Розвиток відносин між НАТО і Україною

Відносини НАТО з Україною почали розвиватися невдовзі по отриманні країною незалежності у 1991 році. Україна не забарилася з приєднанням до Ради Північноатлантичнотичного співробітництва (РПАС) і залишалась активною учасницею протягом усієї історії існування цього органу. Вона приєдналась до програми "Партнерство заради миру" у 1994 році і була серед засновників Ради євро-атлантичного партнерства (РЄАП), яка замінила РПАС у травні 1997 року. РЄАП є важливим механізмом регулярних консультацій з широкого кола політичних питань та питань загальноєвропейської та регіональної безпеки. РЄАП дозволяє країнам-партнерам брати участь у процесі вироблення та прийняття рішень НАТО, що торкаються їхніх інтересів. Україна виступає за подальше зміцнення процесу консультацій і співробітництва в рамках РЄАП, розглядає РЄАП як орган постійного діалогу між НАТО і країнами-партнерами.

1 червня 1995 року Президент України зустрівся з Генеральним секретарем і повідомив про бажання його країни підняти відносини між НАТО і Україною на новий рівень. Через три місяці, 14 вересня 1995 р., Міністр закордонних справ України відвідав НАТО для офіційного прийняття Індивідуальної програми партнерства України і провів зустріч з питань європейської безпеки з членами Північноатлантичної ради. Подальші зустрічі проводились на різних рівнях у 1996 та 1997 роках. Була створена українська місія при НАТО, до якої увійшов і військовий представник. Україна представлена також у Центрі координації партнерства, який розташовано в Монсі, Бельгія.

Підписання в 1997 році в Мадриді "Хартії про особливе партнерство" підняло співпрацю між НАТО і Україною на новий рівень і забезпечило офіційне визнання значення незалежної, стабільної і демократичної України для всієї Європи. Хартія відповідає задекларованій Україною стратегії більш активної інтеграції в європейські та трансатлантичні структури. Вона є основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності, та в таких галузях, як попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру і гуманітарні операції.

Семінари, засідання спільних робочих груп та інші спільні програми зосереджені на таких питаннях, як оборонна реформа і перебудова оборонної галузі, стосунки між цивільними та військовими, бюджети і планування ресурсів.

Спільна робота з планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовності до катастроф є саме тією сферою співпраці, яка приносить пряму користь Україні. У грудні 1997 року між НАТО і Україною був підписаний Меморандум про домовленість з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій. На вересень 2000 року були заплановані навчання з ліквідації наслідків катастроф в Закарпатській області України, на яких відпрацьовувались процедури гуманітарної допомоги на випадок майбутніх повеней.

Іншими потужними галузями співпраці є наука, де НАТО виділяє гранти на підтримку українських науковців; економічні аспекти безпеки та навчання. В контексті останньої діяльності НАТО започаткувало програму навчання англійській мові українських офіцерів.

Центр інформації та документації НАТО, відкритий Генеральним секретарем НАТО в травні 1997 року, став центром інформаційної діяльності, спрямованої на пояснення широкому загалу української громадськості переваг особливого партнерства з НАТО. Це перший центр такого типу, який НАТО відкрило у країні-партнері. З того часу Центр відіграє провідну роль у поясненні політики Альянсу і подоланні невірних поглядів на Організацію.

Згідно з рішенням, прийнятим Комісією Україна - НАТО (КУН) на засіданні 29 травня 1998 року в Люксембурзі, офіцера по зв'язках НАТО було призначено в Київ для сприяння широкомасштабній участі України в ПЗМ та вдосконалення співпраці між військовим керівництвом НАТО і України в цілому. Україна бере активну участь у заходах ПЗМ як у штаб-квартирі НАТО, так і в країнах - членах Альянсу і партнерах, а також влаштовувала ряд навчань в рамках ПЗМ на своїй території. Ратифікація українським парламентом Угоди про статус сил Партнерства заради миру дає змогу більш повно використовувати цей потенціал, включно з Яворівським полігоном на заході України.

