Визначення установок для стрільби

Під час стрільби прямою наводкою з гармат під установками для стрільби розуміють установку прицілу, поправку напрямку, яку вводять по шкалі бокових поправок в оптичний приціл або кутомір панорами механічного прицілу, і точку прицілювання.

Для того щоб призначити установку прицілу, необхідно визначити дальність до цілі, вибрати снаряд із найбільш ефективною вражаючою дією по цілі і розрахувати поправки дальності на відхилення умов стрільби від табличних.

Дальність до цілі визначають одним із способів: за допомогою далекоміра, за карткою вогню гармати, по карті або окомірно. Якщо є можливість виміряти кут за допомогою кутовимірювальних приладів, під яким видно місцевий предмет або ціль, лінійний розмір яких відомий, то дальність до цілі можна розрахувати за формулою

 

,

 

де l – лінійний розмір предмета (цілі), м;

п – кут, під яким видно предмет (ціль), под. кут.

Під час визначення дальності по карточці вогню гармати оцінюють віддаль цілі від ближнього до неї орієнтира, дальність до якого відома, потім цю віддаль додають (з урахуванням знака) до дальності до орієнтира.

В оптичному прицілі гармати є далекомірна шкала для вимірювання дальності до цілі при її фіксованій висоті, наприклад 2,7 м (висота танка).

Під час стрільби по рухомій цілі розраховані установки визначають з урахуванням її бокового переміщення. Поправку в напрямок, на бокове переміщення цілі підсумовують (зі своїм знаком) до розрахованої поправки напрямку на відхилення умов стрільби від табличних і отримують сумарну поправку напрямку в поділках кутоміра.

Точку прицілювання призначають так, щоб забезпечити потрапляння снаряда в середину або уразливу частину цілі. Під час стрільби по нерухомих цілях за точку прицілювання беруть середину цілі по висоті і напрямку. Під час стрільби по рухомих цілях, коли поправку напрямку вводять у шкалу бокових поправок оптичного прицілу (кутомір панорами), за точку прицілювання також беруть середину цілі (додаток1).

Організація стрільби та управління вогнем

Організація стрільби та управління вогнем підрозділів, виділених для стрільби прямою наводкою, містить:

– організацію роботи на КСП і ВП батарей;

– організацію зв’язку;

– організацію взаємодії з сусідніми підрозділами, рухомим загоном загородження і підрозділом, що залучається для освітлення місцевості у смузі вогню, якщо планується стрільба вночі.

Під час виконання вогневих завдань стрільбою прямою наводкою командир дивізіону управляє вогнем дивізіону з КСП, розміщеного поблизу ВП однієї з батарей. Штаб дивізіону розміщується, як правило, в безпосередній близькості від КСП дивізіону. Командир батареї розміщує свій КСП у місці, зручному для управління вогнем батареї, поблизу ВП одного із взводів. Командир взводу управляє вогнем – зі свого КСП. Командир гармати управляє вогнем, находячись праворуч (ліворуч) від гармати. В умовах сильної запиленості, а також при стрільбі вночі може висилатися боковий спостерігач, який доповідає командиру гармати відхилення розриву від цілі.

На КСП дивізіону (батареї) разом із командиром знаходяться необхідні для управління вогнем особовий склад, прилади та засоби зв’язку.

Якщо артилерійські підрозділи виділені для стрільби прямою наводкою для ураження цілей в період артилерійської підготовки атаки, то КСП розгортають до виходу підрозділу на ВП.

КСП підрозділів, які входять до складу протитанкових резервів, розгортають з виходом підрозділів на рубіж розгортання.

Основним засобом зв’язку у дивізіоні (батареї) під час підготовки наступу і в обороні є проводовий. В інших умовах - радіозв’язок.

 

Розділ 3

 

ПОВОДЖЕННЯ З ГАРМАТОЮ І БОЄПРИПАСАМИ НА ВОГНЕВІЙ ПОЗИЦІЇ

Поводження з гарматою

Під час підготовки гармати до ведення вогню необхідно:

– привести гармату у бойове положення, перевірити нахил осі цапф люльки та відгоризонтувати гармату, нахил осі не повинен перевищувати 30 тис.;

– очистити пил та бруд із частин і механізмів гармати і насухо протерти канал ствола;

– перевірити роботу підйомного, поворотного та зрівноважувального механізмів;

– у причіпних гармат перевірити надійність стопоріння станин у бойовому положенні;

– перевірити роботу затвора та його механізмів;

– перевірити надійність кріплення дульного гальма, штоків та циліндрів противідкотних пристроїв;

– перевірити справність роботи покажчика відкоту та наявність мастила на напрямних ствола і люльки;

– оглянути противідкотні пристрої;

– провести зовнішній огляд прицілу, перевірити нульові установки та нульову лінію прицілювання.

