Тема 4: Соціально-економічна характеристика регіонів Африки.

1. Північна Африка.
2. Західна Африка.
3. Центральна Африка.
4. Східна Африка.
5. Південна Африка.

1. Північна Африка. До складу регіону належать 8 країн: Алжир, Захадна Сахара (окупована Марокко), Єгипет, Лівія, Мавританія, Марокко, Судан, Туніс. Усі кр-ни регіону входять до ООН, АС, Арабської Ліги, а Лівія й Алжир є членами ОПЕК.

Природні умови. Велиеку частину території регіону займає Сахара, у центрі якої підіймаються нагір‘я Ахаггар і Тібесті. 70% її території займають кам‘янисті, щебенисті (хамади), галечникові (регі), глинисті (серири), піщані (ерги) пустелі. На північному заході простягаються Атлаські гори. Клімат на більшій частині регіону – виражений пустельний тропічний, на півночі – субтропічний. Найзначнішою рікою в регіоні є Ніл (суч. Єгипетська назва – Ель-Бахр).

Прородні ресурси. У Марокко зосереджено до 2/3 світових запасів фосфоритів. Найзначніші запаси нафти і газу у Алжирі і Лівії (2/3 видобутку регіону). Агрокліматичні ресурси дуже обмежують можливості розвитку С/Г.

Населення. Найбільш заселений Єгипет (79 млн. – 2 місце у Африці після Нігерії). Сер. Приріст нас. В регіоні – 1,9%. Діти і підлітки становлять – 34% нас., літні особи – 4%. Расовий склад представлений середземноморським типом європеоїдної раси (араби і бербери). На пд.зах. і пд.сх. територіях регіону переважають негроїдне нас. І численні перехідні расові типи. Найпоширеніша мова – арабська – діалекти якої дуже різняться на зх. І на сх. Основні мови Пн.Африки належать до семіто-хамітської мовної сім‘ї. Більшість сучасного нас. (90%) країн сповідує іслам. Більшість нас сконцентрована у пн. районах Магрибу, дельті та долині Нілу. Сільське нас. Переважає в Судані (60%) та Єгипті (58%). Найбільше міського нас. в Лівії (87%). Міста мільйонери: Каїр (14,7 млн. осіб), Алжир (3,7 млн.), Александрія (3,6 млн.), Касабланка (3 млн.). У С/Г зайнято 40% нас., промисловості – 20%. Сер. Рівень безробіття – 20-25%.

Господарство. Значною є частка державного сектору (у промисловості – 90%, у С/Г – 25%). Єгипет є економічним лідером в регіоні. ВНП Єгипту в 2005 р. становив майже 303,5 млрд. дол. Промисловість у ВНП займає до 36%, С/Г – 15%. У МГПП країни регіону представлені видобувними галузями, субтропічним землеробством у прибережній смузі, міжнародним туризмом.

Електроенергія виробляється здебільшого на невеликих теплових станціях. На р. Ніл розташована одна з найбільших у світі Асуанська ГЕС. У машинобудуванні поширені підприємства із складання побутової техніки та радіоелектроніки. Легка промисловість спеціалізується на виробництві вовняних та шовкових тканин, килимів. Марокко є одним з найбільших у світі виробників сардинових консервів, які переважно експортує. Широко розвинуте кустарно-ремісниче виробництво в усіх країнах регіону.

Сільське господарство. У С/Г провідним є землеробство, яке залежить від штучного зрошення, переважно у приморській смузі, де воно має субтропічний характер. Високорентабельм є овочівництво. У пустельних оазисах культивують фінікову пальму. Мавританія і Судан спеціалізуються на вирощуванні арахісу. Тваринництво є переважно екстенсивним і спеціалізується переважно на розведенні овець, кіз, віслюків, верблюдів. За розмірами морського улову Марокко посідає 2 місце в Африці після ПАР.

