ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Засоби індивідуального захисту від шуму, ульра- та інфразвуку, їх характеристика.



Заходи з боротьби із шумом підрозділяються на організаційні, медико-профілактичні, архітектурно-планувальні, технічні.Організаційні й архітектурно – планувальні заходи:· угруповання приміщень з підвищеним рівнем шуму в одній зоні будинку, відділення їх коридорами, підсобними, допоміжними, складськими приміщеннями;· застосування результатів математичного прогнозування рівня шуму на етапі проектування будівництва або еконструкції;· проектування по можливості більшої кількості виробничих приміщень витягнутої форми, висотою 6...7 м. При цьому забезпечується зменшення числа відбиття звукових хвиль;· заборонено діючим стандартом перебування працюючих у зонах з рівнями звукового тиску L > 135 дБ у будь-якій октавній смузі.Медико-профілактичні:· проведення попередніх та періодичних медичних оглядів, диспансерне спостереження за здоров'ям працюючих в умовах підвищеного рівня шуму протягом першого року роботи (через індивідуальну чутливість людини відносно дії шуму);· підвищення опірності організму працюючих до впливу шуму (щоденний прийом вітамінів В1, С протягом 2-х тижнів);· використання кімнат психологічного розвантаження, санітарно-курортного лікування.Технічні засоби захисту від шкідливої дії шуму передбачають використання трьох головних напрямків:а) усунення причин виникнення шуму або зниження його рівня в джерелі;б) ослаблення шуму на шляху його поширення;в) індивідуальний захист працюючих.Найбільш ефективним шляхом зниження шуму є заміна гучних технологічних операцій на малошумні, наприклад, штампування – пресуванням, заміна клепки – зварюванням і т. п.Так як реалізація таких методів захисту не завжди реальна та доцільна з економічної точки зору, то застосовують зниження шуму в джерелі: застосування в механізмах матеріалів із звуковбирними властивостями, своєчасне проведення профілактики й планово-попереджувальних ремонтів.Одним з найбільш простих рішень щодо зниження шуму на шляху його поширення є застосування звукоізолюючих кожухів – звуковідбиваючих або звукопоглинаючих.Звуковідбиваючі кожухи забезпечують зниження рівня звуку за рахунок високого коефіцієнта відбиття. Такі кожухи можуть знизити рівень звукового тиску на 20…25 дБ.Звукопоглинаючі кожухи забезпечують зменшення звуку за рахунок перетворення кінетичної енергії звукових хвиль у теплову при коливанні малих об’ємів повітря в порах звукопоглинаючого матеріалу. Такі кожухи можуть знизити рівень звукового тиску на 20…30 дБ.Ослаблення аеродинамічного шуму, створюваного компресорами, системами пневмотранспорту і т. п. здійснюють глушителями різних типів.При великих габаритах машин, устаткування передбачають спеціальні кабіни для операторів.Значний ефект зниження шуму від устаткування дає застосування акустичних екранів, які обгороджують джерело шуму від робочого місця або зони обслуговування. Дія такого екрана може бути заснована на ефекті створення акустичної тіні, за рахунок поглинання або відбиття звукової енергії. При цьому слід пам'ятати, що ефект екранного захисту виявляється найбільш помітно лише в області високих та середніх частот і менш ефективний в області низьких частот через дифракцію хвиль, яка може призводити до огинання захисного екрана звуковим полем через невідповідність довжини хвилі і розміру екрана.Одним з розповсюджених заходів зниження шуму є акустична обробка приміщень. Застосування такого технічного рішення дозволяє знизити шум у результаті дії механізму поглинання. Ефективність захисту в цьому разі також залежить від співвідношення розміру пор в облицювальному матеріалі й довжини звукової хвилі і, природно, характеризується найбільшим коефіцієнтом на високих і середніх частотах.У багатоповерхових промислових будинках важливий захист приміщень і від структурного шуму, який виникає при закріпленні устаткування, що характеризується підвищеним шумом, на елементах конструкції будинку. Ослаблення передачі такого шуму по будинку здійснюється шумоізоляцією і шумопоглинанням, а також влаштуванням так званих «плаваючих підлог» – підлог виробничих приміщень, які не зв'язані жорстко з конструктивними елементами будинку.Як індивідуальні засоби захисту від шуму застосовують спеціальні вкладиші у вушну раковину – вставки (беруші) до 100 дБ, шумозахисні навушники ВЦНИИ ОТ 1-7 від 100 дБ до 120 дБ, а також шолом з навушниками при шумі більше 120 дБ.

