Податки. Система оподаткування та податкова політика України.

Податки завжди були важливою категорією фінансової науки. Як постійне джерело доходів держави податки набули значення в середині XVII століття.

Податки – це обов’язкові платежі, які встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Податки розкривають своє суспільне призначення у тих функціях, які вони виконують. В основному податки проявляються в двох функціях: фіскальна та регулююча. Окрім цього ще існують стимулююча і обмежуюча функції податків.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини ВНП і ВВП.

Регулююча функція реалізується через вплив податків на різні напрямки показники діяльності суб’єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

Найбільший внесок в науку про податки зробив А. Сміт, яким були сформульовані 4 основні принципи оподаткування:

- Громадяни кожної держави повинні брати участь у підтримці своєї держави по можливості та відповідно до доходів, які вони отримують під охороною держави.

- Податок, що сплачується громадянами повинен бути чітко визначеним, час його сплати і розмір повинні бути відомі не тільки платнику податку, але й усім тим, хто захоче з ним ознайомитися.

- Будь-який податок повинен стягуватися у зручний час і спосіб для платника.

- Будь-який податок повинен бути побудований так, аби затрати на його вилучення чи стягнення були мінімальні.

Класифікація податків:

Перша група - класифікації податків по методу встановлення:

Прямі - ці податки встановлюються на доходи фізичних і юридичних осіб. Вони поділяються на реальні податки, які стягуються з окремих видів майна (плата за землю, податок з власників транспортних засобів), особисті податки, які беруться від джерела доходу або по декларації (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств та ін.)

Непрямі - це податки на товари та послуги (ПДВ, акцизний збір, мито).

Друга група – в залежності від органів влади, в розпорядженні яких знаходяться ті чи інші податки:

- загальнодержавні;

- місцеві.

Третя група – в залежності від ставки податку:

- прогресивні податки, середня ставка яких підвищується по мірі зростання доходу (прибутковий податок з громадян);

- регресивні податки, середня ставка яких знижується по мірі зростання доходів;

- пропорційні – це податки, середня ставка яких є незмінною при збільшенні доходів (податок на прибуток).

Існуюча в Україні податкова система почала своє становлення з ухвалення 25 червня 1991 року закону України “Про систему оподаткування”.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до

відповідного бюджету, що справляється з платників податку

відповідно до цього Кодексу.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до

відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою

отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення

на користь таких осіб державними органами, органами місцевого

самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично

значимих дій.

З 01 січня 2011 року почав діяти Податковий Кодекс України.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та

зборів, що справляються в установленому Податковим Кодексом порядку, становить податкову систему України. В Україні справляються:

- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

- місцеві податки і збори (обов'язкові платежі);

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

- екологічний податок;

- рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів

- магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне

- транспортування трубопроводами природного газу та аміаку

- територією України;

- рентна плата за нафту, природний газ і газовий

- конденсат, що видобуваються в Україні;

- плата за користування надрами;

- плата за землю;

 

- збір за користування радіочастотним ресурсом України;

- збір за спеціальне використання води;

- збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і

- хмелярства;

- мито;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

- електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої

- кваліфікованими когенераційними установками;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

- природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених ПКУ, забороняється.

Податкова політика – це політика держави у стягнення податків, зборів, обов‘язкових платежів. – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Важливою характеристикою податкової політики є рівень податкового навантаження на платників податків.

Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів.

При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування, яка в країнах з низькими доходами передбачає що найбільшу частку займають податки на вітчизняні товари і зовнішню торгівлю а прибуткові податки є незначними.

Податковий тиск на макрорівні визначається за формулою

ПТ=ПБ/ВВП*100%

ПБ- податкові надходження в бюджет;

Податкове навантаження на підприємство

ПН = ПВ/П*100%= ПВ/Ор*100%

ПВ – податкові виплати підприємства;

П – прибуток підприємства

Ор- обсяг реалізації підприємства

 

Податкова політика розглядається у 2 аспектах:

– в більш широкому плані податкова політика передбачає формування національних доходів за рахунок постійних (податки) і непостійних джерел (позики).

