Студія звукозапису. Фестиваль

10:37. В Свободі було побудовано декілька готелів для туристів та гостей, які щороку приїжджають сюди на музичний фестиваль “Мова”. В підвалі одного з готелів знаходилась студія звукозапису.

Ця студія була безкоштовною як для молодих, так і для відомих гуртів. Музиканти приїжджали сюди записувати свої альбоми з усієї країни. Їм надавались в розпорядження звукорежисер, кімната для репетицій, кабінка для запису, безкоштовно номери в готелі та їжу з їдальні. Але для цього потрібно було пройти цензуру.

Кожний гурт, який хотів записатись в студії, записавши 3-5 демок своїх пісень, присилав їх на поштову адресу студії. Після чого демки слухались звукорежисером, Богданом та ще деякими зацікавленими особами, робилася оцінка і вирішувалось, давати можливість гурту записатися чи ні. При позитивному рішенні, після запису, гурт отримував тисячу копій свого альбому безкоштовно і запрошувався на фестиваль “Мова”, де його учасники могли показати себе та продати свій альбом. Більше того, їхній альбом з’являвся в онлайн-магазині Свободи, де кожен міг би оцінити та придбати альбом. Було лише одне обмеження – після збору визначеної суми, зазвичай це від 250 до 750 тисяч гривень, альбом переходив в надбання нації зі збереженням авторства та ставав безкоштовним для будь-кого.

Таким чином робився вклад в розвиток україномовної музики, як частини української культури.

 

* * *

 

Так, як Олександр в юнацькі роки вчився грати на гітарі, його цікавила студія не лише для статті, це було подорожжю в минуле. В минуле, де ще молодий юнак з друзями грали в гаражі власні пісні і мріяли записати альбом, виступати по містах, стати відомими на всю країну...

Тому журналіст відразу зайшов в кімнату для репетицій. Вона являла собою велику кімнату розміром приблизно п’ятдесяти квадратних метрів, стіни були обклеєні спеціальними шумопоглинаючими шпалерами, по центру стояла майже нова ударна установка, поруч стояли два пюпірта та чотири стільці. Ближче до стінки стояв підсилювач, зверху якого розмістився мікшер. Вони з’єднували між собою шість трьохсот-ватних моніторів. На одній стіні висіло три бас-гітари відомих фірм, чотири акустичних гітари та шість електрогітар. Під ними на поличці охайно були складені десятка з два педаль ефектів.

Освітлення всьому цьому придавало якогось духу минулого... Хотілось взяти гітару і почати грати.

– Це все можна використовувати для репетицій? – киваючи головою на гітари запитав журналіст.

– Звісно. Якщо цього замало, музиканти можуть попросити ще.

– Наприклад?

– Ну недавно записувався гурт з Кривого Рогу, вони попросили для репетицій скрипку. Ми забезпечили їм цей інструмент.

– Тобто можна безкоштовно репетирувати та записуватися на ваших інструментах, ще і просити все що заманеться?

– В межах розумного – посміхаючись уточнив Андрій – звісно ж, якщо вони попросять дівчат, то ніхто їм їх не привезе. Але, якщо попросять допомоги звукорежисера для аранжування чи покращення партії, чи якісь інструменти – ми підемо на зустріч.

– Круто! Було б це все років десять назад... – зітхнув Олександр –...добре, продовжимо. В чому полягає цензура? Яким гуртам ви не даєте можливість записатись?

– Забороняються пісні, які містять в собі антиукраїнську пропаганду, нецензурну лексику, пропаганду сексу, бандитизму, алкоголю, наркотиків та інших речей, які шкодять нації. Ну і звісно ж ігноруються гурти, які співають не українською мовою.

– Навіть якщо це англійська?

– Звісно, ми допомагаємо українській культурі. Інші ж можуть в нас записуватися, але вже не безкоштовно і зі своїми інструментами.

– Багато у вас таких було?

– Поки жодного гурту.

– А якщо гурт не дуже зіграний для запису або має в репертуарі примітивні пісні?

– Але гурт пройшов цензуру? – Уточнив Андрій.

– Так, скажімо в них є декілька відмінних пісень...

– Ну тут або запишуть ці декілька пісень, як говорив Богдан, навіть якщо гурт написав лише одну якісну пісню – значить гурт вдався, або, якщо можливо допрацювати, з ними попрацює наш звукорежисер Макс. Він дуже талановита людина, зможе будь-що довести до ідеалу.

– Добре, є якісь обмеження по стилям музики?

