Заключний етап написання дипломної роботи

 

Заключний етап роботи з теоретичною й науковою літературою – написання тексту роботи. Процес написання дипломної роботи здійснюється відповідно до плану, який обговорюється з науковим керівником. У розділах праці має бути відбито теоретичне обґрунтування теми з посиланням на наукову літературу, детально описано проведення дослідження, сформульовано висновки.

Нову думку необхідно починати з абзацу, але слід уникати як занадто частого розбиття тексту на абзаци, так і дуже великих абзаців (що займають, наприклад, цілу сторінку).

Матеріал має викладатися послідовно й логічно. Слід відобразити й науково аргументувати авторську позицію, що випливає з результатів проведеного дослідження. Текст роботи має бути написаний студентом літературною мовою з урахуванням вимог наукового стилю та дотриманням правил орфографії й пунктуації.

Редагування заголовків. Необхідно переконатися в тому, що назва роботи, заголовки розділів і підрозділів адекватно передають зміст відповідної частини тексту і є логічно обґрунтованими, тобто недвозначними, несуперечливими, а в заголовках‚ які відтворюють послідовність змісту відповідної частини тексту і є змістовно підпорядкованими, не повторюється те‚ про що вже йшлося у заголовку, що є підпорядкованим.

Як правило, заголовок подають словосполученням у формі іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті та що в ньому стверджується.

У кінці заголовка знаки пунктуації ставити не потрібно.

Цитати використовуються в тексті дипломної роботи для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень і для критичного аналізу літературних джерел. Для цитування, як правило, беруть уривок‚ який містить логічно завершену думку. Іноді цитують частину фрази або окремі слова.

Текст цитати дають в лапках і наводять без жодних змін‚ зі збереженням особливостей авторського написання‚ зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виділень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:

· пропуски окремих слів і фраз за умови‚ що думка автора не буде спотворена (пропуск позначається трьома крапками, при цьому розділові знаки ‚ що стояли перед пропущеним текстом або після нього‚ не зберігаються);

· змінення відмінка слова для підпорядкування його синтаксичній будові фрази‚ частиною якої вона є.

Не можна об’єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно зв’язані між собою. Кожна така виписка має бути оформлена як окрема цитата.

Якщо цитата повністю відтворює речення тексту‚ який цитується, вона починається з великої букви, наприклад:

А.В. Дем’янков зазначає: “Ці передумови закладені в дослідженнях із семантики синтаксису, текстової зв’язності, а також у зближенні лінгвістики тексту з текстологією”.

Цитата‚ яка є складовою частиною речення студента, починається з малої букви‚ навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої, наприклад:

Як справедливо вказує О. І. Москальська, «текст став як фокус‚ у якому схрещуються всі підходи до вивчення мови».

Коли ж цитата відтворює тільки частину речення цитованого тексту‚ то після відкритих лапок ставлять три крапки:

1972 року Т. ван Дейк увів поняття семантичної макроструктури, «...для того щоб дати абстрактний семантичний опис глобального змісту і, отже, глобальної зв’язності дискурсу».

Цитата на початку речення має починатися з великої букви ‚ навіть якщо перше цитоване слово написане у використаному джерелі з малої букви. Після двокрапки цитата починається з малої букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати написане з малої букви (у цьому випадку перед цитатою ставлять три крапки), і з великої букви‚ якщо у використаному джерелі перше слово цитати починається з великої.

Якщо на початку або в кінці тексту є внутрішні й зовнішні лапки, то вони мають відрізнятися рисунком («ялинки» та «лапки»), наприклад:

Т.В. Радзієвська відзначає ряд таких понять: «Намір адресата й інтенція тексту‚ генеративні типи текстів, категорія контактності, <...> прагматична ситуація‚ комунікативні стратегії автора, суперечливість і “аномальність тексту”».

Якщо в тексті цитати‚ що береться в лапки, необхідно опустити частину, яка є неважливою для дослідження, то у такому разі ставлять позначення <...> (див. попередній приклад).

Розділові знаки (наприклад, ¼,!,?) при цитуванні ставляться до лапок, крапка – після них.

Цитати слід виписувати тільки з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело є недоступним, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні. У цьому разі слова й позначення [Цит. за:] необхідно поставити перед бібліографічним посиланням на джерело.

Якщо студент, наводячи цитату‚ виділяє в ній деякі слова для того‚ щоб посилити їх значення, він має зробити в дужках відповідне застереження і вказати свої ініціали, наприклад: (виділено мною. — В.К.), (курсив наш. — В.К.), (підкреслено мною. — В.К.), (розрядка моя. — В.К.). Аналогічне застереження роблять при самостійному перекладі рідною мовою іншомовної цитати, наприклад: (тут і далі переклад наш. — В.К.).

