Понятт економічної стратегії.

Економічна стратегія – передбачає ефективне дослідження цілей ек.методами та засобами. Ек.стратегія повинна напрацьовувати такі правила та прийоми вибору стратегії, які б обмежували негативний вплив зов.сер-ща та обумовлювали б ранішнє виявлення кризових тенденцій і врешті-решт дозволяли б уникнути банкрутства.

Суть економічної стратегії полягає:

1) в виборі таких способів виявлення стратегічних цілей, які приводили б до скорочення трансакційних витрат;

2) в виборі таких цілей, досягнення яких вимагало б менших сумарних виробничих і трансакційних витрат;

3) в виборі цілей, досягнення яких забезпечувало б найбільший приріст рівня КСФ.

Ек.стратегії поділ-ся на:

1. Ті, що реалізуються у зовнішньому середовищі:

Ø Товарна стратегія

Ø Стратегія ціноутворення

Ø Стратегія взаємодії з ринками виробничих ресурсів

Ø Стратегія поведінки на ринках грошей та цінних паперів

Ø Стратегія зниження трансакційних витрат

Ø Стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми

2. Ті, що реалізуються і внутрішньому середовищі фірми:

· Стратегія зниження виробничих витрат

· Стратегія інвестиційної діяльності фірми

· Стратегія стимулювання персоналу фірми

· Стратегія запобігання банкрутства фірми

Економічна стратегія відповідає на ті ж питання. що і будь-яка економічна система: що і в якій кількості виробляти? як та якими засобами виробляти? для кого і коли виробляти?

Для того, щоб відповісти на ці питання, економічна стратегія фірми повинна відпрацювати правила і прийоми:

1) дослідження умов конкурентних переваг та виявлення бажаної місії фірми;

2) дослідження ринків потенційних товарів та послуг, що відповідають місії фірми та вибору таких СЗГ, які здатні в тривалій перспективі забезпечити зовнішню гнучкість фірми, тобто можливість переорієнтації фірми на функціонування в найбільш сприятливих з економічної, політичної, правової, соціально-культурної. науково-технічної та екологічної точок зору зонах;

3) формування товарного асортименту фірми, що в найбільшому ступеню задовольняє актуальні індивідуальні та виробничі потреби потенційних покупців усередині країни і за її межами, і що забезпечує на цій основі систематичне отримання фірмою економічного прибутку, тобто прибутку, який дозволяє реалізувати програми розширеного відтворення;

 

 

16.

4) розподіл ресурсів, що є в розпорядженні фірми та додаткових між різними напрямками діяльності, які забезпечують максимальну рентабельність використання цих ресурсів;

5) взаємодія з ринками факторів виробництва. цінних паперів, валютними ринками, яка забезпечує економічно ефективне підтримання конкурентного потенціалу фірми на рівні. достатньому для забезпечення конкурентних переваг на всіх етапах життєвого циклу;

6) формування ефективної цінової політики. яка забезпечує в довгостроковій перспективі стале положення фірми в традиційних сегментах ринку та в сегментах, що освоюються;

7) ранішнього виявлення кризових тенденцій як в межах національної економіки та її галузей, так і всередині фірми і уникнення банкрутства фірми.

Як видно із перелічених аспектів економічної стратегії, головними напрямками діяльності фірми в розробці стратегічних рішень являються: збір та переробка значних обсягів різноманітної інформації, ведення переговорів з чисельними групами стратегічного впливу, потенційними постачальниками ресурсів, клієнтами, замовниками і іншими контактними аудиторіями, моніторинг ринків товарів та послуг, факторів виробництва; розробка власне стратегічних рішень.

 

Основні складові економічної стратегії.

Ек.стратегії поділ-ся на:

1. Ті, що реаліз-ся у зов.сер-щі:

Товарна – визначає методи пошуку найбільш прийнятних для фірми СЗГ, методи у-ня наборами СЗГ, які забезпечкють зов.гнучкість. Задачі стратегії: узгодження місії з можливостями ринку та рес-ми орг-ції; аналіз ЖЦТ та технології; розробка правил форм-ня товар.асортименту, щозабез-є конкур переваги фірми.