– Ні. Це не порушує наших правил.

– У вас є якісь місцеві гурти? Може якісь власні проекти?

– Наразі є декілька молодих гуртів з дитячо-юнацького центру, але до запису їм ще далеко. Щодо власних проектів, після фестивалю ми хочемо записати збірку українських сучасних весільних пісень, яка буде включати в себе близько тридцяти пісень. Над її створенням будуть працювати найкращі українські гурти.

– Ця збірка буде платною?

– Ні, абсолютно безкоштовною і вільною.

– Що за гурти будуть? Вони згодні працювати над нею безкоштовно?

– Поки я не можу сказати, які гурти будуть приймати участь. Ми тільки почали вести переговори. За цю роботу гурти отримають кошти, які виділить компанія в рамках програми “Розвиток української культури”...

Задзвонив телефон, який не дав договорити Андрію. Подивившись на екран, юнак вибачився перед журналістом і підняв слухавку:

– Привіт сонце, вас чекати на обід? – почувся жіночий голос по ту сторону лінії.

– Привітик моя мила. Ні, ми пообідаємо в їдальні. Чекай вже нас на вечерю.

– Добре, вдалого вам дня, цілую.

– Дякую моя ніжна, і я тебе цілую! – завершив розмову Андрій.

 

* * *

 

– Дружина?

– Так.

– Гарна?

– Дуже гарна.

– Діти є?

– Поки немає, але буде троє з часом, може більше. Поки живемо для себе. А у Вас є дружина, діти?

– Дружина є і син.

– Ще плануєте? Скільки Вам років?

– Двадцять сім. Та ні, хоч би цього на ноги поставити...

– Оу, такий сильний розумний чоловік і лише одна дитинка... Не дивно що населення України зменшується.

– Ну не всюди ж так добре, як у вас тут.

– Ви хоч Богдану так не говоріть, а то він вас живцем з’їсть. – посміхаючись завершив Андрій.

– Добре, дякую за попередження – посміхнувся Олександр. – Дозвольте трішки пограти на гітарі?

– Та будь ласка.

 

Бібліотека

11:55. Однією з основних цілей компанії було розвиток української культури та мови задля якісної конкуренції з іншими мовами. По цій програмі була створена студія звукозапису для розвитку української музики та велика українська онлайн бібліотека (ВУОБ). В цій бібліотеці збирались книги різних народів з різних часів. Вся література перекладалася українською мовою та була доступна безкоштовно на будь-якій мові. Також був розділ книг, на розповсюдження яких накладалось обмеження через авторське право, тому їх можна було лише придбати за кошти.

На переклад літератури з інших мов було залучено сили студентів перекладачів та лінгвістів, даючи їм можливість набути навичок по спеціальності та заробляти кошти, не прогулюючи заняття. Графік роботи був вільним.

Було створене підприємство, яке розробило і почало випускати вітчизняні електронні книги, які в свою чергу були безкоштовно надані низці бібліотек України, та на які експериментально було переведено всіх учнів місцевої школи. Цим самим учням не доводиться носити купу книжок та методичок. Програмне забезпечення в електронній книзі містило електронний щоденник, набір необхідних посібників для навчання, систему тестування та багато іншого. Будь-яку книгу можна було завантажити з сайту ВУОБ.

Також активно випускались книги сучасників та класиків на місцевій типографії. Будь-яка бібліотека могла замовити будь-які книги безкоштовно, але лише українською мовою і лише за умови, що в тій бібліотеці будуть відсутні книги іншими мовами (за виключенням посібників інших мов та давніх книг).

Бібліотека Свободи не є чимось новаторським. В ній, як і в багатьох інших бібліотеках є книги, є відділ Відеоматеріалів та відео курсів. За кошти компанії було розроблений ряд безкоштовних відео уроків по різних спеціальностях. Їх можна або взяти в бібліотеці, або ж завантажити з сайту ВУОБ.

Бібліотека має в своєму резерві електронні книги, які може будь-хто використовувати.

Тут є велика кімната, в якій постійно проводяться виставки фотографій українців, які потім розміщуються на сайті ВУОБ. Є кімната, в якій збираються місцеві жителі та спілкуються англійською мовою з британцем, який перебрався сюди жити два роки назад. Він також викладає англійську мову в місцевій школі.

Тут також є інтернет-зал, де кожен може безкоштовно використовувати весь потенціал інтернету.

Але все ж таки бібліотека має деякі відмінності, на її стінах всюди розміщені великі плакати з різними цікавими цитатами:

 

Читати треба не для того, щоб збагнути інших людей, а для того, щоб збагнути себе.

