Людина та її буття як предмет філософського осмислення

Людина сама обирає свій спосіб буття на тлі абсолютної випадковості, але вона тримає в своїх руках усі зв язки зі світом.

Жан-Поль Сартр

Якщо тварина одвічно і всебічно залежить від природних потягів та прив 'язана до конкретного середовища, умов свого життя, то людина є вільною, незалежною істотою, поведінка якої строго і однозначно не зумовлюється природною доцільністю, що дає їй можливість ставитись до предмета своєї творчості з певною поміркованістю.

Макс Шелер

Людина для самої себе постає як найперший предмет зацікавленості та осмислення. Все, що людина знає, з чим пов язана практично, життєво або уявно, - усе це, врешті-решт, замикається на неї саму як на реальний суб'єкт та центр свого універсуму. Водночас саме буття людини, з одного боку, незбагненне різноманітне у своїх проявах, з іншого - проблематичне в тому сенсі, що воно непередба-чуване і не гарантоване як у своїй якості, так і в кінцевій виправданості. Тому філософія розглядає людину в окресленнях свободи, са-моздійснення, пошуку та утвердження життєвих сенсів.

СУТТЄВО

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

у якому сенсі буття людини проблематичне;

ієрархічну будову сутнісних проявів людини;

зміст понять "буття людини", "життя людини" та

"існування людини"; % зміст основних концепцій походження людини; % сенс виявлення співвідношення в людини природного,

соціального, персонального та трансцентдентального; Ъ що постає в якості найперших якостей людського буття; % основні виявлення свободи людини; % основні аспекти, в яких розкривається співвідношення

смерті та людського безсмертя.

використовувати ієрархічну будову основних складових людського способу буття для самооцінки та оцінки реальних процесів життя;

пояснювати позитивні та негативні сторони незавершеності людського буття;

проводити зв'язки між поняттями "людина - індивід -особа - особистість - індивідуальність";

самостійно використовувати окреслення основних проявів свободи для пояснення складних ситуацій людської діяльності.

♦ які перспективи відкриває людині усвідомлення нею проблематичності людського буття;

♦ чому саме еволюціонізм та креаціонізм постають найпершими версіями походження людини;

♦ як поєднуються між собою сутнісні сили людини та основні складові людського способу буття;

послідовності основних понять, що позначають якості і прояви людини; основні смислові навантаження понять смерті та безсмертя для людини в її свідомому самоутвердженні.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини.

13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму.

13.3. Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні сили людини.

13.4. Співвідношення природного, соціального, персонального та транцендентального в людині. Вихідні цінності людського буття.

13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* ВІДКРИТІСТЬ фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біологічної неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-історичного процесу та напрямам людської діяльності; відкритість також: слід розуміти і в плані сенсу людського життя: поки людина живе і діє, сенс її життя постає невизначеним до кінця, бо вона може його суттєво трансформувати.

ВЧИНОК - особлива дія людини, яка стягує на себе основні події її життя та постає формою вирішення суперечностей, що зумовлені напруженим співвідношенням найперших життєвих альтернатив людини: життя і смерті, свободи та обо-в 'язку, бажання та розрахунку, почуття та розуму, тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ -термін, що у філософії позначає особливу, притаманну лише людині форму прояву її життєвої активності; діяльність передбачає творчість, смислову та цілеспрямовану організацію дій, а також:, врешті, доведення її до самодіяльності, тобто до такої діяльності, метою якої постає її власне вдосконалення. РЕВОЛЮЦІЯ, ЕВОЛЮЦІОНІЗМ - під еволюцією розуміють поступове виникнення певних якостей або явищ під дією часткових чинників та умов; евоюціонізм передбачає теоретичну позицію, що аргументує можливість виникнення складних явищ дійсності (життя, свідомості, людини) із попередніх, простіших шляхом поступового їх ускладнення або ж виявлення їх прихованих властивостей. ЕКЗИСТЕНЩАЛ -характеристика людини (атрибут людського існування), поза якою немає людини, як людини, та поза якою у світі не було би того, що в нього привносить людина.

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілювати його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особистістю, мати своєрідний універсум свого життєвого самоздійснення. ІНДИВ1ДУАЦ1Я-унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілювати його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особистістю, мати своєрідний універсум свого життєвого самоздійснення. ♦ КРЕАЦІОНІЗМ - позиція, згідно якої причиною появи вищих якостей дійсності, світових порядку, гармонії, краси може бути тільки дія творіння, що її продукує вищий розум, дух або Бог; з позиції креаціонізму складні, вищі якості не можуть виникати із простих шляхом стихійних процесів.

СВОБОДА - в абстрактному плані - відсутність будь-яких меж: або перешкод для дій та проявів людини, проте відсутність меж: перетворює свободу у повну невизначеність, тому поняття свободи конкретизується через наступні поняття: "негативна свобода", "вірогіднасвобода", "позитивно-творча свобода" (див. текст)

Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття.

Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним.

Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення "міри людяності" певної конкретної людини. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм - це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній ґрунтуватися, але її перевищувати.

Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення.

Людський спосіб буття

включення людини в соціально-культурні процеси опанування людськими способами діяльності. вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя здатність прилучитися до духовного універсуму

1). В ході включення людини в суспільно-культурні процеси, відбувається врегулювання людських дій, внаслідок якого стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципово інакшого спрямування.

2). Через включення у соціально-культурні процеси відбувається опановування людськими способами діяльності, починаючи з найпростіших, і закінчуючи найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотри-мання норм суспільного життя.

3). До включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами.

Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також невід'ємною складовою того, що ми називаємо "бути людиною".

4). Недостатньо мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувалися в певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси.

Коли ми, окреслю-ючи феномен людського буття, доводимо до останнього пункту, саме цей останній пункт - виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму, - і постає вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцін-ки,а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування.

Бути людиною або перебувати у людському способі буття, - це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й - справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати.

Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі.

Проте у прикладанні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя.

Як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов'язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина прожила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує.

♦ Отже, у прикладанні до людини поняття життя можна вживати принаймні у двох сенсах: о у вузькому -як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями, так і с> в широнаповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв'язки із іншими сущими явищами та процесами. Тому для людини існувати - це значить просто бути у наявності та у певних зв 'язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.

Наголосимо ще раз: людське буття є проблематичним; ми не отримуємо своїх людських якостей та необхідних змістових наповнень свого життя стихійно, автоматично. Тому або ми рано чи пізно починаємо це усвідомлювати і боротися за людський статус буття, або так і не знаходимо способу реалізації того кредиту, який отримуємо, прийшовши в цей світ. Тобто питання про людину, про те, ким вона буде і може бути, завжди залишається відкритим.