Конституційно-правове регулювання референдумів в Україні

 

Мета заняття і завдання: знати порядок проведення референдумів Україні, вивчити основні положення законодавства щодо регламентації кожної із стадій референтного процесу; встановити роль референдуму у державотворенні в Україні; оволодіти знаннями у частині законодавчого регулювання юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдуми в Україні.

 

Основні поняття та категорії: референдум, конституційний референдум; законодавчий референдум; міжнародно-правовий референдум; адміністративний референдум; всеукраїнський референдум; місцевий референдум, імперативний референдум, консультативний референдум, обов’язковий референдум; факультативний референдум, допарламентський референдум, післяпарламентський референдум; позапарламентський референдум, плебісцит, формула референдуму, референдний процес.

 

 

1. Поняття та види референдумів.

2. Поняття та загальні засади референдного процесу в Україні.

3. Основні стадії організації та проведення всеукраїнського референдуму в Україні.

4. Особливості організації та проведення місцевих референдумів в Україні.

5. Гарантії референдного процесу в Україні.

Контрольні запитання і завдання:

 

1. Розкрийте співвідношення референдумів та інших форм безпосередньої демократії.

2. Вкажіть на основні етапи становлення і розвитку референдумів.

3. Скільки за історію незалежної України було проведено всеукраїнських референдумів?

4. Розкрийте юридичну відповідальність за порушення законодавства про референдуми.

5. Які органи організовують та проводять референдуми в Україні?

6. Які питання не можуть бути предметом розглядів референдумів?

7. Хто призначає всеукраїнський референдум щодо затвердження внесення змін до Конституції України?

8. Хто призначає всеукраїнський референдум щодо зміни території України?

9. Хто проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою?

10. Скільки потрібно зібрати підписів для проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою?

 

Теми для повідомлень, рефератів та есе:

1. Поняття референдного права, його предмет і метод.

2. Система референдного права України.

3. Джерела референдного права.

4. Референдум як форма безпосередньої демократії.

Нормативно-правові та інші акти:

Загальна декларація прав людини: прийнята та проголошена резолюцією ГА ООН від 10 грудня 1948 року № 217 А (ІІІ) // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 3. – С. 69-74.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року: ратифікована Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР разом з першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.

Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 року: ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 21 січня 1969 року // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 138-148.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року: ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 грудня 1973 року № 2148-VІІІ (з двома факультативними протоколами)//Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 53-76.

Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру ОБСЄ від 29 червня 1990 року // Международные акты о правах человека. Сборник док-в. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – С. 653-664.

Кодекс належної практики у виборчих справах: керівні принципи та пояснювальна доповідь: ухваленні Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською комісією) на 52-й сесії 18-19 жовтня 2002 року // Вибори та демократія. – 2006. – № 4. – С. 86-110.

Висновок Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) щодо законодавчого забезпечення дострокових виборів в України: прийнятий на 71 Пленарній сесії 1-2 червня 2007 року // Вибори та демократія. – 2007. – № 2. – С. 112-115.

Спільний висновок Венеціанської комісії та Бюро з демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ щодо Закону України «Про Державний реєстр виборців»: прийнятий на 71 Пленарній сесії 1-2 червня 2007 року // Вибори та демократія. – 2007. – № 3. – С. 75-81.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року № 1286-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.

Закон України « Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року № 474-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 року № 1665-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366.

Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 10 липня 2010 року № 2487-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 35-36. – Ст. 491.

Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року № 1932-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 36. – Ст. 448.

Закон України «Про Державний реєстр виборців» від 22 лютого 2007 року № 698-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 20. – Ст. 282.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.

Указ Президента України «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 року № 65/2000 (зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 29 березня 2000 року № 548/2000) // Офіційний вісник України. – 2000. – № 3. – Ст. 68.

Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2002 року № 2-рп/2002 у справі про виборчу заставу // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 14-18.

Рішення Конституційного Суду України від 17 квітня 2003 року № 9-рп/2003 у справі про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 2. – С. 31-33.

Рішення Конституційного Суду України від 23 жовтня 2003 року № 17-рп/2003 у справі про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 5. – С. 11-13.

Рішення судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року (справа про факти системного і грубого порушення принципів і засад виборчого процесу при повторному голосуванні з виборів Президента України від 21 листопада 2004 року) // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 234. – С. 4.

Рішення Європейського суду з прав людини від 3 березня 1987 року у справі «Матьє Моан і Клерфейт проти Бельгії» (Mathieu-Mohin and Clerfayt v. Belgium) // European Court of Human Rights Portal: http://www.echr.coe.int.

Рішення Європейського суду з прав людини від 16 березня 2000 року щодо прийнятності заяви № 43239/98 Сергія Головатого проти України // Європейський суд з прав людини. Рішення щодо України. – К., 2002. – С 91-95.

Рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі «Мельниченко проти України» (Melnychenko v. Ukraine) // Офіційний сайт Міністерства юстиції України: http:// www.minjust.gov.ua/0/164

Модуль-контроль № 2

«Роль органів публічної влади у державотворенні в Україні»