Наслідки невиконання зобов'язань

З древніх часів сформувалась відповідальність за зазіхання на осо­бистість та на майно у формі самоуправства. Стягнення зверталося безпосередньо на особистість боржника, як у кримінальної відповіда­льності. Зі спливом часу форми відповідальності були пом'якшені. Римське приватне право встановлювало однакові наслідки (санкції) невиконання або неналежного виконання зобов'язання. В обох випад­ках або наступала відповідальність боржника, або він звільнявся від

відповідальності. Відповідальність наступала у випадку поєднання двох умов - вини боржника та наявності шкоди інтересам кредитора. За відсутності, принаймні, однієї з умов відповідальність не наступала.

Під виною розумілося недотримання поведінки, яка вимагається нормами права. Юрист Павел стверджував: "Якщо особа дотримува­лася усього, що вимагається... то вина відсутня". Римські юристи роз­різняли дві форми вини: а) умисел (коли особа усвідомлює результати своєї поведінки і бажає їх настання та б) необережність, коли особа не передбачує можливі наслідки своєї поведінки, хоча мала б їх завбачи­ти. Необережність була двох ступенів: груба та легка. Груба вина про­являлася у тому випадку, якщо боржник не виявляв тієї завбачливос­ті, яку, як правило, виявляють звичайні люди Легка вина - боржник не виявив тієї завбачливості, яку повинен виявляти добрий турботли­вий господар. Інколи при визначенні ступеня необережності порівню­вали, наскільки дбайливо боржник ставився до позиченої речі та до своєї власності. За умисел і за грубу вину боржник ніс однакову від­повідальність в усіх без винятку випадках. Відповідальність за легку вину наступала лише у випадку, якщо договір був укладений в інтере­сах боржника. Якщо ж договір укладався в інтересах кредитора, від­повідальність наступала тільки за грубу вину боржника.

Шкода - це наслідки неправомірної поведінки боржника, які скла­даються з порушених інтересів кредитора та певних збитків, які він поніс.

Збитки - це: 1) позитивний збиток (фактичні витрати, усяке змен­шення наявного майна); 2) упущена вигода - недоотримання очікува­ного прибутку.

Казус (неподолана сила, форс-мажор) — це випадок, збіг обставин, неможливість виконати зобов'язання без вини боржника, загибель речі чи інша не передбачена подія. Діяло правило — за випадок ніхто не відповідає. Боржник звільнявся від відповідальності у разі, якщо свого зобов'язання він не зміг виконати внаслідок дії випадку (казусу).

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Забезпечення належного виконання зобов'язань застосовувалося з метою зробити невиконання не вигідним для боржника, воно досяга­лося або застосуванням універсального способу захисту - компенсації інтересу кредитора за рахунок боржника, що порушив зобов'язання, або використанням спеціальних засобів. Закони XII таблиць передба­чали позбавлення волі для несправного боржника, однак це могло бути не вигідним для кредитора, оскільки кредитор повинен був утри­мувати боржника у в'язниці. Також додатковим засобом у ранньому римському праві була клятва, релігійні санкції. У період Республіки засобами забезпечення зобов язань виступали:

• виокремлення спеціального майна або грошової суми, за рахунок
яких могло бути виконане стягнення боргу;

• завдаток. Боржник (найчастіше покупець) вручав його кредитору
в момент укладення договору. Якщо надалі боржник відмовлявся
від свого зобов'язання, він втрачав відданий завдаток. Якщо це
робив кредитор, він мав повернути боржнику подвійну суму завда­
тку. При нормальному виконанні договору завдаток йшов за ра­
хунок суми платежу;

• неустойка - визначена у договорі сума, яку боржник зобов'язаний
виплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного
виконання основного зобов'язання. Як правило, неустойка визна­
чалася у формі додаткового, т.зв. акцесорного договору. Якщо
основний договір з якихось причин визнавався недійсним, то не­
дійсним був і додатковий;

• порука (поручництво) - боржник надавав замість себе поручите­
ля - особу, що вважалася боржником кредитора, доки обов'язок не
буде виконаний. Кредитор міг, в залежності від досягнутої домов­
леності, або спершу вимагати виконання зобов'язання від основ­
ного боржника і лише у разі його неплатоспроможності стягнути
борг з поручителя (субсидіарне зобов'язання), або відразу - на
свій розсуд - стягнути борг з боржника чи поручителя (солідарне
зобов'язання);

7. ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, КРІМ ВИКОНАННЯ

Римському приватному праву були відомі принципи непорушності договору, які полягають при необхідності у збереженні первинної домовленості сторін. Неприпустимі одностороння зміна, розірвання та відмова від виконання договору. Окрім виконання, існують такі підстави припинення договору:

Новація - це договір, який відміняє раніше існуюче зобов'язання і породжує нове. Вона укладається з метою погашення раніше чинного зобов'язання та містить певний новий елемент у порівнянні з первіс­ним зобов'язанням. Можливі два типи новацій: 1) зміна підстави до­говору - наприклад, борг з позики перетворюється на борг з купівлі-продажу; 2) зміна змісту договору - наприклад, річ передана у в найм, оголошується річчю, даною в позичку. Якщо змінюються сторони, це уже цесія, тобто перевід боргу.

Залік - взаємне зарахування зустрічних вимог. Для цього необхідне поєднання чотирьох умов: а) вимоги - зустрічні; б) вони дійсні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно); г) "зрілі", тобто за двома настає строк платежу; д) безспірні. Смерть однієї з осіб не припиняє зо­бов'язання - на спадкоємців переходять як активи, так і пасиви- уся

сукупність прав і боргів померлого. Не переходять у спадщину борги, які випливають з деліктів (наприклад, штраф за спричинену образу), якщо тільки такий делікт не збагатив спадкоємців (померлий злодій передав у спадщину украдене). За сам делікт збагачені спадкоємці відповідальності не несуть. Спадкоємці повинні повернути суму за­вдатку - як незаконне збагачення. Стягнення аліментів у спадщину не передається.

Випадкова неможливість виконання буває двох видів - фізична і юридична. Фізична полягає у тому, що предмет зобов'язання випад­ково знищується. Юридична неможливість - предмет правочину ви­лучається з обороту.

Висновок до теми. Зобов'язання оформлюють економічний обмін у правову форму і являють собою типові відносні правовідносини, що характеризуються чітким суб'єктним складом.

Завдання для самоконтролю

1. Дайте юридичне визначення терміну "зобов'язання". Чим зобов'яза­
льне право відрізняється від речового? Що є предметом зобов'язання?

2. Що таке двосторонні зобов'язання, натуральні зобов'язання?

3. Як виникає зобов'язання?

4. Що таке правочин? Які правочини визнавалися дольовими, а які
солідарними у спірних випадках?

5. Чи допускалася заміна сторін у зобов'язанні? Що таке "новація"?
Що таке "цесія"? Назвіть вимоги до цесії.

6. Перечисліть вимоги до виконання зобов'язання. У яких випадках
кредитор міг відмовитися прийняти виконання зобов'язання борж­
ником?

7. Які існують вимоги щодо часу виконання зобов'язання?

8. Умови наступу відповідальності за порушення зобов'язання.

9. У яких випадках боржник ніс відповідальність не лише за умисел і
тяжку вину, але й за легку вину? Критерії поділу вини на "тяжку" і
"легку".

 

10. Чи міг боржник бути звільненим від відповідальності за невико­
нане зобов'язання?

11. Перечисліть форми забезпечення зобов'язань.

12. У якому порядку погашалося зобов'язання у випадку смерті боржни­
ка?

13. Перечисліть види припинення зобов'язань, крім виконання.

14. Що називається "випадковою неможливістю виконання"? У яких
двох формах може виступати випадкова неможливість виконання

зобов'язання?

Тема 8. ДОГОВ ОРИ

План

1. Поняття і види договорів.

2. Умови дійсності договорів.

3. Зміст договору.

4. Укладення договору.

5. Реальні контракти.

6. Консенсуальні контракти.

7. Безіменні контракти.

8. Зобов'язання з ніби-договорів (квазі-контрактів), з деліктів та з
ніби-деліктів (квазі-деліктів).

