Особливості підготовки та ведення наступального бою з форсуванням водної перешкоди

248. Форсування – подолання водної перешкоди, протилежний берег якої обороняється противником. Форсування здійснюється, як правило, з ходу. Якщо форсування водної перешкоди з ходу не вдалося або якщо цього вимагають умови обстановки, воно здійснюється з розгортанням головних сил біля водної перешкоди.

Взвод форсує водну перешкоду, як правило, у складі роти, а при діях в головній похідній заставі або бойовому розвідувальному дозорі – самостійно.

Командир взводу при висуванні до водної перешкоди вказує відділенням (танкам) місце переправи, порядок ведення вогню під час форсування і завдання на протилежному березі.

Підготовка танків для переправи під водою проводиться в початковому районі для форсування і завершується в районі герметизації.

Механізований взвод із виходом до водної перешкоди при підтримці вогнем танків і артилерії, не затримуючись, форсує її на БМП (БТР), переправно-десантних засобах або на захоплених переправах. Противника, який чинить опір, взвод знищує вогнем усіх засобів на плаву. З виходом на протилежний берег він безупинно розвиває наступ у вказаному напрямку.

Танковий взвод долає водну перешкоду мостом, убрід або на поромах. У складі роти він може переправлятися під водою. З виходом на протилежний берег взвод, використовуючи результати вогню артилерії, не затримуючись, спільно з іншими підрозділами знищує противника, що обороняється, і розвиває наступ углиб.

Гранатометний і протитанковий взводи з виходом до водної перешкоди займають вогневу позицію на своєму березі і вогнем підтримують форсування механізованих підрозділів та їх бій на протилежному березі. Переправу вони здійснюють за командою (сигналом) командира батальйону (роти). З виходом на протилежний берег взводи швидко займають вогневі позиції і продовжують підтримку атакуючих підрозділів.

Узимку подолання водних перешкод може здійснюватися по льоду або майною, яка проробляється в льоду.

249. Форсування водних перешкод механізований (танковий) взвод здійснює, як правило, з ходу. Якщо форсування водної перешкоди з ходу не вдалося або якщо цього вимагають умови обстановки, воно здійснюється з розгортанням головних сил батальйону біля водної перешкоди.

В усіх випадках форсування водних перешкод вимагає ретельної підготовки особового складу і техніки та проведення необхідних заходів з метою недопущення їх скупчення на переправах, а також суворого дотримання заходів безпеки. Воно повинно проводитися без зниження темпів наступу.

Для досягнення цієї мети силами старшого начальника заздалегідь організовується розвідка водної перешкоди і противника на підступах до неї і на протилежному березі; завчасно приймається рішення та ставляться бойові завдання підрозділам на форсування ще до підходу їх до водної перешкоди; несподівано і швидко форсується водна перешкода; вчасно нарощуються зусилля для розвитку наступу на протилежному березі; вміло здійснюється управління підрозділами на переправі.

Завданням взводу, що діє в головній похідній заставі від передового загону, як правило, є знищення сумісно з іншими підрозділами роти противника на підступах до водної перешкоди, форсування її з ходу, знищення його об’єктів в опорному пункті на протилежному березі, забезпечення виконання завдання роти дозволить форсування водної перешкоди з ходу головними силами батальйону, що діє у передовому загоні (авангарді).

250. Взводу (відділенню, екіпажу) зі складу роти, що входить до головних сил батальйону, вказується переправа (основна і запасна). Під час форсування з розгортанням головних сил батальйону біля водної перешкоди взводу призначається місце у вихідному районі роти для форсування безпосередньо біля водної перешкоди або на віддаленні, вказане старшим командиром. Під час дій взводу обладнується переправа за планом старшого командира. Види переправ визначаються, виходячи з наявності переправних засобів, характеру водної перешкоди і встановленого порядку переправи роти.

Для організованого форсування водної перешкоди роті призначаються: вихідний рубіж для форсування 1-2 км, а під час зайняття вихідного району біля водної перешкоди – 100-300 м від зрізу води; район посадки (завантаження) на переправно-десантні засоби і район герметизації танків в укритих місцях – на віддаленні 5-6 км від водної перешкоди, а під час зайняття вихідного району для форсування – безпосередньо біля водної перешкоди і ближче. Механізованому (танковому) взводу при постановці завдань вказуються: рубіж для форсування, місце в районі посадки (завантаження) на переправно-десантні засоби, місце у вихідному районі для форсування і в районі герметизації.