У роботі припускається не цитування, а коротке викладення тверджень, поглядів інших авторів. У цьому випадку зміст думки передають без лапок, але обов’язково вказують, кому належить відповідна думка. Це означає, що кожна цитата або передана своїми словами думка іншого автора має супроводжуватися посиланнями на використане джерело.

Студент, який нехтує цією вимогою, ризикує отримати незадовільну оцінку за виконання дипломної роботи. У дод. 5і 6наведено мовні засоби, які рекомендовано вживати при цитуванні й переказі використаних джерел.

Захоплюватися цитуванням не рекомендується. Перевантаженість тексту цитатами надає роботі компілятивного характеру й створює враження, що автор не має власної думки.

Бібліографічні посилання. Як було зазначено, кожна цитата або думка‚ запозичена з праці іншого автора‚ має обов’язково супроводжуватися посиланням на використане джерело. Аналогічне посилання є обов’язковим і тоді‚ коли використовуються цифри‚ факти‚ схеми тощо.

Посилання, уміщене поряд із описом загального змісту праці іншого автора‚ її провідної думки‚ має відповідний порядковий номер у списку використаної літератури. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках‚ наприклад: [1], або‚ якщо посилання робиться на кілька праць‚ [1–3] або [2, 4, 5]. Посилання‚ яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки‚ аргумент, цифрові дані‚ має складатися з номера відповідного джерела й номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад: [1, с. 54] або [1, с. 23–26].

Якщо на одній сторінці дипломної роботи наводиться кілька посилань на те ж саме джерело, то в другому і наступних посиланнях замість номера джерела пишуть «Там же» і, якщо потрібно, номер сторінки, на яку роблять посилання, наприклад: [Там же: с. 16]. Пропуски з обох боків від двокрапки в квадратних дужках не роблять. Крапка ставиться тільки після квадратних дужок.

Таблиця суттєво полегшує сприймання тексту‚ насиченого однорідними відомостями, переважно цифровими показниками. У таблиці матеріал подається систематизовано‚ цифри висуваються на перший план‚ слова не повторюються, тому таблиці широко використовують у наукових текстах.

У правому верхньому куті над таблицею пишуть слово Таблиця і вказують її номер. Знак«№» перед порядковим номером не ставлять. Порядкова нумерація таблиць може бути наскрізною або в межах розділу. Якщо використовується наскрізна нумерація, порядковий номер таблиці складається з однієї цифри: Таблиця 3.

Якщо ж таблиці нумерують у межах розділу, номер складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: Таблиця 2.4 (четверта таблиця другого розділу). Після останньої цифри крапка не ставиться. Нижче‚ посередині, розміщують тематичний заголовок. Він має бути коротким і повністю передавати зміст таблиці. Тематичний заголовок не підкреслюють, але його можна виділити напівжирним шрифтом. Текст у головках таблиць розміщують горизонтально.

Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують.

Заголовок таблиці й заголовки граф пишуть з великої літери. Підзаголовки, які складають одне речення з текстом заголовка, пишуть з малої літери. Підзаголовки, які мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків знаки пунктуації не ставлять.

Складаючи заголовки, потрібно стежити за тим‚ щоб інформація у заголовках і підзаголовках не повторювалась. Якщо повторення має місце‚ слід повторювані слова винести в загальний заголовок.

Якщо в певній графі таблиці є текст‚ що повторюється, і цей текст складається з одного слова‚ а повторювані слова стоять одне під одним‚ друге і наступні слова можна замінити лапками. Якщо ж повторюваний текст складається з двох або більше слів‚ то при першому повторенні його заміняють словами «те саме»‚ а далі – лапками. Ставити лапки замість цифр‚ знаків‚ символів, які повторюються, не прийнято. Якщо в якому-небудь рядку таблиці не наводять цифри‚ у ньому ставлять прочерк.

Якщо таблиця містить велику кількість рядків‚ її можна перенести на наступну сторінку. У цьому випадку нумераційний і тематичний заголовки вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими частинами пишуть слова Продовження табл. і номер таблиці, наприклад: Продовження табл. 1.2, після чого обов’язково повторюють головку таблиці.

Таблицю слід розміщувати після першого згадування про неї в тексті. Якщо надписи та дані розташовані в таблиці знизу вгору, то її слід розміщувати таким чином, щоб можна було читати‚ повернувши за годинниковою стрілкою.