Мета та завдання розділу: дати студентам уявлення, що договір є однією з центральних категорій римського права та є юридичним фактом, що лежить в основі зобов'язання.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

Пропонуємо звернути увагу, що втілення договору можливе лише за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гарантує від­сутність зовнішнього впливу на волю його учасників.

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ДОГОВОРІВ

Договір (контракт) - двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків. По­няття "зобов'язання" ширше від поняття "договору". Зобов'язання можуть виникати не тільки з договору, але й з квазі-договору, делікту та квазі-делікту. У договорі може бути декілька зобов'язань, договір ви­ступає домовленістю кількох осіб про здійснення певної дії чи про утри­мання від неї. Більшість договорів - двосторонні, але бувають і тристо­ронні та багатосторонні. Предмет договору - дія, утримання від. дії.

Усі контракти поділялися на чотири групи: реальні (укладалися в момент передачі речі; вербальні (вступали у силу після виголошення сторонами певних юридичних формул); літеральні (вважалися укла­деними після запису певних слів) та консенсуальні (дійсні відразу піс­ля того, як сторони досягли певної угоди). Для визнання дійсними кон­трактів першої групи вимагалася фактична передача речі кредитором боржнику (наприклад, позиченої суми, після чого лише можна було вимагати виконання зобов'язань боржника — сплати відсотків по боргу

і т.д.), в решті ж випадків сама річ могла фактично передаватися піз­ніше (чи дія - бути виконана через якийсь час).

Безіменні контракти подібні реальним контрактам, оскільки вони були оплатними та взаємні зобов'язання сторін виникали з моменту фактичної передачі речі, це змішаний договір з елементами різних договорів (бартер тощо).

УМОВИ ДІЙСНОСТІ ДОГОВОРІВ

Договір є дійсним при умові відповідності закону. Законність до­говору у вузькому розумінні - це його відповідність приписам існую­чого на момент укладення домовленості сторін закону. У ширшому розумінні такий договір не повинен суперечити нормам права, т.зв. добрим звичаям та законам природи. Незаконним вважається договір купівлі-продажу речей, вилучених з обороту; а також договір, укладе­ний неправоздатною (раб, злодій тощо) або недієздатною (неповнолітній, марнотратник) особою. Під недотриманням добрих звичаїв малися на увазі поняття, які зачіпали честь римського грома­дянина (хтось бере зобов'язання виступити сутенером-звідником) або суперечили установленим традиціям (включення в договір доручення пункту про оплату послуг). Сюди ж потрапляли вимоги, які обмежу­вали правоздатність римського громадянина — наприклад, працеда­вець вимагає на термін дії контракту від найнятої особи не вступати у шлюб чи не народжувати дітей.

Воля сторін повинна бути взаємною (недійсна "угода", яка супе­речить бажанням і намірам однієї із сторін (рекетир нав'язує договір про "охорону") і спрямованою на досягнення визначених спільно пев­них цілей (пограбований віддає гаманець). Прояв волі контрагентів повинен бути зрозумілим оточенню, без його фіксації неможливий вияв зустрічної волі. Форма волевиявлення може бути довільною, але вимагається, щоб вона була зрозумілою. Спеціальний закон зобов'я­зував сторони попереджати одна одну про важливі обставини угоди.

Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залеж­ності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті до­говору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); поми­лка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання зако­нів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправдан­ням, незнання факту виступає виправданням).

Обл/іан - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукан­ня його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.

Вираз волі сторін повинен бути абсолютно вільним і усвідомленим. Вираз волі, що наступив в результаті обману, насильства чи примусу, вважався недійсним.

Примус - це фізичне насилля (така угода - завжди недійсна), а також психологічний тиск - така угода могла бути визнана недійсною лише за умови, що погроза була: а) протизаконною, б) реальною, в) одночасною з виявленням волі, г) означала б спричинення великого зла для потерпілого. Так, наприклад, погроза "розорити" несплатного боржника судовим позовом не є протизаконною.

Договори з порушеннями суб'єктного складу - дійсними були ли­ше договори, укладені правоздатними та дієздатними особами.

Договори з порушеннями волі - недійсними були деякі договори при порушенні форми волевиявлення (при манципації, стипуляції, деяких письмових договорах).