Еміль Сьоран

Якщо ви хочете, щоб молодь тягнулася до знань, турбуйтеся про головні, найважливіші джерела духовної культури – бібліотеки.

В.Сухомлинський

Книжки збирають перлини людської думки і передають їх нащадкам.

Айбек

Читання для розуму – те ж саме, що фізичні вправи для тіла.

Д.Аддісон

Якщо помилки не визнаються – вони повторюються.

Народ

Люблять батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.

Сенека

Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом.

Ч. Айтматов

Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою.

Латинське прислів’я

Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав'язує їй свою мову

Карл Маркс

...та подібні. Взагалі пропаганда в Свободі є всюди, але це пропаганда не проти інших, а за своє. Таку пропаганду повинна проводити кожна Держава.

Також на сайті ВУОБ була розроблена система порад літератури, де вводячи свої інтереси та даючи оцінку прочитаним книгам та відгуки кожний міг підібрати собі цікаву літературу.

 

* * *

 

– Багато відвідувачів має ваша бібліотека?

– Ні, але населення читає не мало, просто для більшості зручніше качати літературу з інтернету.

– Наявність всієї літератури безкоштовно не впливає негативно на бізнес букмекерських контор?

– Ні. Наявність таких ресурсів, як lib.rus.ec чи flibusta.net не впливає ж на продаж книг в РФ? Хто не хоче купувати книгу, той завжди знайде електронну копію в інтернеті і завантажить її. Ми ж даємо можливість таким людям читати українською, звісно ж якщо це не порушує нічиїх авторських прав. Якщо порушує – ми пропонуємо купити книгу за розумну ціну або радимо схожу літературу.

– Я вже бачив, як ви допомагаєте українським гуртам, як ви допомагаєте письменникам?

– Якщо я не помиляюся, Ви були на з’їзді українських письменників?

– Так. – погодився Олександр – Вам про це Богдан говорив?

– Ага. Так от, на ВУОБ в розділ “мої творіння”, де кожен може викладати свої творіння. Якщо воно набере позитивні відгуки, його прочитає хтось з наших і дасть оцінку. Якщо щось варте уваги і проходить цензуру...

– Знову цензура? – перебив Андрія журналіст.

– Ну куди ж без неї. Скажімо, якщо повість російською, це ще можна виправити, але якщо в ній закладене щось погане, щось, що може погано впливати на психіку людини чи налаштовувати людину проти країни... – Андрій на чверть хвилини задумався – то звісно ми не будемо такому письменнику допомагати...

–...а якщо повість пройде цензуру?

– В такому випадку повість перейде в розділ “українська література”, де вже аудиторія в рази більша, автора запросять в Київ на “З’їзд українських письменників”, де він зможе представити своє творіння масі. До того ж книгу, так само як і музичний альбом, автор може продавати як через сайт, так і в друкованому вигляді. Для цього йому безкоштовно дається тираж в 1000 примірників. І звісно ж, кожна бібліотека має можливість безкоштовно замовити цю книгу.

– А якщо книгу не будуть купувати?

– Ну значить то така книга. Якщо щось варте уваги, то при нашій рекламі книгу розметуть вмить.

– А якщо автор не згідний з вашими умовами або не пройшов цензуру і хоче нести свою книгу в маси?

– Ну йому ніхто не забороняє. Він може шукати інші видання, продавати свої творіння через інтернет, магазини, тощо... Ми лише допомагаємо тим письменникам, які нам сподобались і ніяк не можемо впливати на інших, так само як і з музикою.

– Чому Богдан не продає чи не друкує свої книги?

– Він не вважає себе хорошим письменником, він не пише художню літературу, лише пише про те, що його турбує і на що треба звернути увагу... Аналітику одним словом. Та і в електронній бібліотеці всі його роботи є.

– Дякую, що в нас далі по плану?

– Обід! – радісно завершив Андрій. – Щось я зголоднів не на жарт.

Їдальня

12:45. Їдальня являла собою розкішну двоповерхову будівлю, яка знаходилася біля “Сігма Програми”. Розташування в центрі Свободи давало можливість тут обідати всім працівникам компанії та інших установ. Також часто її відвідувало місцеве населення.

Так само, як і в бібліотеці, на стінах в середині їдальні висіли різноманітні плакати, але вони вже несли іншу інформацію:

Знати про їжу людина повинна не менше, ніж про математику або про свою рідну мову.