Стратегія ціноутворення – її основою є розробка правил вибору цінової пол-ки визн-ня правил поведінки в зал-ті від конєюктури ринку.

Стратегія взаємодії фірми з ринками вир.рес-сів (взаємодії з посточальниками) – це набір принципових положень, що дозвол-ть еф-но розподіляти ресурси і на цій основі обирати найбільш привабливих посточальників.

Стратегія поведінки на ринках грошей та ЦП полягає в розробці правил мобілізації додат.фін.рес-сів. Ця стратегія втілюється в портфелі ЦП фірми.

Стратегія зниження трансакційних витрат. Трансакція – це передача товарів, послуг, майнових прав, що зд-ся між фіз та юрид особами. Для здій-ня ринкових трансакцій необ-но: відпрацювати такий регламент зд0ня процесу підготовки і уклад-ня різних уггод, який би дозволяв уникнути невиправданих вит-т, що стосуються збору інф-ції, відряджень і т.д. та запобігти юрид.казусам, які ведуть до нікчемності угоди.

Стратегія ЗЕД – це правила та прийоми поведінки на зов.ринку як в ролі імпортера, так і в ролі експерта.Основа: досл-ня кон’юктури зов. ринків.

2. Ті, що реаліз-ся у внутр.сер-щі:

Стратегія зниження виробничих вит-т полягає в напрацюванні правил та прийомів досл-ня низької вар-ті прод-ції і захоплення на цій основі лідерства у конкурентній боротьбі.

Стратегія інвестиц дія-ті полягає у форм-ні інвестиц портфеля

Стратегія стимул-ня персоналу полягає у створенні „мотиваційного поля”, під впливом якого збудж-ся зацікавленість персоналу в еф-му, високоякісному та своєчасному задоволенні потреб ринку.

Стратегія запобігання банкрутства – узагальнення усіх складових ек.стратегій. Осн.задача – виявлення кризових тенденцій і розробка заходів, спрямованих на протидію цим явищам.

 

Закон досвіду.

Як і багато інших інструментів управління, закон досвіду є швидше засобом аналізу ніж передбачення і є корисним для виявлення слабких місць конкурентів.

Він допомагає зрозуміти як виникають конкурентні переваги,що базуються на різниці витрат на одиницю продукціїу фірм, що діють на одному й тому ж ринку і користуються одними й тими ж засобами виробництва

Одним з наслідків закону досвіду є

• У фірми що випускає найбільшу кількість товарів найменші витрати на 1 продукції

• самий ефективний спосіб встановити ціну проникнення,тобто фіксації ціни на рівні,що передбачає її зниження.

Розглянемо випадок з ціноутворенням. Виробники, що турбуються про витрати, можуть розробляти стратегію, використовуючи різні рівні цін залежно від ступеню конкуренції та фази життєвого циклу виробу. Фірма може прийняти стратегію використання цін для досягнення ринку прибутковості і необов’язково для захоплення частини ринку (з урахуванням умов конкуренції).

Ціноутворення з метою захоплення ринку навпаки, передбачає стратегію поступитися прибутком для придбання довгострокової частки ринку і покращення притоку грошових засобів. Коли конкуренція загострюється за рахунок приваблення нових виробників, накопичений високий рівень виробництва може дозволити перейти до стратегії зниження витрат на виробництва. Так діють більша частина Японських фірм.

Однак слід враховувати інші фактори. З одного боку, високий темп росту вимагає збільшення капіталовкладень найновішим, найкращим методом обладнання і процеси. Без цього фірма може зійти з кривої накопичення досвіду. Ще один бік справи стосується часового горизонту стратегії. Фірми, що роблять акцент на невеликі часові інтервали та швидку окупність відмовляються від довгострокової ринкової частки і накопичуваного навчання

Такі навчання можуть означати, що пропустивши якийсь технологічний прорив, фірма що відстала від інших не зможе знову їх догнати.