Договори з неможливістю - для визнання дійсності договору мала значення і реальна можливість виконання дії, що складала предмет зобов'язання, діяло правило - неможливе не може бути обов'язковим.

ЗМІСТ ДОГОВОРУ

Зміст договору - це зробити певну дію або утриматися від якоїсь дії. Важливе значення мали його окремі елементи. Вони, в свою чер­гу, поділялися на: а) істотні (необхідні), без яких договір не виникав (наприклад, договір купівлі-продажу завжди мав вміщувати визначен­ня ціни); б) звичайні (ті, що, як правило, в договір включалися, але й без них договір був дійсним, наприклад, пункт про доставку товару від гуртового торгівця в крамницю замовника); в) випадкові (могли включатися в договір, але не були обов'язковими). До випадкових елементів договору відносяться умови та терміни.

Поняття "умови" розумілося в двох планах. По-перше, це фактор дій­сності самого договору. По-друге, умова як випадковий елемент догово­ру. Відкладальна умова - договір вступає у силу, але тільки після факту настання певної очікуваної події. Відміняюча (резолютивна) умова - дія договору продовжується до того часу, поки не відбудеться зазначена очікувана подія. Виконання договору може залежати від термінів. Від­мінність між поняттям "умова" і "термін" полягає у тому, що умова ще може настати чи не настати, а термін обов'язково настає. Терміни мо­жуть бути визначені або невизначені.

Наказ - покладення якого-небудь обов'язку на особу, якій нада­ється безоплатна вигода, це випадковий елемент договору; невико­нання якого робило договір недійсним. Чисті договори - ті, які не обтяжені наказами, умовами і термінами.

Договори можуть бути каузальними й абстрактними. Ближня оче­видна мета договору називається каузою. Наприклад, при договорі купівлі-продажу наміри сторін очевидні: продавець хоче мати гроші, покупець - отримати право власності на відчужувану річ. Це договір каузальний. Інколи сторони, з тих чи інших причин, приховують від широкого загалу свої наміри. Наприклад, стипуляція укладалася у формі запитання-відповіді в присутності претора і свідків: "Обіцяєш дати сто?" - "Обіцяю дати сто". Абстрактні договори — в яких оточу­ючим невідома мета договору, відсутня кауза, чому виникло зобов'я­зання. Як правило, абстрактні договори виникають внаслідок новації, тобто обновлення, коли одне зобов'язання замінюється іншим без вказування на причину.

УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ

Укладення договору розпочинається з оферти, або пропозиції, -оголошення сторони, яка має намір вступити у певні зобов'язально-правові відносини, про свої наміри. Воно може бути здійснене будь-яким способом: усно, реклама, виставка на ярмарку тощо. Для укла­дення договору вимагався акцепт — прийняття оферти контрагентом. В консенсуальних договорах акцептом було досягнення згоди і укла­дення відповідного договору заінтересованими сторонами, в інших видах договорів - ще й виконання певних формальностей (передачі самої речі чи її символу, наприклад, ключів від будинку). На момент акцепту визначається час переходу права на річ від одного власника іншому і, відповідно, перехід ризику випадкової загибелі речі чи на­стання інших юридичних наслідків (наприклад, деліктної відповідаль­ності за шкоду, завдану третій особі).

У Стародавньому Римі існувало представництво в силу закону (батько сімейства) та представництво на підставі договору доручен­ня - представництво за довіреністю. У випадку представництва пред­ставник діє від імені зацікавленої сторони та в її інтересах. Юридичні особи прирівнювалися до недієздатних, тому юридична особа могла набувати права та обов'язки тільки через представників.

Вербальні договори встановлювалися усним виголошенням пев­них юридичних формул, певних слів при суворому дотриманні інших визначених формальностей. У цю групу потрапили: а) стипуляція -майбутній кредитор у присутності свідків ставить відповідне запитан­ня і отримує відповідь, що запевнює; б) клятвена обіцянка вільновід­пущеника при звільненні; в) встановлення приданого.

Літеральні (письмові) контракти - зобов'язання, що виникали шляхом запису.

