Порівняйте внутрішньодержавне та міжнародне регулювання міжнародних торгових відносин.

Міждержавне: 1. «Міжнародне законодавство» - міжнародні договори та рішення міжнародних організацій. До цих актів належать акти міжнародного та регіонального характеру.

Кожна держава передбачає правила щодо відносин з іноземним елементом. В багатьох державах є спеціальні закони про міжнародне приватне право (Австрія 1978, Великобританія 1995, Угорщина 1979, Венесуела 1998, Польща 1965, Румунія 1992, Швейцарія 1987) або кодекси (Туніс 1998). Подібні норми найчастіше містяться у спеціальних розділах цивільних (торговельних) кодексів або під вступних законах до них (країни СНД, Бразилія 1942, Квебек 1991, Португалія 1966). Зазначені джерела містять головним чином правила про колізії законів і конфлікті юрисдикцій.

Найбільш важливі міжнародні договори, що регулюють приватні торгові отношенія4:

 Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.;

 Нью-Йоркська конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.;

 Женевська конвенція про представництво при міжнародній купівлі-продажу товарів 1983 р.;

 Гаазька конвенція про право, застосовне до міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р.;

 Римська конвенція про право, застосовне до договірних зобов'язань 1980 р. (в рамках ЄС);

 Оттавська конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р.;

 Оттавська конвенція про міжнародний факторинг 1988 р.;

 Конвенція про незалежні гарантії та резервні акредитиви 1995 р.;

 Женевська конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р.;

 Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924;

Внутрішньодержавне-цивільне законодавство,акти, що визначають колізійні прив’язки

Внутрішнє законодавство є одним з найважливіших джерел, оскільки міжнародні договори не є всеосяжними, адже 1) міжнародні договори діють не для всіх держав, а тільки відносно їх учасників; 2) далеко не для всіх відносин у сфері міжнародної торгівлі існують уніфіковані норми;

3) міжнародні договори не можуть забезпечити повного і вичерпного регулювання тих чи інших відносин.

 

Зробіть класифікацію джерел міжнародного торгового права.

1. Джерела між-го публічного права. До них відносяться: між/ні конвенції (н-д, Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.) та рішення між/их організацій. У своїй сукупності вони складають так зване «soft law» (м’яке право).

2. Нове lex mercatoria (з-ни торгівлі). До них відносять: звичаї між/го торгового обороту; уніфіковані акти; типові контракти; загальні умови контрактів, правочинів (формуляри); ін. новітні джерела.

Дайте характеристику міжнародних звичаїв та узвичаєнь як джерел правового регулювання міжнародних торгових відносин.

Правовий звичай міжнародної торгівлі – це норма поведінки, яка сформувалася на основі однакової звичаєвої поведінки суб'єктів міжнародних комерційних відносин і визнання ними її загальнообов'язковості, регулює вказані відносини шляхом встановлення: взаємних прав та обов’язків у договірних відносинах, а у недоговірних – параметрів функціонування господарюючих суб'єктів, додержання яких є необхідною передумовою їх участі у договірних міжнародних комерційних відносинах, та зовнішніх стандартів поведінки, які є виявом справедливої міри свободи і рівності учасників вказаних відносин, і, як правило, формально визначена в актах міжнародних організацій.

Між-ні звичаї є обов'язковими для застосуван­ня, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відно­сини між сторонами не врегульовані законодавством та умо­вами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Зазначене закріплено, зок­рема, в ч. 4 ст. 28 Закону України "Про міжнародний комер­ційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р.

Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокре­ма міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжна­родної торгівлі. Узвичаєність міжнародної торгівлі – це норма, яка утворилася в результаті визнання учасниками міжнародних комерційних відносин загальнообов'язковості однакової звичаєвої поведінки, регулює міжнародні комерційні відносини шляхом встановлення раціонального порядку виконання певного зобов'язання і не володіє, за загальним правилом, ознакою формальної визначеності.

Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокрема міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжнародної торгівлі. Ці правила хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських портах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод. Загалом, узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права.

 

Визначить поняття міжнародної уніфікації торгового права.

Правова уніфікація - означає узгодження і введення в дію в 2 і більше державах ідентично-однакових правових норм, для узгодженого регулювання правовідносин в певній сфері. Таким чином, уніфікація можлива тільки на міждержавному рівні. Уніфікація, що стосується, зокрема, міжнародних приватноправових комерційних відносин, може мати своїм предметом матеріально-правові, процесуальні, колізійні норми.

Якщо розглядати конкретно міжнародну уніфікацію торгового права, то під цим поняттям розуміється вироблення для 2 і більше країн загальних, єдиних однакових норм і правил регулювання насамперед приватних торговельних відносин. У прикладному значенні мета такої уніфікації - інтереси кращого правового забезпечення міжнародного торгового обороту на приватноправовій основі за допомогою усунення зайвих труднощів при визначенні застосування в конкретних угодах різноманітних норм національного права і тим самим досягнення більшої визначеності і надійності таких угод.

Питаннями уніфікації займається ряд міжнародних організацій. Серед них - Гаазька конференція з міжнародного приватного права. У 1955 р. нею була підготовлена й ухвалена Гаазька конвенція про право, застосовне в міжнародному купівлі-продажу товарів. У 1986 р. ця Конвенція була замінена іншою - Конвенцією про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.

У Римі на постійній основі працює Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА). У 1964 р. у Гаазі були ухвалені підготовлені цим інститутом "Конвенція про однаковий закон про міжнародну купівлю-продаж товарів" і "Конвенція про однаковий закон про укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів".

У 1966 р. під егідою ООН була заснована Комісія ООН із права міжнародної торгівлі "ЮНСІТРАЛ". Основними завданнями Комісії є гармонізація й уніфікація права міжнародної торгівлі і сприяння кодифікації міжнародних торговельних звичаїв. ЮНСІТРАЛ підготувала ряд проектів міжнародних конвенцій із різних питань міжнародної торгівлі, що були ухвалені. Серед них - Міжнародна конвенція про морське перевезення вантажів (Гамбург, 1978 р.) і Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. Конвенція про морське перевезення вантажів значною мірою уніфікувала раніш існуючі та регламентовані рядом правових актів правовідносини у сфері морських вантажоперевезень. Проте особливе значення для уніфікації норм міжнародного торговельного права має Віденська конвенція 1980 p., оскільки вона сприяла усуненню розбіжностей у різних міжнародно-правових актах, ухвалених різними міжнародними органами й існуючих у різних правових системах. Як відзначено в преамбулі Віденської конвенції, її положення будуть сприяти усуненню правових бар'єрів у міжнародній торгівлі і створенню сприятливих умов для її розвитку.