– В більшому вузькому плані передбачає механізм оподаткування, тобто види оподаткування. Прояв податкової політики, яка проводиться в державі та формах державної структури є податкова система.

Принципи податкової політики:

– соціальна справедливість передбачає встановлення такої податкової політики, яка б враховувала більшість факторів діяльності фізичних і юридичних осіб;

– рівнонапруженість передбачає, що обов‘язки перед бюджетом встановлюється для усіх платників у відповідності до їх можливостей і результатів діяльності. Головною метою принципу є забезпечення початкових умов для усіх платників податків.

– економічна ефективність:

1. відображає економічну ефективність функцію підприємств;

2. відображає регулюючу функцію підприємств і характеризує виникнення податків як фінансових інструментів.

– стабільність: передбачає, що податкова політика повинна застосовувати визначені на деякий період орієнтири в розвитку суспільства і змінюватися еволюційним шляхом.

– гнучкість: передбачає, що податкова політика повинна змінюватися при змін ринкової кон’юнктури і економічного становища в країні.

Податкова політика реалізується через податковий механізм який являє собою сукупність організаційно-правових норм і методів управління оподаткуванням. Елементами податкового механізму є: механізм обчислення податків, механізм сплати податків, податкові пільги, податкові санкції.

Механізм обчислення податків виражається слідкуючою математичною залежністю.

П = (ОП –ПП)* ПС/100

П – податок, що сплачується, грн..

ОП – об’єкт оподаткування, грн..

ПП – податкові пільги, грн..

ПС – податкова ставка, %

Механізм сплати податків передбачає сплату за фактичними даними і за авансовими платежами з наступними перерахунками.

Податкові пільги є ефективнішими ніж бюджетне фінансування вони надаються в формі: податкових вилучень, тобто виведення з оподаткування спеціально визначених у законодавчих актах частин об’єктів оподаткування;

Податкових знижок зменшення бази оподаткування при передбачених у законодавчих актах умовах і зобов’язаннях Податкового кредиту тобто відстрочки податкового платежу підприємства у бюджет відповідного рівня, що надається податковими органами у формі конкретної угоди.

Система санкцій включає заходи адміністративної і кримінальної відповідальності, фінансові санкції, заставу грошових і товарно- матеріальних цінностей, запорука або гарантія кредиторів.

Мета здійснення реформ податкової системи України полягає у збільшенні державних доходів та зменшенні, пов’язаних із збором податків витрат, а також задіяний сприяючої економічному зростанню функції податків.

Фінансовий ринок України

Історія розвитку фінансового ринку налічує майже п’ятсот років.

1. Фінансовий ринок є невід’ємною складовою фінансової системи України. Фінансовий ринок являє собою систему економічних і правових відносин, пов’язаних з купівлею, продажем або випуском та обігом фінансових активів.

Фінансовий ринок – це ринок, на якому визначається попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

Фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє виникненню і розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві.

Функції фінансового ринку:

- взаємодія покупців та продавців фінансових активів, в результаті чого встановлюються ціни на фінансові активи та врівноважується попит і пропозиція на них;

- запровадження механізму викупу у інвесторів належних їм фінансових активів, в результаті якого встановлюються ціни і підвищується ліквідність цих активів;

- зменшення витрат на проведення операцій та інформаційних витрат.

2. Суб’єкти фінансового ринку:

- держава в особі центральних і місцевих органів управління, а також в особі НБУ;

- професійні учасники фінансового ринку (фінансові інститути, інститути інфраструктури, інститути позафінансової сфери);

- населення;

- іноземні учасники.

Класифікація фінансових ринків:

1) за терміном обігу фінансових активів: короткострокові, середньострокові, довгострокові;

2) за умовами емісії та механізмом обігу: національний, міжнародний;

3) за групою та видами фінансових активів: валютний, ринок цінних паперів, ринок дорогоцінних металів, грошовий, капіталів, страховий, нерухомості;

4) з точки зору джерел залучення коштів фінансовий ринок включає боргові ринки (кредиту), основними фінансовими інструментами на яких є облігації, закладні та векселі, і ринки акціонерного капіталу.