Гордон Джеймс Рамзі

Долі націй знаходяться в залежності від того, як вони харчуються.

Жан Антельм Брилья-Саварен

Наші харчові речовини повинні бути лікувальним засобом, а наші лікувальні засоби повинні бути харчовими речовинами.

Гіппократ

Після гарного обіду можна пробачити кого завгодно, навіть своїх родичів.

Оскар Уайльд

Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити.

Сократ

Голод – найкраща приправа до їжі.

Сократ

Скажи мені що ти їси, і я скажу тобі хто ти.

Жан Антельм Брилья-Саварен

Краще час від часу недоїдати, ніж постійно об'їдатися.

Абу-ль-Фарадж

Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.

Григорій Сковорода

 

Їдальня була набита людьми. Навіть при великих розмірах будівлі та двох поверхах, вона була завантажена приблизно на 80%. Андрій з Олександром піднялися на другий поверх і зайняли собі місце біля вікна, після чого пішли за їжею.

– Смачно чи корисно? – почав Андрій.

– Не зрозумів. – здивовано глянув на Андрія журналіст.

– Ну що для Вас краще, більш смачна їжа, чи більш корисна?

– Та все одно, смачна мабуть. А хіба корисна їжа не може бути смачною?

– Відносно. Корисна їжа в нас більш дієтична та містить менше приправ та спецій. Наприклад, можна замовити смачну гречану кашу, а можна корисну. І вони будуть відрізнятись спеціями і підливою.

– Цікаво, вперше таке зустрічаю в їдальні.

– До їжі треба відноситися серйозно, – повчально почав говорити Андрій. – корисна їжа – здорова нація. З приходом нової Влади в першу чергу посилився контроль над харчовою промисловістю.

Набравши раціон, хлопці сіли за столик і прийнялись за обід. Періодично журналіст задавав питання:

– Багато людей обідає тут, це люди, які працюють неподалік?

– Не тільки. Сюди ходять пенсіонери, школярі та інші бажаючі. Ціни прийнятні, годують добре, не треба дома куховарити та мити посуд... Чому б не користуватись цим?

– Ясно, в Свободі лише одна їдальня така?

– Наразі дві їдальні, але ще одна будується в районі Перше Травня.

– Чим зумовлено це? Це ж зайві витрати, люди можуть перестати дома готувати...

– Зумовлене економією в майбутньому, та і збільшення вільного часу для наших жінок. Наприклад, як в європейських країнах, так і у нас є публічні пральні, в які кожний може зайти і випрати свої речі. Це дозволяє не купувати всім пральні машини, так само і з їжею. Приїздять до нас молоді сім’ї. В них лише є квартира з базовими меблями. Немає ні пральної машинки, ні плитки для готування їжі. Вони ходять в їдальню і відпадає потреба швидко купувати плитку.

– Цікавий підхід. Ферма у вас максимально автоматизована, харчування та прання також, тролейбуси навіть запустили... І це все для звичайного села з невеликим населенням.

– Не таке це вже воно і звичайне. Щодо населення, то тут головне не кількість, а якість. Може бути багато людей в місті, але більшість з них сіра маса, яка продається за гречку і агітує будь-кого на виборах за гроші, а може бути невелике, але згуртоване суспільство. Наших людей не підкупити, а ті, хто можуть продатись не мають права голосу.

– Це звісно так, але причому тут автоматизація?

– Якщо людей дурити, обкрадати і мішати з лайном, згадайте лише спробу старої влади ввести російську мову державною. Їм було все одно на ту російську мову, як і на українців. Вони просто хотіли відволікти увагу населення перед виборами від всього поганого, що вони зробили. І цей хід їм вдався, бо більшість населення байдуже відносилось до того, що робиться в країні. А якщо людям байдуже хто при владі, вони і винні в тому, що їх обкрадають і дурять. Старій владі був вигідний безлад в країні. Тепер по автоматизації, якщо людей не відволікати на рутинні проблеми, а ще і забезпечити необхідним мінімумом для існування, в них з’являється час на аналіз подій та інформації і замість власних проблем вони починають допомагати вирішувати суспільні проблеми, тому все потрібно робити для людей і заради людей.

 

Лікарня

13:30. В той час, як більшість лікарень України лише починають обладнуватись новітніми технологіями, лікарня Свободи вже декілька років була оснащена за останнім словом техніки. Медицина в Свободі з самого початку мала найвищій пріоритет, тому місцева лікарня була гордістю цього селища. Майже все обладнання було придбано за кордоном.