Для підтримання встановленого порядку на переправах танків під водою, вбрід і на плаваючих бойових машинах призначаються коменданти з числа офіцерів підрозділів, що переправляються.

251. Під час підготовки до форсування водної перешкоди командир взводу повинен завчасно прийняти рішення на форсування, поставити завдання підрозділам (танкам) та організувати взаємодію.

Для розвідки водної перешкоди згідно з рішенням командира роти (батальйону) до намічених місць переправ висилаються розвідувальний (бойовий розвідувальний) дозор у складі механізованого (танкового) взводу або дозорні відділення (танки). З виходом до водної перешкоди вони встановлюють наявність противника на протилежному березі, наявність і стан мостових переправ і бродів, найбільш зручні місця для обладнання десантних, поромних переправ і переправ танків убрід і під водою. За відсутності противника розвідувальний (бойовий розвідувальний) дозор (дозорне відділення, танк) самостійно переправляється на протилежний берег. На підставі даних розвідки старший командир уточнює місця переправ і порядок використання доданих переправних засобів.

252. Під час організації форсування, крім звичайних питань, командир взводу визначає порядок знищення об’єктів противника на підступах до водної перешкоди і на протилежному березі, місця та види основної і запасної переправ, розподіл переправних засобів між підрозділами взводу, маршрути і порядок висування до водної перешкоди, порядок підготовки ОВТ, а також послідовність переправи штатних і доданих підрозділів взводу.

253. Під час постановки завдання на наступ із форсуванням водної перешкоди командир взводу у бойовому наказі додатково вказує:

відділенням (танкам) – завдання з підходом до водної перешкоди, під час форсування і на протилежному березі, місця основної і запасної переправ (місце взводу в районі герметизації танків роти), місця посадки особового складу і завантаження озброєння та військової техніки на самохідні переправно-десантні засоби, вихідний рубіж для форсування та час його проходження;

гранатометному і протитанковому підрозділам – завдання щодо підтримки взводу під час форсування водної перешкоди і бою на протилежному березі, а також вогневі позиції, час готовності до відкриття вогню і порядок переправи.

254. Організовуючи взаємодію під час наступу з форсуванням водної перешкоди, командир взводу крім звичайних питань погоджує: дії підрозділів щодо поразки противника на підступах до водної перешкоди і на протилежному березі; порядок виходу до водної перешкоди та її форсування штатними і доданими вогневими засобами, приділяючи особливу увагу недопущенню їх скупчення перед переправою; місця і час посадки (завантаження) на переправно-десантні засоби.

255. Під час форсування водної перешкоди рухом бойових машин керує командир підрозділу, що переправляється.

Керування переправою плаваючих бойових машин здійснює командир роти з командно-спостережного пункту, який розташований на вихідному березі, або переміщується безпосередньо за бойовими порядками підрозділу.

Переправою танків глибокими бродами та під водою керує командир батальйону з командно-спостережного пункту, що знаходиться на вихідному березі.

256. При підготовці взводу до форсування водної перешкоди, крім звичайних заходів, проводиться підготовка бойової техніки й особового складу до переправи під водою та на плаву. При підготовці до форсування великих річок, з особовим складом підрозділів можуть проводитися заняття з водіння бойових машин на плаву.

257. Механізований (танковий) взвод зі складу роти, призначеної в головну похідну заставу від передового загону, не вступаючи в бій із противником на підступах до водної перешкоди, стрімко виходить до неї, захоплює мости, інші переправи і вигідні для форсування ділянки.

Використовуючи удари авіації і вогонь артилерії, він захопленими мостами, на плаваючих бойових машинах і переправно-десантних засобах форсує водну перешкоду і бере участь у захопленні плацдарму на протилежному березі й утриманні його до підходу головних сил. Якщо на напрямку дій передового загону висаджений ТакПД, то він швидко з’єднується з ним і виконує поставлене завдання у взаємодії з десантом.