Під час ведення вогню гарматою необхідно:

– перед заряджанням оглянути канал ствола та звернути увагу на чистоту боєприпасів;

– під час роздільного заряджання досилати снаряд у канал ствола так, щоб його ведучий поясок надійно заклинився на початку нарізів;

– великих зусиль для закриття затвора не докладати; якщо при заряджанні затвор не закривається внаслідок несправності боєприпасів, деталей затвора або забруднення зарядної камори, то необхідно відкрити затвор, дістати гільзу (патрон), з’ясувати причину затримання та усунути її;

– у разі осічки провести спуск ударника ще двічі; якщо пострілу не буде, то через 1-2 хвилини відкрити затвор і замінити гільзу з зарядом;

– якщо після пострілу затвор не відкривається через роздуття дна гільзи, потрібно почекати 1-2 хвилини, щоб гільза охолонула, і знову спробувати відкрити його; якщо затвор не відкривається, то для відкривання клинового затвора поставити на клин дерев’яний брусок і вдарити по ньому, допомагаючи рукояткою затвора;

– якщо при відкриванні затвора гільза не викидається, то її потрібно дістати ручним екстрактором або виштовхнути дерев’яною жердиною; після цього ретельно оглянути ствол, затвор, з’ясувати причини невикидання гільзи й усунути їх;

– для забезпечення нормальної роботи обтюратора затвора необхідно перед кожним новим заряджанням гармати протерти обтюраторний скат ствола та обтюратор ганчіркою, змащеною мастилом; у разі виявлення прориву порохових газів стрільбу припинити і замінити обтюратор;

– у перервах між пострілами затвор повинен бути відкритий для охолодження ствола;

– під час граничного відкоту або відкоту зі стуком стрільбу зупинити до з’ясування та усунення несправностей противідкотних пристроїв;

– після першого пострілу перевірити щільність прилягання сошників до ґрунту; якщо один із сошників буде прилягати нещільно, то під нього підбивають ґрунт; якщо під час тривалої стрільби ґрунт під сошниками дуже розшарувався і закріпити його неможливо, то гармату переміщують на нове місце; після зміни місця гармати знову визначають основний кутомір і відновлюють наведення у ціль;

– під час стрільби з гармат на максимальних кутах підвищення, стежити, щоб під час відкоту ствола не було ударів казенника в ґрунт (за необхідності зробити підкоп під казенну частину).

Під час роботи з гарматою забороняється:

– знаходитися особовому складу у створі з відкотними частинами та попереду зарядженої гармати, у небезпечних секторах, а також у напрямку дій пружин (при розбиранні та збиранні пружинних механізмів);

– усувати несправності і проводити огляд зарядженої гармати, а також під час руху;

– від’єднувати противідкотні пристрої від люльки та спускати повітря для зменшення тиску у накатнику при кутах підвищення ствола більше 0°;

– викручувати заливні пробки відкотних частин після інтенсивної стрільби до їх охолодження;

– проводити постріли з порушенням вимог „Інструкції з експлуатації виробу”.

Після припинення стрільби гарматою необхідно:

– перевірити, чи не заряджена гармата;

– для полегшення очищення каналу ствола чи затвора протерти їх уайт-спіритом (бензином-розчинником, дизельним пальним), доки ствол не встиг охолонути, добре змазати їх мастилом; у випадку застосування хімічного чищення (розчином РЧС), відразу після стрільби змащення ствола по нагару не проводити;

– під час переведення гармати у похідне положення перевірити надійність кріплення частин та механізмів по-похідному, приладдя та чохлів, а також ходової частини, опорної плити, сошників.

Перед здійсненням маршу та у ході його ретельно оглядають гармату, тягач. Під час цього потрібно перевірити надійність з’єднання шворневої балки з крюком тягача, справність стопорів, надійність роботи стоп-сигналу та габаритних ліхтарів, надійність закріплення штоків противідкотних пристроїв, закріплення підйомної частини гармати по-похідному.

Під час здійснення маршу не допускати перевищення встановленої швидкості руху. Під час руху особовому складу, який перебуває у кузові, забороняється сидіти на бортах, стояти, палити.