В лікарню запрошуються найкращі лікарі з усієї країни, також тут працює багато місцевих, яким було оплачене навчання в Львiвському Державному Медичному Унiверситеті iм. Данила Галицького, Івано-Франківській Державній Медичній Академії, Вінницьокому Державному Медичному Університету та в інших закладах. Щороку тут проходять інтернатуру десятки молодих лікарів з усієї України. Рівень заробітної плати є кращою мотивацією вчитись в цій сфері.

 

* * *

 

Андрій та Олександр одягли білі стерильні халати та змінне взуття, які по правилам повинні одягати всі відвідувачі лікарні, та пішли оглядати новий корпус лікарні. Сама лікарня складалася з чотирьох корпусів. Перші два були побудовані ще за радянські часи, третій корпус було почато будувати в дев’яностих, але завершено приблизно десять років назад. Останній корпус був побудований вже після створення соціальної компанії.

На відміну від перших трьох, останній корпус був серцем лікарні. Тут зосередилась вся технологічна база. Проходячи апарат магнітно-резонансної томографії, журналіст почав задавати питання:

– Навіщо було будувати лікарню в такому малому селищі? Вона не простоює?

– Спочатку ми планували профінансувати деякі лікарні Кіровограду, але стара влада нам цього не дозволила. Була умова: або ми це робимо від їхнього імені і рекламували їх, або взагалі ніяк. Ми вирішили розвивати місцеву лікарню. Щодо кількості відвідувачів, то нашим лікарям завжди є чим зайнятись. Основна маса пацієнтів надходить з сусідніх міст та сіл, навіть з сусідніх областей приїздять, так як приваблює людей нове оснащення, компетентність наших лікарів та невисока ціна лікування.

– Це не сприяє надмірного напливу хворих?

– Спочатку це була основна проблема. Лікарня не витримувала тиску, тому було розділені хворі по пріоритетам, в першу чергу лікувались місцеві, потім з інших сіл нашого районного центру, потім вже сусідні райони. Якщо хвороба була не серйозна, пацієнтів відразу направляли в їх лікарні за місцем прописки. Але після приходу нової влади ця проблема відпала. Почались вкладатись значні кошти в інші лікарні, що призвело до підвищення якості лікування. Вдала боротьба з корупцією та підвищення заробітної плати лікарям підвищило якість осблуговування персоналом пацієнтів.

– Є якісь привілеї для місцевого населення?

– Звісно. Люди, які купують повний соціальний пакет, лікуються у нас безкоштовно.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про регулярне медичне обстеження, про нього вже писалось в газетах. Для чого ви це робите і як це відображується на жителях селища?

– Це робиться для уникнення поширення хвороб. Так склалося, що в Свободі немає жодної особи, яка б була ВІЧ-інфікована чи хворіла на СНІД, жодної особи, яка б мала туберкульоз, і ми хочемо, щоб так і залишалось надалі. Регулярне медичне обстеження дозволяє виявити багато хвороб на початковій стадії. Населення свободи проходить медичне обстеження раз на рік, люди деяких професій двічі.

– Які плани на майбутнє в компанії щодо медицини в Україні?

– Буде створено ряд спеціалізованих медичних центрів, наприклад лікарня протезів, в Одесі фінансується клініка лікування зору, також значна увага буде приділятись попередженню та лікування онкологічних захворювань та подібне. Також значна увага буде приділятися створенню власних медичних препаратів, навчанню досвідчених лікарів, створено базу медичної літератури, ряд відео-лекцій та енциклопедій. Взагалі здоров’я нації стоїть на першому плані, тому надалі значна частина бюджетних коштів та коштів компанії йтиме на медичні заклади, розробку лікарських засобів та методів лікування різних невиліковних хвороб.

 

Школа

14:45. З першого погляду школа Свободи нічим не відрізняється від більшості Українських шкіл, але в цьому селищі нічого звичайного не буває. В школу ще чотири роки назад була впроваджена нова методика навчання, до якої критично віднісся міністр освіти і науки, молоді та спорту України Мудачник Дмитро Володимирович. Довелося підтримувати загально-освітню програму, але було прийняте рішення розширити її мультимедійною базою. Діти в початкових класах значну долю знань отримували при перегляданні різних документальних фільмів в післяшкільний час. Старші школярі отримали доступ до бази матеріалів ВУОБ по шкільній програмі. Також були додані деякі уроки та неофіційно розширена програма більшості предметів.