Вимірювання шуму на робочих місцях. Прилади для вимірювання шуму. Граничні межі.

Для дослідження шуму використовують диференційний та інтегральний методи. Диференційний метод полягає у вимірюванні рівня звукового тиску на середньогеометричних частотах кожної октавної полоси. Цей метод, в основному використовують для дослідження нового обладнання, технологічних процесів. Інтегральний метод полягає у вимірі одночислової характеристики – рівня звуку відносно всього спектра звукових коливань. Використовують цей метод для перевірки відповідності шумової обстановки у виробничих приміщеннях, які попередньо пройшли дослідження диференційним методом. При оцінці шуму вимірювані величини порівнюють з гранично допустимими величинами (ГДР) рівня звукового тиску чи рівня звуку (еквівалентних рівнів звуку). Причому, для тонального й імпульсного шумів граничні значення зменшуються на 5 дБ. Для коливному в часі й переривчастому шумі максимальний рівень звуку складає Lmax < 110 дБ А, для імпульсного Lmax < 125 дБ. Вимірювання виконують спеціальними приладами – шумомірами типу ВШВ-003. Вимірювання шуму виконують в такий спосіб:· на постійних робочих місцях – в зонах розташування органів керування технологічним устаткуванням;· у робочих зонах обслуговування машин – не менше, ніж у трьох точках робочої зони. Мікрофон шумоміра розташовують на висоті 1,5 м, на відстані 0,5 – 1м від обладнання (при дослідженні рівня шуму в кабінах мікрофон встановлюють у її центрі). Виміри виконують за шкалою А шумоміра, у режимі «повільно». При дослідженні постійного шуму фіксують рівні звукового тиску в октавних смугах на середньо геометричних частотах, а при непостійному – еквівалентні рівні звуку.

Ультразвук та інфразвук, їх шкідлива дія на організм людини. Захисні заходи та засоби.(конспект)

42. Види іонізуючих випромінювань та їх властивості.(конспект)

Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини. Нормування згідно НРБ-76/87 (НРБУ – 97), 44. Нормування ГДД та ГД радіоактивних речовин, їх значення в залежності від групи критичних органів.