Транспорт. У прибережних районах Середземномор‘я, Атлантики, у дельті і долині Нілу досить розвинутий залізничний транспорт. У Лівії залізниць немає. У Сахарі провідним є автотранспорт. Морський забезпечує майже всі ЗТ зв‘язки і значну частину вантажних перевезень. Головними портами є Касабланка, Сафі, Мохаммедія (Марокко), Туніс, Сфакс (Туніс), Алжир, Оран (Алжир), Александрія, Суец, Порт-Саїд (Єгипет), Тріполі (Лівія) тощо. Велике значення у транспортній мережі має суецький канал. Повітряний транспорт набув розвитку у повоєнний період. Внутрішні та міжнародні авіалінії обслуговують національні компанії «Іджипт Ейр» (Єгипет), «Руаяль-ель-Марок» (Марокко), «Ель-Альжері» (Алжир). Діє 247 аеропортів.

Рекреація і туризм. Основним рекреаційним районом є Єгипет (місто мертвих (Каїр), музей Єгипту). Визначними туристськими центрами стають Марокко і Туніс. До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 38 об‘єктів.

2. Західна Африка. До регіону входять країни: Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д‘Івуар, Ліберія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того. У 19 ст. територія регіону була поділена переважно між Францією, ВБ та Португалією. Вел. Боитанії належали Гамбія, Гана, Сьєрра-Леоне, Нігерія, частина Того, Португалії – Гвінея-Бісау та Острови Зеленого Мису (Кабо-Верде). Решта території (крім Ліберії) входила до складу Французької Захадної Африки.

Всі країни регіону входять до ООН, АС, Арабської Ліги; Нігерія є членом ОПЕК; Гамбія, Нігерія та Сьєрра-Леоне – члени Співдружності.

Природні умови. Зх. Африка із заходу і півдня обмежена узбережжям Атлантичного океану. На пн. межує із Сахарою, на сх. – з улоговиною озера Чад і гірськими хребтами, що простягнулися до затоки Біафра.

Клімат переважно субекваторіальний, у півдненній частині – екваторіальний. Кількість опадівзбільшується з пн. на пд. від 250 до 1000-1500 мм. на рік, а у прибережній смузі – 2000 – 4000 мм. Найбільшою з рік є Нігер, що впадає у Гвінейську затоку.

Природні ресурси. У Нігерії виявлені родовища нафти й газу (97% експорту країни). Боксити зосереджені у Гвінеї (1/3 світових запасів і ½ запасів континенту). На р. Вольта з метою іригації та судноплавства у 1964-1967 рр. побудовано найбільше у світі за площею водосховище – Вольта (Акосомбо). Середня лісистість регіону – 19%, у Ліберії та Сенегалі – по 31%. Агрокліматичні ресурси характеризуються різноманітністю. У сахельській зоні зосереджене переважно напівкочове скотарство, вирощують невибагливі зернові.

Населення. Тут знаходитьсянайбільша за людністю кр-на Африки – Нігерія і одна з найменш заселених – Гамбія. У регіоні – один із найвищих показників народжуваності (39,6 пром.), водночас зберігається висока смертність. Сер. Річний прир. Приріст населення становить 2,5%, у Ліберії – 4,91%, Буркіна-Фасо – 3%. Сер. Вік мешканців країн регіону становить усього 18,3 роки (у Малі 15,8). Територією регіону проходить проходить межа розселення представників двох великих рас – європеоїдної та негроїдної. На пн. переважають народності семіто-хамітської мовної сім‘ї (бебрери, хауса), а в прибережних районах – народності нігеро-кордофанської сім‘ї (мови йоруба, фульбе). Нігерія – етнічно найстрокатіша країна Африки, у якій представлені майже всі народності континенту. Нині всі держави регіону є поліетнічними. Значна к-ть нас сповідує іслам (Сенегал – 92%, Малі – 90%, Гвінея – 85%, Гамбія, Нігер (80%)) і християнство (немає більшості у жодній із країн), досить поширені місцеві традиційні вірування (Того (71%), Бенін (70%), Гвінея-Бісау (65%), Ліберія (50%)).

