Необхідно розрізняти поняття території та меж виправного центру.

Визначення цих термінів приведено у ст.ст. 16, 56 КВК України та п.п.1, 4 Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.02.2005 № 27, а також п. 9 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Держдепартаменту від 25.12.2003 № 275.

Межі виправного центру встановлюються (по умовній лінії) наказом начальника територіального управління (відділу) ДПтС України, за погодженням з органами місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей установи, та проходять у межах відповідного населеного пункту, але в радіусі не більше 5 км від території виправного центру. Згоду (погодження) органів місцевого самоврядування може бути викладено, як у виді окремого рішення, чи відповідного запису у наказі територіального органу ДПтС України.

Межа виправного центру для засуджених, які проходять стаціонарне лікування або медичний огляд у лікувальних закладах охорони здоров’я, встановлюється по межі відповідного лікувального закладу. У зв’язку з цим, в наказі начальника територіального управління ДПтС України області має бути зазначено, який конкретно лікувальний заклад входить до меж виправного центру.

Усі новоприбулі до виправного центру тримаються в окремих приміщеннях, де протягом 14 діб проходять медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого- педагогічне та інше обстеження.

Відповідно до ч. 7 ст. 59 КВК України засуджені до обмеження волі, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання і мають сім’ї, після відбуття 6 місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку зі своїми сім’ями в орендованих квартирах або придбавати житло на відповідній території у межах виправного центра. Викладене також свідчить про необхідність визначення меж виправної установи на території населеного пункту чи, принаймні, його жилого масиву.

Про встановлені межі виправного центра засудженим оголошується під розписку, яка долучається до їх особових справ. Це обов’язково має бути перевірено прокурором у ході вивчення особових справ засуджених.

Територія виправного центру поділяється на житлову зону та промислову - це єдине розмежування, можливе в умовах установи відкритого типу. Дисциплінарний ізолятор відгороджується від інших споруд парканом суцільного заповнення.

Локальна ізоляція окремих ділянок території або використання інженерно-технічних засобів її охорони, контрольно-слідових полос, наглядових (спостережних) веж, сигналізації, оповіщення, аудіовізуального спостереження чи інших технічних засобів нагляду і контролю законом не передбачено.

Законом передбачено розміщення у житловій зоні виправного центру: гуртожитків, їдальні, клубу, бібліотеки, лазні з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторії зі стаціонаром, ларька, перукарні, приміщення для зберігання особистих речей засуджених, спецодягу, постільних речей, майстерні з ремонту одягу та взуття, кабінетів начальників відділень соціально-психологічної служби, оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивного майданчика, а також обладнання місця для телефонних розмов засуджених, проведення яких в обов’язковому порядку контролюється адміністрацією.

Приміщення чергового помічника начальника установи та чергової зміни молодших інспекторів з нагляду та безпеки розташовується окремо між житловою та виробничою зонами або на контрольно-пропускному пункті установи.

Особливості виконання покарання у виді обмеження воліполягають у наданні засудженим більшого обсягу прав та створення полегшених режимних умов порівняно з позбавленням волі.

Відповідно до ст. 59 КВК України та п. 30 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Держдепартаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 № 275, засуджені до обмеження волі мають право:

- носити цивільний одяг без розпізнавальних нагрудних знаків;

- пересуватись без строю;

- мати при собі гроші та цінні речі, користуватись грішми без обмежень;

- при наявності сім’ї, проживати з дозволу адміністрації в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи;

- займатися сільським господарством;

- одержувати короткострокові побачення (до 4 год.) без обмежень;

- тривалі побачення - до 3-х діб 1 раз на місяць (проти 1 разу на 3 міс для засуджених до позбавлення волі).

Згідно з ч. 2 ст. 59 КВК України засудженим до обмеження волі, як і засудженим до позбавлення волі, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки або дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоній, може бути дозволено короткочасні (не більше 7 діб + час в дорозі не більше 3 діб) виїзди за межі виправного центру у зв’язку з такими винятковими особистими обставинами:

- смерті або тяжкої хвороби близького родича, що загрожує життю хворого;

- стихійного лиха, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї;

- за необхідності звернутися до лікувального закладу з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;

- для складання іспитів у навчальному закладі;

- за викликом судових і слідчих органів - на період провадження слідства чи дізнання;

- для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до 7 діб, без урахування часу на дорогу;

- у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Крім цього, засудженим зазначеної категорії може бути дозволено виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні у порядку заохочення (ст.67 КВК України).