Забороняється перевозити особовий склад:

– на причіпних гарматах;

– на машинах з боєприпасами.

Автотранспорт, виділений для перевезення боєприпасів, повинен бути справним, забезпечений вогнегасниками.

Забороняється:

– класти ящики з боєприпасами вище борту автомашини більше ніж на половину ящика верхнього ряду;

– заправляти пальним завантажену боєприпасами автомашину або переливати пальне з баків однієї автомашини у бак іншої;

– розігрівати двигуни відкритим полум’ям;

– перевозити боєприпаси разом із паливно-мастильними матеріалами;

– користуватися відкритим вогнем ближче 25 м від автомашини, завантаженої боєприпасами.

 

Поводження з боєприпасами

 

На вогневу позицію боєприпаси подають в остаточно спорядженому вигляді. Старший офіцер батареї (командир вогневого взводу) приймає боєприпаси та організовує їх розвантаження гарматними обслугами і заповнює таблицю наявності та витрати боєприпасів (додаток 7). Боєприпаси розвантажуються з дотриманням заходів безпеки.

Забороняється кидати ящики з боєприпасами, волочити, кантувати, ставити їх на бокову стінку, а також переносити на спині і плечах. Кожний ящик з боєприпасами розвантажується та переноситься до місця укладки кришкою догори не менше ніж двома номерами обслуги.

Під час розміщення та зберігання боєприпасів на вогневій позиції необхідно:

- боєприпаси зберігати укладеними на підкладки у сухих нішах гарматних окопів та погрібцях. Ніші та погрібці обладнують так, щоб боєприпаси, які містяться у них, були захищені від впливу ударної хвилі ядерного вибуху, від влучення куль та осколків снарядів і були вкриті підручними матеріалами від дощу, снігу, піску, пилу та від сонячних променів;

- на відкритих вогневих позиціях призначену кількість боєприпасів викладати до ніш або на майданчики гарматних окопів;

- погрібці для боєприпасів обладнують з розрахунку один-два на кожну гармату;

- за наявності часу погрібці з’єднувати з гарматними окопами ходами сполучення;

- витрачені боєприпаси поповнювати силами гарматних обслуг;

- у нішах та на майданчиках гарматних окопів боєприпаси зберігати складеними у штабелі, в упаковці кришками догори з відчиненими замками, звільненими від верхньої арматури та розпірних планок або викладеними з упаковки і накривати зверху брезентом, фашиною або іншим матеріалом, який захищає їх від дощу, пилу та від сонячного проміння;

- у погрібцях боєприпаси зберігати в упаковці з закритими замками; найбільша висота штабеля з боєприпасами повинна бути на 0,5м менше від глибини погрібця або ніші гарматного окопу.

За правильне та безпечне розміщення і зберігання боєприпасів на вогневій позиції та дотримання заходів безпеки під час ведення вогню несе відповідальність старший офіцер батареї (командир вогневого взводу).

Під час поводження з боєприпасами на вогневій позиції забороняється:

- зберігати боєприпаси в укриттях для обслуги;

- розбирати боєприпаси;

- встановлювати снаряди, заряди у гільзах та унітарні постріли вертикально;

- ударяти по підривниках та засобах запалювання, а також ударяти боєприпаси один об одного;

- переносити постріли та їх елементи покладеними один на одного;

- переносити боєприпаси у несправній укупорці.

У районі місць роботи з боєприпасами паління та розведення вогню забороняється.

До стрільби не допускають:

- боєприпаси, що мають елементи, які заборонені до бойового застосування згідно з вимогами Таблиць стрільби;

- боєприпаси без маркування;

- снаряди з підривниками, які доставлені на вогневу позицію без установлювальних або запобіжних ковпаків (ковпачків);

- снаряди з вигвинченою (хоча б частково) головною втулкою підривника;

- снаряди з недогвинченими підривниками (трубками);

- снаряди з підривниками, що мають похідне кріплення, доставлені на вогневу позицію з установкою на бойову дію;

- снаряди з підривниками, які уражені суцільною іржею на зовнішній поверхні корпусу;

- снаряди зі слідами ударів і бруду на корпусі та на підривнику;

- споряджені снаряди, які впали з висоти більше 1 метра;

- остаточно споряджені снаряди та міни, що піддавалися дії вибуху, пожежі, бомбардуванню або артилерійському обстрілу;

