Формування центрів відповідальності і розробки нормативів

Історично, вперше концепцію центрів відповідальності було розроблено у 1952 р. американським вченим Джоном Хиггинсом. Теорія американського вченого базувалася на трансформації організаційної структури підприємства таким чином, що витрати акумулювалися і відображалися у звітах на певних рівнях управління. З іменем Дж. Хиггинса пов'язане його відоме правило: "кожну структурну одиницю підприємства хвилюють ті, і лише ті витрати і доходи, за які вона може відповідати і які вона контролює".

На сьогоднішньому етапі розвитку вітчизняної економічної науки в умовах ринкової економіки з'являються нові дослідження та розробки щодо управління на основі центрів відповідальності та їх практичного застосування. Як показують наукові дослідження, методику управління на основі центрів відповідальності у тій чи іншій формах впровадили і вітчизняні підприємства різних розмірів та функціонально-галузевих напрямів (ЛДЗ "ЛОР-ТА", ВАТ "Рівнеазот", ЗАТ "Новокраматорський машинобудівний завод", ТзОВ "Торгова компанія "Інтермаркет", ВАТ "Концерн Галнафтогаз" і ін.).

Центр відповідальності – це організаційна одиниця системи управління, керівник якої наділений певними повноваженнями, делегованими йому вищим керівництвом, та відповідальний за досягнення планових контрольних показників та використання ресурсів, якими розпоряджається (матеріальними, трудовими, фінансовими).

Питання класифікації центрів відповідальності є одним з найбільш актуальних у сучасних дослідників центрів відповідальності. Розглянуті різні запропоновані підходи відображені на рис. 2.1.

 

 

 

Рис. 2.1 Класифікація центрів відповідальності

 

В географічні центри відповідальності об’єднані кілька підрозділів (сегментів), які різняться своїми функціональними призначеннями, але мають спільне територіальне розташування і мають одного керівника (менеджера). Структурні – це центри відповідальності, що створені за принципом єдності функціональних призначень сегментів, що до них входять. Наприклад, зоотехнік несе відповідальність за тварин, які можуть бути розміщені на кількох фермах в різних місцях.

Основні центри відповідальності забезпечують контроль витрат і доходів в місцях їх виникнення. Функціональні центри поширюють контроль витрат і доходів на багато місць їх виникнення, якщо витрати і доходи формувались під впливом даного центру.

Госпрозрахункові центри відповідальності співпадають з місцями виникнення витрат і доходів, їм належить контроль в момент виникнення. Аналітичні центри не пов’язані з системою внутрішніх госпрозрахункових відносин, вони створюють системи контролю за окремими видами витрат і доходів.

Обслуговуючі центри відповідальності надають послуги іншим центрам підприємства. Матеріальні – здійснюють заготівлю і збереження матеріалів. Виробничі – підрозділи основного і допоміжного виробництва. Управлінські – займаються управлінням підприємства (відділ кадрів, бухгалтерія, юридичний відділ тощо). Збутові – займаються збутом готової продукції.

Однак, переважна більшість науковців пропонує при побудові структури управління центрів відповідальності на підприємстві, спиратись на класифікацію за ієрархією: центр витрат (менеджер контролює і відповідає за рівень витрат підрозділу), центр доходу (revenue centre) - менеджер відповідає за обсяг продажу товарів підрозділом, центр прибутку (profit centre) - менеджер контролює і відповідає за рівень витрат і доходів підрозділу і центр інвестицій (investment centre) - менеджер контролює і відповідає за рівень витрат, доходів і за ефективність інвестицій в підрозділ.

Сукупність центрів відповідальності в межах децентралізованої організаційної структури є системою управління за центрами відповідальності або системою центрів відповідальності.

Базові принципи системи центрів відповідальності:

· конфіденційність (інформація є закритою для зовнішніх користувачів);

· інформативність (забезпечення внутрішніх користувачів необхідною управлінською інформацією);

· доречність (децентралізована інформація дає змогу отримувати лише систематизовану та необхідну інформацію);

· адресність (центр відповідає лише за контрольовані ним показники);

· відповідальність за прийняття рішень (за результати рішень відповідає конкретна особа).

Наступним, не менш важливим напрямком контролінгу, є оцінка дотримання нормативів.

Ефективність функціонування будь-якої системи базується на певних нормах і нормативах, які є основою стійкої роботи: починаючи від природи як цілісної системи і закінчуючи будь-якою окремою біологічною системою, від соціально-економічної організації суспільства в цілому до окремого господарства, сім'ї тощо.

Норматив – це показник норм, який розраховується і встановлюється людиною на основі певних норм. Якщо норму можна віднести до якісної характеристики ефективності обертання капіталу, то норматив – це кількісний показник. Норма, звичайно, ширше поняття, ніж норматив. Вона має загальний характер, тобто за своєю суттю – це принцип, а визначення принципів здійснення економічних процесів – одне з найважливіших завдань економіки.

При нормуванні, крім визначення норм, встановлюються певні нормативи. Нормативи, які розраховуються на основі норм, повинні враховувати конкретну ситуацію, що склалася в певний період часу. (Наприклад, норматив платоспроможності банківських установ враховує ризики ринку країни. Ступінь ризиковості активних операцій банку визначається центральним банком і переглядається з часом за умов зміни економічної ситуації).

Якщо економічні норми є досить стабільними в межах існуючих знань у галузі, то нормативи – відносно змінні.

 

 

ТЕМА 3