Тема 1: Політична карта світу.

Семінар 2.

Тема 2: Географія світових риродних ресурсів.

Паливно-енергетичні ресурси.

Рудні корисні копалини.

Земельні і агрокліматичні ресурси.

Водні і біологічні ресурси.

Рекреаційні ресурси.

Мінерально-сировинні ресурси.

За видамиприродні ресурси поділяютьмінерально-сировинні, земельні, водні, рекреаційні, геотермальні, атмосферні, територіальні, генетичні, космічні.

Мінеральні ресурси належать до невідновних ресурсів. Це сукупні запаси мінеральної сировини, яка використовується людиною в процесі виробництва. Серед усіх країн світу тільки Росія та Канада забезпечені мінеральною сировиною майже на 100%. До багатих на мінеральні ресурси країн слід віднести Казахстан, США, Китай, Бразилію, Австралію, але й вони не забезпечені усіма необхідними корисними копалинами в повній мірі.

Запаси корисних копалин постійно скорочуються. Наприклад, кам‘яного вугілля залишилося ще на 300 років видобування, а з рудами кольорових металів скоро може виникнути проблема. Свинцю, олова, срібла залишилося на кілька десятків років.

Одним з важливих мінеральних ресурсів є така цінна енергетична і хімічна сировина, як нафта.

Основні нафтогазоносні райони сівту:

1. Район Перської затоки

2. Західно-Сибірський

3. Волго-Уральський

4. Район Мексиканської затоки

5. Каліфорнійський

6. Західно-Канадський

7. Район Аляски

8. Сахарський

9. Район Гвінейської затоки

10. Карибський (Оріноксько-Маракайбський)

11. Суматранський

12. Північноморський

Видобування камяного вугілля найбільш розвинуте в Китаї, США, Росії, Німеччині, Україні, ПАР. А запаси найбільші в Росії, США та Китаї. Щодо залізної руди і марганцю, то Україна має запаси світового значення. А найбільші запаси залізної руди має Росія (КМА). Великі запаси кольорових металів зосереджені в ПАР, Росії (Урал, Сибір), Австралії, Канаді. Зокрема, Канада і Австралія виділяються запасами бокситів, а ПАР – за запасами золота. У Намабії та Україні є великі запаси уранової руди.

2. Водні, лісові і земельні ресурси. До водних ресурсів відносяться поверхневі та підземні води, які викристовуються або можуть використовуватися в господарській діяльності людини. Загальні світові запаси води становлять 1385,9 млн. км. куб. кількість прісної води на планеті становить 35 млн.км.куб. але доступні для безпосереднього використання прісної води лише на 1%.

Лісові ресурси включають в себе деревні, технічні, харчово-кормові, лікарські ресурси та ряд корисних властивостей лісу. Загальна площа Землі, що покрита лісами, становить близько 28% від усієї території суходолу.

До земельних ресурсів відносяться всі землі, які можуть використовуватися у господарській діяльності людини. Найбільш цінними є сільськогосподарські землі, вони займають близько 1/3 всього суходолу (без Антарктиди).

До них відноситься:

а) рілля;

б) залежні землі;

в) луки;

г) пасовища та вигони;

д) насадження.

Хімічна промисловість.

Лісова і деревообрпобна промисловість.

Тема 7: Глобальні проблеми людства.

Політичні проблеми.

Проблеми народонаселення.

Екологічні проблеми.

Економічні проблеми.

Продовольчі проблеми.

Соціальні проблеми.

Модуль 2.

Тема 2: Соціально-економічна характеристика регіонів Азії.

Північна та центральна Азія.

Південно-західна Азія.

Південна Азія.

Південно-східна Азія.

Східна Азія.

1. Північна та центральна Азія. Регіон охоплює 6 країн: Казахстан, Киргизстан, Росія (азіатська частина), Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан.

Природні умови. Гірські масиви та плоскогір‘я займають ¾ території регіону: Чукотське і коряцьке нагір‘я, Середньосибірське плоскогір‘я, Сіхоте-Алінь, Верхоянський хребет, Тянь-Шань, Памір (пік Комунізму 7495 м.), Алтай, Казахський дрібносопковик. Характерна висока сейсмічність. Рівнини мають алювіальне і акумулятивне походження, розташовані переважно в долинах рік і поблизу морських берегів: Західносибірська, Туранська. Кліматичні умови різноманітні, що зумовлено широтною поясністю. Північ регіону має широку гідрографічну мережу: Об, Іртиш, Єнісей, Ангара, Лена, Амур, Яна та ін. У Сибіру є десятки тисяч озер.