Розміщене нас. Неоднорідно. В аридних районах Малі й Нігеру, у гілеях Гвінейського узбережжя середня його густота – 1 особа/км.кв. Найкомпактніше заселені узбережжя Атлантичного океану, долини вел. рік, промислово розвинуті райони та області плантаційного господарства. Сільське нас. Становить у сер. 61%. Найвищий рівень урбанізації у Кабо-Верде (57%). До 80% нас. Зайнято у С/Г. Поширене безробіття у містах (у Ліберії – до 85%, Сенегалі – 48%).

Господарство. У всіх країнах висока частка державного сектору. Відчутно є залежність регвону від ЗЕД. Осн. Дж-ми фінансування є кредити, які надають Франція, ФРН, Бельгія, США та Канада. Нігерія є найрозвинутішою у регіоні. На неї припадає близько 40% ПІІ, що надходять до Африки, південніше Сахари. У МГПП кр-ни регіону представлені нафтовою та гірничорудною газузями. Велике значення мають заготівля та експорт тропічної деревини.

С/Г. В усіх країнах переважає споживче і дрібнотоварне рослинництво з низьким рівнем агротехніки. Основними виробниками арахісу є Гамбія, Сенегал, Нігер та Гвінея-Бісау. Регіон дає 80% натурального каучуку, що виробляється в Африці, какао-боби збирають у Кот-д‘Івуарі (1 місце у світі), Гані (2 місце), Нігерії, ананаси – у Нігерії (6 місце у світі). Пн. території сухих саван зони Сахеля використовують для напівкочового і кочового тваринництва (корови-зебу, вівці, кози). Багато країн регіону не задовольняють власних потреб у продовольстві.

Промисловість. Основну частину ел.енергії виробляють ТЕС. В останні десятиріччя побудовано ГЕС на ріках у Гані, Кот-д‘Івуарі, Нігерії. Єдиною в регіоні країною, яка виробляє автомобілі є Нігерія. Деревообробна промисловість належить до найрозвинутіших галузей. Найцінніша продукція ремісничого виробництва – ювелірні вироби із золота і срібла, маски та скульптури з чорного та червоного дерев, слонової кістки.

Транспорт. Транспорт у країнах регіону розвинутий слабко, тому господарські та інші зв‘язки між ними є недостатньо інтенсивними. На автотранспорт припадає основне навантаження. Морський є важливим засобом ЗЕЗ. Наявні порти: Дакар, Конакрі, Абіджан, Котону, Лагос, Фрітаун. До портів Ліберії приписано у 2005 р. 1533 торгових судна (2 місце після Панами). Внутрішні та міжнародні повітряні перевезення здійснюють панафриканська авіакомпанія «Ер-Африк», національні компанії «Ер-Вольта» (Буркіна-Фасо), «Ер-Гіне» (Гвінея), «Ер-Івуар» (Кот-д‘вуар) та ін. Побудовано 102 міжнародних аеропорти.

Рекреація і туризм. Місцеві католицькі паломники відвідують найбільший у світі католицький собор в Ямусукро, побудований 1990 р. за зразком Базиліки Св. Петра у Римі. До списку культурної спадщини ЮНЕСКО занесено 23 унікальних об‘єкти. Незважаючи на наявність сприятливих передумов для розвитку туризму, соціально-економічні проблеми, воєнно-політичні конфлікти, несприятливі кліматичні умови обмежують розвиток туристичної сфери.

3. Центральна Африка. До складу регіону входять 9 держав: Ангола, Габон, Демократична Республіка Конго, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Сан-Томе і Принсіпі, Центрально-Африканська Республіка, Чад, а також заморська теритрія Вел. Британії – о. Св. Єлени. Всі країни за формою державного устрою є республіками. Всі країни регіону входять до ООН, АС, а Камерун є членом Співдружності, очолюваної Вел. Британією.