РЕАЛЬНІ КОНТРАКТИ

Реальні контракти - це правочини, які вважалися укладеними з моменту досягнення згоди та з моменту фактичної передачі речі, до них відносяться: а) позика; б) позичка; в) поклажа; г) договір застави.

Позика - це передача позикодавцем позичальнику певної кількос­ті родових речей (найчастіше грошей, але також муки, посівного зер­на, вина тощо) у власність. Позичальник повинен повернути таку ж суму грошей чи інших родових речей. Ознаки договору позики:

- власник передає родові речі (ніхто не може передати більше прав,
ніж має сам);

- вказані родові речі передаються у власність, тобто позичальник
має право вільно розпоряджатися ними: купити (за гроші) якусь
річ, продати позичені родові речі за довільною ціною, перепозичи-
ти їх третій особі на будь-яких умовах тощо;

- повернути позичені речі позичальник зобов'язаний у тій же кіль­
кості і тієї ж якості;

- моментом виникнення договору є момент фактичної передачі
речей;

- строк повернення визначається точно або за вимогою позикодавця;

- ризик випадкової загибелі речей з моменту передачі лягає на пози­
чальника, бо він стає власником.

Зобов'язання позики одностороннє. Після отримання самої речі боржник не має права нічого додатково вимагати у позикодавця. З договору позики випливає обов'язок позичальника виплачувати від­сотки по боргу (часто це питання обумовлювалося окремими додатко­вими угодами). Заборонялося нарахування відсотків на відсотки. Оформлявся договір позики, як правило, стипуляцією або видачею боргової розписки.

Позичка - реальний контракт, при якому передається певна річ у тимчасове і безоплатне користування. Друга сторона зобов'язана по­вернути цю ж саму річ у визначений термін у тій же цілісності та яко­сті. Предметом договору є річ індивідуальна, повернути слід саме її. Користування річчю повинне бути безоплатне, інакше це уже буде договір найму. Оскільки користування річчю безоплатне, тим самим отримувач позички несе посилену відповідальність за її збереженість. Він відповідає не лише за умисел і тяжку необережність, але й за ненавмисну необережність, що зумовили втрату чи пошкодження взятої у позичку речі. Його звільняє від відповідальності за взяту у позичку річ казус (випадкова загибель речі) чи непереборна сила. Тут діє правило, що ризик випадкової загибелі речі лежить на власнику, а річ, передана в позичку, перебуває де-юре у власності отримувача позички.

Якщо у користування передана дефектна річ та кредитор знав про ці дефекти, він несе відповідальність за можливі збитки, що будуть завдані отримувачу позички або третім особам. Кредитор також не має права вимагати дострокового повернення речі, наданої у позичку.

Договір зберігання або поклажі. Поклажедавець передає зберіга-чеві на безоплатне зберігання будь-яку рухому річ (не тільки власну) з обов'язком її повернення на першу вимогу з усіма прибутками і ви­годами (скажімо, корова під час перебування на зберіганні привела теля). Оскільки договір зберігання був безоплатний, укладався в інте­ресах поклажодавця, зберігач ніс відповідальність лише за умисел та грубу вину. Відповідальність за легку вину наступає для зберігача лише у випадку відмови видати віддану на зберігання річ на першу вимогу покладодавця. Не може зберігач поклажі відмовити у видачі переданої йому речі у зв'язку з правом притримання чи для зараху­вання зустрічного боргу.

Договір поклажі двосторонній, нерівний. Зберігач був зобов'яза­ний у більшій мірі - зберегти річ у належному стані, вчасно поверну­ти. Поклажедавець має оплатити витрати, пов'язані зі зберіганням та з покриттям можливої шкоди, завданої внаслідок недоліків речі, пере­даної на зберігання. Зберігання родових речей з умовою їх повернен­ня у тій же кількості і якості має суттєву відмінність від договору по­зики. Вона, на відміну від позики, укладається в інтересах поклажедавця. Отже, по-перше, неможливо вимагати відсотки, а по-друге, можна висунути позов проти зберігача у випадку, якщо він починає користу­ватися чужою річчю і отримувати від неї плоди.