Природні ресурси. Мінеральні: кам‘яне вугілля (Кузбас, Південно-Якутський басейн), буре вугілля (Сх. Сибір – Кансько-Ачинський басейн), нафта (Пд. райони Зх. Сибіру і Пн. Сахалін, п-ів. Мангишлак у Казахстані, туркменське узбережжя Каспію), газом (Пн. західного Сибіру). Рудні корисні копалини: залізна руда (Алтайські і Ангарські родовищв в Росії, пн. зх. Казахсстану), марганець (Казахстан), золото (Сибір і Далекий схід Росії, Киогизстан). Лісовкрита площа – 70%. Переважно хвойні дерева.

Населення. Для азіатської частини Росії характерний низький природний приріст і значна міграція населення. У Середній Азії – високий (15-30%). На тер. Росії та Казахстану мешкає значна кількість європеоїдів. До монголоїдної раси належать континентальні народності Сибіру і Далекого Сходу (чукчі, коряки). Туркмени, частково узбеки і таджики, належать до середньоазіатської змішаної расової групи. У країнах регіону проживають представники таких етнічних сімей: алтайська (тюркська група – казахи, киргизи, туркмени, узбеки, монгольська – буряти, калмики, тунгусо-манчжурська група – евенки, евени), індоєвропейська (слов‘янська група, іранська – таджики, германська – німці сер. Азії та Казахстану), уральська (угро-фінська група - ханти, мансі, самодійська - ненці). Багато жителів Центральної і Сер. Азії є мусульманами-сунітами. Православ‘я поширене серед росіян, українців, білорусів, якутів, буддизм (ламаїзм) є релігією Бурятії і Туви. Протестантами є німецькі поселення. Населення розміщене нерівномірно. Рівень урбанізації: в Росії – до 73%, Казахсьані – 60%, найменший – у Таджикистані – 32%. Найбільші міста – Ташкент – 2,3 млн, Алмати - 1,2 млн., Новосибірск, Омськ. Зайнятість у С/Г – 44-55%, промисловості – 15-20%.

Господарство. Найрозвинутішою країною є Росія, Казахстан, Туркменістан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан. У економіці перевадають галузі важкої та видобувної промисловості, ВПК, відчувається надмірна паливно-сировинна орієнтація господарства. 1 місце серед країн СНД за показником ПІІ посідає Казахстан де 80% промисловості контролюється іноземними корпораціями (нафтова галузь, видобуток кольорових металів, будівництво нафто і газопроводів). Азіатська частина Росії є одним із найкрупніших у світі районів розвитку лісопромислового комплексу. У С/Г переважає вирощування зернових та олійних культур (Росія, Казахстан), бавовни, рису та баштанних культур (кр-ни Сер. Азії), тваринництво спеціалізується на оленярстві (Північ Росії), м‘ясо-молочному скотарстві та вівчарстві (Казахстан, Сер. Азія). На пустельних територіях переважає розведення верблюдів. У Сибіру і на Далекому Сході традиційним є хутровий промисел. Сприятливі передумови для булівництва припливно-відпливних гідроелектростанцій у затоці Шеліхова. На Камчатці можливе промислове освоєння геотермальних ресурсів.

Транспорт. Більшість вантажів і пасажирів припадає на залізничний транспорт (Туркестано-Сибірська, Транссибірська, Байкало-Амурська). У пд. районах Сибіру і по всій Сер. Азії на короткі та середні відстані велику роль відіграють автомобільні дороги. Річковий відіграє значну роль в обслуговуванні глибинних районів Далекого сходу і Сибіру. Морський на Далекому сході є важливим чинником як у експортно-імпортних так і у внутрішніх економічних зв‘язках. Підвищується значення авіаційного транспорту. Функціонує до 40 аеропортів із постійними рейсами. Діє косм. Комплекс «Байконур», який Росія взяла в оренду на 20 років.

Рекреація і туризм. Сприятливі рекреаційні можливості у гірських систем Тянь-Шаню, Алтаю, озер Байкалу, Каспію, Балхашу. Багато пам‘яток минулих епох: у Самарканді (найстаріше місто Сер. Азії), мечеті 14-15 ст., мавзолей Тамерлана (15 ст.), у Бухарі – декілька унікальних мечетей 9 ст. Багаті на природні ландшафти Таймир, Алтай, Камчатка, Курили.

2.Південно-західна Азія. До складу регіону входять 19 країн: Азербайжан, Афганістан, Бахрейн, Вірменія, Грузія, Ємен, Ізраїль, Ірак, Іран, Йорданія, Катар, Кіпр, Кувейт, Ліван, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина (17% території Азії та майже половина її держав). Країни регіону входять до ООН, ЛАД, ОПЕК. Туреччина з 1955 р. входить до НАТО, а з 1961 – до ОЕСР.

Природні умови. Характерна гористість альпійського віку. Найбільші гірські системи регіону – Кавказькі гори, Іранське і Анатолійське нагр‘я, Кавказ. Найбільша низовина – Месопотамська. Клімат дуже жаркий і сухий. Гідромережа регіону порівняно густа у горах, дуже розріджена на рівнинах. Вел. ріки: Тигр, Євфрат, Амудар‘я, Кизилірмак. На озера багаті переважно гірські території Кавказу, Малоазійського нагір‘я, де роташовані тектонічні озера: Ван, Севан, Туз, Урмія, Мертве море. У регіоні зосереджені одні з найбільших пустель світу: Руб-ель-Халі, Великий і Малий Нефуд, Сирійська пустеля.