Грошовий ринок – це частина ринку позикових капіталів де здійснюються короткострокові до 1 року депозитно-позикові операції.

Грошовий ринок поділяється на обліковий, міжбанківський, валютний ринок.

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Учасниками ринку є банки, облікові установи, брокерські і дилерські фірми. Грошовий ринок регулюється державою, яка використовує його ресурси для фінансування видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Валютний ринок – ринок, на якому здійснюється купівля – продаж валютних цінностей. Він являє собою сукупність спеціальних інститутів і механізмів, які шляхом взаємодії забезпечують можливість вільно продавати чи купувати національну або іноземну валюту на основі попиту чи пропозиції.

Об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку є валютні цінності. Суб’єктами виступають: НБУ, Українська міжбанківська валютна біржа, комерційні банки, брокерські компанії, юридичні і фізичні особи, резиденти і нерезиденти.

Ціною на валютному ринку виступає валютний курс, який являє собою ціну грошової одиниці однієї валюти виражену в грошовій одиниці іншої валюти.

Валютний ринок поділяється на міжнародний, регіональний, національний, світовий. В залежності від організації торгівлі валютні ринки бувають біржовими і позабіржовими (міжбанківськими).

Функції валютного ринку України:

- забезпечення умов і механізмів для реалізації валютної політики держави;

- створення сприятливих умов для своєчасного здійснення міжнародних платежів по поточним і капітальним розрахункам, сприяння розвитку міжнародної торгівлі;

- забезпечення прибутку учасникам валютних відносин, формування попиту і пропозиції валюти, регулювання валютного курсу, страхування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів.

Найбільший обсяг операцій з валютою в Україні здійснюється на міжбанківському валютному ринку. Операції на валютному ринку поділяються на:

- конверсійні (спот, форвардні, ф’ючерсні, опціонні, валютний своп, валютний арбітраж);

- депозитні (до запитання, короткострокові);

- кредитні (коротко-, середньо- і довгострокові).

Строкові операції:

- форвардні – купівля-продаж валюти між двома суб’єктами з наступною її передачею в обговорений термін і за курсом, визначеним в момент складання контракту. Форвардні контракти складаються на 1-12 місяців. При їх підписанні аванси і застави не передбачаються, від такої угоди не можна відмовитися. Вона здійснюється на міжбанківському валютному ринку, при цьому умови контракту оговорюються і узгоджуються сторонами.

- ф’ючерсні – здійснюються тільки на біржовому ринку, при цьому форма і умови контракту уніфіковані, розрахунки проводяться через розрахункову палату біржі. Ці операції використовуються не тільки для одержання додаткового прибутку, а й для страхування валютних ризиків.

- своп-операція – комбінування двох конверсійних операцій з валютою на умовах спот і форвард, тобто продаж готівкової валюти (спот) здійснюється одночасно з її купівлею на термін форвард, або навпаки. Ці операції дають можливість одержання додаткової економічної вигоди, або пов’язані з валютними втратами. Дані операції здійснюються на термін від одного до шести місяців, значно рідше до одного року. Вони здійснюються між комерційними банками і НБУ, безпосередньо між центральними банками країн.

- валютний арбітраж – спекулятивна операція, яка розрахована на одержання доходу завдяки різниці в курсах на тому самому ринку, але в різний термін, або одночасно на різних ринках.

КРЕДИТНИЙ ринок це специфічна сфера економічних відносин, де об’єктом операцій виступає наданий на певних умовах у позику капітал. Він дає змогу здійснювати нагромадження, рух, розподіл та перерозподіл позикового капіталу між сферами економіки. Він поділяється на ринок грошових ресурсів і ринок боргових зобов’язань. Кредитні відносини впливають на збалансованість економіки, регулювання пропорцій суспільного відворення між виробничою і невиробничою сферами.

Фондовий ринок – ринок, на якому здійснюється емісія, купівля і продаж цінних паперів. На цьому ринку відбувається мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску і реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу.

