Тема 4: Світове господарство.

1. Сучасне світове господарство. Світове господарство – це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов‘язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг для задоволення потреб світового ринку.

Він виникає на основі випереджаючого розвитку у певних країнах окремих галузей економіки, або наявності тої чи іншої сировини і стимулює розвиток торгівлі та міжнародних економічних відносин: спеціалізації, кооперації, та комбінування виробництва.

Світовий ринок, будучи складовою частиною всесвітнього господарства, виступає як сукупність національних ринків окремих країн, між якими відбувається обмін товарами, послугами, працею на основі фінансово-кредитних зв‘язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці. До товарів, крім матеріалізованої продукції належать також результати інтелектуальної праці – світовий ринок патентів, „ноу-хау” і т.д., а також послуги, що включають працю у сфері туризму, фінансів, охорони здоров‘я, освіти.

Наймогутніші центри світового господарства склалися у Пн. Америці (НАФТА), Зх. Європі та Сх. Азії. На частку угруповання країн НАФТА припадає при 7% населення світу 22-23% національного продукту та виробництва промислової продукції, 12-13% С/Г продукції світового господарства. Частка ЄС становить близько 1/5 виробництва національного продукту, промислової та С/Г продукції світу, понад 2/5 золотовалютних його ресурсів. Найбільш динамічні процеси економічного розвитку відбуваються в АТР. Японія, Китай та група НІК формують інтеграційне ядро цього регіону. На його частку припадає понад 1/5 світового економічного потенціалу. В регіоні сформувалося інтеграційне утворення АСЕАН.

Формуються полюси економічного росту і в Пд. півкулі. Основним полюсом інтеграційних процесів у Пд. Америці стають країни, що входять в інтеграційне угруповання МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Уругвай та ін.). У пд.. частині Тихого океану основний полюс економічного росту – Австралія і Нова Зеландія.

Останнім часом змінюється не лише структура світової економіки, а й її якісні показники. Принципове значення у цих змінах відіграє процес науково-технічної революції (НТР). Вона впливає на:

· створення нових елементів виробничих сил;

· змінює характер праці;

· призводить до утворення абсолютно нових засобів виробництва;

· призводить до використання нових видів енергії;

· впливає на утворення нових конструкційних та інших матеріалів.

2. Сільське господарство. С/Г є частиною АПК. До нього відносять три сфери: промисловість, що виробляє засоби виробництва для С/Г; власне С/Г виробництво; галузі, зайняті транспортуванням, переробкою і збутом С/Г сировини і продукції.

Частка С/Г у ВНП для розвинених країн коливається у діапазоні від 2 до 6% (Англія, Німеччина, США, Японія, Італія, Австрія). Для країн, що розвиваються цей показник становить 20-40% (більшість азіатських країн, Центральна Африка). Частка С/Г в Україні становить 15% на 1999 р.

Найважливішими галузями С/Г є тваринництво і рослинництво. Тваринництво – це галузь С/Г, що займається розведенням і вирощуванням С/Г тварин для виробництва тваринницької продукції. Провідною галуззю тваринництва є скотарство. Найбільше худоби зосереджено в Азії (понад 1/3 від загальної кількості), Пд.. Америці, Африці, Європі, але за кількістю худоби на одного жителя лідирують Австралія, Південна і Північна Америка. Найпоширенішою в скотарстві є велика рогата худоба. Поширене також свинарство (Азія, зокрема КНР, Зх. Європа, США), вівчарство (Австралія, Пн. і Пд. Америка, Зх. Китай, Туреччина, Іран, Афганістан), а також птахівництво.

Найважливішою і найбільш поширеною галуззю рослинництва є зернове господарство. Найбільше зернових виробляється в Азії, Пн. Америці і в Європі, що складає понад 4/5 світового виробництва.