Державна програма співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки (ДПС-2004), затверджена Указом Президента України від 27 січня 2001 року, стала логічним продовженням першої Державної програми, розрахованої на 1998-2000 роки, і слугувала основою для формування щорічного Робочого плану імплементації Хартії та Індивідуальної програми партнерства, інструментом, що забезпечував їх повне та якісне виконання відповідними міністерствами і відомствами України. В ДПС-2004, окрім традиційних політичної, військово-політичної і військової сфер співробітництва, підсилені акценти нашої співпраці на таких нових пріоритетах, як оборонна реформа та невійськові напрямки співробітництва (військово-технічний, планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру та готовність до катастроф, наука і технології, воєнна економіка та конверсія оборонної промисловості, стандартизація і сумісність систем озброєнь, використання повітряного простору тощо).

У 2002 році Рада національної безпеки і оборони України прийняла політичне рішення щодо набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО. Це стало переломним етапом у відносинах нашої держави з Альянсом, закономірним кроком на тлі його трансформації з військово-політичної організації у політично-військову, реалізації стратегії розширення НАТО на Схід.

Наступним етапом налагодження конструктивного співробітництва України з НАТО стало схвалення Державною радою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Плану дій Україна-НАТО та затвердження щорічних Цільових планів Україна-НАТО. У зазначених документах передбачені конкретні заходи, виконання яких приведе до наближення України до рівня соціально-економічного розвитку країн-членів НАТО та досягнення відповідності критеріям вступу до Альянсу.

22 лютого 2005 року відбувся самміт Україна – НАТО, під час якого лідери країн Альянсу висловили підтримку програми реформ в Україні та домовилися поглибити співпрацю Україна - НАТО. Підкресливши, що стратегічна мета України - стати членом Альянсу - залишається незмінною, Президент України В. Ющенко заявив про готовність нашої держави вже на цьому етапі приєднатися до Плану дій з підготовки до членства в Альянсі.

Підтверджуючи свою готовність поглибити співпрацю, НАТО запровадила в Україні проект, який має на меті знищити наявні на її території небезпечні арсенали застарілих боєприпасів, стрілецької збої та легкого озброєння. Ця ініціатива, вартість якої оцінюється у 25 мільйонів євро, є найбільш масштабною у світі.

Засідання Комісії Україна – НАТО 21 квітня 2005 року у Вільнюсі стало відправною точкою для започаткування якісно нового етапу у відносинах України з НАТО – Інтенсифікованого діалогу щодо прагнень України стосовно членства в Альянсі та відповідних реформ. Отримання у Вільнюсі запрошення приєднатися до Інтенсифікованого діалогу (повна офіційна назва Інтенсифікованого діалогу (ІД) - "Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства") фактично через півроку після виборів Президента України стало потужним позитивним сигналом на підтримку євроатлантичного курсу нашої держави, проведення Урядом України глибинних демократизаційних реформ у соціально-політичній, економічній та військовій сферах.

ІД передбачає періодичні зустрічі з Північноатлантичною радою на рівні послів (до 2 на рік), Групою експертів Міжнародного секретаріату НАТО (до 3 на рік) та, у разі запиту країни-учасниці, з іншими органами НАТО. Засідання в рамках ІД охоплюють широке коло політичних, військових, фінансових та безпекових питань, пов'язаних з питаннями членства в НАТО. Вони спрямовані на те, щоб дати можливість країнам, які претендують на членство, роз'яснити реальний зміст їх намірів та надати додаткову інформацію з відповідної проблематики.

Прозорість процесу ІД стосовно інших країн-партнерів забезпечується шляхом оглядових брифінгів з цього приводу під час регулярних засідань у форматі Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) (на рівні послів, Політкомітету або Політико-військового керівного комітету).

Слід також зазначити, що Указом Президента України від 21 квітня 2005 року №702/2005 активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО визначена найважливішим пріоритетом внутрішньої та зовнішньої політики України.

 

Стосунки України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися невдовзі після отримання країною незалежності в рамках багатостороннього форуму для консультацій i співробітництва з політичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (до 30 травня 1997 року - РПАС), бiльш iндивiдуалiзованого партнерства у сферi оборони, вiйськового спiвробiтництва та операцiй на пiдтримання миру - Програми "Партнерство заради миру" (з травня 1997 року здiйснюється пiд егiдою РЄАП), а також вiдносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматi "19+1" (до середини 1998 року "16+1"), формалiзованих в Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провiдною структурою, що має тенденцiї i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контекстi розширення на Схiд.

Нацiональнi iнтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi мiжнародного миру, стабiльностi i безпеки, сприяннi покращенню загального клiмату довiри в Євроатлантичному регiонi, створеннi нової системи регiональної безпеки в Європi, виробленнi пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобiгання розповсюдженню зброї масового знищення.