ТОП 10:

З’їзд українських письменників.





День 1, 03.06.2018

За останні декілька років українська мова та література отримали новий подих. Нова влада провела низку законів для поліпшення життя громадянам України, повернула пільги, які були скасовані старим урядом, зменшила пенсійний вік, почала ремонтувати дороги та багато чого іншого. В значній мірі допомагали активні люди, приділяючи цьому частину свого вільного часу.

Був заснований “З’їзд українських письменників” в Києві, який щороку відбувався у першу суботу червня. Тут виступають як гості з’їзду, так і письменники, розповідають цікаві історії, як писати книги, діляться досвідом. Потім письменники презентують свої нові книги, роботи, всі відвідувачі можуть, купивши книгу, отримати автограф письменника.

Після урочистого відкриття з’їзду почали по черзі виходити письменники і презентувати свої праці, після чого журналісти та читачі задавали їм питання. Хоч багато чого цікавого було, але Олександр все чекав на свою ціль.

Десь через півтори години на сцені з’явився Богдан. Він виділявся на відміну від інших письменників. Одягнений Богдан був в білі туфлі, штани та вишиванку. Єдине, що було темного кольору на ньому – волосся. “Яскрава така особистість” – подумав журналіст.

Почав свій виступ Богдан з презентації своєї третьої книги під назвою “Як виростити українця”, потім розкритикував деяких сучасників, які вживали нецензурну лексику в своїх творах та надавали своїм головним персонажам такі риси, як куріння чи вживання алкоголю. На думку Богдана це не є тими якостями, які потрібно надавати героям, адже потім діти читають це і вважають, що курити або пиячити, як порося – це круто.

Ну і, традиційно все перейшло в марафон “питання-відповідь”, де Богдан також виділився на фоні інших.

– Доброго дня. – почав молодий журналіст, який сидів у першому ряду з увімкненим диктофоном, – у своїй першій книзі під назвою “Свобода” Ви описали недалеке майбутнє України, в якому люди, зрозумівши свою силу, повірили в себе і здолали бандитську владу. Прочитавши цю книгу, українці послідували за цим планом, і все так і вийшло. Чи плануєте Ви написати ще одну книгу з настановами для народу на наступні роки?

– Доброго. Я про це навіть не думав. На моєму сайті є рубрика ідей, де кожний може запропонувати будь-що. За задумом українці самі повинні планувати своє майбутнє і реалізовувати його.

Зал поаплодував, почав задавати питання інший журналіст:

– Вітаю пане Богдане, які Ваші плани на найближче майбутнє?

– Вітаю. Ну я вже майже відійшов від управління компанією, слава Богу... – Богдан посміхнувся і задумався на мить. – Тепер планую працювати програмістом над власними проектами і одним оком спостерігати за Свободою, Компанією та країною в цілому. Взагалі я надіюсь, що люди вже будуть думати краще за майбутнє і не дадуть повторитись минулому, але час покаже... Коли мої дітки трішки підростуть, плануємо з дружиною поїздити по Україні, на що зараз і збираємо кошти.

– О чьом будєт слєдующая кніга? – запитав інший журналіст?

– Наступний, будь ласка.

– Чому ви ставите палиці в колеса російськомовним гуртам, адже ще значна частина українців спілкується російською?

– Ніхто їм палиці в колеса не ставить. Так, я відмовив декільком гуртам записуватись у записі в студії Свободи, коли вони прислали демки своїх треків з російськими текстами. Але я ж не забороняв їм грати! Студія була створена для розвитку української музики, а не російської.

– Доброго дня. Мене звати Олександр, я представляю газету 21-й канал, Кіровоград. – настала черга Олександра. – Чому Ви не даєте інтерв'ю журналістам та чому не даєте їм відвідати установи Свободи?

– Така політика проводилась ще за старої влади, коли Залупович зі своєю партією областей, щоб налаштувати народ проти нас, видумували різні наклепи про Свободу та розповсюджували їх в засобах масової інформації. Якщо хочете, лише для Вас, пане, можу дати інтерв’ю та можливість відвідати Свободу та всі її підприємства.