У тексті посилання на таблиці треба подавати в скороченому вигляді: табл. 4; табл. 2.3. Винятком є роботи‚ в яких лише одна таблиця. У таких випадках при посиланні на таблицю в тексті слово таблиця слід подавати повністю.

Повторні посилання на таблицю починаються зі слова дивись, яке пишеться скорочено, наприклад: див. табл. 2.4.

Якщо під час виконання дипломної роботи здійснюється ряд однотипних розрахунків, що повторюються, то в тексті можна навести формулу і один-два приклади розрахунку, а результати інших звести в таблицю і розмістити її в тексті основних розділів або в додатку. Результати розрахункових робіт, що виконують у великих обсягах, зводять у таблиці й розміщують у додатках.

Ілюстрації. Основні види ілюстрацій, які можуть бути використані у дипломній роботі, – це рисунок, схема‚ діаграма, графік. Їх виконують засобами комп’ютерної графіки на білому непрозорому папері. Усі ілюстрації мають бути пов’язані тільки з основним змістом тексту‚ тому їх розміщують безпосередньо після першого посилання або на наступній сторінці.

Кожна ілюстрація повинна мати відповідне пояснення в підписі до неї та в тексті. Бажано‚ щоб пояснення в тексті роботи не було простим повторенням того‚ що міститься в підписі. Підпис до ілюстрації розташовують безпосередньо під нею. Перед підписом пишуть слово Рис. і порядковий номер ілюстрації.

Номер ілюстрації складається з номера розділу й порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою‚ наприклад: рис. 2.3 (третій рисунок другого розділу). Після останньої цифри крапка не ставиться, якщо тільки посилання на неї не стоїть наприкінці речення в тексті роботи. Якщо в роботі одна ілюстрація, вона нумерується за загальними правилами. Повторне посилання на ілюстрацію починається зі скороченого слова дивись, наприклад: див. рис. 2.

Примітки (за необхідності) розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, до яких вони належать. Слово "Примітка" друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюють, після слова "Примітка" ставлять крапку і з великої літери в тому самому рядку дають текст примітки.

Виноски в тексті позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр з дужкою.

Формули й рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище й нижче кожної формули або рівняння залишають не менше одного рядка.

Формули й рівняння слід нумерувати в межах розділу. Номер формули складається з номера розділу й порядкового номера формули, розділених крапкою. Пояснення значень символів, що входять до формули, наводять безпосередньо під нею в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Пояснення кожного символу необхідно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають без абзацу словом "де" без двокрапки. Наприклад, першу формулу другого розділу описують так:

Формула обчислення дисперсії:

, (2.1)

де х – вибіркове середнє,

n – розмір вибірки.

Якщо формула є загальновідомою, то слід зробити лише посилання на літературне джерело, не наводячи самої формули.

Перелік. У наукових роботах часто виникає потреба перелічити елементи розглядуваних питань. Якщо компоненти переліку складаються з коротких речень або словосполучень, їх рекомендується відокремлювати крапкою з комою і писати кожен з нового рядка.

Допускається різне оформлення переліку.

1. З допомогою тире.

Увесь матеріал підручника розділено на десять розділів, кожен з яких містить:

– полілог з перекладом;

– комунікативні завдання на тренування й практику в спілкуванні;

– граматичний матеріал;

– теми для читання.

2. Мала літера з дужкою.

Комунікативна стратегія містить такі компоненти:

а) утримування уваги співрозмовника;

б) забезпечення повного розуміння себе співрозмовником;

в) забезпечення повного розуміння співрозмовника;

г) самовиправлення у разі помилок у слові.

3. Цифри з крапкою.

Формування й розвиток комунікативної культури особистості передбачає:

1. Формування й розвиток мовної‚ мовленнєвої й соціокультурної компетенції.

2. Навчання нормам міжкультурного спілкування іноземною мовою.

3. Розвиток культури усного мовлення і писемності іноземною мовою під час офіційного й неофіційного спілкування.

Скорочення. Іноді студенти використовують у тексті робіт скорочення, які вони потім самі не в змозі розшифрувати. Такі скорочення сприймаються як наслідок недбалості, квапливості, безсистемності, що негативно відбивається на оцінці роботи. Слід користуватися тільки загальноприйнятими скороченнями слів і словосполучень і писати їх правильно. До скорочень, що не потребують спеціальних пояснень, належать такі: проф. — професор; доц. — доцент; акад. — академік; див. — дивись; пор. — порівняй; напр. — наприклад; та ін. — та інші; і т. д. — і так далі; і т. ін. — і таке інше.