Технічні культури вирощуються, щоб отримати сировину для промислового виробництва. Поділяються на прядивні (бавовник, льон), олійні, каучуконоси, цукристі (цукрова тростина, цукровий буряк), лікарські, картопля, чайний кущ, кавове дерево, какао та ін. Найбільшими регіонами вирощування бавовнику є Сх. і Пд. Азія, Південь США, а також Бразилія, Аргентина. Льон найбільш поширений у Росії, Україні, Білорусі, а також Китаї, Аргентині, Індії та Канаді. Найбільшими виробниками соняшнику є Аргентина, Україна, РФ, Франція, Індія, Китай, США. Найбільшими виробниками каучуку є Індонезія, Таїланд, Малайзія. Цукрова тростина поширена у Бразилії, Індії, Китаї – цукровий буряк у Франції, США, Німеччині, Україні. Найбільша частка картоплі припадає на РФ, Китай, Польщу, США, Україну. Чай (Індія, Китай, Шрі-Ланка, Кенія, Індонезія). Кава (Бразилія, Колумбія, Індонезія, Мексика, Ефіопія). Зони поширення какао майже збігаються з розміщенням кави.

3. Туризм. Туризм – найбільш динамічна галузь сфери послуг. Туризм має властивість стимулювати економіку, що проявляється у загосподарованості окремих зон рекреаційними об‘єктами. Таким чином формуються зони туристської рекреації.

Районами туристської спеціалізації стали приміські території Пд. Європи. Найпривабливішими місцевостями є Лазурний берег Франції (протяжність – 180 км, ширина – від 2 до 10 км.). Популярні також прибережні території Півдня Італії, Півдня і Сходу Іспанії, Сардинія, Балеарські і Канарські о-ви, Мальта, узбережжя Адріатики (Хорватія), а також узбережжя морів і океанів, що омивають береги США, Мексики, Гавайські, Багамські і Бермудські о-ви, курортні місцевості Марокко, Тунісу, Єгипту, Ізраїлю, Туреччини, Таїланду, Індії, Китаю, Японії, Бразилії.

Розвинений пізнавальний туризм, що базується на вивченні історико культурних пам‘яток, наприклад в Італії (Рим, Піза, Равенна, Венеція), Іспанії (Гренада), а також історичних місць Греції, Хорватії, Єгипту, Палестини та ін.

Більшого значення набувають гірські території (Альпи, Кордильєри, Скандинавські гори, Карпати). [На сьогодні альпійський регіон відвідує щорічно 150 млн. туристів, а загальна кількість місць для розміщення туристів оцінюється тут у 3 млн.].

Крім країн, що приймають туристів, є країни-постачальники туристів. Це високорозвинені країни. Доходи від туризму можуть покривати значний відсоток зовнішньоторговельного дефіциту цих країн. [Наприклад, в Австрії і Швейцарії вони покривають до 1/5 витрат на імпорт]. Найбільший дохід від розвитку міжнародного туризму у Європі мають Іспанія, Франція, Італія, Великобританія, Австрія та ін.

Негативні сторони масового розвитку туристської діяльності: - несумісність рекреаційного використання території з розміщенням об‘єктів інших галузей, особливо промислових; - суперечності між рекреаційною діяльністю і сільськогосподарським освоєнням.

4. Транспорт. Розрізняють такі основні види транспорту загального користування: залізничний, водний (морський і річковий), автомобільний, авіаційний, трубопровідний.

Залізничний транспорт. [1802-03 – перший паровоз, 1825 – перша залізниця, батьківщина парової тяги – Англія. В Україні – перша залізниця – Перемишль – Львів (1861р.)]

Загальна протяжність залізниць на сьогоднішній день зменшується. Залізниці є у 140 країнах світу. Найбільші: Транссибірська (Москва-Владивосток) – 9332 км, Трансазійська (Стамбул-Делі-Калькутта) – 7000 км., Трансканадська (Прінс-Едмонтон-Квебек), Трансамериканська (Сан-Паулу-Ла-Пас-Антофагаста). Щільність залізничної мережі найвища у Німеччині (11 км/100 км² ), Японії (більше 7 км/100км² ), США (1,7 км/км² ). У Африці 1 км. колії припадає на 300 км² .

