Державний кредит і державний борг

1 Економічна сутність,функції і роль державного кредиту.

2 Економічна сутність, причини виникнення, класифікація державного боргу

3. Управління державним боргом і його обслуговування

1. Державний кредит – це відносини між державою та іншими суб’єктами з приводу мобілізації додаткових грошових коштів на умовах добровільності, платності, строковості, в яких держава виступає як позичальник або гарант. Метою залучення коштів є покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обіг, структурна перебудова народного хазяйства, введення власної грошової одиниці, акумулювання коштів для інвестиційних програм.

Функції державного кредиту:

1. Фіскальна – сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих і децентралізованих фондів.

2. Регулююча – регулює грошовий обіг за допомогою операцій на відкритому ринку, що впливає на пропозицію грошей і на % ставку.

Державний кредит за своєю економічною суттю являє собою форму вторинногоперерозподілу ВВП.

Форми державного кредиту:

1. Державні позики. Забезпечуються випуском цінних паперів (облігацій, казначейських забов`язань, векселів) і державні позики, які оформлені угодами (кредити від інших країн, міжнародних організацій, та міжнародних фінансових інститутів).

2. ощадна справа. Коли ощадні банки виконують роль посередників при наданні позик державі за рахунок позичкових коштів населення.

2. Державний борг як економічна категорія визначає економічні відносини держави як позичальника з кредиторами з приводу перерозподілу частини вартості ВВП на умовах платності, строковості та повернення.

За умовами залучення розрізняють внутрішній і зовнішній державний борг.

Державний внутрішній борг (ДВБ) – це строкові боргові зобов’язання уряду України, що виникли в результаті запозичення на внутрішньому ринку.

Величина ДВБ згідно зі статтею 18 БКУ не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП, в разі перевищення кабмін повинен вжити заходів для зменшення суми ДБ.

Види ДВБ:

1. Монетизований ДВБ. Складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками. Даний вид боргу відображається в балансі банку.

2. Немонетизований ДВБ. Складається з невиконаних державою зобов’язань, із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по держзамовленню, наданню послуг державним установам).

Класифікація ДВБ:

1. За типом кредитора

2. За типом боргового зобов’язання (довгострокові облігації, середньо і короткострокові облігації і векселі, кредити держави на фінансування дефіциту бюджету, % нараховані по кредитам).

Показники оцінки ДБ:

1. Борг на душу населення.

2. Співвідношення між боргом і індивідуальними доходами.

3. Відношення боргу до ВВП.

4. Відношення суми обслуговування боргу до ВВП та загального експорту.

Державний зовнішній борг (ДЗБ) – це борг, який складається з строкових зобов’язань уряду України, що виникли в результаті запозичень на зовнішньому ринку.

ДЗБ складається з позик на фінансування державного бюджету України та погашення зовнішнього боргу, позик на підтримку національної валюти, позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів, гарантії іноземних контрагентів, що до виконання зобов’язань в зв’язку з некомерційними, ризиками, державні гарантії, що надаються кабміном для проектів, фінансування яких передбачає державний бюджет України.

Класифікація ДЗБ:

1. За типом кредитора (позики від міжнародних фінансових організацій, фінансових інститутів, позики надані іноземними державами, іноземними комерційними банками, іноземними постачальниками).

2. За типом боргового зобов’язання (довгострокові, короткострокові, середньострокові, облігації і векселі).

3. Управління державним боргом здійснюється Міністерством фінансів України в межах повноважень, визначених законодавством України. Право на здійснення державних запозичень в межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

 

З метою оздоровлення системи державних фінансів та забезпечення фінансової стабільності на валютному і банківському ринку, Міністерство фінансів працює над зменшенням обсягу державного боргу України. Щоб знизити боргове навантаження, відомство працює у 2 напрямках:

 

1) Заміщення старих боргів на нові більш дешеві фінансові інструменти. Міністерство фінансів ефективно здійснює політику заміщення дорогих запозичень минулих років (в середньому – під 8% річних строком близько 8 років) на більш дешеві позики (в середньому – до 3% річних строком більше 10 років). Таким чином, нові кредити є майже у 3 рази вигідніші за попередні.

 

2) Реструктуризація боргів з власниками комерційних зовнішніх зобов’язань країни: Угода між Міністерством фінансів та Спеціальним комітетом кредиторів щодо реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України передбачає, зокрема, зменшення основної суми суверенного і гарантованого державою боргу на 20%, що дозволяє негайно знизити борговий тягар на $3.6 млрд ($3,8 млрд, якщо таке саме зниження буде погоджено по гарантованим державою валютним боргам державних підприємств, а також по євробондах м. Київ).