Механізований (танковий) взвод зі складу роти, яка призначена в головну похідну заставу від батальйону, що діє в авангарді, знищує противника на підступах до водної перешкоди, виходить до неї, при сприятливих умовах із ходу форсує її та розвиває наступ на протилежному березі. Якщо форсувати водну перешкоду з ходу не вдалося, головна похідна застава своїм вогнем завдає поразки противнику і забезпечує її форсування головними силами батальйону.

258. До водної перешкоди механізований (танковий) взвод висувається з максимальною швидкістю в готовності до форсування її з ходу.

Підготовка плаваючих бойових машин до форсування здійснюється перед виходом до водної перешкоди. При цьому особлива увага звертається на щільність закриття люків, бійниць, дверей, а також на справність відкачуючих воду насосів, наявність і щільність закриття водозливних пробок. Особовий склад, розміщений у машинах, надягає рятувальні жилети. Підготовка танків для переправи під водою здійснюється у визначеному для взводу місці у вихідному районі роти для форсування і завершується в районі герметизації танків.

Частина танків, протитанкові ракетні комплекси і гранатомети з виходом до водної перешкоди займають вогневі позиції для стрільби прямою наводкою, наносять ураження противнику і підтримують форсування і бій підрозділів на протилежному березі.

Механізовані підрозділи, використовуючи результати вогню, під прикриттям аерозолів (димів) на плаваючих бойових машинах і переправно-десантних засобах форсують водну перешкоду, знищуючи противника вогнем усіх засобів на плаву, і оволодівають протилежним берегом.

Початком форсування (“Ч”) вважається момент входу у воду плаваючих бойових машин підрозділів першого ешелону.

Форсування водної перешкоди починається і здійснюється на обраних ділянках усіма силами першого ешелону одночасно.

Підрозділи, які призначені для переправи на самохідних переправно-десантних засобах першим рейсом, завантаження озброєння, військової техніки і посадку особового складу здійснюють в укритих місцях, звідки стрімко виходять до водної перешкоди і з ходу переправляються на протилежний берег. Завантаження озброєння, військової техніки і посадка особового складу наступних рейсів здійснюється на водній перешкоді.

Завантаження на пором розпочинається за командою начальника порома, завантаженням керує командир танка (БМП). Для прискорення центрування на поромі вкладається упорний брус. При переправі через малі річки, двигуни бойових машин не глушаться, а через великі – глушаться і запускаються при підході до протилежного берега. В бойовій машині залишається механік-водій, решта займають місця за вказівкою командира.

Танки при форсуванні водної перешкоди використовують броди, мости, пороми або переправляються під водою. При русі по наплавних мостах швидкість не повинна перевищувати 25 км/год., дистанція між машинами – 25-30 м. На мосту не дозволяється тормозити, розвертатися, перемикати передачі і різко рушати з місця. Переправа танків під водою, як правило, здійснюється після оволодіння механізованими підрозділами протилежним берегом і ретельної розвідки водної перешкоди. Подолавши водну перешкоду, танкові підрозділи стрімко виходять на свої напрямки і виконують поставлені завдання.

Додані взводу протитанковий і гранатометний підрозділи, як правило, переправляються на плаваючих машинах і переправно-десантних засобах з таким розрахунком, щоб забезпечувалася безперервність підтримки і прикриття наступу на протилежному березі. При цьому в першу чергу переправляються протитанкові засоби.

259. Форсування водної перешкоди на ділянці, протилежний берег якої не захоплений своїми підрозділами, механізований взвод здійснює у складі роти з ходу, як правило, після вогневої підготовки форсування й атаки та продовжує наступ на протилежному березі. При цьому для їх підтримки можуть виділятись танки й інші засоби для стрільби прямою наводкою зі свого берега.

260. При форсуванні з розгортанням головних сил батальйону безпосередньо біля водної перешкоди взвод, який діє у складі роти першого ешелону головних сил, посадку в БМП (БТР) і на самохідні переправно-десантні засоби здійснює в укритих місцях і висувається до водної перешкоди під час вогневої підготовки форсування й атаки.

Сигнал про початок висування подається старшим командиром, виходячи з встановленого часу початку форсування (“Ч”) і часу, необхідного для подолання відстані від місця посадки до зрізу води. Взвод стрімко висуваються до водної перешкоди й у встановлений час за підтримкою вогню артилерії й інших вогневих засобів форсує її та безупинно розвиває наступ углиб оборони противника.