Природні ресурси. Регіон багатий на мін. Ресурси – нафту (60% запасів світу) і газ (30%). Інші кор. Копалини використовуються переважно для місцевих потреб: фосфорити (Йорданія, Сирія, Іран), мідь (ОАЕ), золото (С.Аравія), горючі сланці (Йорданія). Водні джерела дуже обмежені. Світовою популярністю користуються теплі мінеральні джерела Памуккале в Туреччині, мінеральні води Грузії (Боржомі). Лісові ресурси бідні – лісистість – 9,1%.

Населення. Показники народжуваності дуже високі – 20 – 35% на рік. Сер. Щорічні темпи приросту нас. – 2,8 %. Переважна більшість нас. Належить до пд.-ї расової групи вел. європеоїдної раси. Етнічний склад представлений кількома мовними сім‘ями: семіто-хамітська сім‘я (араби, євреї), алтайська (турки, азербайжанці, турки-кіпріоти), квартельська (грузини) та індоєвропейська (іранська група – перси, курди, белуджі, пуштуни, вірменська – вірмени, грецька – греки - кіпріоти). Понад 50% азербайжанців світу зосереджено в Ірані, курди становлять 20% населення Туреччини та Іраку, в Афганістані – 20% населення – таджики. У Бахрейні, Катарі, ОАЕ, Кувейті корінне населення становить 50-60%, решта – іноземні робітники. Більшість нас. Сповідує іслам: сунізм (переважна частина ісламських країн), шиїзм (Іран, частково Ірак, Азербайжан, Ємен), вахабізм – С.Аравія, хариджизм (ортодоксальний іслам) – Оман. Євреї Ізраїлю сповідують іудаїзм – оф. Релігію в державі, хоча законодавчо це не підтверджено. Греки-кіпріоти і грузини – православні, а вірмени належать до вірмено-григоріанської церкви. Основна маса нас. Проживає на узбережжі, у гірських долинах і низовинах. У регіоні дотепер існує багато кочівників-бедуїнів (араби пустель) і кочівників-горців (курди, пуштуни). Єрихон (Ізраїль) – найдавніше місто на Землі. Сер. Рівень урбанізації – 65% (Кувейт -97%, Оман – 13%). Найбільші агломерації: Тегеран (12 млн.), Стамбул (10 млн.), Анкара (4), Багдад – 3,8. Більшість ек. Активного нас. Нафтовидобувних країн – іммігранти з бідних арабських країн.

Господарство. Щоб не залежати від кон‘юнктурних змін на ринку нафти, країни регіону почали активно розвивати обробну промисловість, нафтохімію, чорну і кольорову металургію на базі ТЕС. Характерний високий ступінь мілітаризації економіки (50% витрат всіх кр-н, що розвиваються). У МГПП регіон виділяється видобутком та експортом нафти, розвитком легкої (Туреччина, Ізраїль) та харчової промисловості. Зросла його роль у міжнародному туризмі. У текстильній промисловості виділяється виробництво килимів. Країни Середземномор‘я у вел. Обсягах вирощують цитрусові (апельсини - Ізраїль), фініки (Ірак дає 80% світового експорту), Іран – 1 місце за в-вом фісташок. У тваринництві переважає розведення дрібної рогатої худоби, коней та верблюдів. Особливості харчування євреїв є передумовою розвитку птахівництва.

Транспорт. Залізнична мережа зосереджена в Туреччині, Ірані, Грузії, Азербайжані. Проходить Трансєвразійська магістраль – Берлін-Белград-Стамбул-Басра. Бахрейн, Ємен, Кіпр, ОАЕ, Оман залізниць не мають. У зовнішніх і внутр-х перевезеннях значну роль відіграє автотранспорт. Важливе значення має морський транспорт. Найбільший у регіоні флот – на Кіпрі. Найважливіші морські шляхи – Суец, Босфор і Дарданелли. Функціонує 121 аеропорт із постійними рейсами.

Туризм і рекреація. Центри туризму: Єрева і Ечміадзін у Вірменії, Єрусалим, Хайфа в Ізраїлі, Стамбул, Ізмір, Анталія, руїни Трої у Туреччині. Регіон – найбільший у світі центр паломництва: Єрусалим, Хеврон – у іудеїв і мусульман, Віфлеєм, Єрусалим, Назарет, береги Тіверіадського (Галілейського) озера – у християн. В Іраку мусульманськими релігійними центрами є Неджеф, Карбела, Багдад, Сауд.Аравії – Мекка і Медина.

3. Південна Азія. До рнгіону належать 7 країн: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Країни регіону є членами ООН і СААРК.

