Верховенство закону як принцип конституції України

Верховенство закону прямо не зафіксоване в Конституції у вигляді спеціальної норми або принципу. Це зроблено у інший спосіб, що, однак, не позбавляє підстав твердити про існування відповідного конституційного принципу (принципу Конституції).

По-перше, закони України поєднані в ряді статей Конституції як найважливіші національні засоби регулювання певних відносин (усього таких статей сім). Саме Конституція України і закони України виділені як об'єкти офіційного тлумачення, здійснюваного єдиним органом конституційної юрисдикції.

По-друге, хоча в Конституції не вживається термін «підзаконні акти», закони в її тексті іноді прямо виокремлюються від масиву цих актів (три статті та пункт розділу XV).

По-третє, в тексті Конституції є багато загальних і конкретно адресованих відсилань до законів («відповідно до закону», «в порядку, встановленому законом», «встановлюється законом», «визначається законом України» тощо). Відповідні формули не завжди є досконалими, проте, їх існування свідчить про різний рівень зв'язків конституційних положень з положеннями законів. Проблема досконалості цих формул є чи не універсальною[31].

В Конституції термін «закон» вживається як у широкому, так здебільшого у вузькому розумінні. В широкому — він означає сукупність актів позитивного права, у вузькому — насамперед акти, прийняті Верховною Радою України і підписані та офіційно оприлюднені Президентом України. При цьому саме закони у вузькому розумінні, визначені Конституцією як акти, ухвалені від імені держави в цілому («закони України»), а не як акти органів державної влади. Таким актом є й сама Конституція України.

Основний Закон прямо визначає коло суб'єктів, віднесених до сфери законодавчого регулювання. Водночас він встановлює порядок прийняття і офіційного оприлюднення законів, який є необхідною передумовою набрання ними чинності. Цей порядок не тільки свідчить про верховенство закону в системі «підконституційних» нормативно-правових актів і про його відносно вищу юридичну силу, а й зумовлює особливості закону як акта законодавчої влади, характеризує природу законотворчості як функції парламенту. І хоча конституційний порядок ухвалення (прийняття і офіційного оприлюднення) закону здебільшого відбивається на його формі (а не на змісті), цей порядок іноді справедливо розглядається як одна з ознак саме закону.

Верховенство закону можна вважати чинником принципу верховенства Конституції. В частині другій її статті 8 записано: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». За Г. Кельзеном конституцію можна сприймати як основоположну норму, яка визначає процедуру створення наступної субординованої норми. Правопорядок, за його логікою, визначається ієрархічною системою норм, очолюваною конституцією. Тому закони, створені поза визначеною конституцією процедурою або з її порушенням, не відповідають основоположній нормі й не можуть діяти. Інакше розривається «тканина» ієрархізованого у відповідний спосіб правопорядку, і він по суті ліквідується.

Зазначена логіка була покладена в основу ідеології конституційної юрисдикції, здійснюваної спеціалізованими судами. При цьому об'єктом контролю щодо конституційності визнавалась не тільки форма закону (порядок розгляду, прийняття і офіційного оприлюднення), а і його зміст. Саме такий підхід визнаний Конституцією (частина перша статті 152).

Вплив Конституції на законотворчість не зведений виключно до нормативного імпульсу у вигляді відповідних посилань і відсилань в її тексті й до встановлених нею процедур законодавчого процесу. Конституція об'єктивно формулює загальні цілі законотворчості, забезпечує наступництво розвитку і стабільність системи права, визначає системоутворюючі зв'язки різних нормативно-правових актів між собою і, насамперед, із законами.

В пункті 1 розділу XV Конституції зазначено, що «закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України». Це означає, що усі органи, які наділені функціями нормативної правотворчості, повинні привести свої акти у відповідність з Конституцією. З іншого боку, наведене положення треба трактувати як вимогу додержувати у правозастосуванні не тільки співвідношення між Конституцією, з одного боку, і законами та іншими нормативними актами — з другого, а і співвідношення між законами та підзаконними актами.

Наявність в Конституції численних посилань і відсилань до законів свідчить не тільки про непряму фіксацію в її тексті принципу верховенства закону, а й, як зазначалося, про її вплив на законотворчість шляхом відповідного імпульсу. Нерідко цей імпульс має чіткий предметний характер, у вигляді вимоги прийняти конкретний закон.

Такі закони звичайно деталізують зміст окремих конституційно-правових інститутів або визначають статус певних органів або чинників адміністративно-територіального устрою. Затримка з прийняттям зазначених, органічно поєднаних з Конституцією законів, є неприпустимою: це не тільки зашкоджує авторитету самої Конституції, а й консервує прогалини у законі. Як свідчить практика, ці прогалини нерідко у різний спосіб заповнюються підзаконними актами, що призводить до розбалансування правової системи.