При перевірці законності надання короткочасних виїздів засудженим за межі виправного центра прокурор повинен знати, що:

- при позитивному вирішенні заяви засудженого про надання дозволу на виїзд, адміністрацією установи складається висновок із зазначенням анкетних даних і характеристики засудженого, що затверджується начальником установи. Цей документ зберігається в особовій справі засудженого. Лише на підставі висновку видається наказ по установі про надання дозволу на виїзд засудженого за межі виправного центру.

Тривалість виїзду встановлюється начальником установи з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки та його поведінки під час відбування покарання.

Перед виїздом та після повернення до установи проводиться повний обшук засудженого, а його речі підлягають огляду. Для виїзду засудженому надається спеціальне посвідчення, передбачене для осіб, засуджених до позбавлення волі, які перебувають у короткочасному виїзді.

До виїзду засуджений має бути поінформований під розписку про правила поведінки та відповідальність, передбачену законодавством в разі неповернення або несвоєчасного повернення до установи. По-перше, несвоєчасне повернення до установи тягне дисциплінарну відповідальність, передбачену ст. 68 КВК України, по-друге: неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне кримінальну відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 390 КК України (карається обмеженням волі на строк до 2-х років або позбавленням волі на той самий строк). При наданні засудженому дозволу на короткочасний виїзд за межі виправного центру органи внутрішніх справ здійснюють контроль за місцем її проживання з метою недопущення вчинення нею злочинів та своєчасного повернення до виправного центру.

Ст. 59 КВК України встановлені обов’язки засуджених до обмеження

волі:

- виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

- сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

- постійно знаходитись у межах виправного центру під наглядом;

- залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру;

- проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;

- проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках та дотримуватись встановленого розпорядку дня;

- у разі проживання із своїми сім’ями не менше 4 разів на тиждень у встановлений розпорядком дня час з’являтися до ЧПНУ або до начальника відділення для реєстрації у спеціальному журналі;

- перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру (виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 КВК України засудженим до обмеження волі забороняється:

- самочинно залишати межі виправного центру, придбавати транспортні засоби та користуватись ними;

- вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

- доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно-правовими актами ДПтС України з питань виконання покарань (Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання яких засудженим заборонено. Додаток № 9 до п. 29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

У разі виявлення таких предметів у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються.

Засуджені до обмеження волі у виправному центрі, на відміну від засуджених до позбавлення волі, перебувають без охорони або знаходяться під наглядом адміністрації, який включає в себе стеження і контроль за їх поведінкою за місцем проживання і роботи, а також у неробочий час.

Нагляд - це система заходів, спрямованих на забезпечення відбування покарання у виді обмеження волі, шляхом цілодобового постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу.

Організація нагляду за засудженими та прилеглої місцевості (меж установи) забезпечується, як правило, шляхом патрулювання. Особлива увага приділяється приміщенням адміністративних будинків, об’єктам виробничо- господарського призначення, житловим і складським будівлям, дисциплінарному ізолятору.

Забезпечення нагляду за засудженими передбачає: перевірку їх кількості на території виправного центру, окремих його об’єктах, на виробництві, підсобному господарстві, гуртожитку, дисциплінарному ізоляторі, за місцем проживання з сім’ями, на „контрагентських виробничих об’єктах” за місцем працевлаштування, перевірку наявності у засуджених посвідчень установленого зразка, обмеження доступу засуджених на територію, де розташовані житлові будинки персоналу виправних центрів та інших громадян, проведення обшуків з метою перекриття каналів надходження до засуджених і на територію установи заборонених предметів, попередження та профілактику порушень режиму тримання з боку засуджених та недопущення вчинення ними злочинів та інших правопорушень, забезпечення ізоляції осіб, які допустили порушення встановлено порядку відбування покарання. Також до обов’язків адміністрації входить здійснення нагляду за поведінкою засуджених поза територією установи, але в межах виправного центру, двічі на добу здійснювати перевірку осіб, що перебувають на стаціонарному лікуванні у лікувальних закладах охорони здоров’я.

За самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, караються позбавленням волі на строк до 3-х років. (ч.І ст. 390 КК України).

Окремої уваги прокурора вимагає нагляд за станом організації медичного забезпечення засуджених до обмеження волі. Статтею 63 КВК України встановлено, що лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводить на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я органами і закладами охорони здоров’я. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається порядком обслуговування населення органами охорони здоров’я. Поряд з цим, наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 08.09.2004 № 173 затверджені типові штати виправних центрів, якими, зокрема, передбачено посади фельдшерів та медичних сестер у кількості, що залежить від планового наповнення установ.