Завдання ринку цінних паперів – мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій, формування ринкової інфраструктури, розвиток вторинного ринку, активізація маркетингових досліджень, трансформація відносин власності, контроль над капіталом на основі державного регулювання, зменшення інвестиційного ризику

На національному фондовому ринку здійснюється випуск і обертання таких цінних паперів:

- акція – цінний папір без встановленого певного терміну звертання, що свідчить про внесення визначеного паю в статутний фонд акціонерного товариства. Види: іменні, на пред’явника, прості, привілейовані, платні, преміальні, номінальні, без номіналу, паперові, електронні, з вільним та обмеженим обігом.

- облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником визначених коштів і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику даних коштів (номінальної вартості) у визначений термін та з виплатою відсотків (для відсоткових); можуть випускатися на рівні держави, муніципальному, на рівні підприємства. Види: іменні, на пред’явника, відсоткові та безвідсоткові, з вільним та обмеженим обігом.

- казначейські зобов’язання – цінні папери на пред’явника, що розміщуються серед населення на добровільних засадах і свідчать про внесення їхнім власником коштів до бюджету і надають право на одержання фінансового доходу;

- депозитні сертифікати - письмове свідчення банку про депонування коштів, використаних фізичними і юридичними особами; їх власник має право на одержання доходу у вигляді відсотків, які встановлюється банком;

- приватизаційні папери є різновидом державних цінних паперів, надаються тільки фізичним особам і засвідчують право власності на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини майна державного підприємства, державного земельного та житлового фонду. Види: приватизаційний сертифікат, майновий сертифікат, житловий чек, земельний бон. Приватизаційні цінні папери використовують шляхом обміну на акції та інші цінні папери та документи, що встановлюють право власності на частину державного майна відповідно до номіналу паперу. Ці цінні папери вільному обігу не підлягають, дивіденди і відсотки по них не виплачуються, не можуть використовуватися для розрахунків або як застава.

- вексель - письмове боргове зобов’язання чітко встановленої форми, яке засвідчує зобов’язання боржника сплатити певну грошову суму в певний термін своєму кредитору, тобто власнику векселя. Види: прості і переказні.

Похідні цінні папери:

- варант випускається з привілейованими акціями, облігаціями і дає власнику право купувати прості акції за обговореною ціною протягом визначеного періоду, дає право акціонерному товариству знизити відсоток регулярних виплат за облігаціями чи привілейованими акціями завдяки тому, що інвестори можуть отримувати прибуток на різниці вартості акцій у порівнянні з обговореною у варанті;

- деривативи – договори, вартість яких залежить від вартості цінних паперів, з приводу яких укладаються або від курсів цінних паперів;

- депозитні свідчення – папір, який підтверджує, що його власник володіє акціями однієї з іноземних корпорацій і має право на одержання дивідендів, а також на частину майна цієї корпорації в разі її ліквідації.

Спекулятивними об’єктами фондового ринку є опціони і ф’ючерси.

Опціон – угода між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його, тобто одержує право до обговореної дати за фіксованою ціною придбати визначену кількість цінних паперів або продати їх особі, що продала опціон. Види: американський (можна реалізувати протягом усього терміну контракту); європейський (можна реалізувати на визначену дату).

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається винятково інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дає право власнику на одержання доходів. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів продаються за кошти як і закритих.

Фондова біржа – офіційний центр, де здійснюється торгівля цінними паперами. За своїм правовим статусом фондова біржа може бути акціонерним товариством, асоціацією, що підпорядковується державі.

Фондова біржа – некомерційна організація, яка не переслідує отримання прибутку і не виплачує доходів своїм засновникам і власникам. Основна мета її діяльності – створення умов для масштабної і ефективної торгівлі цінними паперами.

Діяльність фондової біржі забезпечує розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між юридичними і фізичними особами шляхом організації купівлі-продажу фондових цінностей, забезпечення умов створення і розвитку фондового ринку, підвищення довіри до інвесторів, вкладання вільних коштів у фондові цінності, контроль за діяльністю учасників біржових торгів і захисту їхніх інтересів.