Управління ДБ складається з 3-ох стадій

1. Залучення державних запозичень може здійснюватись шляхом випуску державних цінних паперів та отриманням позик. Данні кошти можуть використовуватись на підтримку інвестиційних програм, розвиток матеріального виробництва (фінансового розміщення, бюджетного використання, покриття дефіциту платіжного балансу)

2. Використання коштів. На практиці можливий змішаний спосіб використання державних запозичень, коли частково кошти спрямовуються на розвиток економіки, розв’язання проблем бюджету та платіжного балансу.

3. Погашення та обслуговування боргу.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

— пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

_ недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

— забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

Показники												22015-станом на 30.09
У % до ВВП	24,7	17,7	14,8	12,3	20,0	34,7	39,9	36,3	36,5	40,3	70,3	79,0
На 1 людину, грн
На 1 працюючого, грн
Дефіцит Державного бюджету	2,9	1,8	0,7	1,4	1,3	2,2	6,0	1,8	3,8	4,5	5,0	4,1

За прогнозами Кабміну, державний та гарантований державою борг накінець 2015 року можестановити 91,1% до ВВП. Повідомлялось, щоДержборгУкраїнизріс до $70,5 млрд.

 

Державний борг країн світу по відношенню до ВВП за 2014 р.

Японія – 242,3%

Греція – 174%

Італія – 133,1%

Португалія – 125,3%

Ірландія – 121,0%

США – 107,3%

Сингапур – 106,2%

Бельгія – 101,2%

Іспанія – 99,1%

Англія – 95,6%

 

Державний борг країн світу на душу населення

 

Японія – 99,7 тис. дол.

Ірландія – 60,4 тис.дол.

США – 58,6 тис.дол.

Сингапур – 57 тис.дол.

Бельгія – 47,8 тис.дол.

Італія – 46,8 тис.дол.

Канада – 45,5 тис.дол.

Франція – 42,4 тис.дол.

Англія – 38,9 тис.дол.

Швейцарія – 38,6 тис. дол.

 

 

Державні цільові фонди

ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» 25.12.2008р.

ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» 02.03.2000 р.

ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VIЗУ

ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV

Закон України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI

“Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 № 77-VIII

 

 

За своєю економічною сутністю державні цільові фонди - це специфічна форма мобілізації фінансових ресурсів органами центральної та місцевої влади та їх використання для фінансування розширеного відтворення суспільства, задоволення соціально-культурних потреб населення, розвитку науково-техніч­ного потенціалу держави.

Фонди створюються центральними органами влади та органами місцевого самоврядування для задоволення конкретних цілей і мають, як правило, тимчасовий характер. З виконанням поставлених завдань певні фонди припиняють свою діяльність, натомість створюються нові фонди з чітко окресленими цілями.

На відміну від бюджетних ресурсів кошти фондів завжди мають цільове спрямування, яке втілюється у чітко визначених джерелах їх утворення та напрямах можливого використання. Основне призначення державних цільових фондів полягає у:

– забезпеченні соціального захисту населення шляхом виплати субсидій, пенсій. фінансування соціальної інфраструктури;

– сприянні економічного піднесення держави через фінансування, субсидуван­ня, кредитування вітчизняних підприємств;

– фінансуванні природоохоронних заходів;

– наданні позик, кредитів.

Джерелами формування доходів державних цільових фондів є:

- бюджетне фінансування;

- обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб;

- доходи від інвестування власних коштів;

- добровільні внески й пожертвування громадян, підприємств, установ;

- позики, кредити:

- інші джерела згідно з законодавством.

Державні цільові фонди поділяють на цільові бюджетні фонди (фонди, що входять до складу бюджету) і державні та місцеві позабюджетні фонди (фонди. що не входять до складу бюджету, згідно до БКУ створювати позабюджетні фонди місцевим органам самоврядування заборонено).

Під цільовими бюджетними фондами слід розуміти (фонди грошових коштів, що утворюються у складі бюджету держави за рахунок цільових джерел засобів і використовуються на фінансування певних державних чи місцевих витрат під контролем фіскальних органів держави.

Реформування системи фінансів України на початку 90-х років призвело до появи нової ланки загальнодержавної системи фінансів - позабюджетних фондів.