Природні умови. У рельєфі переважають вулканічні плато, що утворюють плоскогір‘я Декан. Низовини – алювіальна Індо-Гангська. У регіоні знаходяться 12 піків заввишки понад 8000 м. Регіон має жаркий клімат, близький до екваторіального на півдні, гірський субтропічний – на півночі. Зміна сезонів визначається мусонами. На пн. Сх. – м.Черапунджі – найвологіше місце на Землі. До річкової системи належать великі ріки: Інд, Ганг, Брахмапутра.

Природні ресурси. Мінеральні: кам‘яне вугілля (пн.сх.Індії – в Долині Дамодар), уран і торій (Індія, Пакистан), боксити (центр і пн.сх. Індії). Нафта і газ – у дефіциті. Середня лісистість – 23% (Бутан – 70%, Пакистан – 2%).

Населення. Пд. Азія – один з найбільш перенаселених регіонів світу. (Бангладеш – 1000 осіб./км.кв). Демографічна ситуація зумовлює глобальні проблеми – продовольчу, неписьменності (50% нас.регіону). На пн., пн. заході, та більшій частині центру регіону живуть представники пд. расової групи великої європеоїдної раси, в центрі та частково на пд. – ведоїди – гілка австралоїдної. Весь південь і Шрі-Ланка заселені представниками пд.-індійської перехідної раси. Мовні сім‘ї: індоєвропейська (індоарійська група – бенгальці, біхарці, пенджабці, непальці, кашмірці, сінгали (о. Шрі-Ланка), мальдівці; іранська – пуштуни, белуджі); дравідійська сім‘я (Пд. Індостану) – таміли, малаялі, телугу; китайсько-тібетська – шерпи (найкращі провідники у Гімалаях). Основними конфесіями є індуїзм (сикхізм, джайнізм) – 85%, буддизм (Шрі-Ланка, Гімалаї), іслам (Бангладеш, Пакистан, Мальдіви). Поширеним є зороастризм. Рівень урбанізації є одним з найнищих у світі – 22%. Найбільші агломерації регіону: Мумбай (12,6 млн), Колката (10,2 млн), Нью-Делі (8,4 млн), Карачі (7,2), Дакка (6,5). До 70% нас. Зайняте у С/Г.

Господарство. У МГПП країни регіону фігурують як постачальники різних продуктів С/Г тропічних і субекваторіальних поясів (цукрова тростина (Долина Гангу; Індія – світовий лідер з вирощування), рис, бавовник і вироби (Пакистан – світовий лідер), чай, прянощі (Індія і Шрі-Ланка – світові лідери) тютюн,) та продуктів їх переробки (тканини, текстильні вироби). Вел. роль відіграють видобувні галузі (Індія) і кустарні промисли (вироби з дорогоцінного каміння, шкіри, металу). Індія – єдина країна, яка виробляє дрібні діаманти вагою від 0,01 до 0,02 карата. Південь Індії та Шрі-Ланка спеціалізуються на вирощування каучуконосу гевеї. Найчисленніше у світі поголів‘я ВРХ використовується як тяглова сила через релігійні погляди населення.

Транспорт. Найпоширеніший – залізничний, з яким конкурує автомобільний не тільки у пасажирських, а й у вантажних перевезеннях. Прогрес спостерігається у розвитку авіатранспорту. В регіоні побудовано 131 сучасний аеропорт. У 1980 в Індії було здійснено запуск штучного супутника на Індійському ракетоносії. Морський транспорт активно використовується для зовнішніх перевезень. Найбільші порти: Мумбай, Ченнай, Коччі (Індія), Дакка, Карачі, Коломбо. У Непалі діє канатна дорога довжиною 42 км.

Рекреація і туризм. У Індії – Нью-Делі, Мумбай, Колката, м.Агра з Тадж-Махалом, католицькі монастирі Гоа. У Непалі – м. Лумбіні (місце народження Будди). Розвиток туризму гальмується через політичну та воєнну конфронтацію між Індією та Пакистаном, міжетнічною ворожнечою (сінгали індоєвр-буддисти проти тамілів дравіди-індуїсти) у Шрі-Ланці.

4. Південно-східна Азія. До складу регіону входять 10 країн: Бруней – абсолютна монархія, Тайлан, Камбоджа, Малайзія – конституційні, В‘єтнам, Індонезія, Лаос, М‘янма, Сінгапур, Філліпіни – республіки. Країни є членами ООН. Усі, крім Камбоджі, входять до АСЕАН, Індонезія – до ОПЕК.