– Домовились, я підійду після виступу до Вас.

– Добре, наступний.

– Ізвінітє за рускій, – вибачився наступний російськомовний журналіст – послє смєни власті вам далі зєльоний свєт в образованіі, что ви планіруєтє ізмєніть в пєрвую очєрєдь?

– Не вибачаю, наступний...

 

* * *

 

Після виступу всіх учасників Олександр підійшов до Богдана:

– Коли можна до Вас навідатись у Свободу?

– Секунду, – Богдан дістав свою електронну книгу і подивився свій графік – коли Ви можете?

– Та хоч завтра...

– Завтра я буду зайнятий, залишусь в Києві, треба вирішити деякі питання. Якщо хочете завтра, я можу домовитись, Вас зустріне моя людина і покаже все що захочете, а вже у вівторок побачимось. Влаштовує?

– Звичайно. – посміхнувся Олександр.

– О котрій будете в селищі?

– Приблизно о десятій ранку. Залишити свій номер телефону, щоб Ваша людина змогла зателефонувати в разі чого?

– Ні, це зайве. Раніше люди і без телефонів обходились. О десятій вас зустрінуть на центральній зупинці. До зустрічі.

Богдан потиснув руку журналісту і пішов у бік виходу.

 

Свобода

День 2, 04.06.2018

9:42. Свобода. Селище, яке ще 6 років назад не відрізнялось від більшості інших українських сіл. Населення зменшувалось, молодь виїжджала в міста, дорослі та старі виживали, як могли. Роботу було знайти тяжко, так як сільськогосподарське виробництво – головне джерело робочих місць в селищі – занепало. Щороку в школу приходило все менше дітей, кількість молодих сімей скорочувалась. Дитячий садок взагалі, як і більшість державних структур був закритий і розвалений. Лише пошта та місцева школа ледь-ледь животіли.

Але що ж дало цьому селищі нове життя? Наприкінці 2012 року студент на ім’я Богдан створив веб-ресурс, на якому почав збирати не байдужих людей заради створення соціальної компанії. Основною метою компанії було забезпечення населення робочими місцями, створення конкуренції товару, який продавався по завищеним цінам, а також на виручені ресурси розвивати українську мову, культуру, освіту та медицину. Відправним місцем для початку було обране село Свобода.

За два роки було створено ряд невеликих підприємств, які забезпечили жителям селища стабільну роботу, а компанії – прибуток для розвитку та реалізації різних соціальних програм. Було побудовано велику бібліотеку та типографію. Значні кошти вкладено в місцеву лікарню, в яку було закуплено сучасну апаратуру та запрошено працювати досвідчених спеціалістів. За п’ять років лікарня набула великої популярності завдяки невисоким цінам та високій якості лікування. Також було вдосконалено шкільну освіту.

З кожним роком компанія набирала обертів, з’являлося все більше і більше прихильників, збільшувався вплив. Пріоритет був поставлений на якість товару. Так, наприклад, електронні книги компанії коштували трішки дорожче китайських аналогів, але через якість збірки та розвинене програмне забезпечення набули популярності в Європі та СНД.

 

* * *

 

Олександр стояв на зупинці, майже в центрі селища. Спочатку в нього склалося враження, що він знаходиться не в Україні.

По бокам стояли новобудови з вивісками “Продуктовий”, “Джерело”, “Піцерія Манія”, велика будівля “Торговий центр”, “Тренажери”, з’єднані майже новим тротуаром. Тротуар та дорогу відділяла зелена смуга, засаджена рівною травою та кущами квітів. Приблизно кожні двадцять метрів стояли лавки, біля кожної з яких стояв сміттєвий бак. Рідше зустрічались безкоштовні біо-туалети. Дуже багато було молодих дерев, вік яких складав від трьох до семи років. Майже на всіх будівлях висів жовто-блакитний стяг.