Слова «та інші»‚ «і так далі»‚ «і таке інше» всередині речення не скорочують.

Якщо студент користується маловідомим скороченням, він має розшифрувати його при першому згадуванні, написавши його повністю, а поряд (у дужках) скорочено. Далі воно вживається тільки скорочено впродовж усього тексту. Не можна писати слова й словосполучення в одному місці повністю, а в іншому скорочено.

Оформлення списку літератури й списку довідкової літератури. Список складають тільки з тих праць, на які є посилання в тексті дипломної роботи, і в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків збірок статей чи праць, на титульній сторінці яких не зазначено авторів. Бібліографічні описи праць одного автора розташовують за алфавітом назв праць (за наявності співавторів прізвища останніх не враховуються).

Усі бібліографічні позиції подаються тією мовою‚ якою їх написано. Праці перелічуються в одному алфавітному списку: спочатку написані мовами з кириличною графікою (наприклад, українською, російською‚ білоруською, болгарською), а потім – з латинською графікою (англійською, німецькою, польською тощо). Бібліографічні описи в списку подаються зі скрізною нумерацією.

Окремо формуються списки довідкової літератури й ілюстративного матеріалу, які подаються також в алфавітному порядку на окремих аркушах, але нумерація списку літератури продовжується.

Вимоги до оформлення бібліографії жорсткі, тому, починаючи збір необхідної літератури, треба бути уважним при записуванні даних книги або статті, щоб потім не витрачати час на пошуки вже опрацьованого твору для бібліографічного опису згідно з правилами.

Приклади бібліографічного опису різних видів джерел наведено в дод. 10. У складніших випадках слід звернутися до спеціальної літератури або проконсультуватися в бібліографічному відділі бібліотеки.

Дипломна робота може містити додатки, до яких включають матеріали, що підтверджують основні положення роботи. Це можуть бути таблиці вихідних даних, алгоритми, рисунки, програмне забезпечення, табуляграми. Матеріали додатків не входять у загальний обсяг дипломної роботи, а їхня кількість визначається доцільністю з точки зору якомога повнішого й всебічного розкриття й обґрунтування виконаних розробок. Додатки мають бути оформлені як продовження дипломної роботи і розташовані в порядку згадування в тексті посилань на них.

Кожен додаток починають з нової сторінки. У правому верхньому куті пишуть слово ДОДАТОК і його порядковий номер без знака «№»: ДОДАТОК 1, ДОДАТОК 2 і т.д. (без крапки після останньої цифри). Нижче‚ посередині рядка‚ пишуть заголовок, який є обов’язковим елементом додатка.

Якщо в роботі один додаток, його не нумерують.

Рисунки й таблиці, розташовані в додатку, нумерують арабськими цифрами у межах кожного додатка, наприклад: Рис. Д.1.1 (перший рисунок першого додатка).

Вимоги до оформлення роботи

 

Дипломна робота‚ яка подається науковому керівнику, має бути грамотно написаною й охайно оформленою. Якість оформлення роботи — це перше‚ на що звертають увагу при читанні, і це перше враження може суттєво позначитися на загальній оцінці роботи. Змістовне, але неохайно оформлене дослідження не може претендувати на високу оцінку. Тому, складаючи графік його виконання, необхідно виділити достатньо часу на технічне оформлення.

Текст відредагованої дипломної роботи слід надрукувати за допомогою комп’ютера на одному боці стандартних аркушів білого паперу форматом 203 х 288 або 210 х 297 мм з полуторним міжрядковим інтервалом, використовуючи шрифт 14 Times New Romans текстового редактора Word. Мінімальна висота друкованого шрифту — 1,8 мм. Кожна сторінка друкованої кваліфікаційної роботи має містити приблизно 1800 знаків (28–30 рядків по 62–65 знаків у рядку‚ враховуючи знаки пунктуації та пропуски між словами).

Навколо тексту залишають поля таких розмірів: зліва — не менш ніж 30 мм‚ справа — не менш ніж 10 мм‚ знизу й зверху — не менш ніж 20 мм. Рекомендований обсяг, який містить вступну, основну й висновкові частини дипломної роботи на здобуття ступеня спеціаліста (магістра) з прикладної лінгвістики, – 35–45 (55–60(70)) машинописних сторінок, не враховуючи списку літератури, використаних джерел і додатків, хоча вони й мають спільну нумерацію з усією роботою.