Сприйняття верховенства закону як конституційного принципу зумовлене основними характеристиками самих законів як правових актів.

Як конституційний принцип верховенство закону в цілому узгоджується з іншими, тісно сполученими між собою і по суті однозмістовими принципами правової держави і верховенства права. Адже кожен з них не заперечує наявність в системі права ієрархії «підконституційних» нормативно-правових актів, очолюваної законом.

Негативне ставлення до верховенства закону частини спеціалістів не в останню чергу пояснюється тим, що цей принцип за минулих часів значною мірою був пов'язаний з принципом верховенства рад, зокрема із статусом Верховної Ради як найвищого органу державної влади.

Принцип верховенства закону з позицій правотворчості і, насамперед, правозастосування є «матеріальним», він має глибокі корені в позитивному праві. Не відриваючи його від «ідеального», відображеного у першу чергу в зусиллях зінтерпретувати ідеї природнього права і реалізувати їх у процесі правозастосування, зважимо на те, що немає ніяких підстав характеризувати верховенство закону за термінологією Г. Кельзена (вживаної ним до характеристики терміна «правова держава») як «плеоназм», тобто словесну надуживаність[32].

За будь-яких умов принцип верховенства закону слугує побудові чіткої і логічної системи права і є чи не найважливішим з огляду на потреби здійснення контролю за конституційністю і законністю відповідних нормативно-правових актів, їх обліку і систематизації та вирішенню низки інших завдань, що виникають в процесі правового розвитку нашого суспільства.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене, ми прийшли до наступних висновків.

Протягом століть змістовне наповнення принципу верховенства права і його співвідношення з іншими правовими поняттями зазнають серйозних змін. При цьому розвиток концепції верховенства права в Україні тривалий час перебували під впливом тоталітарної ідеології комунізму. Тому наближення до світових стандартів розуміння верховенства права в Україні стало можливим лише з набуттям їй незалежності.

Принцип верховенства права є пріоритетним у правовій державі. Цей принцип став активно і всебічно затверджуватися в нашій державі після проголошення його незалежності і закономірно отримавши конституційне закріплення як одне з основних її надбань і напрямів подальшого розвитку. Зміст даного принципу полягає у співвідношенні права і держави, підпорядкованості держави та її інститутів праву. Крім того, принцип верховенства права означає співвідношення права і політики, права і економіки, права та ідеології, а також співвідношення права та інших соціальних норм (моралі, звичаїв і т.п.), І полягає в пріоритеті. Тільки з отриманням статусу незалежної держави України впровадила в життя такий ключовий принцип правового регулювання як верховенство права. На даний момент розуміння його сутності відповідає основним світовим стандартам. Так, в найбільш загальному вигляді верховенство права можна зрозуміти як панування права в суспільстві, як його визначальна роль у відносинах між усіма учасниками суспільних відносин, в діяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільнот, об'єднань.

Принцип верховенства права конкретизується в цілому ряді його складових ознак, в тому числі: принципі мінімальної достатності правового регулювання суспільних відносин і загальності права; принципі пов'язаності держави правами і свободами людини і громадянина; позапартійності права, його певної самостійності щодо політичних сил і його деідеологізації; відносної самостійності щодо судової та виконавчої влади; верховенство Конституції і законів України.

Принцип верховенства закону (закон є основним джерелом права у сучасному суспільстві), закріплений Конституцією України, означає визначальну, провідну роль закону в правовій системі, зокрема, системі джерел права, його вищу юридичну силу відносно підзаконних актів. Тобто принцип верховенства закону означає тільки співвідношення закону та інших нормативно-правових актів.

У країнах континентального права (Німеччині, Франції, Австрії тощо) юридична доктрина завжди розрізняла поняття “закон у матеріальному змісті”, тобто будь-яку норму, що виходить від держави незалежно від форм її викладу, і “закон у формальному змісті”. Тобто закон має бути наповнений матеріальним змістом і витриманий у формальному.

В Україні верховенство права закріплено в Основному Законі держави (ст. 8), а її засади конкретизовані у правових позиціях Конституційного Суду України, в чинному законодавстві.

Верховенство закону прямо не зафіксоване в Конституції у вигляді спеціальної норми або принципу. Це зроблено у інший спосіб, що, однак, не позбавляє підстав твердити про існування відповідного конституційного принципу (принципу Конституції).

Сприйняття верховенства закону як конституційного принципу зумовлене основними характеристиками самих законів як правових актів.