 

 

Критерії, виокремлення СЗГ.

Критерії, що використовуються для виділення СЗГ:

• життєвий цикл попиту та пропозиції;

• криві накопичення досвіду;

• концепція портфеля.

З концепції життєвого циклу продукту і експерементальних кривих витрат випливають такі вимоги:

• врівноваженого заміщення продуктів різних ступенів зрілості в життєвому циклі.

• більш високої ринкової долі для використання переваг, пов’язаних з кривими накопичення досвіду.

Обидві ці вимоги об’єднуються в концепції портфеля (стратегічного поля бізнесу).

При цьому використовуються такі критерії:

1. Очікуване зростання ринку:

швидке зростання ринку - продукт на початку життєвого циклу; низьке зростання - продукт на фазі зрілості.

2. Ринкова частка: ринкова частка низька - більш високі витрати на одиницю продукції, висока - більш низькі витрати на одиницю продукції.

Феномен кривих накопичення досвіду пов’язаний з економією від масштабів виробництва і технологічних удосконалень, але відрізняється від них. З кожним підвищенням обсягу виробництва питомі витрати знижуються на 10 - 30 %. Криві досвду відповідають дійсності якщо спостереження велись в стабільних умовах,які в реальних умовах майже ніколи не виконуються

Стратегії,що базуються на досвіді застосовуютьсялише в випадках масового випуску та в галузях,чуттєвих до обсягів виробництва.

 

 

Цілі економічної стратегії.

До локальних відносяться цілі підлеглого характеру, тобто цілі, сукупне досягнення яких дозволяє реалізувати глобальну мету економічної стратегії.

Локальні цілі економічної стратегії ініціюються зовнішніми та внутрішніми факторами. Їх сумісний вплив дозволяє сформувати місію фірми, її виробничий профіль та конкурентний статус.

Місія фірми повинна бути фактором, який привертає увагу клієнтів, вона повинна показати, які потреби клієнта фірма може задовольнити найбільш ефективно. З іншого боку, вибір місії фірми - це перший крок на шляху процвітання або банкрутства.

Таким чином, економічна стратегія повинна формувати правила та прийоми пошуку бажаної (оптимальної) широти виробничого профілю стосовно потенційного рівня нестабільності зовнішнього середовища.

Широта профілю є одним із найбільш важливих об‘єктів стратегічного управління. Широта виробничого профілю фірми - це розмір великої кількості продуктів, які може випускати (виводити на ринок) фірма без суттєвих змін в складі, структурі і якісних характеристиках всіх видів ресурсів, які має фірма в своєму розпорядженні

Іншою важливою (агрегованою) локальною метою економічної стратегії є формування КСФ.

Слід відзначити, що розглянуті дві агреговані локальні цілі (формування місії та КСФ) взаємопов‘язані і не протирічать одна одній. Вони підтримують і доповнюють одна одну.Якщо місія відповідає на питання, що і для кого виробляти, то КСФ — як виробляти, якими засобами, щоб зберегти конкурентну перевагу.

Із агрегованих локальних цілей можна виділити деталізовані локальні цілі економічної стратегії.

Розглянемо приклад підходу до формування місії фірми. Для того, щоб визначити, що, скільки і для кого виробляти, необхідно вирішити взаємопов‘язані задачі:

1)необхідно з‘ясувати, в яких галузях споживання (СЗГ) склалися найбільш сприятливі умови для функціонування фірми;

2) необхідно визначити, де, у кого, на яких умовах можна буде придбати необхідні для виробництва ресурси;

3) треба чітко «уявити собі потенційні погрози» та сприятливе ставлення з боку чисельних груп стратегічного впливу (починаючи від владних структур і закінчуючи товариствами захисту тварин, любителів пива тощо), які очікують фірму у випадку вибору тієї чи іншої місії.