Після зміни влади школа отримала повну свободу дій. Був повністю змінений спосіб подання інформації, почались використовуватись сучасні технології, відеокурси, значно посилились практичні заняття по таким предметам, як хімія, фізика, біологія, математика. Діти на прикладах краще та швидше засвоювали матеріал, встигали за короткий проміжок часу пройти потрібну програму по предметам.

Всі книги були замінені на електронну копію, яку можна було завантажити з сайту ВУОБ. Всім школярам безкоштовно видавались електронні книги, які також використовувались для тестування та заміняли щоденники.

Діти до п’ятого класу після уроків обідали в їдальні, потім до трьох-чотирьох годин гралися на подвір’ї біля школи під пильним наглядом вчителів, після цього до п’яти вечора робили домашнє завдання.

Взагалі було задумано так, що після того, як жінка віддала дитину в дитячий садок, могла сміло вже йти працювати, адже в дитячому садку діти були щодня з восьми ранку до п’яти вечора, потім в школі з першого по п’ятий клас діти весь день були в школі, а на літніх канікулах, якщо батькам не було куди подіти дітей, їх відправляли в табір на західну Україну. До школи діти добирались або на тролейбусах, або за допомогою шкілького автобуса, який декілька років назад придбала влада Свободи.

В майбутнього експериментально планується ввести урок музичного інструменту в додаток до уроку музики, де кожен учень повинен буде навчитись грати на будь-якому музичному інструменті. Це буде запроваджено для розвитку духовного світу дитини.

Також всі учні школи повинні пройти курс автошколи за останні два роки навчання. По досягненню повноліття кожний школяр вже мав права та стаж водіння майже два роки. Вивчення правил дорожнього руху позитивно сказалось на поведінці школярів, як пішоходів. Ніхто не перебігає дорогу на червоне світло, ніхто не переходить дорогу в не дозволених місцях...

Також школу не оминули плакати з висловами великих людей, ось декілька самих цікавих:

Школа – це майстерня, де формується думка підростаючого покоління, треба міцно тримати її в руках, якщо не хочеш випустити з рук майбутнє.

А. Барбюс

Після хліба найважливіше для народу – школа.

Ж. Дантон

Усяка школа славна не числом, а славою своїх учнів.

М. Пирогов

 

* * *

 

– Тепер перейдемо до питань з фінансуванням Українських шкіл, чим ваше фінансування відрізняється від державного?

– Держава виділяє щороку кошти, які рівномірно розподіляються між всіма школами країни. Кошти йдуть на ремонт школи, закупку обладнання та меблів, закупку книг і так далі. Коштів цих занадто мало, тому зміни відбуваються по мінімуму. Компанія не займаємось ремонтом шкіл та не закуповуємо меблі. Ми займаємось постачанням книг в шкільні бібліотеки, як художніх, так і навчальних, фінансуємо перенавчання вчителів, обладнуємо мультимедійні класи та надаємо низку відеоматеріалів, покриваємо школи інтернетом та закуповуємо персональні комп’ютери. Це все дозволяє навчати школярів по новій навчальній програмі, що в майбутньому дасть їм можливість без проблем поступити в вищій навчальний заклад.

– Є якісь обмеження щодо фінансування шкіл?

– Обмеження завжди є. Так, як коштів не вистачає на фінансування всіх шкіл, ми по черзі фінансуємо україномовні школи з умовою, що вони утилізують всі книги російською мовою.

– А як же російськомовні школи? Невже діти з цих шкіл не заслуговують на якісну освіту?

– Заслуговують, але поки Держава не віддасть зовнішній борг, не подолає корупцію, не відбудує дороги та не підніме медицину на якісний рівень по всій країні, фінансування шкіл не збільшиться.

– Але ж вже прийняли закон на перехід на нову навчальну програму?

– Ви упустили голосне слово “поступовий” перехід. Російськомовним школам доведеться почекати років з п’ять.

 

Дитячо-юнацький центр

16:00. В той час, як в школі після обіду все завмирало, в будівлі, яка розташувалась неподалік життя тільки починало вирувати. Це був місцевий Дитячо-Юнацький Центр (ДЮЦ), чотирьох-поверхова споруда, яка включала в себе великий басейн, спортзал, планетарій, велику залу для виставок та актовий зал для конференцій, шкільних випусків, тощо. Тут діти та підлітки відвідували різні секції, такі як:

– художня справа, де кожен міг навчитись малювати на папері та полотні, ліпити різні фігурки з глини та пластелину, по бажанні вишивати хрестиком чи будь-яким іншим методом та багато чого іншого;

– оркестр народних інструментів “Сяйво”, члени якого грали в оркестрі, кожен обирав якийсь голосний музичний інструмент, їздити виступати по різним містам України та навіть за кордон;

– танцювальний колектив “Промінь”, учасники якого виконували народні та сучасні танці, також їздили з виступати по всій Україні та інколи в країни Європи.