Природні умови. Малайський архіпелаг є найбільшою на Землі групою островів (15000 о-вів). Характерне значне розчленування рельєфу. На півночі Індокитаю гори, які простягаються у меридіональному напрямку (Аннамські, Асамо-Бірманські). На півдні – низовини з родючими алювіальними грунтами. Багато вулканів, в т.ч. діючих (в Індонезії - 60). Регіон розташований у екваторіальному і субекваторіальному кліматичному поясах. Великий вплив мають мусонні вітри. Філіппіни потерпають від набільших у світі тайфунів (щороку – 3-4 сильні і до 20 середніх). Більшість вел. рік починаються у межах Гімалайсько-Тибетської с-ми: Меконг, Хонг, Іраваді. Озер небагато. Найколоритніше – Сап, у якому збереглася морська фауна.

Природні ресурси. У шельфовій зоні Індонезії, Малайзії та Брунею видобувать нафту і газ. Через регіон простягається найбільший у світі металогенічний «олов‘яний пояс» Азії. На родючих грунтах вирощують: рис, кокосову пальму, каучукове дерево – гевею, банани, ананаси, чай, прянощі. Практикується терасове землеробство. Лісистість – 42% території (макс. – Бруней – 87%, мін. – Сінгапур – 7%). На деяких островах видобувають перлини і перламутрові раковини.

Населення. Макс. Чисельність нас. В Індонезії (194 млн.) – мін. У Брунеї (310 тис.). Більшість нас. Належить до перехідних типів між монголоїдною і австралоїдною расами. Етнічно найбільш змішане і різномовне нас. – у Сінгапурі (китайці – 76%, малайці – 15, індуси - 6). В усіх державах найчисельнішою нац. Меншиною є китайці, у Сінгапурі – вони більшість. Мовні сім‘ї: китайсько-тибетська (китайська діаспора), тайська (Тайланд), австроазіатська (в‘єтнамці, кхмери в Камбоджі), австронезійська (індонезійці, філіпінці, малайці), папуаси (схід архіпелагу о. Нова Гвінея). Конфесії – буддизм – у В‘єтнамі; іслам – 80% нас. Індонезії, Малайзії, частково на Філіпінах; християнство (католицизм) – Філіпіни, бо були іспанською колонією, частково в Індонезії; індуїзм особливо виражений на о. Балі в Індонезії. Аборигени сповідують місцеві культи. Максимальна густота – на о. Ява, де живе до 65% населення всієї Індонезії. Більшість Індокитаю проживає у долинах рік Іраваді, Меконгу (500-600 осіб/км.кв., у деяких районах – 2000). У містах мешкає понад 25% жителів. Тільки в Сінгапурі – 100%. Міські агломерації: Джакарта (10 млн.), Маніла (9,6), Бангкок (7), Янгон (3,8), Сінгапур (3). 53% нас. Зайнято у С/Г, 16 – у промисловості, інші – у сфері послуг.

Господарство. В‘єтнам, Лаос, Камбоджа орієнтувалися на радянську модель розвитку. Наприкінці 80х – поч. 90 х. Країни обрали китайський варіант оновлення економіки. Країни АСЕАН (Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіпіни, Бруней) – ринковий, зорієнтований на японську модель розвитку, орієнтовану на набутки НТР. Малайзія і Таїланд належать до групи НІК «другої хвилі», а Індонезія і Філіпіни – до НІК «третьої хвилі», Сінгапур і Бруней мають високий рівень доходів на душу нас. Наприкінці 90 х. Найвищі темпи зростання мали Сінгапур – 14%, Таїланд – 12,6%, В‘єтнам – 10,3, Малайзія – 8,5. У МГПП регіон представлений галузями видобувної промисловості (нафтовою і оловодобувною). Розвинуті вирощування гевеї та виготовлення натурального каучуку. Регіон є одним з провідних у світі за вирощуванням рису і кокосової пальми. Таїланд і Сінгапур мають міцні позиції у сфері туристичного бізнесу. У С/Г домінує субтропічне і тропічне землеробство. Головні С/Г культури: кокосова пальма, гевея, цукрова тростина, чай, прянощі, орхідеї. Тваринництво розвинуте дуже слабо через дефіцит пасовищ, поширення тропічних хвороб тварин. Худоба використовується як тяглова сила. Поширене морське і річкове рибальство.

Транспорт. Розвинутий нерівномірно. Залізниці з‘єднують основні товаровиробничі райони із столицями. Лаос і Бруней залізниць не мають. Розвивається автомобільний транспорт. Головну роль відіграє водний – у півострівних – річковий, острівних – морський. Значні порти: Бандар-сері-Бегаван (Бруней), Хошимін, Хайфон, Дананг (В‘єтнам), Джакарта, Сурабая (Індонезія), Бангкок (Тайланд). Прогресує авіатранспорт (165 аеропортів з постійними рейсами).

Рекреація й туризм. Центрами туризму є Малайзія, Сінгапур, Тайланд; міста – Бангкок, Сінгапур (Азія в мініатюрі).

5. Східна Азія. Регіон утворюють 6 країн: Китай, КНДР, Монголія, Південна Корея, Тайвань, Японія. До 1 липня 1997 р. до складу регіону належав і Гонконг, який перейшов під юриздикцію КНР. 20 грудня 1999 р. такий самий акт було здійснено з Макао. Становище Тайваню – особливе. Усі країни регіону є членами ООН. Японія є членом великої сімки.

