, тобто з точністю до 1%, а в середньому – до 0,4%.

2. Вибір масштабу плану