В ураженому організмі атоми і молекули клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини. Чим більше проходить в речовині актів іонізації під дією випромінення, тим більший біологічний ефект. Іонізація живих тканин організму приводить до розриву молекулярного зв’язку і зміни хімічного складу структури різних з’єднань. Зміна в хімічному складі значної кількості молекул приводить до загибелі клітин. Під впливом іонізуючих випромінювань в організмі може відбуватися: заторможення функцій кровотворних органів, порушення нормального згортання крові, збільшення хрупкості судин, розлад діяльності шлунково-кишечного тракту, зниження опору організму інфекційним захворюванням. Розрізняють зовнішнє і внутрішнє опромінення. Зовнішнє опромінення – це джерело іонізуючих випромінювань, розміщене ззовні організму. Внутрішнє опромінення – це попадання радіоактивних речовин всередину організму, при вдиханні повітря, при питті зараженої води. Це опромінення дуже небезпечне, так як викликає довго не заживаючі язви, які поражають різні органи. В результаті дії на людину всіх природніх джерел радіації (космічні промені, радіоактивні речовини Землі, оточуючі предмети, вода, земля) – середня сумарна доза опромінення складає приблизно 125 мбер в рік. Крім природного опромінення, людина опромінюється і іншими джерелами. Наприклад: при просвічування шлунку – 1.5-3 Р, зубів – 3-5 Р, легень (фотографія) – 0,15-0,2 Р, рентгеноскопія – 4,7-19 Р, при перегляді телепередач безпосередньо біля телевізора (з великим екраном) – 0,5 мР/год. Одноразове опромінення в дозі:25-50 бер – призводить до незначних швидкопроходящих змін в крові;80-120 бер – появляються початкові ознаки променевої хвороби;270-300 бер – гостра променева хвороба (можлива смерть в 20% випадках);550-700 бер – смерть наступає в 50% випадках. Захворювання, які викликані радіацією, можуть бути гострими і хронічними. Гострі ураження наступають при опроміненні великими дозами на протязі короткого часу. Хронічні захворювання бувають як загальні,так і місцеві. Розвиваються вони завжди в скритій формі. Наслідки променевої хвороби – це підвищена можливість появи злоякісних пухлин і хвороби кровотворних органів. Розрізняють 3 степені променевої хвороби:- для першої степені – легкої степені променевої хвороби – характерні незначні болі голови; в’ялість; слабість; порушення сну і апетиту;- для другої степені – вказані признаки хвороби для першої степені посилюються, також виникає порушення обміну речовин; судинні і серцеві зміни; розлад органів травлення і т.п.;- для третьої степені хвороби – є ще більш різке проявлення перерахованих симптомів. Порушується діяльність генетичних органів; проходить зміна центральної нервової системи; бувають крововиливи; випадання волосся.Персонал віком до 18 років не допускається до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. нор Основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства є ДНАОП 00.3-3.24-97 ,,Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ-97). Також гранично-допустимі рівні іонізуючих втпомінювань визначаються ,,Нормами радіаційної безпеки” - НРБ-76/87 та ,,Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними і іншими джерелами іонізуючих випромінювань” - ОСП-72. За допустимими основними дозовими границями, встановлюються такі категорії осіб, які опромінюються:- категорія А – персонал - професійні працівники, що мають безпосередній зв'язок з джерелами іонізуючого випромінювання. Загальна доза опромінення на рік - 5 бер (50 мЗв). - категорія Б – обмежена частина населення - люди, які за умов проживання або розміщення можуть піддаватись опроміненню. Для них гранична доза опромінення - 0,5 бер/рік.- категорія В – решта населення держави. Доза не нормується, але не повинна перевищувати природній фон - від 40 до 200 мбер/рік. Різні тканини тіла неоднаково радіо чутливі. В залежності від сприймання опромінення органами людини, вони поділяються на 3 групи критичних органів: I-а група - все тіло, гонади (статеві залози, що виробляють статеві клітини) та червоний кістковий мозок; II-а група - м’язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка,нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кристалик ока та інші органи, за виключенням тих, які відносяться до 1 і 3 групи; III-я група - шкіра, кісткова тканина, кістки, передпліччя, гомілка, долоні, ступні. В якості основних дозових границь, в залежності від групи критичних органів, для категорії А встановлена гранично-допустима доза за рік (ГДД), для категорії Б – визначена границя дози за рік (ГД).

 

Дозові границі зовнішнього та внутрішнього опромінення, бер за рік Група критичних органів
I II III
Гранично-допустима доза для категорії А, (ГДД)
Границя дози для категорії Б, (ГД) 0,5 1,5

 

ГДД – це найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яка при рівномірній дії на протязі 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу (категорія А) несприятливих змін, які можуть виявити сучасними методами. Еквівалентна доза Н (бер), яка накоплена в критичнім органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значень, які одержуємо з формули: Н = ГДД*Т. В любому випадку доза, яка накопичується до 30 років, не повинна перевищувати 12 ГДД. Якщо доза, яка одержана працівником, за попередній період роботи з джерелом іонізуючих випромінювань, залишається невідомою, то потрібно виходити з передбачення, що він щорічно одержував по 1 ГДД. Одноразове зовнішнє опромінення при дозі5 ГДД, а також одноразове поступання в організм радіонуклідів5 ГДД – розглядається як потенційно небезпечне. Кожне аварійне опромінення як 2 ГДД повинно бути так скомплектовано, щоб в наступні 5 років, доза не перевищувала еквівалентної дози Н (бер/рік).А кожне аварійне опромінення більше як 5 ГДД повинно бути скомплектовано так, щоб в наступні 10 років доза не перевищувала еквівалентної дози Н (бер/рік). Для людей, які працюють з радіоактивними речовинами, обов’язковий індивідуальний дозиметричний контроль і спеціальні медичні органи. Обмеження опромінення населення (категорія Б) визначається можливим виникненням віддалених ефектів і генетичних наслідків. Регламентація і контроль за опроміненням населення категорії В відноситься до компетенції Міністерства здоров’я (України). У випадку радіаційної аварії головне санітарно-епідеміологічне управління Міністерства здоров’я, виходячи з масштабу аварії встановлює тимчасові допустимі рівні опромінення і допустимі поступання радіонуклідів в середину організму. Забруднення радіоактивними речовинами вимірюється числом альфа і бета частинок, які вилітають з 1 см2 поверхні за 1 хвилину.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 184.72.102.217 (0.008 с.)