- снаряди, що мають розходження ведучих поясків;

- снаряди з тріщинами на корпусі;

- бронебійні снаряди, що мають погнуті балістичні наконечники;

- гільзи, що мають вм’ятини, які перешкоджають заряджанню, а також гільзи з тріщинами на дні або на корпусі (гільзи з тріщинами на вінці, якщо вони не порушують герметичності бойового заряду, допускаються до стрільби);

- заряди у гільзах та унітарні патрони з недогвинченими капсульними втулками;

- бойові заряди з розгерметизованими підсиленими кришками та бойові заряди, що мають ознаки вогкості пороху;

- унітарні патрони з перекосом снаряда, а також снаряди, які обертаються у гільзах.

Названі вище боєприпаси, крім снарядів та гільз із недогвинченими підривниками та капсульними втулками, відкладаються для відправлення на склад артилерійського озброєння.

При підготовці боєприпасів до стрільби необхідно:

– очистити від мастила снаряди та гільзи;

– очистити виявлену іржу з корпусів снарядів;

– догвинтити підривники (трубки), а також капсульні втулки, якщо вони виявилися частково вигвинченими; капсульну втулку догвинчують тільки штатним ключем із ЗІП;

– зачистити виявлені забоїни на ведучих поясках снарядів і фланцях гільз.

Мастила зі снарядів попередньо знімають скребками, а потім ганчіркою, змоченою в уайт-спіриті чи бензині-розчиннику.

Під час усунення мастила зі снарядів та очищенні їх від іржі не допускати порушення маркування, яке нанесене на снарядах та гільзах.

Для очищення боєприпаси виймають з упаковки та викладають на жердини, підкладки або порожню упаковку висотою в один ящик.

Для усунення дрібних пошкоджень (догвинчування підривників, зачищення забоїн), а також заміни капсульних втулок на вогневій позиції відводиться місце (не ближче 50 м від гармат і погрібців з боєприпасами) у спеціально підготовленому окопі або за природними укриттями.

Під час ведення вогню необхідно дотримуватися заходів безпеки:

– снаряди при заряджанні не кидати, не вдаряти головною частиною по казеннику ствола та по лафету;

– скручувати запобіжні ковпачки з підривників, устано­влювальні ковпачки з ударних підривників, проводити установку підривника, розкривати герметичну упаковку бойових зарядів та складати бойові заряди дозволяється тільки безпосередньо перед стрільбою.

Якщо при зніманні установлювальних або запобіжних ковпачків буде виявлено пошкодження мембрани – снаряди з такими підривниками до стрільби не допускаються.

Забороняється тримати снаряд у розігрітому стволі гармати більше 3 хвилин.

Транспортувати (перевозити) гармати зарядженими забороняється.

Гармати з артилерійськими пострілами роздільного заряджання, що залишилися зарядженими після стрільби, розряджають тільки пострілом. Інші гармати дозволяється розряджати шляхом вилучення пострілу з каналу ствола з дотриманням заходів безпеки.

Підривники, які підготовлені до стрільби, повинні бути встановлені на заводські установки, а зняті ковпачки (ковпаки) – надіті. Для забезпечення герметичності різьба запобіжних ковпачків перед нагвинченням повинна бути змащеною.

Постріли, у яких були зняті запобіжні ковпачки (ковпаки) з підривників при черговій стрільбі необхідно використовувати у першу чергу.

Пучки пороху, які залишилися від зарядів, стріляні гільзи, запобіжні ковпачки (ковпаки) та порожню упаковку з повним комплектом арматури здають до служби ракетно-артилерійського озброєння (склад РАО).

У стріляних латунних гільзах необхідно відразу після стрільби вичистити внутрішню поверхню від порохового нагару за допомогою підручних матеріалів (піску, води тощо), а потім протерти насухо. Очищені від нагару гільзи змащують по всій поверхні тонким шаром будь-якого мастила, укладають у звільнені ящики та закріплюють укладками.

Стальні гільзи після стрільби водою не промивають, а після протирання змащують будь-яким мастилом.

На ВП виконуєтьсясортування боєприпасів:

– за призначенням (індексом) снарядів;

– за маркою (типом) підривника;

– за складом (номером) заряд;

– за знаками відхилення маси снарядів;

– за даними (партіями) зарядів

На ВП боєприпаси зберігають по можливості при однакових температурних умовах. Вимірювання температури зарядів проводиться обслугою гармати на вогневій позиції через кожні 1–2 години.