Природні умови. У рельєфі виділяють здебільшого рівнинні території. Западина Конго має плоске, дуже заболочене днище, на висотах 300-500 м, висоти піднять, що обмежують її, досягають 500-1000м. на пн. та зх., 1500-1700 м. і більше на решті території. По обидва боки від екватора панує екваторіальний клімат, на пн. і пд. від нього розташована зона субекваторіального клімату. Найменше опадів (200 мм.) – на Атлантичному узбережжі. Западина Конго має найгустішу мережу повноводних рік в Африці, найбільша з яких – Конго (Заїр). Ріки порожисті. Мають значний гідропотенціал. В екв-му поясі ростуть гілеї. Сер. Лісистість регіону – 47%.

Природні ресурси. Надра регіону вивчені недостатньо. Тут розташований відомий «мідний пояс» (ДРК). У Габоні є унікальні на материку запаси марганцю. ДРК має величезні запаси алмазів (1 місце у світі). Агрокліматичні ресурси не є багатими.

Населення. До найбільш заселених кр-н належить ДРК. Спостерігається досить високий річний приріст нас. – у середньому – 2,5%. Дітей до 15 р. – 44%, особи похилого віку – 4%. Більшість нас. Регіону належить до негроїдної раси. У екваторіальних лісах багатьох країн живуть пігмеї, зріст яких – 141-142 см. На пд. регіону проживають бушмени. У етнічному відношенні переважають негроїдні народи, які розмовляють мовами банту і належать до нігеро-кордофанської мовної сім‘ї (ДРК, Конго, Ангола, Камерун). У всіх країнах регіону державними є мови колишніх метрополій: французька, португальська, іспанська. Більшість народностей зберігає місцеві традиційні вірування (найбільше – у ЦАР – до 50%). Лише у Чаді мусульманами є майже 60% нас., Камеруні – понад 35%. Християни-католики зосереджені в Екваторіальній Гвінеї – 90%, Габоні иа Конго – 80%, Камеруні і Анголі – по55%. Мало заселені пн. та пд. райони, які межують із пустелями, і особливо центр регіону. У промисловому пд. сх. ДРК – до 160 осіб/км.кв.

Рівень урбанізації невисокий. У сер. Міські жителі становлять 45%. Міста-мільйонери: Кіншаса (5 млн.), Луанда (2,2 млн), Дуала (1,5 млн), Яунде (1,2 млн), Браззавіль (1 млн). Нас. Переважно зайняте у С/Г.

Господарство. Розпад колоніальної системи супроводжувався формуванням у більшості країн масштабного державного сектору економіки. Габону належить один із найбільших обсягів загального рівня ВНП в регіоні (понад 9,5 млрд. дол у 2005 р.), на душу нас. Припадає майже 7000 дол. (найвищий показник в регіоні). У МГПП кр-ни регіону представлені галузями видобувної промисловості (нафтова (Габон, Камерун, Ангола), гірничорудна – мідь, марганець (Габон), алмази (ДРК – 3 місце у світі за постачанням)). Основою ел.енергетики регіону є ГЕС (ДРК, Ангола, Камерун). Машинобудівні підприємства представлені невеликими заводами із складання велосипедів, мотоциклів та автомашин у ДРК, мотоциклів у ЦАР.

Транспорт. Основним його видом є автомобільний. Залізницями доставляють сировину до морських портів. У внутріматерикових кр-х (Чад, ЦАР), а також Сан-Томе і Принсіпі і Екваторіальній Гвінеї залізниць немає. Зовнішні повітряні перевезення здійснюються іноземними авіакомпаніями, для внутрішніх – у багатьох кр-х створені нац. Авіакомпанії: «ТААГ» (Ангола), «Ер-Габон» (Габон) та ін. Міжнародні аеропорти функціонують у Браззавілі (Майя-Майя), Кіншасі, Луанді, Нджамені тощо.