261. Мілководні і незначні водні перешкоди, а також струмки взвод (відділення, танк) долає убрід, як вдень, так і вночі. Кордони броду вдень позначаються добре видимими віхами або покажчиками, а вночі односторонніми світловими знаками (МБФ) або спеціальними знаками, які світяться у бік свого берега. Воронки і ями, виявлені в місці броду, завалюються камінням, мішками з камінням (ґрунтом) або обгороджуються. Переправа танків глибоким бродом має бути забезпечена евакуаційними і рятувальними засобами.

Глибина броду залежить від швидкості течії і може бути: для підрозділів у пішому порядку – 0,6-1 м, для танків – 1,2-1,4 м, а для автомобілів – 0,7-0,9 м.

262. У зимових умовах форсування водних перешкод може здійснюватися по льодових переправах. Якщо товщина льоду не дозволяє танкам, БМП (БТР) та іншій важкій військовій техніці подолати водну перешкоду по льоду, то спочатку її форсують механізовані підрозділи в пішому порядку. Озброєння і військова техніка переправляються на протилежний берег після посилення льоду або поромними, десантними переправами, які обладнанні у майнах, а також захопленими мостами. При переправі по льоду танки рухаються зі швидкістю до 5-8 км/год. з дистанцією 40-45 м. Зупинки, ривки і розвороти не дозволяються. Рух зупиняється при появі тріщин, з яких витікає вода, або при появі пробоїн діаметром 2-3 м на відстані 10 м від осі переправи внаслідок вогневого тиску противника. Танки також за сприятливих умов можуть долати водну перешкоду глибокими бродами, а іноді і під водою.

У період інтенсивного льодоходу водні перешкоди долаються, як правило, захопленими мостами і перекиданням підрозділів повітряним транспортом.

263. Інженерні підрозділи ведуть інженерну розвідку водної перешкоди, обладнують, маскують і утримують переправи і шляхи підходу до них, пророблюють проходи в інженерних загородженнях на берегах і в воді, організують і несуть комендантську службу на обладнаних ними переправах.

Підрозділи технічного забезпечення і тилу батальйону, а також автомобілі механізованих підрозділів переправляються на переправно-десантних засобах, поромах і по мостах за артилерійськими підрозділами.

Переправа поранених і хворих на свій берег здійснюється переправно-десантними засобами, які повертаються після висадки підрозділів, а при необхідності і спеціально виділеними для цього переправними засобами.

5.6. Особливості підготовки та ведення наступального бою при виході з

оточення

 

264. Взвод самостійно або у складі роти (батальйону) виходить з оточення в напрямку, який вказується старшим командиром. Вихід з оточення здійснюється організовано і супроводжується знищенням противника, що перешкоджає виходу. Вихід з оточення дрібними групами і без бойової техніки не дозволяється.

265. Взводу при виході з оточення вказується об’єкт атаки і напрямок подальшого наступу, який збігається з напрямком виходу з оточення. Об’єктом атаки взводу може бути знищення вогневих засобів противника у визначеному старшим командиром районі і створення разом із іншими підрозділами пролому в кільці оточення. Напрямок подальшого наступу взводу співпадає із завданням старшого командира, яке заключається у виході підрозділів із кільця оточення і з’єднанні їх з військами, що діють назустріч, з метою сприяння виходу з оточення або оволодіння районом, який забезпечує сприятливі умови для подальших дій.

266. У залежності від отриманого завдання і умов обстановки, насамперед, від положення і характеру дій військ, які знаходяться поза оточенням, порядок виходу з оточення може бути різним.

Вихід з оточення при сприятливих умовах здійснюється за допомогою сил і засобів старшого командира, який знаходиться поза оточенням. Ця допомога може полягати у нанесенні ударів по противнику, що атакує, авіацією, вогнем артилерії, в зустрічних ударах військ, у діях десантно-штурмових підрозділів, перекиданні повітрям у район оточення підрозділів підсилення, а також у викиданні (висадці) повітряного десанту на напрямку прориву і виходу з оточення. В цих умовах удар підрозділами, що знаходяться в оточенні, як правило, наноситься назустріч своїм військам і через район бойових дій повітряного десанту.