Природні умови. На заході – Тибет, оточений потужними хребтами – Кунь-Лунь, Каракорум, Гімалаї. Регіон характеризується високою сейсмічністю і вулканічною активністю. На сході гори чергуються з акумулятивними рівнинами – Велика Китайська (відклади р. Хуанхе). Регіон розташований у помірному, субтропічному та екваторіальному. Тропічний відсутній внаслідок мусонної циркуляції. З Тибету беруть початок великі ріки Азії – Інд, Брахмапутра, Салуїн, Меконг, Янцзи, Хуанхе.

Природні ресурси. Мінеральні: кам. Вугілля. (Китай – 1 місце у світі), нафта (Пн.сх. та зх. Китаю, шельф морів). В Японії та Пд. Кореї дуже мало родовищ мають промислове значення. Через материковий схід простягається металогенічний пояс з яким пов‘язана родовища марганцю, вольфраму, молібдену, олова тощо. Нерудні корисні копалини: фосфорити (Китай, Монголія), графіт (Пд.Корея). Мусонний клімат дає змогу вести С/Г у двох режимах: у сухий і вологий. В Японії 1/3 берегів насипні або намиті, поширені штучні «сміттєві острови». Лісистість – 40%.

Населення. Регіон – найзаселеніший у світі. Одна сім‘я – одна дитина. Оф. Вік вступу до шлюбу – чол. – 22 роки, жін. – 20 р. Діє заборонастворювати сім‘ї студентам. Санкції – виключення з ВУЗу. Монголія – найменш заселена (2,4 млн.) внаслідок багатовікової традиції ламаїзму. Більшість нас. – монголоїди. Пд. китайці та японці належать до змішаного расового типу. У Японії мешкають айни – аборигени, які належать до окремої расової групи австралоїдів. Мовні сім‘ї: китайсько-тибетська: китайська, тибето-бірманська групи (Пд.зх. Китаю); алтайська: монгольська група, тунгусо-манчжурська (Пн.сх. Китаю), тюркська (уйгури, казахи, киргизи – Пн.зх. Китаю), японці, корейці, айни (о. Хоккайдо) як окремі сім‘ї, тайська сім‘я (чжуани – найбільший народ Китаю з нац. меншин), австронезійська сім‘я (гаошань – корінні мешканці Тайваню). Конфесії: конфуціанство, буддизм, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія). Уйгури, казахи, киргизи є мусульманами-сунітами. Найгустіше заселені Японія й Корея (300-400 осіб/км.кв.). Вони ж є і найбільш урбанізованими країнами світу (78-80% міських жителів). У Китаї – 30%. 900 млн. мешканців живе у невеликих селах (100-200 сімей). Найчисельніші агломерації: Токіо (30 млн), Осака (17 млн), Сеул (16 млн), Шанхай (13,5). Найбільший у світі мегаполіс – Токайдо.

Господарство. Японія посідає 1 місце у світі за виробництвом суден, верстатів, електроніки, роботів, виробляє понад 60% світового обсягу телевізорів, 14% сталі. Пд. Корея посідає 11 місце у світі за рівнем ВНП. Має високі темпи зростання економіки (8-12% у 80-90х). Китай є світовим лідером за виробництвом вугілля, сталі, цементу, зерна, м‘яса, бавовни. Китай – другий за рівнем ВНП, однак сер. Зарплата становить 780 дол./рік. Китай узяв курс на створення ВЕЗ різної спрямованості (діє бл. 120 таких утворень). Китай швидко інтегрується у світову торговельну і фінансову систему. Є членом СОТ. У МГПП Японія, виділяється наукомісткими галузями, належить до трійки св. Лідерів за розвитком хімпрому. До 81 р. була лідером з в-ва автомобілів. Кр-ни НІК мають міцні позиції у наукомістких галузях машбуду (електроніка, комп‘ютери, засоби зв‘язку, ел. іграшки). Японія і Корея – св. Лідери суднобудування. Китай є значним виробником С/Г продукції (1/4 бавовняних тканин, що виробляються у світі), велосипедів (1 місце у світі), побутової техніки. Монголія експортує вовну, шкіру, хутро та кустарні вироби з них. Китай є одним із св. Лідерів за в-вом яхт. У стуктурі С/Г переважає землеробство (крім Монголії). Основа зернового господарства – рис і пшениця. Твар-во почало розвиватися після 2 св. Війни. У Монголії розводять двогорбих верблюдів і яків. Японія і Китай поділяють 1 і 2 місце у світі за виловом риби.