Як конституційний принцип верховенство закону в цілому узгоджується з іншими, тісно сполученими між собою і по суті однозмістовими принципами правової держави і верховенства права. Адже кожен з них не заперечує наявність в системі права ієрархії «підконституційних» нормативно-правових актів, очолюваної законом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Авер’янов В. Б. Проблеми забезпечення верховенства права у сфері виконавчої влади // Українське право. — 2006. — № 1. – С. 7-10

2. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1982. -Т. 2. – 360 с.

3. Андрощук С. Принцип верховенства права: визначення, співвідношення із суміжними поняттями, особливості законодавчого закріплення і реалізації// Юридичний журнал. – 2005. №5. – С. 74-78.

4. Бабкін В. Д. Право і закон: співвідношення понять / В. Д. Бабкін // Матеріали ХШ історико-правової конференції «Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.). - Чернівці «Рута», 2005. - 420 с.

5. Головатий С. Верховенство права: Моногр.: У 3-х кн. – К.: Фенікс, 2006.

6. Головатий С. П. Верховенство права: ідея, доктрина, принцип. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук. – К., 2009. – 44 с.

7. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС / Жак Зіллер; пер. з франц. В. Ховхун. — К.: «Основи», 1996. — 420 c.

8. Козюбра М. I. Права людини і верховенство права// Право України. — 2010. — № 2.- С. 4-5

9. Козюбра М. І. Верховенство права — основоположний принцип правової і політичної систем України. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5т. — X., 2008.

10. Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30.

11. Курс конституционного права Украины. Учебник / Под ред. М. А. Бай-муратова, А. В. Батанова. - Х.: Одиссей, 2008. - Т. 1. - Общая часть: Основы теории конституционного права. - 2008. – 672 с.

12. Музика І. В. Праворозуміння: основні сучасні типи та підходи / І. В. Музика // Правова держава. - Вип. 18. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 109-118.

13. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: учебник для юридических вузов и факультетов / В. С. Нерсесянц. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА» М, 1999. - 552 с.

14. Оборотов Ю. М. Сучасне праворозуміння та визначення права / Ю. М. Оборотов // Актуальні проблеми держави і права. - О., 2003. - Вип. 18. - С. 4-9. Тихомиров Ю.А. Государственные институты и закон // Советское государство и право. - 1980. - № 10. - С. 46.

15. Оборотов Ю. Н. Верховенство права и продвижение к правовой гармонии / Ю.Н. Оборотов // Введение в украинское право / под общей ред. С. В. Кивалова и Ю. Н. Оборотова. — 2-е изд., перераб. и доп. — О.: Юрид. л-ра, 2009. — С. 146.

16. Петришин О. В. Проблеми соціалізації правової науки / О. В. Петришин // Право України. -2010. - № 4. - С. 133-142.

17. Петров Г.И. Юридическая природа советского закона // Ученые записки Ленингр. юридич. ин-та / Под ред. В.М. Догадова и И.Н. Шишина. - М.: Юриздат, 1947. -Вып. IV.

18. Пухтецька А. Нормативно-правове закріплення принципу верховенства права в чинному законодавстві України // Юридична Украина. – 2007. - №5. – с. 33-38.

19. Рабінович П. М. Верховенство права (за матеріалами практики Страсбурзького Суду та Конституційного Суду України) // Вісник Академії правових наук України. — 2006. — № 2 (45). — С. 8-16.

20. Радько Т. Н. Теория государства и права: учебник / Т. Н. Радько. - 2-е изд.. - М.: Проспект, 2009. - 752 с.

21. Рішення Конституційного Суду України № 15-рп від 02.11.2004 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень статті 69 Кримінального кодексу України // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2004 / Відповід. редактор канд.юрид.наук П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 35 с.

22. Селіванов В. Нетотожність права і закону (методологічний аспект) // Право України. - 2005. - № 5. - С. 8.

23. Сильченко Н.В. Проблемі верховенства закона автореф. дис. Д. ю. н. – Минск, 1993.- 32 с.

24. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Консум, 2005. –656 с.

25. Таманага Браян. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Браян Таманага. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 205 с.

26. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

27. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Монография. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.

28. Червонюк В. И. Теория государства и права: учебник / В. И. Червонюк. - М.: ИНФА-М, 2006. - 704 с.

29. Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. — 1999. — № 1. - С. 5

30. Dicey A.V. Introduction to the Study of the Law of the Constitution. — Indianapolis: Liberty Classics, 1982. — P. 102, 114.

