У разі, якщо особу було засуджено до позбавлення полі понад один рік, державний прокурор розпоряджався про відправлення засудженого до відповідної тюрми, про що повідомляв її адміністрації.

У 1865 р. сферу повноважень Вищих державних прокуратур Австрії було дещо розширено. Постановою від 25 жовтня 1865 року на виконання рішення австрійського імператора функції керівництва і управління тюрмами було передано до компетенції міністерства юстиції Австрії. З цього моменту контроль за діяльністю тюрмами на території відповідних коронних країв, зокрема, у Галичині, здійснювався Вищими державними прокуратурами за допомогою підпорядкованих їм державних прокуратур. Даний контроль полягав у здійсненні перевірок організаційно-технічної, фінансової, а також кадрової діяльності чоловічих та жіночих тюрем краю. Адміністрації тюрем були зобов’язані звітувати перед Вищими державними прокурорами про діяльність підпорядкованих їм установ.

Адміністрації тюрем повідомляли Вищому державному прокурору про результати своєї фінансової діяльності, оскільки мали право використовувати працю тюремних в’язнів на примусових роботах, водночас виплачуючи їм заробітну плату за встановленими ставками. Внаслідок встановлення обов’язку адміністрацій тюрем звітувати про свою фінансову діяльність зменшувався рівень зловживання правами засуджених, які використовувалися на найманих роботах, оскільки дане питання перебувало на контролі прокуратури.

8 грудня 1878 р., імператором було затверджено Положення комітету міністрів про порядок місцевого управління в'язницями. У відповідності з ним на прокуратуру покладалися такі обов'язки: нагляд за правильністю затримання кожного в'язня і порядку утримання їх у встановленому місці ув'язнення; перегляд і відправлення документів, написаних арештантами; нагляд за тим, щоб вони утримувалися в окремих камерах. Крім того, прокурори здійснювали нагляд за адміністрацією в'язниць по частині тюремного господарства. Про всі виявлені недоліки і зловживання тюремників прокурори повинні були повідомляти повітовому і губернському начальству.

На працівників наглядового органу покладалося також здійснення контролю за правильною організацією тюремної праці. Проблема використання праці ув'язнених особливо загострилася з початком Першої світової війни. Тому в 1915 р. прокуратура санкціонувала використання при проведенні зовнішніх робіт праці ув'язнених не тільки з числа засуджених, але і з числа підслідних, за якими ще не були прийняті судові рішення. У прокуратурі окружного суду регулярно збиралася інформація з місць ув'язнення з повітів, прокурорські працівники постійно знали, яка кількість ув'язнених, засуджених за якими статтями, міститься в місцях ув'язнення.

Участь осіб прокурорського нагляду в нагляді за тюремною частиною визначалося тим основним правилом, що в їх компетенцію входило стежити за виконанням у в'язницях усіх вимог закону щодо тримання арештантів під вартою. Співробітникам прокурорського нагляду надавалося право вимагати від тюремної адміністрації усунення зазначених недоліків.

 

Кримінально – процесуальний кодекс 1873 року діяв на території Галичини і після розпаду Австро – Угорської імперії до 1 липня 1929 р., коли вступив у силу Кримінально-процесуальний кодекс Польщі, прийнятий 19 березня 1928 р.

Ця система складались з двох, фактично автономних, структур: прокуратури в складі Міністерства Справедливості та прокуратури в складі Міністерства Скарбу.

Будова прокуратури в складі Міністерства Справедливості була наступною: при Найвищім Суді діяв перший прокурор, прокурори і веце-прокурори Найвищого Суду; при судах апеляційних – прокурори і веце-прокурори апеляційні; при окружних судах – прокурори, віце-прокурори і підпрокурори окружні. Окружних підпрокурорів призначав Міністр справедливості. Всіх інших прокурорів призначав Президент Речіпосполитої за поданням Міністра Справедливості.