Більше ¾ ЗТ регіону припадає на Зах. Європу.

Рекреація і туризм. Країни регіону є найвідсталішими за рівнем соціально-економічного розвитку в Африці. Слабо розвинута тут і туристична інфраструктура. Туристів приваблює лише екзотична тропічна та екваторіальна природа і нечисленні історико-культурні об‘єкти. До списку ЮНЕСКО належать 7 об‘єктів. Розвиток туризму в регіоні стримується воєнно-політичними конфліктами (Ангола, ДРК, Чад), а також складним епідеміологічним станом території.

4. Східна Африка. До складу оегіону входять 11 держав: Бурунді, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Замбія, Кенія, Малаві, Руанда, Сомалі, Танзанія, Уганда. На ЕГП регіону впливають етнічні і політичні конфлікти у деяких країнах (Сомалі 1991-2000рр., Руанда, Бурунді). У 80 рр.20 ст. йшла громадянська війна в Ефіопії, яка завершилася у 1993 р. виокремленням з її складу Еритреї. Усі кр-ни регіону входять до ООН, АС. Кенія, Уганда, Танзанія, Замбія і Малаві є членами Співдружності.

Природні умови. У рельєфі Сх. Африки переважають гори і плоскогір‘я (Східноафриканське). Тут знаходяться найвищі вершини континенту: Кіліманджаро (5895 м.), Кенія (5199), масив Рувензорі (5109м). Клімат екваторіальний і субекваторіальний. У регіоні беруть початок найбільші річки Африки: Ніл, Конго (Заїр), Замбезі, вододіл між їх басейнами знаходиться на Танганійському плоскогір‘ї. Багато озер, розташованих у рифтових западинах (Танганїка, Ньяса, Рудольф). Заг. Лісистість – майже 23%.

Природні ресурси. Одні з найбідніших на материку. Замбія має поклади мідної руди (4 місце у світі). Запаси гідроенергоресурсів дуже великі (Блакитний Ніл, Замбезі). В Ефіопії, Тагзанії, Кенії та ін. Існує мережа заповідників і НП Нгоронгоро, Лейк-Маньяра, Серенгеті тощо.

Населення. Прир. Приріст нас. – 2,9 % на рік. Дітей віком до 15 років – 45%, очіб похилого віку – 2,9 %. На пн. Сх. Та сході переважає ефіопський расовий тип, в екваторіальних лісах і саванах – негроїдний, на пд. Сході та півдні – бушменський. На півночі (Ефіопія, Еритрея, Джибуті, Сомалі) переважають народи семіто-хамітської мовної сім‘ї, на південь від півострова Сомалі – представники ніло-сахарської (Кенія) і нігеро-кордофанської сімей (в інших районах). Релігійний склад населення неоднорідний. Особливо відчувається вплив християнства (Уганда (85 % католики), Замбія (80%), Кенія (65%), Бурунді (60%)), в Ефіопії – християнська монофізитська церква (копти). Місцевих вірувань дотримується населення Малаві (40%), Бурунді (30%), Руанди (28%), Танзанії (20%). Іслам поширений на північному сході і узбережжі ще з 7 – 8 століття (Сомалі – 80% нас., частина нас. Джибуті, Ефіопії, Еритреї, Танзвнії, Уганди). Сер. Густота нас. – майже 20 осіб/км. Кв. У регіоні відбуваються масові міграції нас. У Сомалі кочівники становлять майже половину нас. Переважають сільські мешканці - 80% нас. Регіону, а в більшості країн і районів – 90% (Бурунді, Ефіопія, Малаві, Руанда). Міста мільйонери: Аддіс-Абеба (2,4 млн.), Найробі (до 2), Дар-ес-Салам (1,7), Лусака (1,6).