Функції фондової біржі:

Посередницька – як посередник біржа створює умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам, посередникам; Торгові угоди на біржі укладають брокери від імені клієнтів, доход брокера формується з комісійних від укладених угод. Ділери купують цінні папери з метою перепродати у брокерів. Їх доход складається як різниця в цінах продажу і купівлі цінних паперів;

Індикативна функція фондової біржі пов’язана із котируванням цінних паперів, тобто з оцінкою вартості їх, що впливає із співвідношення попиту і пропозиції;

Регулятивна проявляється через організацію процес торгівлі цінними паперами: контроль за фінансовим станом емітентів; правила укладання і виконання угод; механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі.

Міжнародні фінанси

Міжнародні фінанси — це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах.

Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій. Це насамперед Організація Об'єднаних Націй, Європейський союз, Північно-Атлантичний договір тощо, для функціонування яких потрібні фінансові ресурси.

Сфера МФ представлена МФ і відносинами які обслуговують перші два види грошових потоків і М фінансами обслуговують взаємовідносини з наднаціональними структурами.

Основною характеристикою міжнародних фінансів є те, що вони призначені ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та перерозподіл грошового капіталу між контрагентами світового фінансового ринку.

Міжнародні фінанси, свою чергою, відображають стан світової фінансової кон’юнктури та є орієнтиром для оперативного прийняття адекватних рішень суб’єктами міжнародних фінансових відносин.

Міжнародні фінанси — це економічна категорія, що відображає обмінно-перерозподільні відносини національних і наднаціональних суб’єктів світової економіки з приводу руху вартості між країнами та у процесі формування й використання централізованих грошових фондів.

Об’єктом міжнародних фінансів є потоки грошових коштів і пов’язані з ними фінансові відносини на світовому ринку.

Суб’єктами міжнародних фінансів є фізичні та юридичні особи, уряди, міжнародні організації й фінансові інституції, а також банки та інші кредитно-фінансові установи — посередники на міжнародному фінансовому ринку.

До функцій міжнародних фінансів належать розподільча та контрольна.

Розподільча функція. Її суть полягає у грошовому розподілі й перерозподілі світового продукту через механізм міжнародних фінансів. Механізм розподілу й перерозподілу має певні об’єктивні та суб’єктивні закономірності.

До об’єктивних закономірностей належать такі:

– капітал обертається відповідно до закону пропорційного розвитку;

– потоки грошових коштів перебувають у русі в пошуку найвищої норми прибутку;

– отримання прибутку завжди пов’язано з ризиком.

Суб’єктивними чинниками, що впливають на механізм розподілу, є політичні й особисті інтереси суб’єктів міжнародних фінансів. Об’єктивні та суб’єктивні закономірності можуть збігатися або бути різноспрямованими.

Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжнародних фінансів: обмін і перерозподіл вартості між державами. Перша роль виконується, коли на противагу грошовим потокам рухається товар. Друга — коли акумулюються і трансформуються грошові фонди між державами. У поєднанні цих двох ролей і виявляється розподільча функція.

Контрольна функція. Суть її полягає в тому, що у будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік й аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій (універсальній, зіставній) формі, оскільки міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі. Зібрану під час цього обліку й проаналізовану інформацію можна використовувати як орієнтир для швидкого прийняття подальших адекватних рішень щодо міжнародних фінансів, а також для опрацювання суб’єктами міжнародних фінансових відносин поточної та стратегічної політики своєї діяльності. На ефективну реалізацію цієї функції впливає як політика держави, характер і рівень її економічного розвитку, технічне оснащення процесу збирання й обробки інформації, так і міра розуміння можливості практичної реалізації контрольної функції.

Загальну систему міжнародних фінансів формує кілька сфер міжнародних фінансових відносин: міжнародний фінансовий ринок, міжнародні платіжні розрахунки та їх баланси, міжнародні валютні операції, міжнародні валютні системи, міжнародні організації та інституції, регулювання міжнародних фінансів.

МФ як система фінансових відносин щодо руху грошових потоків групуються таким чином:

Відносини між суб’єктами господарювання різних країн;

Відносини держави з урядами інших країн та суб’єктами господарювання іноземних країн;

Взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.