Транспорт. Залізничний відіграє провідну роль у Китаї, Монголії, Японії (у перевезеннях пасажирів). Швидко розвивається автомобільний. Морський має вел. значення у Японії, Тайвані і Пд. Кореї. Найбільші порти: Шанхай, Далянь, Циндао (Китай), Йокогама, Кавасакі, Тіба, Токіо, Осака (Японія), Санган за обсягом контейнерних перевезень утримує 2 місце у світі після Роттердама. Зростає роль повітряного. Нараховується 216 аеропортів з постійними повітряними рейсами. Китай та Японія розвивають космічну галузь. У Китаї існує екзотичний вид транспорту – велорикші.

Рекреація і туризм. Хоч регіон має сприятливі рекреаційні ресурси – масовий туризм розвинутий недостатньо. Передумовами розвитку є один з найбільших у світі природний і культурний потенціал: Тибет, Каракорум, Тянь-Шань. У регіоні 27 гір є св‘ященними для даосистів, 14 – для буддистів. Природні парки доповнені культурними: Вел. Китайський мур, павільйони, арки, храми, даоські, буддійські, ламаїстські монастирі, імператорські палаци. Осн. Центри туризму: Пекін, Шеньян, Лхаса, Сеул, Токіо, Кіото. А також Хіросіма і Нагасакі.

Тема 1: Політична карта світу.

1. Основні поняття політичної карти світу. Об‘єктами політичної карти світу є держави та їх кордони, столиці та найбільші міста, адміністративно-територіальний устрій територій.

Політична карта світу – географічна карта, яка дає територіально-політичну характеристику світу, материків або великих географічних регіонів.

Головним об‘єктом вивчення політичної географії є країни і держави.

Країна – територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною.

Якщо країна є суверенною територією, то вона набуває політичного змісту держави.

Держава – суверенне політичне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій – механізму держави.

У політико-географічних дослідженнях застосовуються класифікації форм державної території:

1) стосовно моря: - країни, що мають вихід до Світового океану та його частин: приморські, півострівні, острівні, країни-архіпелаги; - країни, які не мають виходу до моря (їх 37).

2) за геометричною формою території: - компактні країни, країни видовженої форми.

Анклав – державне утворення, оточене з усіх боків територією іншої держави.

Державний кордон – позначена на поверхні землі (суходолу або водного простору), або уявна, але позначена на карті лінія та уявна вертикальна поверхня, яка проходить через неї у повітряному просторі та у надрах землі, що визначає межу території держави і відокремлює її від інших держав і відкритих морів.

Політико-територоіальне утворення – одиниця політико-географічного простору з певними об‘єктивно існуючими та взаємопов‘язаними політичними та адміністративними кордонами, центрами управління, органами влади та ін., які функціонують у межах визначеної території.

Існує 4 типи політико-територіальних утворень: держави, залежні території (колонії – країни, населення яких позбавлене державності, економічної та політичної самостійності, а економічні ресурси контролюються владою іноземної держави), спірні території, території Антарктиди.

2. Формування політичної карти світу. Виділяють такі періоди: Стародавній (перша Пол. 4 тис. до н.е. – 5 ст. н.е.), Середньовічний (5-15 ст.), Новий (16-19 ст.), Новітній (поч. 20 ст. – наші дні).

У Стародавній період відбувається розвиток продуктивних сил: розширюється видобування корисних копалин, починається будівництво вітрильних суден. Швидко збільшується кількість населення Землі (250-300 млн. осіб на поч. н.е.). Розширюється життєвий простір, виникають міста, з якими пов‘язаний розвиток мистецтва, науки, архітектури. Разом з першими державами виникають і дві основні форми державного ладу: монархія (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія, Персія, Римська імперія) і республіка (міста-держави Фінікії, Греції, Давній Рим).

Сер-й період – це епоха феодалізму. Для неї характерний подальший поступовий розвиток продуктивних сил. Утворюється внутрішній ринок держав. Основною галуззю економіки в усіх країнах є С/Г. Особливо швидко зростає виробництво. Через значну смертність населення зростає досить повільно і до 1500 р. досягає 400-500 млн. осіб.

На першому етапі розвитку феодалізму через майже безперервні війни політична карта була роздрібненою і нестійкою. Проте виникають і великі централізовані держави (Франція, Англія, Іспанія, Київська Русь, Індія, Китай та ін.). Для епохи феодалізму характерна роз‘єднаність світового простору, який складався з декількох значних частин, не пов‘язаних або мало пов‘язаних між собою.

У новому періоді великі географічні відкриття призвели до формування колоніальних імперій. Виникають іспанська, португальська, голландська, французька та британська колоніальні імперії. У середній Європі утворюється Австро-Угорська монархія. У пн.сх.-й Євразії – Російська континентальна імперія. Утверджується Османська імперія, що охоплює пд.сх-ну Європу та Близький Схід. У 19 ст. постає нова Німецька імперія. У Індії у 16-18 ст. виникає держава Великих Моголів. З 18 ст. Британія починає перетворювати Індію на свою колонію. У Китаї з 14 до 17 ст. править остання національна династія Мін. А з 17 ст. і до поч. 20 ст. Китай перетворюється у напівколонію.