– гімнастична пластика, де дівчата могли працювати над своєю фігурою. Цей гурток вела дружина Богдана, Іринка. Це допомагало місцевим дівчатам зберігати гарну форму навіть після народження діток;

– також тут розмістилась скаутська організація “Пласт”, яка сприяла патріотичному самовихованню молоді. Учасники пласту ходять в походи, їздять по культурним пам’яткам та містах України, допомагають з організацією фестивалю “Мова” та різних інших подій, активно беруть участь в толоках, садять дерева, допомагають в притулку для тварин, поширюють листівки та багато чого іншого;

– театральна студія “Яр”, де діти можуть вчитись акторській майстерності, співати, танцювати, вивчати ази сценічної мови та рухів;

– радіотехнічний гурток, де діти мають можливість складати різні схеми, створювати власні вироби. Цьому гуртку компанії приділяє найбільше уваги. Тут за останні роки створили такі прилади, як електро-тротуар, який перетворював кінетичну енергію людей, які по ньому ходять, в електичний струм. Цього струму вистачало для освітлення вулиці ввечері; дорожній фільтр для води; систему накопичення струму, основні батареї якої заряджалися або від сонячних батарей, або від портативних вітряків, або від динамо машини, яка приводилась в рух від ручних обертів людиною; фільтр повітря від пилу, а також багатьох інших дрібних цікавих винаходів;

Наявність басейну, спортзалу та футбольного поля дозволив організувати секції футболу, волейболу, баскетболу, плавання, легкої атлетики, гімнастики, настільного та великого тенісу.

Щороку проводився конкурс підтягувань на перекладині. Перші три переможці, які підтягнулися найбільше разів, отримували грошову винагороду в розмірі 10000, 5000 та 2000 гривень. Інші учасники за кожне підтягування отримували по двадцять гривень. Це давало мотивацію тренуватись місцевим. Аналогічні винагороди давались і за інші фізичні змагання.

 

* * *

 

В Свободі прийнято дітей віддавати відразу на дві секції, на вибір дитини. Перша секція повинна розвивати інтелектуальні та духовні здібності дитини (музика, малювання, пласт...), друга ж секція повинна розвивати фізичні здібності. Це є результатом роботи програми “Здоров’я нації”.

Всі секції ДЮЦ-у були безкоштовні, сім’я кожної дитини лише раз на рік робила визначений членський внесок, який йшов на косметичний ремонт центру, оновлення деяких матеріалів чи інструментів. Кошти на подорожі по містам (це і поїздки оркестру виступати по різним містам, і танцюристів, пластунів...) виділялись з сільського бюджету. Розвитку дітей в Свободі приділялася значна увага, адже від них залежатиме майбутнє країни.

На стінах всередині центру в більшості випадків були фотографії колективів, які виступали в різних місцях, пластуни на фоні різноманітних місць, малюнки дітей з художньої секції, авторські фотографії різних куточків України. Вислови великих людей також зустрічалися, але рідко.

В загальному ДЮЦ Свободи нічим не поступався аналогічним секціям великих міст, дітей тут було достатньо, так як майже всі діти селища його відвідували.

 

Інтернат

17:00. Місцевий інтернат на відміну від інших інтернатів України не фінансувався ні Державою, ні будь-якими іншими благодійними організаціями. Його фінансування повністю взяла на себе Свобода. Всі діти, які не мали розумових вад після шести років ходили в школу, відвідували ДЮЦ, активно брали участь в розвитку селища. Кожен мав кімнату, власні речі, з вісімнадцяти років власний комп’ютер та телефон (але якщо дитина хотіла це раніше, вона могла підзаробити і сама придбати собі все що захоче). Тобто діти з інтернату мали все, що і звичайні діти. Не було лише батьків, але їх замінювали вихователі, які віддавали дітям всю увагу та любов.

Після закінчення школи діти можуть або поступати в якийсь вищий навчальний заклад і вчитись далі, або йти працювати. Житлом вони також забезпечуються відразу після влаштування на роботу.

Всі діти з інтернату без винятку є членами пласту, їздять кожне літо в табори, відвідують різні міста, допомагають в побуті селища.

