Прийняття документів для зберігання

Прийняття документів на зберігання має на меті забезпечення їх зберігання. Це гарантовано реалізацією принципу таємниці вчинення нотаріальних дій та відповідальністю нотаріуса за збереження прийнятих документів.

Документи, прийняті на зберігання, можуть стосуватися дуже важливих аспектів життя людей чи діяльності юридичних осіб.

Не можуть здаватися на зберігання секретні документи, а також гроші, облігації, інші цінні папери. Але з цього загального правила є певні винятки, що стосуються компетенції консульських установ відносно цієї нотаріальної дії. Згідно зі ст. 38 Консульського статуту України консули можуть приймати на зберігання, крім документів, гроші, коштовності й цінні папери, що належать громадянам України.

Документи на зберігання можуть бути прийняті як від громадян, так і від юридичних осіб.

Приймати на зберігання документи вправі державні нотаріальні контори (ст. 34 Закону України "Про нотаріат"), приватні нотаріуси (ст. 36 Закону України "Про нотаріат"), а також консульські установи (ст. 38 Закону України "Про нотаріат", статті 39 і 44 Консульського статуту України).

Процесуальний порядок прийняття документів на зберігання регулюється статтями 96 і 97 Закону України "Про нотаріат".

Документи приймаються за описом, що складається у двох примірниках. В описі зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові особи, яка здала документи, її адреса; найменування документа, що здається на зберігання, на чиє ім'я його видано і ким, номер документа, дата його видачі, строк зберігання документа.

Опис підписується особою, яка здає документ на зберігання, і нотаріусом. Наприкінці опису ставиться печатка.

Приймаючи документи на зберігання, нотаріус зобов'язаний установити стан документа, якщо той має зовнішні вади (старезність, сирість, подертість і под.) та застерегти в описі, бо він несе повну відповідальність за його збереження.

Один примірник опису залишається у нотаріуса, а другий видається особі, яка здала документ на зберігання.

На прохання особи нотаріус може прийняти документи без опису, якщо їх належно упаковано в присутності нотаріуса. Упакування належить скріпити печаткою нотаріуса, його підписом і підписом особи, яка здала документи на зберігання. У такому разі йдеться вже не про стан документів, а про стан упакування, і нотаріус несе відповідальність тільки за збереження упакування.

Про прийняття документів на зберігання нотаріус видає свідоцтво за встановленою формою. Прийняті на зберігання документи слід разом з описом і примірником свідоцтва покласти до пакета й опечатати. Прийняті документи зберігаються в залізних шафах або сейфах, опечатаних нотаріусом.

Документи, прийняті на зберігання, повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб за умови пред'явлення свідоцтва та примірника опису.

У разі втрати свідоцтва про прийняття документів на зберігання та опису нотаріус може видати ці документи лише за рішенням суду.

Тільки за рішенням суду можуть бути видані документи і тоді, коли особа, яка здала документи на зберігання, здала не тільки свої, а й документи іншої особи, якій необхідно їх одержати.

Посвідчення неоплати чеків

Порядок вчинення цієї нотаріальної дії регулюється ст. 93 Закону України "Про нотаріат" і п. 180 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

На сьогоднішній день в Україні форма розрахунків чеками не заборонена. Нормативними актами Національного банку України передбачено різні форми для здійснення безготівкових розрахунків як між суб'єктами господарювання, так і між фізичними особами.

Серед них урегульованим є й порядок розрахунків чеками. Правова підстава для цього — Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 02.08.1996 р. Вона застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, сплатити че-кодержателю зазначену в чеку суму коштів. Чекодавцем може виступати юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержателем виступає підприємство, яке є отримувачем коштів, а банком-емітентом виступає банк, що видає розрахунковий чек підприємству або фізичній особі.

Чеки можуть виготовлятися як окремі документи або як чекові книжки. Як окремі бланки виготовляються розрахункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення разових операцій.

Інструкцією встановлено, що строк дії розрахункового чека, що видається для разового розрахунку фізичній особі, становить три місяці.

Чек містить такі реквізити:

• назву "розрахунковий чек";

• назву (для фізичних осіб — прізвище, ім'я та по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (дані чекодавця), та номер його рахунку;

• назву банку-емітента і його номер МФО;

• ідентифікаційні коди чекодавця і чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій, України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери в разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

• назву чекодержателя;

• доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

• призначення платежу;

• число, місяць і рік складання чека (місяць слід писати літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній видачі), місце складання чека;

• підписи чекодавця й відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається не дійсним.

Чеки заповнюються кульковою ручкою або чорнилом від руки чи з використанням технічних засобів. Проставляння замість підпису факсиміле не допускається.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банку чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується). Якщо закінчення строку для пред'явлення припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний за неробочим робочий день.

Але використання чеків у загальному обсязі розрахунків складає незначний відсоток. У діяльності органів нотаріату вчинення нотаріальних дій щодо пред'явлення чеків до платежу та посвідчення несплати чеків практично не зустрічається.

Нотаріус, починаючи провадження з цієї нотаріальної дії, має впевнитися, що представлений йому документ є чеком. Для цього він повинен перевірити наявність усіх визначених раніше реквізитів на наданому йому документі. Відсутність у документі будь-якого з зазначених реквізитів позбавляє документ сили чека.

Вчинення цієї нотаріальної дії має своє чітко встановлене місце вчинення: за місцезнаходженням платника. Платниками виступають тільки кредитні установи.

Строки прийняття чеків до платежу теж регулюються чинним законодавством. Нотаріус приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, разові чеки після трьох місяців, а іноземні чеки — після закінчення шести місяців від дня видачі чека, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Нотаріус того ж дня пред'являє чек банку до оплати. У разі несплати чека нотаріус посвідчує несплату чека написом на чеку за встановленою формою, наведеною в додатку 60 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах.

Про вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус робить позначку в реєстрі нотаріальних дій.

Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцеві про несплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі несплати чека вчиняє виконавчий напис. Такий' напис вчиняється лише за умови наявності на чеку напису про те, що чек було пред'явлено до оплати з зазначенням дня пред'явлення та не було оплачено. Вчинення виконавчого напису в такому випадку провадиться за загальними правилами вчинення виконавчих написів.