Існує варіант виходу з оточення, коли підрозділи, що знаходяться поза оточенням, переходять у наступ і наносять головний удар по основних силах противника, які діють у районі оточення. Рішучий удар наших військ по цьому противнику може змусити підрозділи противника, які безпосередньо здійснюють оточення, відмовитися від активних дій. Підрозділи, які опинились в оточенні, у цьому випадку не наносять удар обов’язково назустріч своїм військам, а переходять у наступ у напрямку, виконуючи бойове завдання щодо знищення противника, якого визначив старший командир.

267. Найбільш складними умовами виходу з оточення є такі, коли старший командир не має достатніх сил як для наступу, так і для надання допомоги підрозділам, що знаходяться в оточенні. Це буває в тих випадках, коли основна групіровка наших військ веде важкі оборонні бої або відходить під тиском переважаючих сил противника. У цьому випадку підрозділ виходить з оточення самостійно, у напрямку дій військ, які ведуть бій поза оточенням або спочатку в іншому напрямку.

В умовах виходу з оточення за відсутності між воюючими сторонами суцільною фронту прорив підрозділів із кільця оточення може бути в будь-якому напрямку, там, де кільце оточення найслабше, з подальшим виходом у напрямку ділянки фронту, де війська противника відсутні. Не виключений і перехід підрозділів після виходу з оточення до партизанських дій.

268. Проведення основних заходів щодо організації виходу взводу з оточення починається після отримання відповідного бойового наказу (розпорядження) старшого командира. У залежності від конкретних умов командиру взводу крім бойового завдання може вказуватись: яка допомога може бути здійснена силами старшого командира і по яких об’єктах противника наносяться удари його засобами; підрозділи, що виділяються для нанесення ударів зовні, напрямок їх наступу і рубіж зустрічі з ними; час, район викидання (висадки) і завдання повітряного десанту (якщо він застосовується); напрямок виходу з оточення і час початку дій; порядок вогневої підготовки і підтримки військ при прориві і виході з оточення; порядок встановлення зв’язку і взаємодії з підрозділами, що діють зовні, а також порядок взаємного розпізнавання військ.

Організовуючи вихід з оточення, командир, насамперед, повинен зважувати на свої сили і засоби.

269. Для прийняття командиром обґрунтованого рішення на прорив і вихід з оточення силами і засобами розвідки необхідно встановити: сили і засоби противника на напрямку прориву, характер його оборони, ділянки, які обороняються слабо, і систему вогню; можливості противника здійснити маневр з інших ділянок фронту оточення. Крім цього, від старшого командира також отримуються відомості про противника як на напрямку прориву, так і виходу з оточення, його можливості щодо перекидання резервів на цей напрямок.

У рішенні на прорив і вихід з оточення при веденні дій самостійно командир взводу визначає: замисел бою – місце, напрямок, час прориву фронту оточення і місця відволікаючих дій; якого противника і в якій послідовності знищити, проти якого противника оборонятись; об’єкти ураження і порядок застосування зброї; бойовий порядок, у тому числі сили і засоби для прориву (групи прориву), відволікаючих дій і прикриття на решті фронту, а також для прикриття флангів групи прориву (заслону); вихідне положення групи, яка призначена для прориву, порядок і час його зайняття; порядок виходу з оточення; черговість відходу підрозділів (груп прикриття), які утримують фронт оточення, і призначених для прикриття флангів (заслонів); бойове завдання підрозділам (групам); головні питання взаємодії між підрозділами взводу і військами, які діють поза оточенням; головні питання всебічного забезпечення; основи організації управління.

При виході з оточення дуже важливо вибрати найбільш доцільне місце і напрямок прориву, місце відволікаючих дій, а також створити необхідний бойовий порядок.

270. При визначенні напрямку прориву командир взводу повинен врахувати місце нанесення ударів засобами старшого командира, напрямок головного удару військ, які діють зовні, наявність ділянок, які не щільно зайняті або не зайняті, і проміжки в бойовому порядку противника, характер місцевості у місці виходу з оточення. Прорив фронту оточення необхідно проводити в місці і напрямку, які забезпечують швидке і приховане зосередження підрозділів (групи) у місці прориву, стрімкість удару і виходу з оточення та з’єднання зі своїми військами.