Автомобільний транспорт. Перевезення вантажівє вигіднішим автомобільним транспортом на невеликих відстанях. За останніх 40-45 років загальна протяжність автодоріг зросла майже удвічі (25 млн. км.), а доріг з твердим покриттям – утричі (22 млн. км.). Найбільшою перешкодою дальшого розвитку автотранспорту є відсутність сучасних доріг і висока вартість їх будівництва.

Трубопровідний транспорт – вид безперервного транспорту, який найчастіше використовується для транспортування нафти і газу з місць видобутку в райони переробки або споживання. [В кінці 19 ст. їх використовували для трансп. Нафти, а на поч.. 20 ст. – природного газу. Перший нафтопровід – 6 км. побуд. У США у 1865 р. У Європі – 1948р.]. У порівнянні з авто і залізничним транспортом трубопровідний утричі дешевший. Найбільшим трубопроводом світу є „Дружба” – 5,5 км.; у США: Редвотер-Порт-Кредіт; у Канаді: Едмонтон-Монреаль.

Водний транспорт. Розрізняють внутрішній водний (річковий) і морський. Найзначніші Європейські водні дороги: Дніпро, Дунай, Рейн. Серед інших річок світу важливою транспортною артерією є Амазонка з притоками, Парагвай, Нігер.

На морський транспорт у світовій торгівлі припадає 70% товарообігу. В острівних державах – 100%. Географію морських перевезень визначає розташування портів, морських каналів, а також придатність для морського плавання внутрішніх водойм. Найважливіші канали – Суецький, Панамський, Кільський. У Європі розташовано 46% усіх портів, 12% у Пн. Америці, 16% у Лат. Америці, 13% в Азії, 8% в Африці. Найбільші порти світу: Роттердам, Лондон, Нью-Йорк, Філадельфія, Марсель, Антверпен, Кобе, Кавасакі, Сінгапур.

Авіаційний транспорт. Належить до перспективних видів транспорту оскільки він є найшвидшим (800-1000 км/год), однак найдорощий.

5. Міжнародні економічні зв‘язки. Міжнародні економічні зв‘язки – система господарських зв‘язків між національними економіками різних країн, що здійснюється на основі міжнародного поділу та інтеграції праці.

Розрізняють такі форми МЕЗ: - міжнародна торгівля, - ринок послуг, - рух міжнародних інвестицій (ринок капіталу), - валютний ринок, - міграція трудових ресурсів (ринок праці).

Найрозвиненішою формою МЕЗ є зовнішня торгівля. У процесі зовнішньоторгової діяльності формується відповідно світовий ринок товарів та ресурсів.

На світовому ринку послуг основне місце посіли науково-технічне співробітництво, послуги транспорту та міжнародний туризм.

Світовий ринок капіталу набуває все більшого значення за обсягами руху міжнародних інвестицій. Розрізняють прямі і портфельні інвестиції, а також надання міжнародних позик (МВФ, СБ). Пряме іноземне інвестування – це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства з правом управління діяльністю цього підприємства. Портфельне інвестування передбачає придбання певної частки акцій підприємства з метою отримання прибутку без права управління ним.

Для полегшення торговельних відносин встановлюється валютний курс, за допомогою якого ведеться обмін національної грошової одиниці на одиницю іншої валюти. Для цього використовують вільно конвертовану валюту. Конвертованість валюти – це здатність її вільного обміну на іншу валюту за встановленим курсом. Конвертованість національних валют залежить від рівня розвитку національної економіки.

Міграція трудових ресурсів може здійснюватися з метою працевлаштування, отримання освіти, досвіду тощо. Поділяється на дві основні форми: міграцію некваліфікованої і кваліфікованої праці. Спостерігається масовий відтік кваліфікованих працівників до розвинених країн.