Після того, як взаємовідносини фірми з потенційними споживачами продукції, постачальниками ресурсів та групами впливу приймуть характер конкретних угод, тобто вони будуть виражені категорією ринкових трансакцій, деталізовані цілі повинні бути перетворені в конкретизовані цілі. Це дозволить відпрацювати конкретні правила та прийоми досягнення локальних цілей економічної стратегії.

 

Поняття про СЗГ та СГЦ.

До середини нашого століття перспективи фірми розглядали «з середини» сприймаючи її майбутнє очами різних організаційних підрозділів, а також з точки зору традиційних груп товарів, що випускала фірма. Перспективи звичайно визначалися шляхом екстраполяції результатів діяльності фірми та її підрозділів. Але починаючи з 70-тих років екстраполяція минулих результатів діяльності втратила свою надійність і що найважливіше не дозволяла оцінити можливість змін умов в зовнішньому середовищі. Тому прийшлося навчитися погляду ззовні, вивчати діяльність довкілля фірми з точки зору окремих тенденцій, небезпек, можливостей, що випливали з стану цього оточення.

Одиницею такого аналізу є СЗГ (стратегічні зони господарювання).

СЗГ- окремий сегмент оточення на який фірма має, або хоче мати вихід. Вибір СЗГ пов'язаний з місією.

Процес виділення СЗГ починається з:

1. Виділення потреб потенціальних споживачів;

2. В залежності від характеру засобів задоволення цих потреб розрізняють різні технології;

3. Прогнозується можливий тип клієнта;

4. Виділяється географічний район потенціальних клієнтів;

5. Виділяються фактори, які можуть забезпечити успіх СЗГ.

Оцінка перспектив фірми з точки зору зовнішнього середовища була вперше здійснена в міністерстві оборони США Р.Макнамарою та Дж. Хітчем, а в підприємницькому світі американською фірмою «Дженерал Електрик», яка запропонувала додатково до концепції СЗГ ідею СГЦ.

СГЦ - внутріфірмова організаційна одиниця, яка відповіає за розробку стратегічних позицій фірми в одній, або декількох зонах господарювання.

Параметри СГЦ

1. певний вид продукції

2. специфічні потреби,які мають бути задоволені

3. певна група споживачів.

4. Конкурентні переваги

Найчастіше вони виокремлюються за товарним принципом.

Основні риси господарського центру:

1. Охоплює певний або кілька взаємозв'язаних видів бізнесу;

2. Кожним господарським центром керує окремий менеджер, який відповідає за його загальний стратегічний розвиток;

3. Має коло конкурентів, яких треба наздоганяти і перевершити.

СЗГ характеризується певним видом попиту, та певною технологією.

Наприклад, до 50-го року потреба в підсиленні слабких електричних сигналів задовольнялась за рахунок технології електровакумних ламп. Винайдений в 48 році транзистор став основою конкуренції в технології напівпроводників.

 

 

21. Потреба в підсиленні слабких сигналів разом з напівпроводниковою технологією складає одну СЗГ перспективи якої після 50-го року стали спадати. Таж сама потреба плюс транзисторна технологія - інша зона надзвичайно перспективна в той час.

Як показує цей приклад як тільки на зміну однієї технології приходить інша, проблема їх співвідношення стає для фірми справою найважливішого стратегічного вибору: зберігати (як довго) традиційну технологію, або переходити на нову через яку певна частина продукції, що випускається виявляється застарілою.

Є багато прикладів як фірми, що не використовують вигоди розробки СЗГ, зберігають свою продукцію навіть після того як вона застаріла.

Після вибору СЗГ фірма повинна розробити відповідну номенклатуру виробів. Відповідальність за вибір сфери діяльності, розробка конкурентоспроможних виробів та збутових стратегій лежать на СГЦ.

Як тільки номенклатура виробів розроблена, відповідальність за реалізацію (прибуток) лягає на підрозділи поточної комерційної діяльності.

В цьому випадку можливий розподіл відповідальності - СГЦ відповідає за стратегічний розвиток, а підрозділи комерційної діяльності - за забезпечення прибутку. Щоб уникнути цього необхідно щоб СГЦ відповідав і за прибутки і за збут.