Для вимірювання температури зарядів батарейний термометр кладуть на 10–15 хвилин між двома сусідніми гільзами, які зберігаються в однакових умовах з рештою боєприпасів; у пострілів роздільного заряджання термометр кладуть між пучками пороху у гільзі. Для самохідних гармат окремо вимірюють температуру зарядів, що викладені на ґрунт, та у тих, що знаходяться у бойовому відділенні.

 

Розділ 4

БОЙОВА РОБОТА НА ВІДКРИТІЙ

ВОГНЕВІЙ ПОЗИЦІЇ

Загальні положення

Бойова робота артилерійського підрозділу на відкритій вогневій позиції (рубежі розгортання) передбачає:

– вибір, підготовку і зайняття вогневих позицій гарматами та розгортання командно-спостережних пунктів;

– організацію і ведення розвідки;

– виконання вогневих завдань;

– контроль за результатами стрільби.

Відкрита вогнева позиція гармати (установки ПТРК) повинна забезпечувати:

– виконання поставленого вогневого завдання;

– взаємний вогневий зв’язок із сусідніми протитанковими засобами;

– можливість маскування від повітряного та наземного спостереження противника, приховані та доступні шляхи під’їзду, природні укриття для гармат, обслуги і тягачів;

– ведення вогню у зазначених секторах обстрілу;

– приховане її зайняття і раптовість відкриття вогню.

Відкриту вогневу позицію доцільно вибирати за природними або штучними протитанковими перешкодами на достатньо твердому ґрунті, на віддалі від місцевих предметів, які різко виділяються.

Вогнева позиція установки ПТРК повинна забезпечувати її горизонтальне розміщення, щоб поперечні та поздовжні крени не перевищували 3° (при стрільбі з виносним пультом – 1°, а для ПТРК 9П149 – 5°).

У тому разі, коли місцевість не дозволяє установкам ПТРК вести стрільбу у всьому діапазоні по дальності та напрямку, вогневу позицію потрібно вибирати з таким розрахунком, щоб забезпечувалося спостереження окремих ділянок місцевості довжиною не менше 300 м при стрільбі на малі та середні дальності і до 600 м при стрільбі на дальність близьку до максимальної з тим, щоб оператор за час проходження танками цієї відстані міг зробити не менше двох пусків.

Протитанкова артилерійська батарея може складати протитанковий резерв або входити до його складу. Батареї призначають райони зосередження і рубежі розгортання. Кожному рубежу розгортання присвоюють умовне найменування (наприклад, „Казбек –1,2,3”, „Урал –1,2,3” і т. д.), яке є сигналом для висування батареї на призначений рубіж.

Протитанковий взвод мотопіхотного батальйону є протитанковим резервом батальйону.

Так, протитанковий взвод протитанкової батареї, як правило, діє у складі батареї, яка становить протитанковий резерв або входить до його складу. В деяких випадках протитанковий взвод може бути призначений для виконання вогневих завдань стрільбою прямою наводкою в період артилерійської підготовки атаки і в ході наступу. В обороні протитанковий взвод може виконувати такі завдання: знищувати танки, які прорвалися у глибину оборони; прикривати стики між опорними пунктами і районами оборони підрозділів; прикривати відкриті фланги підрозділу; прикривати висування і розгортання другого ешелону (резерву) для контратаки.

Протитанковий взвод батальйону діє у повному складі у безпосередньому підпорядкуванні командира батальйону і виконує завдання по боротьбі з танками та іншими броньованими цілями противника, прикриває введення у бій другого ешелону і відкриті фланги батальйону, а також відбиває контратаки танків противника. У деяких випадках протитанковий взвод батальйону може додаватися механізованим ротам.

Для виконання поставлених завдань батарея (взвод) на рубежі розгортається у бойовий порядок.

Бойовий порядок протитанкової батареї складається з бойових порядків взводів та КСП батареї. Бойовий порядок протитанкового взводу складається з гармат (установок ПТРК), розташованих на ВП та КСП.

Бойовий порядок повинен забезпечувати найбільш ефективне виконання поставлених завдань. У всіх випадках БП повинен мати глибину, забезпечувати умови для взаємного вогневого зв’язку гармат (установок ПТРК) та забезпечувати можливість кругового обстрілу.