Незважаючи на те, що це було лише селище, людей в центрі було дуже багато! В основному це були діти, в яких зараз були канікули та люди, які або працювали по змінам, або були у відпустці. Молоді перехожі ходили або пішки, або використовували ролики.

Ідеально рівні тротуари та дороги. Найбільш цікавим було те, що у селі їздили тролейбуси! Це мабуть єдине селище у всьому СНД, яке має тролейбуси.

Навіть одяг на перехожих відрізнявся від більшості Українців. Мешканці Свободи ходили в схожому одязі, який безкоштовно надавався місцевою швейною фабрикою. Його можна було легко відрізнити відрізнити за наявністю української символіки та вишивки. Хоч одяг і був схожий, але не був однаковий. Мешканці намагалися бути індивідуальними, часто зустрічались видозмінені або пошиті власними силами сорочки та сукні. Та і сам швейний завод випускав низку різних видів сорочок, суконь та інших речей, що допомагало знайти кожному щось по смаку. Користувалися широкою популярністю полотняні сорочки та сукні, які продавалися без вишивки, але в комплекті мали набір ниток та схеми різних візерунків. Велика база візерунків була на сайті Свободи. Це давало можливість людям самим вишивати те, що вони захочуть.

Зупинка також виділялася від інших, які зустрічав журналіст, своїм станом: яскравий блакитно-жовтий каркас, дбайливо пофарбовані лавки, два смітника – все це не могло не милувати погляд Олександра.

Ні на каркасі, ні на лавках не було жодного напису чи бруду. Навіть жуйок не було приліплено під лавками. Вандалізм тут давно вимер, а можливо й ніколи не народжувався...

В далечі виднілось декілька нових п’ятиповерхових будівель і кілька таких самих недобудов. Але це не було схоже на шаблонні радянські багатоповерхівки, або щось подібне, що зустрічається по всій східній пострадянській Україні. Це більше нагадувало сучасні європейські багатоповерхівки: великі вікна, цікавий дизайн, розкішні балкони...

В центрі Свободи був лише один п'ятиповерховий будинок з великим банером над дахом “Сігма Програми”. Його оточувало декілька новобудов.

 

* * *

 

9:58. До зупинки під’їхав старенький вишневий BMW. З нього вийшов юнак років 21-23 і підійшов до Олександра:

– Привіт, – протягуючи руку сказав юнак – Андрій, Андрій Ліжинський.

– Олександр Островський, – потиснувши руку сказав журналіст – приємно познайомитись?

– Приємно. Сьогодні з Вами буду я, а завтра вже зустрінетесь з Богданом. Є якісь побажання, що б Ви хотіли відвідати в нашій Свободі?

– Звісно, я склав цілий список об’єктів, які б я хотів описати в своїй статті.

Олександр простягнув Андрію свій планшет, в якому було перелічено з десяток місць.

– Так, спочатку відвідаємо притулок для тварин, так як він знаходиться найдалі. У студію звукозапису та бібліотеку ми потрапимо до обіду, перекусимо в нашій їдальні і після цього вже поїдемо в лікарню, школу, ДЮЦ та інтернат. Щодо Сігми, то в ній Ви зустрінетеся завтра з Богданом і вже він розповість все, що треба. Згода?

– Згода, – посміхнувся Олександр і попрямував у авто Андрія.

Притулок для тварин

10:07. Зробивши невеликий гак, перед журналістом з’явилася ферма Свободи, яка називалась “Перше травня”. Неподалік від неї був розташований комплекс з новобудов, огороджених сіткою. Це був притулок для тварин - “Надія”. Навпростець від центральної зупинки сюди йти приблизно десять хвилин.

Притулок був поділений на сектори. Біля кожного з них висіли таблички “Котики”, “Песики”, “Дикі звірі”, “Птахи” а також “Ветеринарна клініка” (доволі доцільним рішенням її було розмістити саме тут).

Весь притулок обслуговувало близько десяти найманих працівників та зграї місцевих дітей.