Якщо противник надійно уражається засобами старшого командира, то місце і напрямок прориву для виходу з оточення може вибиратись там, де щільність противника найбільша. Перевага нанесення ударів по головних силах противника заключається у тому, що із знищенням підрозділи, які виходять із оточення, можуть використовувати найбільш вигідні напрямки і в меншому ступені піддаються ударам противника з флангів.

У випадку, коли можливість надійного ураження головних сил противника, що оточують, незначна – місце і напрямок прориву доцільно призначати там, де сили противника незначні і є проміжки в бойових порядках його військ, а місцевість доступна для дій танків, БМП (БТР).

Іноді місце прориву вигідно призначати на такому напрямку, яке через його важкодоступність або за інших причин противник рахує найменш можливим для виходу з оточення, але нашим підрозділам воно забезпечує прихованість перегрупування і раптовість прориву.

При нанесені зустрічних ударів напрямок наступу взводу, який знаходиться в оточенні (навіть якщо він вказаний старшим командиром), повинен узгоджуватись командиром взводу з напрямком удару підрозділів, які наступають зовні. При цьому необхідно враховувати, що такі напрямки противник буде прикривати особливо міцно з метою протидії прориву. Місце прориву у цьому випадку в залежності від обстановки може вибиратись, як на напрямку дій військ, що діють зовні, так в стороні від нього. Але після здійснення прориву взвод повинен обов’язково виходити на цей напрямок і наступати назустріч військам, які наносять удар зовні.

Ширина у місці прориву кожен раз буде визначатись бойовими можливостями підрозділів, які виходять з оточення, складом противника, характером його дій, особливостями місцевості й іншими умовами обстановки з врахуванням нормативів наступального бою.

271. Для відволікання частини сил противника з напрямку прориву і введення його в оману необхідно додатково нанести удар на іншому напрямку.

Відволікаючі дії доцільно намічати на тих напрямках, де противник найбільш очікує удару взводу з метою прориву. Їх вигідно проводити на тих напрямках, де противник під час попередніх дій вклинився углиб району, який оборонявся. Активні дії на цих напрямках противник може прийняти за спробу поновлення положення, чим і буде відволікатись його увага від дійсного місця прориву.

Починати відволікаючі дії можуть одночасно зі здійсненням прориву або трохи раніше. Вирішення цього питання залежить від конкретних умов обстановки у кожному випадку. При розміщенні резервів противника на незначній відстані від місця прориву відволікаючі дії для їх знищення необхідно розпочати з упередженням атаки у місці прориву.

При розміщенні резервів противника на напрямку, протилежному від місця прориву, відволікаючі дії доцільно починати одночасно з атакою у місці прориву.

272. При створенні бойового порядку командир взводу повинен врахувати, що деякий час підрозділ повинен утримувати район, який займає, протидіяти атакам противника, а частиною сил виходити з бою і здійснювати відхід.

Тому бойовий порядок взводу, який здійснює вихід з оточення самостійно, може включати сили і засоби, які призначені для прориву фронту оточення, та сили і засоби прикриття.

Сили і засоби, які призначені для прориву, можуть, як і в наступі, включати маневрену групу, вогневу групу, групу управління і вогневої підтримки. Вони повинні нанести удар на напрямку, що вибраний, і розвинути наступ до з’єднання з військами, які діють зовні. Це завдання найбільш відповідальне, тому в їх склад включають не менше половини сил і засобів, танки, якщо вони є у складі оточених. В інтересах сил і засобів прориву повинні діяти решта сил і засобів оточених.

Зі складу сил і засобів, які призначені для прориву, виділяються сили і засоби (заслони) для прикриття флангів, щоб не допустити змикання противником розірваного під час прориву кільця оточення, доти поки з району оточення не вийде весь особовий склад і техніка, в тому числі підрозділи прикриття.

Сили і засоби прикриття включають сили і засоби, що призначені для відволікаючих дій, безпосередньо ті мінімальні сили і засоби прикриття, які мають завдання утримувати позиції, що займають, і забезпечити планомірний вихід підрозділів із району оточення.

Такі вогневі засоби, як автоматичні гранатомети, міномети, гармати, що опинились в оточенні, командир взводу включає до групи управління і вогневої підтримки. Під час прориву вони розміщуються на вогневих позиціях, де забезпечується їх готовність для розвитку успіху прориву, а також для підтримки підрозділів, які призначені для прикриття.

