Загальні принципи в романо-германській правовій сім’ї



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальні принципи в романо-германській правовій сім’ї



Загальні принципи — це положення (правила) об’єктивного права, які можуть втілюватися, а можуть і не втілюватися в законодавстві, але обов’язково застосовуються в судовій практиці і мають достатньо загальний характер[116].

У романо-германській правовій сім’ї загальним принципам права надають великого значення. Їх навіть можуть наділяти статусом первинних джерел права.

Пояснимо причини визнання загальних принципів самостійним джерелом права. Як відомо, в жодній з правових систем законодавство чи інші джерела писаного права неспроможні дати відповідь на всі питання, що виникають у судах. Таким чином, судді повинні створювати правові норми для вирішення проблем, які виникають перед ними. Проте якщо нормотворча роль суддів стає надмірно помітною, їх можуть звинуватити в перевищенні повноважень і викривленні законодавства. І тут на допомогу приходить концепція, розроблена у країнах романо-германського права, згідно з якою правові норми можуть бути виведені не тільки з нормативно-правових актів, але й із загальних принципів права. Це дає можливість судам застосовувати право навіть в умовах відсутності відповідних правових приписів[117].

Рисами загальних принципів є:

1. Існування принципів як у самому законі,так і поза законом. У першому випадку вони виводяться з норм позитивного права, а в другому — з правопорядку, що існує в країні. Отже, загальні принципи не обов’язково відтворюються в нормах позитивного права. Це дає підстави виокремлювати загальні принципи, закріплені в законодавстві, тазагальні принципи, не передбачені законом.

2. Їх формулювання і визнання судовою владою. Як зазначає Ж.-Л. Бержель, хоча суддя завжди намагався позбутися ролі автора загальних принципів, ми не можемо не бачити в них його, судді, нормативної влади[118]. Головним джерелом загальних принципів є судова практика. Вона бере свої принципи з закону або зі звичаїв за допомогою тлумачення. Посилання на деякі принципи, наприклад на принцип справедливості, зустрічається у практиці Касаційного суду Франції вже в XIX столітті, коли суд обґрунтовував рішення щодо незаконного збагачення.

3. Панування загальних принципівнад позитивним правом. Звичайні правові норми є лише окремими випадками їх застосування або виключеннями. Саме на рівні принципів різні сфери правопорядку і різні правові системи виявляють свою єдність. Загальні принципи права є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права. Вони виконують, образно кажучи, функцію головних, опорних елементів конструкції будь-якої юридичної будівлі. Принципи є ідейною основою для позитивного права, визначають напрямок розвитку правової системи.

4. Загальний характер. Дія принципів на відміну від інших правил, що створюються судовою владою, зазвичай поширюється за межі окремих галузей права.

5. Владний характер, суворість і обов’язковість їх застосування.

Принципи, закріплені в законодавстві. Наприклад, у Франції у Декларації прав людини і громадянина 1789 року і в наступних конституційних актах закріплені, зокрема, такі принципи, як принципи прихильності правам людини, принципи національного суверенітету, принцип визнання забороненими лише тих діянь, що є шкідливими для суспільства. Конституція Іспанії закріплює, напрниклад, принцип законності; принцип, відповідно до якого встановлюється ієрархія нормативних актів; принцип відсутності зворотної сили в норм, що містять санкції, які не сприяють здійсненню особистих прав або обмежують їх.

Загальні принципи, не передбачені законом.Так, Федеральний верховний суд і Федеральний конституційний суд Німеччини у своїх рішеннях зазначають, що конституційне право не є обмеженим текстом Основного закону, а включає також деякі загальні принципи, які законодавець не конкретизував у позитивній нормі. Отже, німецькі суди визнають існування надпозитивного права, що зв'язує навіть установчу владу законодавця. Наприклад, для визнання відповідності законів та інших правових актів конституційним правам і свободам громадян Конституційний Суд ФРН використовує принцип пропорційності, відповідно до якого органи державної влади не можуть накладати на громадян зобов’язання, що перевищують установлені межі необхідності, яка випливає з публічного інтересу. Цей прямо не закріплений у Конституції ФРН 1949 року принцип є суддівським критерієм визначення відповідності (пропорційності) обраних державою засобів, закріплених у правових актах держави, певній легітимній меті. Він складається з трьох основних положень:

1) засоби, які обираються законодавцем у нормативно-правовому акті, повинні оптимально спрямовані на досягнення легітимної мети;

2) обрані засоби мають мінімально обмежувати гарантовані конституційні права і цінності;

3) зазначені в законі засоби повинні розумно й адекватно співвідноситися з цілями, що переслідуються[119].

Не передбачені законом принципидоводять підпорядкування права велінням справедливості в тому вигляді, як її розуміють у певну епоху й у певний момент. На думку Р. Давида, жодна законодавча система не може обійтися без таких коригувань або застережень; їхня відсутність може привести до розбіжності між правом і справедливістю[120].

Зв’язок низки принципів з уявленнями про справедливість не викликає сумнівів. Так, вочевидь мають моральний контекст принцип щиросердя,принцип«fraus omnia corrumpit» (омана знищує всі юридичні наслідки); принцип «nemo auditur ...», згідно з яким жоден не може розглядати справу, у якій бере участь.