Позабюджетні фонди - грошові фонди, що формуються з метою цільового фінансування видатків, не передбачених бюджетом. Особливе значення серед них мають соціальні позабюджетні фонди: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Специфікою позабюджетних фондів є чітке закріплення дохідних джерел І як правило, суворе цільове їх використання. Джерелами формування позабюджетних фондів є: спеціальні податки і збори, спеціальні позики, добровільні надходження..

В управлінні та контролі за використанням коштів бюджетних та позабюджетних фондів є певні відмінності:

1. по-перше, використання коштів бюджетними фондами регламентується законодавством та органами влади, а використання коштів позабюджетних фондів -законодавством та виконавчими дирекціями;
2. по-друге, контроль за діяльністю і використанням коштів бюджетних фондів здійснює Верховна Рада України, а позабюджетні фонди не підлягають контролю з боку законодавчих органів. Контроль здійснюється податковими інспекціями, фінансовими управліннями і виконавчими дирекціями фондів.

Залежно від напрямів використання державні цільові фонди поділяють на:

1. економічні - фінансові ресурси, що призначаються для підтримки та регулю­вання економіки держави. Це, зокрема, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Фонд охорони праці, фонд розвитку та захисту конкуренції, Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств;
2. соціальні, що призначаються для надання соціальних послуг населенню. До цієї групи фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов'яз­кового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професій­них захворювань, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати праце­здатності, Фонд України соціального захисту інвалідів;

За необхідності можуть також створюватися науково-дослідні, страхові, міждержавні та інші фонди залежно від завдань, що стоять перед суспільством на даному етапі його розвитку.

Обслуговування позабюджетних фондів здійснюється органами державного казначейства відповідно до встановлених порядків проходження коштів відповідних фондів.

Внески до Фондів сплачуються юридичними і фізичними особами через установи банків на рахунки, відкриті на ім'я відділень та управлінь виконавчих дирекцій відповідного фонду.

Місцеві фінанси

Наукове визнання місцевих фінансів остаточно сформувалося наприкінці XIX століття. У XX столітті відбулися значні зміни та певна уніфікація органів місцевого самоврядування більшості європейських країн.

В 1985 році була підписана Європейська Хартія “Про місцеве самоврядування”, яка заклала загальні принципи організації місцевого самоврядування. В листопаді 1996 року до Європейської Хартії приєдналась Україна.

Україна належить до європейських країн із високими показниками перерозподілу ВВП через місцеві фінанси.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання делегованих та закріплених за ними функцій і завдань.

Законодавчі акти, що регулюють сферу фінансових відносин в Україні в галузі місцевих фінансів:Конституція України (ст. 7, 140-146);Бюджетний кодекс України, Податковий Кодекс, Закон України «Про місцеве самоврядування»; та інш.

Причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних комплексів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади, тобто функціонування інституту місцевого самоврядування.

Місцеві фінанси це економічні відносини, пов'язані із формуванням централізованих і децентралізованих фондів коштів та використанням їх на забезпечення соціальних потреб і соціально-економічного розвитку територій.

Місцеві фінанси є однією з важливих складників фінансової системи держави, оскільки вони забезпечують фінансування значної частини державних витрат на соціально-культурне і комунально-побутове обслуговування населення. Через місцеві фінанси держава здійснює соціальну політику, регулює процес вирівнювання економічного і соціального розвитку територій.

Головними суб’єктами місцевих фінансів – є територіальні громади та органи місцевого самоврядування.

Об’єктами місцевих фінансів – є місцеві фінансові ресурси.

Функції місцевих фінансів:

1) забезпечувальна (мобілізаційна) – полягає в забезпеченні ресурсами розв’язання завдань, що покладаються на місцеві органи самоврядування, влади і управління в сфері надання громадських послуг, забезпечення соціально-економічного зростання територій;Реалізується через систему капітальних витрат, операції на ринку позичкових капіталів, діяльність на ринку нерухомості та землі.

2) розподільча – полягає в розподілі і перерозподілі частини ВВП для створення фондів грошових коштів, які використовуються органами місцевого самоврядування для задоволення місцевих потреб;МФ здійснюють розподіл і перерозподіл вартості ВВП. Обєктом виступають муніципальні витрати у ВВП.

3) регулююча – охоплю всі функції впливу місцевої влади і управління на регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки окремих регіонів(встановлення переліку податків і зборів, а також надання податкових пільг зі сплати податків у частині їх надходження до місцевих бюджетів, встановлення курсу на муніципальні цінні папери, міжбюджетне регулювання та ін.;

4) контролююча – передбачає здійснення контролю за своєчасністю надходження місцевих фінансових ресурсів та їх раціональним і ефективним використанням.