Договір застави полягав у тому, що заставодавець передавав за-ставотримачу річ для забезпечення боргу на умовах, що ця заставлена річ буде повернена в момент сплати боргу чи припинення застави. Договір застави двосторонній. Заставотримач зобов'язаний дбайливо поводитися із заставленою річчю, а якщо вона дала плоди, то після виконання зобов'язання передати їх заставодавцю. Заставотримачу забороняється експлуатувати корисні якості речі для власних потреб. У разі несвоєчасного виконання зобов'язання заставодавцем заставотри­мач має право продати річ за середньоринковою ціною, стягнути з отри­маної суми борг, а решту - зобов'язаний повернути заставодавцю.

КОНСЕНСУАЛЬНІ КОНТРАКТИ

Консенсуальні контракти набували чинності на момент досягнен­
ня угоди про предмет договору, та з цього моменту кредитор мав пра­
во вимагати від боржника виконання договору (тобто незалежно від
передання речі). >

Договір купівпі-продажу - типовий приклад консенсуального кон­тракту. Продавець бере на себе зобов'язання передати покупцю певну річ у власність, а покупець - сплатити визначену ціну. Момент укла­дення угоди, момент передачі речі і момент передачі грошей за річ можуть і не збігатися у просторі і часі, сторони можуть довільно, на свій розсуд обумовити терміни виконання взаємних зобов'язань. Об'єктом договору виступає товар. Товаром є речі, не вилучені з обігу, - індиві­дуальні чи родові, власні чи чужі (крім крадених), і навіть речі, які ще тільки мають появитися.

В угодах купівлі-продажу ціна обов'язково виражалася у грошовій сумі. Якщо договір купівлі-продажу був оформлений за менш ніж півціни від ринкової, продавець міг згодом вимагати сплати повної суми або відмовитися від договору.

Продавець обов'язково повинен був бути власником (не злодієм, не неправо- чи недієздатним тощо), оскільки лише власник міг пере­дати право власності на річ. Продавець ніс відповідальність за евік­цію, тобто гарантував, що ніхто не відсудить придбану річ у покупця. У разі, якщо покупець був змушений повертати річ її справжньому власни­ку, продавець такої чужої речі відшкодовував усі збитки, що їх зазнав покупець і додатково ніс відповідальність за незаконно продану річ. На покупця лягав обов'язок у разі судового спору з можливим власником речі представити суду її продавця. Цим заходом намагалися запобігти скупці краденого за півціни у сумнівних випадкових продавців.

Покупець мав право з часом відмовитися від договору або від сплати повної суми, якщо річ не відповідала характеристикам, нада­ним їй продавцем. Продавець звільнявся від відповідальності, якшо міг довести, що дефекти речі були відомі покупцю або могли бути легко виявлені при зовнішньому огляді. В обов'язки продавця входи­ла передача речі в обумовлений строк у вказаному місці.

Договір найму - наймодавець за певну плату надає наймачеві у користування якусь річ (раб теж вважався річчю) або працю вільної людини. Договір цей двосторонній, рівний. Існували три види догово­ру наймання: а) найм речей; б) найм робочої сили вільної людини; в) замовлення, або підряд. Договір вважався укладеним, якщо сторони домовилися про предмет замовлення, строки виконання і ціну цієї послуги.

Договір найму речей полягав у тому, що наймодавець надавав най­мачеві у тимчасове користування певну річ за певну плату. Ця річ не обов'язково повинна бути власною (наймач речі, наприклад, будинку, міг, у свою чергу, передати її - усю чи частинами - у піднайм, часто на­віть без відома власника), але обов'язково - не вилученою з обороту

(так, не можна було надати у найм предмети релігійного культу). Тер­мін дії договору встановлювався контрагентами.

Обоє 'язки наймодавця: вчасно надати річ у справному стані; нести відповідальність за приховані дефекти речі; здійснювати, у разі по­треби, ремонт речі; сплачувати податки. Він повертав наймачеві усі необхідні і корисні витрати на здану у найм річ. У свою чергу, він мав право: вимагати у наймача бережного ставлення до речі, своєчасної сплати домовленої суми, своєчасного повернення речі цілісною і не-ушкодженою.