 

 

§6. Доктрина в романо-германській правовій сім’ї

Доктрина посідає важливе місце в системі джерел романо-германського права. Протягом тривалого часу завдяки діяльності університетів доктрина була основним джерелом права в романо-германській сім’ї. Так, використання глосів до Кодексу Юстиніана протягом XІI–XVII століть є прикладом безпосереднього авторитету правової доктрини. Існувало навіть правило: «Те, що не приймається коментарем глосаторів, не приймається судом» (quod non agnoscit glossa, non agnoscit forum). Це правило доводить, що наукові коментарі до Кодексу Юстиніана використовувались як засіб обмеження сукупності норм, на які можна було посилатися в італійських та германських судах, де дозволялося посилання на римське право. Іншим прикладом є звичай, що згадувався в попередньому розділі, направляти документи судової справи на розгляд юридичного факультету того чи іншого університету, що мав авторитет у юридичних колах, — в Галле, Грейсвальд або Ієну — заради отримання поради щодо правильного рішення[121]. Лише нещодавно (у XIX ст.) з перемогою ідей демократії і кодификації першість доктрини була замінена першістю закону.

У літературі, присвяченій аналізу джерел романо-германського права, термін «доктрина» вживається у кількох значеннях:

а) як вчення, філософсько-правова теорія;

б) як думки вчених-юристів з тих чи інших питань, що стосуються сутності і змісту різних юридичних актів, з питань правотворчості й правозастосування;

в) як наукові роботи найавторитетніших дослідників в галузі держави та права;

г) як коментарі різних кодексів, окремих законів[122].

Сьогодні доктрина не визнається джерелом права у формально-юридичному значенні, а розглядається лише як вторинне джерело, що фактично впливає на право. Необхідно зазначити, що доктрина впливає не тільки на правозастосовну діяльність і на тлумачення чинного права, але й на законотворчість. На думку проф. Еннекцеруса, це пояснюється тим високим завданням, що стоїть перед юридичною наукою, — прокладати шлях для законодавства[123].

Вплив доктрини на законотворчість обмежується такими основними напрямками:

1) доктрина створює тезаурус (словник) правових понять, якими користується законодавець;

2) законодавці звертаються до доктрини при підготовці й обговоренні проектів законів та інших нормативних актів;

3) законодавець часто лише виражає ті тенденції, що установилися в доктрині, і сприймає підготовлені нею пропозиції[124].

Характеризуючи вплив доктрини на правозастосування, компаративісти підкреслюють, що для суддів континентального права цілком природним є звернення в процесі судових розглядів до думки інших юристів, особливо до думки вчених. Як зауважують німецькі юристи, суддя не відкине з легким серцем те, що усіма визнаєтьсяправильним[125]. Тому невипадково, що значний авторитет серед юристів романо-германського права має доктринальне тлумачення законів. Доктринальне тлумачення є науковим роз’ясненням правових актів, смислу та цілей правових норм, що з’являється внаслідок теоретичних пошуків, наукового аналізу права. Його сила полягає не у формальній обов’язковості, а в переконливості, в авторитеті і високій кваліфікації осіб, що здійснюють це тлумачення.

Важлива роль доктрини в романо-германській правовій сім’ї пояснюється також ще й абстрактним характером норм права. Для їх пізнання необхідна копітка дослідницька робота, глибоке проникнення в сутність питання, такі необхідні для роботи вчених-юристів. Доктрина активно використовується вищими судовими інстанціями при вирішенні спірних питань і при формуванні загальних підходів до застосування правових норм. Більш того, в судовому процесі можливе пряме посилання на доктринальні висновки. Наприклад, в австрійському суді посилаються на наукові погляди Г. Кельзена[126].

Найяскравіше вплив доктрини на правозастосовний процес помітний у тих випадках, коли суди під час розгляду справи зіштовхуються з так званими нетиповими ситуаціями. Наприклад, нетиповими є ситуації, при яких відносини, що розглядаються, або взагалі не врегульовані нормами права, або ж вони регулюються за допомогою не зовсім зрозумілих, суперечливих норм. Прагнучи подолати прогалини і колізії в праві, суддя у країнах романо-германського права обов’язково звернеться до доктрини. У цих випадках сприйняття суддею притаманного доктрині творчого підходу до права є особливо необхідним. Доктрина допомагає встановлювати аналогічну норму права, доводити схожість життєвих ситуацій, висувати гіпотези субсидіарного застосування права, визначати загальні засади, принципи права, придатні для тлумачення волі законодавця[127].

Зрозуміло, що ступінь впливу правових доктрин на правотворчість і правозастосування, так само як і форми його прояву в різних країнах романо-германського права, далеко не завжди є однаковими. У Франції, наприклад, досить високо цінують доктрини, що стосуються суто прикладних, практичних аспектів права, тоді як у Німеччині та Італії частіше віддають перевагу фундаментальним доктринам, доктринам академічного, а не прагматичного плану. Природно, що в ієрархії юридичних професій найпочесніші позиції у Франції займають відомі судді, а в Німеччині та Італії першість належить професорам права і науковцям. Німецькі й швейцарські правознавці віддають перевагу постатейним коментарям, що існують і у Франції, але там вони призначені тільки для практиків. Кращим інструментом французьких юристів є курси або систематизовані підручники. Виняток напевне, становить тільки кримінальне право через особливу роль закону в цій галузі права[128].



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.48.64 (0.015 с.)