Господарство. У МГПП країни регіону представлені галузями видобувної промисловості, передусім гірничодобувною (видобуток міді, кобальту, рідкоземельних металів). У С/Г провідними є плантаційне землеробство (вирощування кави, чаю, сизалю, бавовни) та напівкочове скотарство. Східна Африка є одним з найбільших у світі регіонів розвитку міжнародного туризму «сафарі». С/Г – основна галузь економіки в країнах регіону. У С/Г використовують екстенсивні та напівінтенсивні системи землеробства. На рослинництво припадає до 60-70% валової продукції С/Г. Експортними культурами є кава сортів «арабіка» і «робуста», за якими Ефіопія посідає 1 місце в Африці, гвоздика (о. Занзібар у Танзанії), чай (Кенія – 1 місце у Африці). Тваринництво є вигонно-пасовищним. Його розвитку перешкоджає муха цеце. Лише ¼ виробленої С/Г продукції експортується, решта – споживається у господарствах селян.

Промисловість. Гірничодобувна розвинута в Замбії. У паливно-енергетичному балансі висока питома вага гідроенергоресурсів. У Кенії почали використання геотермальних джерел електроенергії. У металургії найрозвинутіша мідна промисловість у Замбії. Основнв підприємства розташовані у «мідному поясі». Поширені кустарно-ремісничі промисли.

Транспорт. Найважливіші види транспоту, які обслуговують внутрішні перевезення, - залізничний і автомобільний, зовнішні – морський і авіаційний.

Рекреація і туризм. Останніми десятиріччами країни регіону стали активно розвивати «сафарі». Існує мережа заповідників і НП: Маунт-Кенія, Цаво, Найробі в Кенії; Серенгеті, Нгоронгоро і Кіліманджаро у Танзанії; Рувензорі в Уганді та ін. Туристична діяльність стримується наявністю осередків військово-політичної напруженості (Сомалі, Еритрея, Руанда).

5. Південна Африка. Входять 11 держав і залежні території: Ботсвана, Зімбабве, Коморські о-ви, Лесото, Маврикій, Мадагаскар, Мозамбік, Намібія, ПАР, Свазіленд, Сейшельські о-ви. Залишаються володінням Франції о. Реюньйон, Вел. Британії – о. Сент-Гелен. ООН не визнає належність о-вів Майотта (Маоре) Франції та вимагає надання їм права самовизначення щодо подальшого існування. Більшість країн регіону є республіками, Лесото й Свазіленд – конституційними монархіями. Всі кр-ни Пд Африки входять до ООН і ОАЕ. Ботсвана, Зімбабве, Лесото, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд і Сейшельські о-ви є членами Британської співдружності.

Природні умови. Береги Атлантичного та Індійського океанів прямолінійні, порізані слабко. Біля берегів Пд. Африки мало прибережних островів. На Пн. Від 20º пд. Ш., береги Мозамбіку оточені кораловими рифами. Пд. Африка розташована у межах Африканської платформи, є плоскогір‘ям, зниженим у центрі й піднятим по краях до 1500-2000 м., яке стрімко спускається до приморських низовин. Гірські системи: Драконові гори (г. Каткін-Пік – 3660 м.), на крайньому пд. Розташована складчаста область Капських гір. Клімат переважно тропічний, посушливий, на крайньому пд. – субтропічний. Зі сходу на захід кількість опадів зменшується. На узб. Атлантичного океану знаходиться пустеля Наміб, де опадів випадає у середньому на рік не більше 100 мм. На пн. І пд. Та 10-15 мм. – у центральній частині.

Найбільші ріки регіону – Лімпопо і Замбезі, які впадають в Інд. Океан, Оранжева і Кунене – в Атлантичний океан. Ріки порожисті. На р. Замбезі находить найбільший в Африці водоспад Вікторія заввишки 120 м. Середня лісистість регіону – 16 %.