273. При виході з оточення у складі роти (батальйону) взвод може бути призначений для виконання завдань як у складі основних сил (підрозділів, що призначені для прориву), так і у складі сил і засобів, що призначені для прикриття.

Дії щодо організації бою і його ведення при виконанні завдань прикриття, при виході з оточення відповідають організації і веденню бою при виході з бою і відході.

При діях у складі основних сил, механізований (танковий) взвод може призначатись у заслон для прикриття одного або двох флангів і забезпечення виходу з оточення основних сил роти (батальйону) і підрозділів прикриття. Він відходить останнім з дозволу командира роти (батальйону) і відходу підрозділу прикриття.

Після виходу роти (батальйону) з оточення і до з’єднання зі своїми військами заслони можуть діяти в якості бойових (тилових) похідних застав.

Для руйнування мостів, ділянок доріг та інших об’єктів на шляху відходу від механізованого взводу може призначатись група підривників.

З виходом на зазначений рубіж (у район збору) командир взводу, що призначався в заслін, уточнює завдання і діє згідно з розпорядженням старшого командира.

274. Час початку прориву підрозділу, що знаходиться в оточенні, і дій підрозділів, що наступають зовні, визначає старший командир. Найбільш вигідно здійснювати прорив вночі або в інших умовах поганого спостереження. Але в деяких випадках обстановка може вимагати виходу з оточення і вдень.

275. У бойовому наказі на прорив і відхід з оточення командир взводу при постановці завдань, крім загальних питань, що вказується у наказі на наступ, вказує:

підрозділам (групі прориву), які призначені для прориву, і тим, що діють на відволікаючому напрямку, – засоби підсилення, завдання, вихідне положення для прориву і час його зайняття, які сили і засоби (заслони) виділити для прикриття флангів та їх завдання;

групі прикриття – склад, завдання, рубежі, хто підтримує, час і порядок відходу;

вогневим засобам, що входять у групу управління і вогневої підтримки, – завдання щодо знищення об’єктів противника на напрямку прориву, з підтримки підрозділів (групи), що здійснюють прорив і прикривають фланги, райони вогневих позицій і порядок їх зміни, час готовності до відкриття вогню і порядок дій при виході з оточення.

276. Під час організації взаємодії командир взводу особливу увагу приділяє узгодженню зустрічних ударів взводу і підрозділу, що діє зовні, за часом, напрямком дій і рубежами.

Крім загальних питань він вказує: завдання щодо розвідки, заходи, щодо забезпеченості прихованості і раптовості прориву, характер і порядок інженерного обладнання місцевості у місці прориву і на рубежах прикриття, місця, час і способи пророблення проходів у загородженнях противника, що і в який час повинно бути заміновано, зруйновано або знищено, порядок евакуації поранених і хворих, бойової техніки і озброєння – і призначає за це відповідальних.

277. Управління під час виходу з оточення організовується із врахуванням необхідності керівництва силами і засобами, які виконують у той самий час різні за характером бойові завдання, командир взводу управління здійснює особисто, основну увагу приділяє підрозділам (групам), які проривають оточення.

278. Бій з метою виходу з оточення, як правило, буває недовготривалим, але жорстким. Прорив фронту оточення може починатись з вогневої підготовки, яка здійснюється артилерією (при досягненні її вогню) і авіацією старшого командира.

Артилерія, якщо вона є у підпорядкуванні командира взводу, здійснює вогневу підтримку атаки з її початком.

При поганій видимості, особливо вночі, а також із метою досягнення раптовості і іноді через нестачу боєприпасів, атака може починатись без вогневої підготовки.

Використовуючи результати вогню артилерії і авіації, підрозділи (група), що призначені для нанесення удару, стрімкою атакою проривають фронт оточення і, знищуючи противника, просуваються вперед на з’єднання з підрозділом, що діє назустріч, або з тим, що висадився і захопив район у напрямку виходу з оточення, і встановлюють з ними зв’язок.

По мірі просування підрозділів (групи), які здійснюють прорив, підрозділи, що призначені для прикриття флангів (заслони), займають вигідні рубежі для відбиття атак противника, створюючи тим самим коридор для виходу підрозділів (групи) прикриття, евакуації поранених і хворих, виходу техніки тощо. Під час прориву ці сили (заслони) можуть поповнюватись за рахунок підрозділів, які виконали завдання в складі групи прикриття.

