Стаття 113. Поняття та види господарських товариств (ЦК)

1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

В Україні найбільш поширеними суб'єктами підприємницької діяльності є господарські товариства, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Це зумовлено цілою низкою факторів. По-перше, ця форма дозволяє об'єднати капітал та зусилля декількох (а інколи навіть тисяч) осіб для досягнення загальної мети. По-друге, здійснення діяльності через такі господарські товариства обмежує відповідальність учасників товариств по боргах самого товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

 

22.Види, зміст установчих документів господарських товариств.

Види:

1.Установчий договір:

Узгоджена діяльність учасників цивільних правовідносин може бути спрямована на досягнення спеціальної мети - створення нового суб’єкту цивільного права (юридичної особи), яку вони наділяють необхідним майном і якому вони визначають предмет діяльності. За наявності у юридичної особи декількох засновників вони повинні погодити свої взаємовідносини, в тому числі вид (характер) і предмет діяльності створюваної організації, розмір і порядок передачі у її статутний фонд майнових внесків, порядок спільної діяльності по створенні юридичної особи та інші умови. Для цього і використовується установчий договір.

За загальним правилом юридична особа створюється згідно з рішенням власника або уповноваженого ним органу. Якщо власників або уповноважених ним органів два або більше, то таким рішенням є установчий договір. За своєю юридичною природою установчий договір господарського товариства є багатосторонньою угодою консенсуального і оплатного характеру.

Договір повинен заключатися у письмовій формі. Підписи фізичних осіб потребують нотаріального засвідчення, а підписи керівників юридичних осіб повинні завірятися печаткою.

Предметом установчого договору господарського товариства є створення господарського товариства.

У відповідності до частини 2 статті 4 Закону України “ Про господарські товариства “ установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації та реорганізації товариства. Закон передбачає інші обов’язкові умови, в залежності від виду господарського товариства.

Статут

Співвідношення установчого договору і статуту є таким, що останній по суті можливо розглядати як частину договору - адже він затверджується учасниками (засновниками) в якості одного із основних результатів їх угоди. Тому зміст статуту господарського товариства може частково перекриватися змістом договору (або навпаки), наприклад порядок розподілу між учасниками прибутків та збитків, управління діяльністю створеної ними юридичної особи, виходу із її складу може встановлюватися не тільки в установчому договорі, а також і у статуті. Однак деякі принципові положення про взаємовідносини учасників (засновників), насамперед - їх воля на створення нової організації, можуть бути відображені тільки в договорі про її створення, а ряд конкретних положень, що стосуються статусу цієї організації, наприклад компетенція її органів, - тільки в статуті.

Загальними обов’язковими умовами, які повинні зазначатися в статуті є вид товариства, найменування та місцезнаходжкення, склад засновників та учасників, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Статут господарського товариства затверджується зборами засновників (установчими зборами) господарського товариства, прошнуровується, нумерується; на статуті робиться відмітка про державну реєстрацію господарського товариства.

 

23.Правове регулювання інвестиційної діяльності.

Правове регулювання діяльності, яка пов’язана з інвестиціями, здійснюється відповідно до норм Господарського кодексу України та Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91. Згідно з цим Законом інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Залежно від об’єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

1) інноваційна діяльність

2) капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти;

3) лізинг — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів.

4) корпоративна (в тому числі акціонерна) форма інвестування — вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу (господарські това­риства).

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

 

24.Правове регулювання лізингу, його види.

Регулюється ЗУ "Про банки і банківську діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств", «Про фінансовий лізинг», ЦК.

Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк. Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою передачею їх у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві.

Зворотний лізинг - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зворотним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг. Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства - орендарів, так і лізингові компанії, є компенсаційний лізинг.

 

25.Види господарсько-правової відповідальності.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють:

1. відшкодування збитків - застосовується як майнова санкція;

2. штрафні санкції - у вигляді штрафних економічних санкцій;

3. оперативно-господарські санкції;

4. конфіскація;

5. господарсько-адміністративні штрафи;

6. планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

7. господарсько-організаційні санкції.

 

26.Відшкодування збитків як форма господарсько-правової відповідальності, склад

збитків.

Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічне врегульовано законом. По-перше, визначено юридичні підстави його застосування: "В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані ним збитки". По-друге, визначено види втрат кредитора, які визначаються як збитки. Це витрати кредитора; втрата або пошкодження його майна; доходи, які він одержав би, якби боржник виконав зобов'язання. По-третє, законодавець застосовує офіційне тлумачення збитків та певні способи визначення їхнього розміру.

Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів:

1. у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб'єктами.
2. у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної (ч. 2 ст. 253 ЦК); згідно з договором підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою (ч. 1 ст. 356 ЦК);
3. у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов'язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильних навантаження, пакування, кріплення вантажу;
4. у випадках господарських деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуються суб'єктами господарювання за правилами статей 440-442, 450-453 ЦК.

 

27.Договір комерційної концесії.

За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за платню (роялті) право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Суть відносин, що виникають внаслідок договору комерційної концесії полягає в тому, що одна сторона передає іншій стороні за платню на певний строк чи безстроково права на використання торговельної марки, фірмового найменування, ноу-хау тощо, надає їй консультаційну чи технічну допомогу у виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Така схема дає великим компаніям можливість розширювати ринки збуту, а маленьким та середнім — ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, використовуючи при цьому засоби індивідуалізації, ноу-хау, репутацію та діловий досвід перших.

За розподілом прав і обов'язків у зобов'язанні, що виникає за ним, договір є двостороннім — права і обов'язки мають обидві сторони.

За способом укладення договір комерційної концесії є консенсуальним — він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Сторонами у договорі виступають суб'єкти підприємницької діяльності.

 

28.Підстави господарсько-правової відповідальності.