У новітньому періоді 1 св. Війна спричинила розпад Австро-Угорської, Турецької та Російської імперій. Постали нові незалежні країни – Польща, Чехословаччина, Єгипет, Ірак та ін. 2 св. Війна поклала початок розпаду британської та французької імперій. У 1945 р. здобула незалежність Індонезія, 1947 р. – Індія, у 1948 р. – виникла держава Ізраїль та ін. У 60 х. Рр. незалежними стали більшість країн Африки.

1990 р. Зх. та Сх.. Німеччина, а також Пн. та Пд.. Ємен об‘єднались у єдині держави, відповідно Німеччину та Ємен. У 1991-1993 рр. розпались: СРСР (1991); Югославія (1991-1992); Чехо-Словаччина (1993).

У 1997 р. Гонконг, до того колонія Великої Британії, перейшов під суверенітет Китаю і став його спеціальним адміністративним районом – Сянган. У 1999 р. володіння Португалії Макао також стало адміністративним районом Китаю – Аоминь.

3. Країни на політичній карті світу. Типологія країн світу. Залежно від ознаки, покладеної в основу типології, виділяють такі основні класифікації країн:

- за площею.

Найбільші: Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія.

Найменші: Ватикан, Монако, Науру, Тувалу, Сан-Марино, Ліхтенштейн, Маршалли.

- за чисельністю населення.

Найбільші: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан.

Найменші: Ватикан, Тувалу, Науру, Палау, Сан-Маріно, Монако, Ліхтенштейн.

- за формою правління.

Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням.

Існує 4 форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахирія.

Республіка – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості. Республік у світі налічується 146. Розрізняють парламентські республіки (ФРН, Італія, Угорщина, Ізраїль, Індія.), президентські (США, Бразилія, Аргентина, Грузія.), президентсько-парламентські (Україна, Росія, Франція, Польща.).

Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноособового керівника держави – монарха.

Всього у світі існує 30 монархій. Розрізняють абсолютну монархію (всього 5 країн- Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман) та конституційну монархію (23 – Вел. Британія, Бельгія, Японія, Йорданія, Норвегія, Швеція, Данія), теократична (2 - Ватикан, Саудівська Аравія).

Країни співдружності - колишні колонії Великобританії. Їх – 14 – Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ямайка, Багами, Папуа Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Вануату, Гаяна, Домініка, Гренада, Західне Самоа, Кірібаті, Науру, Сен-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кристоферс і Невіс, Сент-Люсіа, Соломонові острови, Тонга, Трінідад і Тобаго, Тувалу.

- за формою державного устрою країни поділяються на: унітарні, федеративні та конфедеративні.

Унітарна держава – форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони та ін). Є 168 унітарних країн (Україна, Франція, Італія, Іспанія).

Федеративна держава – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об‘єднані в єдину союзну державу. 23 федерації (Аргентина, Канада, США, ФРН, Австралія, Австрія, Бразилія, Росія, Бельгія).

Конфедеративна держава – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. Формально існує одна конфедерація – Швейцарія.

- за ідеологічною орієнтацією країни поділяються на плюралістичні та клерикальні. Ознаки плюралістичних держав:

· Відсутність переваги будь-якої церкви (конфесії).

· Визнання релігії приватною справою громадян.

· Право людей будь-яких віросповідань обіймати державні посади.

Приклади: Україна, Росія, Словаччина, Франція, США, балканські країни крім Греції.

Клерикалізм – суспільно-політична практика здійснення церквою, релігійними політичними партіями та іншими релігійними організаціями системи заходів на конфесійній ідеологічній основі, спрямованих на досягнення домінуючої ролі релігії й церкви в різних сферах суспільного життя. (Скандинавські країни (лютеранство), Вел.Брит (англіканство), Ватикан, Ірландія, Аргентина, Парагвай, Еквадор (католицизм), Греція (православ‘я), майже всі мусульманські країни (іслам), Таїланд, Камбоджа (буддизм)).

- за політичною структурою країни поділяються на однопартійні (Китай, Пн. Корея, В‘єтнам, Лаос, Куба, Іран, Ірак, Сирія, Лівія, Алжир.) та багатопартійні, які поділ. на двопартійні (США, Вел. Британія, ФРН), та поліпартійні (Італія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Україна, Росія).

- за формою державного режиму. Форма державного режиму – це сукупність засобів і методів здійснення влади державою. Існують демократичні і антидемократичні державні режими. Розрізняють дві форми демократії: безпосередню та представницьку. Демократичними державами вважаються країни Зх. Європи, США, Канада, Японія, Австралія та ін.

До антидемократичних режимів належить тоталітаризм, диктатура, авторитаритаризм, які означають безмежну владу і повний контроль над усіма сферами життя суспільства особою, певним класом чи іншою соціальною групою,