Батареї (взводу) на кожному рубежі розгортання призначають смугу вогню і додатковий сектор обстрілу, рубіж відкриття вогню, а гарматі (установці ПТРК) – вогневу позицію, основний і додатковий сектори обстрілу. Перекриття основних секторів обстрілу призначається у межах до 1/3 площі цих секторів. Батареї (взводу), призначеній у протитанковий резерв, на кожному рубежі розгортання призначають смугу вогню, додаткові сектори обстрілу, рубіж відкриття вогню, завдання (цілі для знищення).

Батареї (взводу), призначеній для стрільби прямою наводкою, призначають район вогневої позиції, смугу вогню і додаткові сектори обстрілу.

Розміщення гармат (установок ПТРК) на відкритій вогневій позиції (рубежі розгортання) повинно забезпечувати:

– зручність управління підрозділом;

– вогневу взаємодію;

– зосередження вогню усіх або більшості гармат на можливих напрямках атак танків противника;

– ешелонування у глибину;

– маневр та кругову оборону батареї.

Для сучасних гармат (установок ПТРК) за наявності часу обладнують окопи, які забезпечують можливість розвороту цих гармат (установок ПТРК) на 180^о з метою ведення кругового обстрілу. Крім того, для них готуються запасні вогневі позиції і шляхи маневру.

Взводи та гармати, як правило, розташовуються кутом назад (вперед) або уступом управо (вліво). Лінійне розташування гармат (установок ПТРК) на рубежі розгортання не допускається, тому що воно не забезпечує ведення вогню батареєю (взводом) або тільки двома гарматами (установками ПТРК) у бік флангів і не становить глибини БП.

Протитанкова зброя (гранатомети) і кулемети розташовуються так, щоб була забезпечена кругова оборона вогневої позиції.

Тягачі й машини з боєприпасами розташовуються позаду, праворуч або ліворуч від вогневої позиції своєї гармати в укритому місці на відстані, яка забезпечує зв’язок з гарматою та швидку подачу боєприпасів до гармати.

З метою підвищення живучості установки ПТРК при веденні вогню з підготовленої вогневої позиції доцільно вести стрільбу з виносного пульта. Тому установку ПТРК слід розташовувати за гребенем укриття на рівній горизонтальній ділянці.

Для самооборони та укриття обслуги ПТРК на відстані 15-20 метрів від вогневої позиції обладнують окоп або щілину.

Виносний пульт розміщується на пункті управління, який може вибиратися праворуч або ліворуч від установки ПТРК (на відстані 25м та більше) з таким розрахунком, щоб забезпечити повний огляд місцевості у заданому секторі обстрілу, прихованість розміщення та безпеку при стрільбі.

Перед зайняттям вогневої позиції необхідно перевірити і зарядити установку ПТРК.

Командир батареї з необхідним особовим складом, засобами зв’язку, приладами розміщується на командно-спостережному пункті, який розгортається за вогневою позицією батареї (взводу) в такому місці, з якого йому буде зручніше керувати бойовою роботою протитанкових взводів.

Старший офіцер батареї (командир вогневого взводу) знаходиться при одній з гармат взводу. Якщо протитанковий взвод діє самостійно або знаходиться у протитанковому резерві, СОБ (КВ) буде знаходитись на КСП і керувати діями взводу.

Командир гармати перебуває праворуч (ліворуч) від гармати на відстані, яка забезпечує надійне спостереження за результатами стрільби та управління бойовою роботою обслуги.

Бойова робота артилерійських підрозділів на рубежі розгортання (відкритій вогневій позиції) передбачає:

– вибір, підготовку і зайняття командного спостереженого пункту та позицій гармат (ПУ);

– організацію і ведення розвідки;

– виконання вогневих завдань;

– залишення рубежу розгортання (вогневої позиції).

Під час підготовки до виконання вогневих завдань стрільбою прямою (напівпрямою) наводкою проводяться такі заходи:

– розвідка цілей;

– організація зв’язку;

– визначення метеорологічних та балістичних умов стрільби і розрахунок поправок на відхилення цих умов від табличних;

– технічна підготовка гармат, боєприпасів і приладів;

– визначення установок для стрільби.

Для обчислення відхилень умов стрільби від табличних використовують пристріляні поправки або розраховані поправки. Поправки розраховують на відхилення початкової швидкості снаряда, температури повітря і зарядів від табличних умов і боковий вітер.

У всіх випадках необхідно враховувати індивідуальні поправки гармат на зміщення осі оптичного прицілу (панорами) стосовно осі каналу ствола та індивідуальний кут вильоту.