Список використаних джерел для дипломної роботи спеціаліста (магістра) має налічувати 20–25 (25–30) позицій. Робота, список використаних джерел якої налічує менше 20 (25) позицій, до захисту не допускається.

Кількість прикладів, які мають бути опрацьованими під час проведення дослідження, має становити: для дипломної роботи спеціаліста – 150–200, для магістра – 300.

До захисту допускаються тільки дипломні роботи із візою завідувача кафедри, підписами наукового керівника та керівника зі спеціальної частини. Студент також ставить особистий підпис на титульному аркуші проти свого прізвища.

Сторінки рукопису мають бути пронумеровані. Першою є титульна сторінка, але на ній номер не ставиться. Нумерація починається з другої сторінки. Цифру‚ яка означає номер сторінки, ставлять у правому верхньому куті без крапки.

Кожна частина роботи – ЗМІСТ, СПИСОК СКОРОЧЕНЬ (за наявності), ВСТУП, РОЗДІЛИ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ, СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ, ДОДАТКИ – починається з нової сторінки. Заголовки структурних елементів: ЗМІСТ, ВСТУП‚ ВИСНОВКИ тощо(окрім РОЗДІЛІВ), подаються без нумерації, друкуються великими буквами з абзацу, а заголовки підрозділів — малими (крім першої великої букви) і теж з абзацу, без крапки наприкінці, не підкреслюються, але виділяються напівжирним шрифтом.

Переносити слова в заголовку або підкреслювати їх не можна. Назви розділів і підрозділів нумеруються арабськими цифрами.

Робота повинна мати правильно оформлені заголовки й підзаголовки. Заголовки окремих структурних частин роботи‚ розділів і підрозділів слід розміщувати на окремих рядках‚ залишаючи між заголовками й текстом або заголовком підрозділу один міжрядковий інтервал, а між підрозділами одного й того ж розділу, якщо вони розташовані на одному аркуші, – два міжрядкових інтервали.

Крапку після номера розділу ставлять тільки в тому випадку, коли далі йде заголовок. Якщо заголовок розділу пишеться з нового рядка‚ крапку після номера розділу не ставлять. Порівняйте:

 

а) Розділ 1. Контрастивний аналіз категорії множинності

б) Розділ 1

Контрастивний аналіз категорії множинності

 

Підрозділи нумеруються арабськими цифрами в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з двох цифр: перша є номером розділу, до якого входить підрозділ‚ а друга — номером підрозділу.

Цифри розділяються крапкою. У кінці номера підрозділу також ставлять крапку‚ після якої в тому самому рядку треба друкувати заголовок підрозділу. Наприклад:

1.1. Спільні засоби визначення множинності

Абзацний відступ у друкованому тексті дорівнює п’яти знакам.

 

 

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ СПЕЦІАЛІСТА (МАГІСТРА)

Оцінювання дипломної роботи здійснюється в два етапи.

Спочатку роботу читає науковий керівник і дає їй попередню оцінку‚ яку виставляють за чотирибальною системою за такими критеріями: 1) відповідність змісту вибраної теми; 2) наявність продуманої в усіх її складових частинах системи дослідження; 3) ґрунтовність, повнота й критичність аналізу літератури з розглядуваної проблеми; 4) успішність виконання дослідного завдання, доказовість аналізу зібраного фактичного матеріалу; 5) стилістичне, технічне й естетичне оформлення роботи; 6) вчасність подання роботи на рецензування, результатом якого є рецензія, що оголошується разом з відгуком наукового керівника під час захисту дипломної роботи.

Оцінку «відмінно» виставляють у тому разі‚ якщо зміст відповідає: 1) темі дослідження; 2) робота містить добре продуману й правильно оформлену програму дослідження й ґрунтовний критичний аналіз наукової літератури з відповідної проблеми; 3) теоретичний матеріал органічно пов’язаний з практичним; 4) студент продемонстрував високий рівень самостійності під час виконання дипломної роботи‚ яку грамотно написано, охайно оформлено та вчасно подано науковому керівникові.

Оцінку «добре» ставлять у разі незначних недоліків: не зовсім точних формулювань, окремих випадків порушення логіки викладення або вимог стилю‚ перевантаженості цитатами, огріхами в оформленні.

За наявності значних недоліків — не повністю виконано програму дослідження, тему проаналізовано поверхово‚ не витримано вимог до оформлення роботи — виставляють оцінку «задовільно».

Якщо дипломна робота не задовольняє зазначені вимоги (наприклад, відсутня практична частина, зміст не відповідає назві роботи), ставлять оцінку «незадовільно».