Функції органів прокуратури Республіки Польща на території Галичини (1919-1939 рр.) можна поділити на дві групи. Перша - функції, що виконуються прокуратурою незалежно від особливостей форми держави, рівня правосвідомості і правової культури суспільства: 1) нагляд за виконанням, додержанням та застосуванням законодавства суб’єктами правовідносин в межах визначеної законодавством компетенції; 2) захист та представництво інтересів держави та громадян у суді у випадках передбачених законом; 3) кримінальне переслідування за скоєння злочинів; 4) підтримання державного обвинувачення у суді; 5) координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю; 6) нормотворча та правоінтерпретаційна. Іншу групу функцій прокуратури становлять специфічні функції прокуратури, зумовлені антидемократичним державно-політичним режимом: поліцейська та політичного нагляду.

Прокуратура в складі Міністерства Справедливості мала наступні повноваження: 1. Нагляд за дотриманням законів держави на всіх стадіях судового процесу, в тому числі, опротестування у касаційному порядку і в порядку нагляду, вироків, рішень, постанов суду; нагляд за додержанням і застосуванням законів органами, що здійснюють розшукову діяльність і попереднє слідство; нагляд за додержанням і застосуванням законів органами, що виконують судові рішення по кримінальним справам і здійснюють інші заходи, що обмежують особисту свободу громадян; політичний нагляд за діяльністю громадських організацій, преси, окремих громадян. 2. Захист та представництво інтересів держави та громадян у суді у випадках, передбачених законом. 3. Кримінальне переслідування за скоєння злочинів: порушення кримінальної справи; особиста участь у розслідуванні справи, якщо прокурор визнавав це за необхідне; здійснення наглядових дій, спрямованих на те, щоб органи слідства вжили всіх потрібних заходів для встановлення і викриття особи, яка вчинила злочин; направлення подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою; затвердження обвинувального висновку по справі і спрямування її до суду; підтримання державного обвинувачення, а також здійснення нагляду за дотримання законів на всіх стадіях кримінального процесу; нагляд за додержання законів при виконанні судових рішень по кримінальним справам, а також при застосування інших заходів примусового характеру. 4. Підтримання державного обвинувачення у суді. 5. Видання нормативних та правоінтерпретаційних актів, актів застосування права (листи, постанови, вказівки, доручення, протести, приписи, подання, апеляції, скарги тощо), які були формою здійснення прокурорських повноважень.

Нагляд за виконанням вироку гродського або окружного суду здійснював гродський суд. Нагляд за виконанням кожного іншого вироку здійснював прокурор окружного суду. На вироках, виконувати які належало прокурору, суд повинен був позначити дату, до якої чинний вирок. В ході виконання вироку прокурор міг давати вказівки тюремним адміністраціям, органам поліції та іншим органам. Якщо засуджений перебував на території іншої судової округи, прокурор повинен був звертатись до прокурора тієї округи з відповідним дорученням. Прокурор зобов‘язаний був бути присутній при виконанні смертного вироку.

В разі неможливості стягнення в цілому або частини грошових санкцій з майна засудженого і оплат, не сплачених засудженим, до судової каси, належало скласти додатковий протокол, який подавався прокуророві або гродському суду, відповідно до підсудності справи.

Після отримання цього протоколу, суд який виніс вирок у першій інстанції, видавав відповідно подання до прокурора або з власної ініціативи, постанову щодо додаткової кари, якщо її не було зазначено у вироку суду. Відстрочення і перерву виконання покарання у вигляді позбавлення волі надавав окружний прокурор, що наглядав за виконанням вироку – на час до трьох місяців, апеляційний прокурор – на час до шести місяців.

Зокрема, особливістю прокурорської влади у період тоталітарного режиму Ю. Пілсудського було те, що вона, хоча і засновувалась на конституції та законах, все ж за своєю сутністю мала неправовий характер. Це пояснювалось тим, що в Республіці Польща в період з 1926 по 1939 рр. відбулась досить швидка підміна права – неправом, тобто право було підмінене законодавством, що грунтувалось не на праві, а на свавіллі тоталітарного режиму. Особливо яскраво таку підміну характеризувала національна політика, слухняним виконавцем якої на Східній Галичині стали органи прокуратури.