– Я задам ряд питань, які можуть бути корисними читачам – почав розмову журналіст. – Навіщо було створювати притулок в такому маленькому селі? Чому, наприклад, не в Кіровограді?

– Не таке вже і маленьке наше село, за останні п’ять років населення виросло в півтора рази. Щодо Кіровограду, то він відпав відразу, адже ми спочатку планували побудувати притулок для тварин там, але стара місцева влада не змогла виділити нам територію під забудову. Ви ж повинні знати, що стара влада загалом ставила нам палиці в колеса. Тому ми побудували притулок в Свободі. Було виділено значний кусень землі, де ми навіть створили вольєр для коней. Взагалі, історично наше містечко розводило конячок і чому б не продовжити цю традицію?

– А не замало тварин в притулку?

– Достатньо. Звісно ж, для котиків і песиків не є проблемою знайти господарів в нашому селищі, адже переважна більшість населення живе в приватних будинках. Нам привозять безпритульних тваринок з усієї кіровоградської області, і навіть з деяких сусідніх областей.

– Добре, – погодився Олександр. – Притулок фінансує Компанія?

– Ні. Компанія взагалі вже декілька років нічого не фінансує. В неї наразі є важливіші завдання. Кошти беруться з місцевих податків населення та підприємств. Про це, якщо цікаво, Вам детально розповість Богдан. Він цю систему придумав.

– Цікаво звісно, про Ваші податкові зміни ведуться дискусії як в Україні, так і за кордоном. Наступне питання: нещодавно була стаття у 21-ому каналі про те, що Ви розводите шкідливих диких тварин, таких як лисиці, а потім відпускаєте їх на волю. Що можете про це сказати?

Андрій махнув головою, показавши жест йти за ним і повів журналіста у відділ “Дикі тварини”. Там було відділено два вольєра, в одному бігали кролики, а в іншому чотири молодих лисеняти.

– Десь рік тому їхня мати почала ловити у наших жителів курей. Ми вирішили її спіймати і вивезти кудись, щоб її не вбили мешканці...

– Хай ловить курей в іншому селі? – посміхаючись перебив Олександр.

– Ну то вже як вийде. Хіба лисичка винна, що люди знищують її середу проживання, зрошуючи поля і вирубуючи ліси? Вона така ж жива істота, як і ми з вами. Теж бореться за виживання. Вистеживши її, ми виявили гніздо, де було чотири маленьких лисеняти. Було вирішено всіх привезти в притулок і дати їм можливість вирости.

– Де їх матуся? І що буде далі з малими?

– Матусю вивезли подалі відразу після того, як малі навчились самі їсти. Так, як ми їх спіймали ще зовсім маленькими, нам вдалось приручити їх. Наші дітлахи люблять бавитись з ними. Скоріш за все будуть жити у нас. Зараз якраз думаємо створити їм кращі умови.

– Чим годуєте їх?

– М’ясом, їдять також смажену картоплю...

– У Вас тут багато дітлахів працює, як я помітив. Ви їм за це платите?

– Ні. – посміхнувся Андрій і поглянув на двох хлопчиків років чотирнадцяти, які годували кроленят. – Якісна пропаганда творить дива. Телебачення показує, що круто палити цигарки, займатись сексом з ким попало, лаятись матом... Наприклад в більшості україномовних сіл діти спілкуються українською мовою, або суржиком, а в соціальних мережах та за допомогою SMS спілкуються російською, бо вважають, що це круто. Не хочуть показатися “селюками” в очах інших (хоча хто ці інші?). Пропаганда російської мови постійно була в незалежній Україні, лише нова влада змінила це становище. Ми ж в свою чергу заохочуємо людей розмовляти українською мовою, допомагати тваринам з притулку, брати активну участь в житті Свободи, читати більше та багато чого іншого. І всього за п’ять років ми добилися значних результатів.

– Питань більше немає.

– На ферму будемо заїжджати?

– Ні, я читав працю Богдана на цю тему, знаю що у вас тут все відмінно.

– Добре, наступна зупинка – студія звукозапису.

 








Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.166.228.35 (0.009 с.)