Артилерія, яка використовувалась у складі групи вогневої підтримки, безупинно підтримуючи вогнем підрозділи (групу) прориву, виходить з оточення разом із ними.

Якщо техніка тилу і технічного забезпечення потрапить в оточення разом із взводом, вона з’єднується в одну колону і виходить з оточення, рухаючись слідом за підрозділами (групою), що здійснює прорив. Транспортні засоби надаються, насамперед, для евакуації поранених і хворих. Озброєння, бойова техніка й інша техніка (в тому числі пошкоджені), які не можуть бути евакуйовані з району оточення, знищуються лише за наказом командира взводу спеціально призначеними військовослужбовцями.

Підрозділи (група), які призначені для прикриття виходу з оточення, під час прориву утримують позиції, що займають, не допускаючи звуження фронту оточення. Відхід ці підрозділи (групи) починають тільки за наказом командира взводу, як правило, після прориву кільця оточення. Вихід із бою і відхід здійснюється аналогічно викладеному раніше.

Заслони (підрозділи, групи), що прикривають фланги, відходять останніми, після пропуску підрозділів (груп), що призначені для прикриття.

Після того, як кільце оточення прорвано, взвод усіма силами і засобами безупинно просувається вперед на з’єднання з підрозділом, що діє зовні.

Якщо противнику вдається внаслідок контратак закрити пролом і розділити бойовий порядок тих, хто виходить з оточення, підрозділи (група), що вийшли, повинні терміново повернути назад для атаки противника з тилу з метою прориву знову створеного кільця і забезпечення виходу тих, хто залишився.

Підрозділ, який діє зовні, пропускає через створений коридор підрозділ, який виходить з оточення, прикриваючи його відхід.

Управління підлеглими підрозділами при виході з оточення командир взводу здійснює з командно-спостережного пункту на бойовій машині піхоти, який слідує з підрозділом (групою), що прориває кільце оточення.

Усі підрозділи (групи), які знаходяться в оточенні і виходять з нього, завчасно забезпечуються радіоданими для зв’язку зі старшим командиром і підрозділом, що діє в районі, який призначений для виходу з оточення. Тим самим створюються умови встановлення зв’язку напряму безпосередньо з тими підрозділами (групами), які під час бою втратили зв’язок з командиром взводу.

До початку прориву зв’язок здійснюється дротовими і рухомими засобами. Всі розмови, що пов’язані з підготовкою до виходу з оточення, по технічним засобам забороняються.

З початком прориву вступає в дію радіозв’язок без обмежень і з цього моменту стає основним засобом зв’язку.

5.7. Ведення наступального бою в особливих умовах

 

5.7.1. Наступ у населеному пункті

 

279. Місто (населений пункт) із міцними кам’яними (цегляними) будівлями і розгалуженими підземними спорудами може бути легко перетворений противником у сильний вузол оборони, підготовлений до тривалого і наполегливого утримування.

Квартали, окремі будівлі у інші споруди роз’єднують дії підрозділів і вимушують їх наступати в окремих напрямках, вести бій за опанування кожної споруди (будинку, поверху), що пристосовані до оборони. Бій доведеться вести в будівлях (будинках), між ними, на верхніх поверхах і дахах (горищах) будинків, в підвалах і підземних спорудах, на близьких дистанціях, а часто і в рукопашному бою.

Взводу доведеться діяти в складній обстановці, яка часто змінюється, ізольовано від сусідів, з подоланням великої кількості завалів, що утворилися в результаті руйнувань будівель, пожеж і барикад, під фланговим, перехресним і багатоярусним вогнем противника. В цьому випадку озброєння механізованого взводу – кулемети, автомати, ручні гранати, реактивні кумулятивні гранати, гранатомети й озброєння БМП (БТР) відіграватимуть важливу роль у знищенні противника, що обороняється.

Будівлі, сади, парки, сквери і інші міські споруди, річки і канали обмежують огляд, обстріл і ускладнюють маневр. Все це робить суттєвий вплив на організацію наступу і вимагає всебічної підготовки особового складу, вміння діяти як у складі взводу (відділення), так і невеликими групами.

280. Механізованому (танковому) взводу (відділенню, танку) при наступі в місті вказується об’єкт атаки і на