Відшкодування працівникам за шкідливі умови праці і втрати здоров'я.

Всі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню за рахунок власника.

Статтею 9 Закону України про охорону праці регламентується відшкоду­вання шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійними захворюванням, зберігаються місце ро­боти (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення праце­здатності, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медич­них рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на вироб­ництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмі­рах.

Грошова компенсація призначається в залежності від виду ушкодження, але отримання травми в нетверезому стані відшкодовується на 50%. Крім оплати лікарняного листка, є виплата одноразової грошової компенсації за кожен процент стійкої втрати працездатності: один середньомісячний заро­біток працівника.

Довідку про втрату працездатності дає комісія. Якщо людина отримала постійну втрату працездатності, то лікарняний і одноразова допомога випла­чується у сумі річного заробітку. У разі смерті грошова виплата виплачується на сім’ю в сумі 5-ти річного заробітку і додатково однорічна сума на кожного утриманця цієї сім’ї. Якщо людина залишилась інвалідом і потрапила в будинок інвалідів то всі одноразові виплати частково перераховують в будинок інвалі­дів. Якщо він один, йому виплачується 20%, якщо є утриманці то 25% виплачу­ється на одного, 33% на двох, а решта на установу потерпілого. Сума відшкодувань не оподатковується. При інфляції виконують перерахування.

Стаття 12. "Відшкодування моральної шкоди". Проводиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної шкоди потер­пілого, при порушенні нормальних життєвих зв'язків в наслідок яких вимагає додаткових зусиль від нього для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого — розуміється страждання які за­подіяні працівникові внаслідок фізичного чи психологічного впливу, що спричи­нило погіршення або позбавлення можливостей організувати ним своїх звичок і бажань, а також: погіршень відносин з оточуючими людьми.

Працівник має право подати до суду, а власник повинен виплатити відшкодування уразі моральної шкоди.

 

5. Праця жінок в Законі України "Про охорону праці".

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму та інтереси охорони материнства і дитинства встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здо­ров'я жінок.

Відповідно ст. 174 КЗпП і ст. 10 Закону України "Про охорону праці" забороняється застосування праці жінок:

на важких роботах;

на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,

на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням),

у нічний час, окрім галузей народного господарства, де це викликано не­обхідністю і дозволяється як тимчасовий захід,

залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких пе­ревищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм пі­діймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Гранично допустимі норми підіймання та переміщення вантажів для жінок:

- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою - 10 кг;

- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом зміни – 7 кг;

- сумарна маса вантажу при переміщенні протягом кожної години робо­чої зміни з робочої поверхні – 350 кг;

- з підлоги – 175 кг.

В законодавстві значна увага приділяється наданню пільг вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей до трьох років. їх забороняється залучати до роботи в нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, відправляти у відрядження (ст. 176 КЗпП). Жінок, що мають дітей, віком від трьох до чотир­надцяти років забороняється відправляти у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП).

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижують норми виробітку або переводять на іншу роботу із збереженням середнього заробітку (ст. 178 КЗпП).

Відповідно до Закону України "Про відпустки" (ст. 17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до (10 тижнів) і 56 днів після (8 тижнів). У випадку важких пологів або народження 2 і більше дітей – після пологів - теж 70 днів. Після пологів за бажанням - трирічна відпустка і потім 11 можна продовжити її ще на три роки без оплати, які зараховуються в загальний \ (безперервний стаж (ст. 181 КЗпП).

Матерям, що годують дітей або мають дітей до 1,5 року крім загальної перерви для харчування і відпочинку надають додатково перерви тривалістю не менше 0,5 год, не рідше ніж через три години. Вони включаються в робочий час і оплачуються середнім заробітком (ст. 183 КЗпП).

Жінці, що має двох дітей до 15 років, або дитину - інваліда за її бажанням надається щорічна додаткова відпустка 7 -календарних днів без врахування ви­хідних.

Забороняється відмовляти в прийомі на роботу та знижувати зарплату з мотивів вагітності та наявності дітей до трьох років. Звільняти їх також не мо­жна, окрім ліквідації підприємства, але з обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

6. Праця підлітків в Законі України "Про охорону праці".

 

Основні аспекти охорони праці неповнолітніх в Законі України "Про охорону праці" регламентуються статтею 11.

Не допускається прийняття на роботу осіб, яким не виповнилось 16 років. Як виняток за згодою одного з батьків або опікунів допускається прийняття на роботу п'ятнадцятирічних. Для підготовки молоді до продуктивної праці допу­скається прийняття на роботу чотирнадцятирічних, якщо це не шкодить їх здо­ров'ю і навчанню також за згодою одного з батьків чи опікунів (ст. 188 КЗпП).

Для неповнолітніх встановлено скорочений робочий тиждень - для 15 річних - 24год., а для 16-18-річних - 36год. При цьому заробітна плата для 16-18-річних виплачується як і працівникам при повній тривалості робочого дня (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки їм надаються в літній час, або за їх бажанням будь-коли тривалістю один календарний місяць (ст. 195 КЗпП).

Не допускається залучення неповнолітніх до праці: на важких роботах,

на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,

на підземних роботах,

до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні,

до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і до досягнення ними 21 року походять медогляд щорічно.

Стаття 17. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів пра­цівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, що­річного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечи­ти проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відпові­дальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фак­тичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів ви­значається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також: зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий ме­дичний огляд працівників:

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоро­в'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються міс­це роботи (посада) і середній заробіток.