Обов'язки наймача: своєчасно сплачувати платню за користуван­ня, повернути річ після завершення строку цілісною і неушкодженою. Мав право передати річ у користування третій особі, якщо тільки про це не було спеціального застереження в договорі; вимагати від наймо­давця повернення своїх затрат, викликаних господарською необхідні­стю (зрозуміло, якщо у найм здавалися тварини чи раби, витрати на харчування покладалися на наймача). Наймач відповідав за усяку ви­ну, що призвела до втрати чи погіршення речі, але не за випадок чи неподолану силу.

Припинення договору найму: закінчення визначеного терміну, за взаємною згодою сторін; за заявою однієї зі сторін, якщо строк найму не був визначений у договорі; якщо надана річ виявлялася непридат­ною до користування; у випадку неналежного ставлення до речі з бо­ку наймача. Наймодавець чи наймач не могли в односторонньому порядку припиняти без вагомих підстав дію договору, оскільки це могло принести збитки контрагенту.

Договір підряду - підрядчик береться за певну плату виготовити для замовника певну річ за планом роботи підрядчика. Замовник на­дає матеріал (якщо матеріал належить підрядчику, то, за правом Юс-тиніана, це не підряд, а купівля-продаж), він же висловлює свої поба­жання щодо готової речі. Підрядчик несе відповідальність за усяку вину, навіть за випадок. Ризик випадкової загибелі речі, аж до її пере­дачі замовнику, лежить на підрядчику. Якщо виконати підряд завадив випадок, відповідальність підрядчика не наступає, але він має право вимагати оплати лише фактично виконаної роботи.

Договір доручення - довіритель доручав іншій особі - довіреному виконання певних дій чи послуг. Договір доручення вважався безо­платним. Довіритель був зобов'язаний повернути усі витрати довіре­ного, а також подяку за успішно виконане доручення - гонорар. Дору­чені дії повинні були бути фізично можливими, дозволеними законом, не суперечити суспільній моралі. Довіритель міг відмовитися від вико­нання послуг - або ще до початку активної діяльності довіреного, або в

разі незадовільного виконання. У цьому останньому випадку усі ви­трати довіреного повинні бути покриті. Довірений може відмовитися від виконання доручення відразу або в процесі роботи - якщо тільки це не завдасть шкоди довірителю. Виконувати доручення довірений має, керуючись інструкціями довірителя. Він може передоручити справу третій особі, але у цьому випадку зберігає повну відповідаль­ність за можливі збитки довірителя.

Договір товариства - учасники об'єднувалися для досягнення певної господарської мети. Договір базувався на взаємній впевненості в порядності його учасників. Встановлювалася спільність майна -усього, що належала членам товариства (наприклад, домовленість братів-спадкоємців не дробити отримане у спадок господарство), чи тільки того, яке вимагалося для спільного ведення зазначеної госпо­дарської діяльності. Розміри внесків могли бути рівними або ні, гро­шовими, майновими тощо. Встановлювалося товариство на певний строк або безстрокове. Кожен з членів мав право вимагати покриття власних затрат на корисні і необхідні витрати, здійснені ним для по­треб товариства. За випадкову загибель чи пошкодження спільного майна усі члени несли солідарну відповідальність. Пошкодження або втрата майна внаслідок несумлінності або конкретної вини співучас­ника товариства передбачали його індивідуальну відповідальність. Припинялося товариство: а) за рішенням членів; б) у випадку повної втрати майна; в) досягнення мети господарської діяльності; г) смерті одного чи кількох членів. Розпад товариства призводив до поділу спі­льного майна.

БЕЗІМЕННІ КОНТРАКТИ

Види безіменних контрактів:

а) "даю, щоб ти дав" - передаю право власності на свою річ, щоб
ти передав мені право власності на іншу річ (договір міни);

б) "даю, щоб ти зробив" - передаю право власності на річ в обмін
на послугу;

в) "роблю, щоб ти дав" - певна моя дія на твою користь в обмін на
право власності на твою річ;

г) "роблю, щоб ти зробив" - певна дія на твою користь в обмін на
дію на мою користь.

Сторона, яка виконала своє зобов'язання, мала право вимагати від контрагента, який свого зобов'язання не виконав, не тільки виконання умов контракту, але й повернення усіх, пов'язаних з угодою, затрат -як незаконного збагачення іншої сторони.