Облік транспортно-заготівельних витрат та їх визначення на витрачені предмети праці.

На підприємствах, де значна питома вага транспортно-заготівельних витрат у собівартості запасів, їх облік доцільно вести на окремому субрахунку рахунків обліку матеріальних цінностей. Розподіл транспортно-заготівельних витрат можна вести двома способами: 1) з розрахунком середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат; 2) прямий розрахунок суми транспортно-заготівельних витрат, що підлягає списанню у поточному місяці. Перший спосіб. Сума транспортно-заготівельних витрат, що відноситься до матеріальних цінностей, як відпущені на виробничі чи інші потреби, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості використаних матеріальних цінностей: - транспортно-заготівельні витрати, що відносяться на собівартість використаних матеріалів у поточному місяці грн.; - вартість використаних матеріалів у поточному місяці, грн.; - середній відсоток транспортно-заготівельних витрат, %. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку матеріальних цінностей на початок місяця і матеріальних цінностей, що надійшли за звітний місяць, формула (2).

, де (2)

 

- залишок транспортно-заготівельних витрат на початок місяця, грн.; - транспортно-заготівельні витрати, що надійшли у поточному місяці, грн.; - залишок матеріалів на кінець місяця, грн.Підприємства роздрібної торгівлі, що застосовують оцінку товарів за цінами продажу та окремий субрахунок обліку транспортно-заготівельних витрат використовують метод розподілу, який враховує торгову націнку на товари та собівартість реалізованих товарів.

 

 

95. Облік процесу виробництва. Характеристика та призначення рахунків для відображення його. Процес виробництва відбиває, з одного боку, процес споживання засобів виробництва та живої праці, що становить виробничі витрати підприємства, а з другого — виготовлення продукції, виконання робіт чи надання певних послуг як матеріального втілення понесених виробником витрат. Усі витрати, пов'язані з виробництвом конкретного виду продукції, становлять її виробничу собівартість. Для визначення її здійснюється аналітичний облік витрат на виробництво. Аналітичні рахунки відкривають за видами виготовленої продукції, виконуваних робіт чи послуг. За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (аналітичні рахунки) вони поділяються на прямі й непрямі. Прямі — це такі витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукції: в момент їхнього здійснення їх відносять на собівартість цієї продукції і відображають безпосередньо (прямо) в складі витрат з її виробництва. Непрямі витрати пов'язано з роботою господарських підрозділів або підприємства в цілому, тому в момент їхнього здійснення вони не можуть бути віднесені на виробництво конкретного виду продукції. Ці витрати в поточному обліку відображаються на окремих рахунках і лише після завершення звітного періоду їх розподіляють між окремими видами продукції пропорційно встановленій базі. Отже, до певної міри умовний (непрямий) порядок віднесення цих витрат на собівартість продукції зумовлює їх облік і характер (зміст) як непрямих витрат. Облік прямих витрат на виробництво здійснюється на рахунку 23 «Виробництво», а для обліку непрямих витрат призначено рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Облік процесу виробництва на вказаних рахунках ведеться з метою здійснення контролю за виконанням завдання з випуску кожного виду продукції та визначення її фактичної собівартості. На аналітичних рахунках виробництва в поточному обліку протягом місяця відображають лише прямі витрати, а в кінці місяця на них відносять і непрямі витрати в порядку їх розподілу. Отже, на дебеті рахунків виробництва відображають всі витрати, пов'язані з виробництвом продукції. На кредиті цих рахунків відображають витрати, які ввійшли в собівартість закінченої продукції, тобто випуск продукції за її фактичною собівартістю. Сальдо цих рахунків може бути лише дебетовим і воно показує витрати, що відносяться до незакінченої продукції, тобто відображає вартість незавершеного виробництва. На аналітичних рахунках витрати відображають у розрізі їх окремих видів — статей, перелік котрих визначається типовими положеннями окремо для кожної галузі. Така побудова аналітичних рахунків забезпечує необхідну інформацію для здійснення контролю та аналізу. Аналітичні рахунки, як правило, відкривають у картках багатостовпчикової форми, де в кожному стовпчику відображають витрати за відповідною статтею.

За даними аналітичних рахунків визначають (калькулюють) собівартість кожного окремого виду виробленої продукції.

Непрямі витрати обліковують за групами в розрізі встановленої номенклатури статей, що уможливлює контроль за їх рівнем, дотримання встановленого кошторису цих витрат та визначення загальної їх суми за звітний період. У кінці звітного періоду непрямі витрати розподіляють між видами виробництва пропорційно сумі оплати праці чи всім прямих витратам, віднесеним на виробництво відповідних видів продукції, як це передбачено галузевими положеннями. Саме калькуляцією, розрахунком фактичної собівартості завершується облік процесу виробництва. Це дає можливість не лише оприбуткувати виготовлену продукцію за фактичною собівартістю, а й створює важливу передумову для визначення фактичних фінансових результатів роботи підприємства.