31. Different approaches to the definition of the Rule of Law // http://www.revision-notes.co.uk.

 

[1] Козюбра М. I. Права людини і верховенство права// Право України. — 2010. — № 2.- С. 4-5

[2] Бабкін В. Д. Право і закон: співвідношення понять / В. Д. Бабкін // Матеріали ХШ історико-правової конференції «Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.). - Чернівці «Рута», 2005. – С. 4.

[3] Радько Т. Н. Теория государства и права: учебник / Т. Н. Радько. - 2-е изд.. - М.: Проспект,2009. – С. 243.

[4] Червонюк В. И. Теория государства и права: учебник / В. И. Червонюк. - М.: ИНФА-М, 2006. –С. 223.

[5] Петришин О. В. Проблеми соціалізації правової науки / О. В. Петришин // Право України. -2010. - № 4. - С. 133-142.

[6] Музика І. В. Праворозуміння: основні сучасні типи та підходи / І. В. Музика // Правова держава. - Вип. 18. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 109-118.

[7] Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: учебник для юридических вузов и факультетов/ В. С. Нерсесянц. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФА» М, 1999. – С. 116.

[8] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Консум, 2005. – С. 216.

[9] Оборотов Ю. М. Сучасне праворозуміння та визначення права / Ю. М. Оборотов // Актуальні проблеми держави і права. - О., 2003. - Вип. 18. - С. 4-9.

[10] ТихомировЮ. А. Государственные институты и закон // Советское государство и право. - 1980. - № 10. - С. 46; Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 345.

[11] Петров Г.И. Юридическая природа советского закона // Ученые записки Ленингр. юридич. ин-та / Под ред. В.М. Догадова и И.Н. Шишина. - М.: Юриздат, 1947. -Вып. IV. - С. 102.

[12] Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1982. -Т. 2. - С. 219; Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - Бородянка, 1993. - С. 71.

[13] Курс конституционного права Украины. Учебник / Под ред. М. А. Баймуратова, А. В. Батанова. - Х.: Одиссей, 2008. - Т. 1. - Общая часть: Основы теории конституционного права. - 2008. - С. 217.

[14] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Консум, 2005. – С. 316.

[15] Селіванов В. Нетотожність права і закону (методологічний аспект) // Право України. - 2005. - № 5. - С. 8.

[16] Dicey A.V. Introduction to the Study of the Law of the Constitution. — Indianapolis: Liberty Classics, 1982. — P. 102, 114.

[17] Таманага Браян. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Браян Таманага. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. –С. 76

[18] Different approaches to the definition of the Rule of Law // http://www.revision-notes.co.uk.

[19] Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС / Жак Зіллер; пер. з франц. В. Ховхун. — К.: «Основи», 1996. — С. 113

[20] Оборотов Ю. Н. Верховенство права и продвижение к правовой гармонии / Ю.Н. Оборотов // Введение в украинское право / под общей ред. С. В. Кивалова и Ю. Н. Оборотова. — 2-е изд., перераб. и доп. — О.: Юрид. л-ра, 2009. — С. 146.

[21] Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. — 1999. — № 1. - С. 5

[22] Авер´янов В. Б. Проблеми забезпечення верховенства права у сфері виконавчої влади // Українське право. — 2006. — № 1. – С. 7-10

[23] Рабінович П. М. Верховенство права (за матеріалами практики Страсбурзького Суду та Конституційного Суду України) // Вісник Академії правових наук України. — 2006. — № 2 (45). — С. 8-16.

[24] Козюбра М. І. Верховенство права — основоположний принцип правової і політичної систем України. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5т. — X., 2008. — С. 163—164.

[25] Сильченко Н.В. Проблемі верховенства закона автореф. дис. Д. ю. н. – Минск, 1993.- С. 28-29.

[26]Головатий С. Верховенство права: Моногр.: У 3-х кн. – К.: Фенікс, 2006. – С. 182

[27] Андрощук С. Принцип верховенства права: визначення, співвідношення із суміжними поняттями, особливості законодавчого закріплення і реалізації// Юридичний журнал. – 2005. №5. – С. 74-78.

[28] Рішення Конституційного Суду України № 15-рп від 02.11.2004 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2004 / Відповід. редактор канд.юрид.наук П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 7.

[29] Пухтецька А. Нормативно-правове закріплення принципу верховенства права в чинному законодавстві України // Юридична Украина. – 2007. - №5. – С. 33-38.

[30] Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Монография. – Х.: Факт, 2000. – С. 54

[31] Шаповал В. Верховенство закону як принцип Конституції України // Право України. — 1999. — № 1.-С. 5-7

[32] Головатий С. П. Верховенство права: ідея, доктрина, принцип. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук. – К., 2009. – С. 24.