 

Місцеві бюджети

Місцевий бюджет відповідно до БКУ містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Особливістю місцевих бюджетів є те, що вони:

- відображають певну, чітко обмежену, частину грошових відносин, які функціонують на окремій території;

- забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування і безпосередньо їм підпорядковані;

- усі їхні ланки органічно пов'язані не тільки між собою, а й з установами та підприємствами всіх форм власності, які функціонують на території регіону.

Отже, місцеві бюджети як економічна категорія відображають грошові відносини, що виникають між місцевими органами самоврядування та суб'єктами розподілу створеної вартості в процесі формування територіальних фондів грошових коштів, які використовуються для соціально-економічного розвитку регіонів та поліпшення добробуту їх населення.

Місцеві бюджети складаються з:

- бюджету Автономної Республіки Крим;

- бюджетів м. Києва і Севастополя;

- обласних бюджетів;

- районних бюджетів;

- бюджетів районів у містах;

- бюджетів місцевого самоврядування, а саме бюджетів:

- територіальних громад сіл;

- територіальних громад селищ;

- територіальних громад міст;

- територіальних громад об'єднань.

Доходи місцевих бюджетів поділяються на власні, закріплені та міжбюджетні трансферти:

1) власні доходи – це доходи, які формуються згідно з рішенням відповідного органу місцевого самоврядування на підвідомчій йому території. (доходи оренди та реалізації від майна, що перебуває в комунальній власності, доходи комунальних підприємств, місцеві податки і збори, надходження від господарської діяльності комунальних підприємств, кошти одержанні за рахунок комунальних кредитів і позик);

2) закріпленні доходи – це доходи, які повністю, або певною частиною на довгостроковій основі закріплюються за тим чи іншим місцевим бюджетом (прибутковий податок з громадян, плата за торгівельний патент та ін.);

3) між бюджетні трансферти з державного або інших місцевих бюджетів.

Склад джерел доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами визначається БКУ і законом про ДБУ на відповідний рік.

Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

У Кодексі наводиться також термін витрати бюджету, під якими слід розуміти видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Згідно зі ст..64 ЗУ "Про місцеве самоврядування" видатки місцевих бюджетів поділяються на 2 частини:

- видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;

- видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Місцевий бюджет поділяють на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовують для виконання власних і делегованих повноважень, бюджет розвитку – на реалізацію програм соціально-економічного розвитку.

Місцевий бюджет поділяється на загальний та спеціальний фонди. Бюджет розвитку відноситься до спеціального фонду місцевого бюджету. Місцевий бюджет може затверджуватися з дефіцитом за загальним фондом у разі використання вільного залишку бюджетних коштів (шляхом внесення змін до рішення про місцевий бюджет за результатами річного звіту про виконання місцевого бюджету за попередній бюджетний період). Місцевий бюджет може затверджуватися з профіцитом за загальним фондом у разі спрямування до бюджету розвитку коштів із загального фонду такого місцевого бюджету, виконання зобов'язань за непогашеними позиками, а також для забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів (шляхом внесення змін до рішення про місцевий бюджет за результатами річного звіту про виконання місцевого бюджету за попередній бюджетний період). Місцевий бюджет може затверджуватися з дефіцитом за спеціальним фондом у разі залучення до бюджету розвитку коштів від місцевих запозичень, коштів із загального фонду такого місцевого бюджету, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів, а також у разі використання залишків коштів спеціального фонду місцевого бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ (шляхом внесення змін до рішення про місцевий бюджет за результатами річного звіту про виконання місцевого бюджету за попередній бюджетний період).

Місцевий бюджет може затверджуватися з профіцитом за спеціальним фондом у разі погашення місцевого боргу, придбання цінних паперів.

2.Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Місцевий бюджет поділяють на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовують для виконання власних і делегованих повноважень, бюджет розвитку – на реалізацію програм соціально-економічного розвитку.

До витрат бюджету розвитку місцевого бюджету відносяться:

- погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів

- капітальні вкладення

- внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.

Місцевий бюджет поділяється на загальний та спеціальний фонди. Бюджет розвитку відноситься до спеціального фонду місцевого бюджету.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для виконання органами місцевого самоврядування делегованих та власних повноважень, а також для забезпечення населення соціальними послугами не нижче рівня мінімальних соціальних гарантій. Якщо місцеві бюджети не можуть бути збалансовані з урахуванням цих умов, держава забезпечує їх збалансування шляхом передачі коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації,

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.