Потік дітей був в декілька разів більшим за інші інтернати. Так, як діти мали повну свободу і контакт з місцевими людьми, хороші діти добре себе проявляли і їх швидко розгрібали сім’ї. Особливо цим користувались похилі люди, які потребували уваги та допомоги. Звільнене місце ніколи не залишалося порожнім – відразу ж сюди переводилась дитина з інтернату якогось іншого міста.

З інтернату виходили повноцінні члени суспільства.

 

* * *

 

– Чому Держава не фінансує хоч частково інтернат?

– А чому вона повинна фінансувати? Держава звільнила Свободу від податків, тепер це наша проблема. Якби ми не платили в пенсійний фонд, то нам довелось би ще і пенсію платити пенсіонерам.

– Як щодо отримання вищої освіти для дітей інтернату? Є якісь привілеї додатково до стандартних?

– Пільговики створюють нездорову конкуренцію при вступі до вищих навчальних закладів, а це не є добре, адже треба відбирати по розуму, а не по соціальному становищу. Не рідко буває, що пільговики займають 100% державних місць, а що ж тоді робити звичайним дітям? Тому для дітей з нашого інтернату в якості експерименту скасовані всі пільги. Вони можуть або добре вчитись і поступити на державне місце, або ж можуть отримати безвідсоткову позику в Свободи, яку потім їм доведеться повертати.

– В майбутньому всі пільговики втратять свої привілеї щодо вищих навчальних закладів?

– Це важке питання, але я думаю що так. Держава наразі створює всі умови для того, щоб вищу освіту здобували діти, які хочуть вчитися і працювати по отриманій спеціальності, а не всі підряд.

 

Радіостанція

18:00. По дорозі додому Андрій увімкнув радіо, по якому крутилась пісня флітів “я вживаю”.

– О, хороша пісенька – схвалив журналіст.

– Вам подобаються Фліти? – посміхаючись запитав Андрій.

– Звісно. Я на них виріс. – дивлячись у вікно відповів Олександр. – Що це за станція?

– Наша місцева радіостанція “Вільна Україна”.

– У вас є власна радіостанція?

– Звісно, що тут дивного? – звів плечима юнак.

– Цікаво, і що крутять тут?

– Звісно ж українську музику, новини, оголошення, анекдоти навіть розповідають.

– Як щодо іноземної музики?

– Ні. З цим є певні складності.

– Які?

– Авторське право. Не будемо ж ми просто так крутити чиїсь пісні. А з усіма українськими гуртами і співаками ми склали угоду.

– Що за угода?

– Угода, за якою гурти та виконавці дозволяють крутити їх пісні на нашій станції.

– Ви щось платите їм за це?

– Ні, ми їм за це допомагаємо продавати їх альбом. Політика компанії полягає в тому, що жодний витвір мистецтва не повинен приносити постійний прибуток автору.

– Але це ж неправильно...

– Правильно. Головним для людини є праця. Створив гурт альбом, ми допомагаємо його продати на суму, скажімо в 250-750 тисяч, в залежності від розміру гурту та якості матеріалу. Після цього гурт передає альбом в надбання нації і він стає безкоштовним для всіх. Хочуть ще коштів – записують новий альбом, або мандрують по містам, даючи концерти.

– А якщо гурта не влаштовує ціна чи він хоче постійно отримувати прибуток з альбому?

– Якщо ми це допустимо, гурт розліниться і перестане творити. Якщо в людини з’являється багато коштів, вона перестає працювати. До того ж, Ви знаєте наше населення, воно не звикло платити за речі, які можна безкоштовно завантажити з інтернету, а так, за умови передання альбому в надбання нації, якщо альбом якісний, багато людей купує його лише для того, щоб набралась необхідна сума. – Андрій задумався секунд на десять, потім додав – так само і письменники, отримують куш за написання книги, якщо книга варта уваги, цих коштів вистачає їм на існування і написання наступного творіння. До того ж гурти можуть заробляти і іншими шляхами, наприклад, в середньому лише на фестивалі “Мова” кожний гурт заробляє близько п’ятдесяти тисяч гривень, плюс виручку за продаж альбому, футболок, флаєрів...

– Хто придумав таку систему?

– Богдан, але допрацьовували засновники соціальної компанії. На сьогоднішній день українські гурти набагато краще себе почувають, ніж скажімо п’ять років назад.

– Хм, є якісь обмеження в музиці, яка може крутитись по радіо?

– Стандартні, як і для гуртів, які хочуть в нас записуватися. Все, ми приїхали.

 

Сім’я Андрія