Природні ресурси. Мінеральні ресурси регіону – одні з найбагатших у світі. Вугілля (ПАР – 1 місце у Африці), золото (у ПАР – 62% світових запасів). У ПАР також найбільші у світі запаси алмазів. Однак цілком відсутні запаси нафти і газу.

Створені заповідники і НП: Калахарі-Хемсбок, Крюгера, Натал (ПАР), Етоша (Намібія), Амбр (Мадагаскар) тощо.

Населення. ПАР належить до найзаселеніших країн континенту, а в Ботсвані, Намібії, Лесото, Свазіленді проживає менше ніж по 2 млн. осіб. Прир. Приріст – 2,4%. Діти становлять 39% населення, особи похилого віку – 4%. Корінні жителі регіону – бушмени й готтентоти, які належать до койсанської мовної сім‘ї, народи сх. Частини регіону – до нігеро-кордофанської. Є багато білого населення (емігранти з Європи). Переважають народи банту – майже 75% заг. Чисельності нас., бушменів і готтентотів – до 1%, Європейців разом із метисами – 20%. Більшість корінного нас. Сповідує місцеві традиційні вірування. Є багато християнських церков. У Намібії та Ботсвані середня густота населення – 1-2 особи/км. Кв., а у Маврикії – найвища в Африці (понад 500 осіб/км.кв.). Сільське нас. Переважає (63%). Існують т.зв. «тауншипи» - гетто, де окремо від білого нас. Мешкають чорношкірі народності банту. Найкрупніші міста регіону: Кейптаун (2,7 млн. чол), Йоганнесбург (2,2 млн.), Хараре (1,4 млн.), Преторія (1,3 млн), Мапуту (1,2 млн.).

Господарство. На світовому ринку країни регіону відомі як експортери мінеральної сировини і лише деякі з них (Сейшели, Комори, Мадагаскар) – С/Г продукції. У багатьох країнах посилюються позиції державного сектору економіки. Комори є головним виробником у світі ефіроолійних культур (іланг-іланг, лимонна мята, базилік, жасмин, рожева пальма тощо.), Мадагаскар і Комори – світові лідери за зборами ванілі і гвоздики.

Промисловість. У промисловості країн регіону переважають гірничодобувні галузі, які здебільшого контролюються іноземними монополіями і компаніями ПАР. У м. Кімберлі знаходиться штаб-квартира найбільшої алмазної монополії світу «Де Бірс». Золото видобувають у Зімбабве, залізну руду – в Зімбабве, Лесото, Мадагаскарі, марганцеву руду – в ПАР (1 місце в світі). Енергосистема регіону представлена переважно тепловими та гідроелектростанціями. ПАР активно розвиває атомну енергетику. Машинобудування у більшості країн регіону розвинуте слабко, крім ПАР. Електротехнічні й радіоелектронна галузі у ПАР належать переважно іноземним ТНК – Сіменс, Філіпс, Плесі. На Маврикії здійснюють обробку штучних рубінів для годинникових заводів Швейцарії.

Транспорт. За обсягами перевезень лідирує автомобільний транспорт. Морський транспорт розвинутий у ПАР, на Мадагаскарі, Маврикії, у Мозамбіку. Найважливіші порти – Дурбан, Кейптаун, Іст-Лондон (ПАР), Мороні (Комори), Порт-Луї (Маврикій), Туамасіна (Мадагаскар), Бейра, Мапуту (Мозамбік).

Рекреація і туризм. Туристів приваблюють Столова гора поблизу Кейптауна, вдсп. Вікторія, нац. Парки. Серед визначних історико-культурних пам‘яток – національні музеї історії, колекції археологічних, палеонтологічних та антропологічних експонатів у ПАР і Ботсвані, давні палаци племінних королів (Мадагаскар, Свазіленд, ПАР). Вел. Прибутки від туризму дає спеціально побудований центр розваг – м. Сан-Сіті.