Види, рівні і функції спілкування.

Спілкування – міжособистісна і міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін результатами психологічної діяльності інф., думки, почуття, оцінки.(за Корольчуком)

Спілкування — складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності. Зокрема психологи виділяють такі функції спілкування:

— інформаційно-комунікативну — передбачає передавання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;

— регулятивно-комунікативну — коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.

— афективно-комунікативну — йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.

Якщо спілкування розглядається як діяльність, то виокремлюють такі його функції: організація спільної діяльності; пізнання людьми один одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що особливості психологічної природи спілкування безпосередньо впливають на його перебіг та формування його культури. Всі функції спілкування спостерігаються у житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

Існує кілька класифікацій видів спілкування. Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів), ідеальне (холи відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями); безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне. Найуживанішими є види спілкування, які можна описати таким чином:

— залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

— за кількісними характеристиками суб'єктів — розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

— за характером — спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним. Пряме спілкування відбувається безпосередньо між людьми, опосередковане — це спілкування через листи, книги, твори мистецтва, кінофільми, наукову діяльність тощо;

— за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне, ділове.

Існують також різні підходи до класифікації рівнів спілкування. Проте основні з них такі:

— маніпулювання;

— конкуренція, суперництво;

— співробітництво.

Швейцарський психолог Е. Берн виділяє шість рівнів спілкування: 1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе"; 2) ритуали (норми спілкування); 3) розваги; 4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку); б) близькість; 6) робота (ділове спілкування). На кожному з цих рівнів людина використовує різні прийоми і засоби, оскільки мета спілкування щоразу змінюється.

Психологічні якості в структурі особистості, важливі для спілкування.

Емпатія - вміння бачити світ очима інших, розуміти його так само, як інші, сприймати вчинки з їх же позиції.

Доброзичливість - здатність не тільки відчувати, а й показувати своє доброзичливе ставлення, повагу, симпатію, вміння приймати л-й. навіть тоді, коли не схвалюєш їх вчинки, готовність підтримувати інших.
Автентичність - вміння бути природним у відносинах, не ховатися за масками або ролями, здатність бути самим собою в контактах з оточуючими.
Конкретність - відмова від загальних міркувань, багатозначних і незрозумілих міркувань і зауважень, вміння говорити про свої конкретні переживання, думки, дії, готовність відповідати однозначно на питання.
Ініціативність - схильність до діяльної позиції у відносинах з людьми, до того, щоб «йти вперед», а не тільки реагувати на те, що роблять інші, здатність встановлювати контакти, не чекаючи ініціативи з боку, готовність братися за якісь справи в ситуації, що вимагає активного втручання, а не просто чекати, коли інші почнуть щось робити.
Безпосередність - вміння говорити і діяти безпосередньо, відкрита демонстрація свого ставлення до проблем, людей.
Відкритість - готовність відкрити іншим свій внутрішній світ і тверда переконаність, що відкритість сприяє встановленню здорових і міцних відносин з оточуючими.
Конфронтація - вміння «віч-на-віч» спілкуватися з іншими людьми з повним усвідомленням своєї відповідальності, в разі несходства думок - готовність піти на конфронтацію, але не з метою покарати іншого, а з надією на встановлення справжніх і щирих відносин.
Самопізнання - дослідне ставлення до власного життя і поведінки, прагнення скористатися для цього допомогою з боку оточуючих, готовність приймати від них будь-яку інформацію про те, як вони сприймають тебе.
Прийняття почуття - відсутність страху при безпосередньому зіткненні зі своїми почуттями або почуттями інших людей, вміння висловлювати і готовність приймати емоційну експресію з боку інших.
Гнучкість - (процес спілкування багато в чому залежить від гнучкості) здатність змінювати свою поведінку залежно від обставин, реагувати на поведінку партнера. Навчитися гнучкості - значить знайти здатність бачити в поведінці партнера особливості його сприйняття, мислення, і, варіюючи свою поведінку, домогтися взаєморозуміння і досягнення своїх цілей. Конгруентність - від лат «congruens» - зустрітися, прийти до угоди. У кожному з нас багато різних частин: ділової людини, батька, честолюбця, веселуна, підкорювача сердець. Якщо всі частини особистості діють узгоджено, об'єднуються, спрямовуючи свої зусилля на досягнення результату, важливого для всіх, вибираючи при цьому єдиний спосіб взаємодії, то особистість конгруентна. Якщо л. говорить одне, робить інше, а бажає третього, то така л. неконгруентні.
Товариськість - міра прагнення особистості до спілкування. За цією ознакою людей ділять на надмірно або помірно товариських, нетовариських.
Негативні якості:
Егоїзм - себелюбство, байдужість до інших людей, ігнорування потреб інших людей і соціальних груп.
Інфантилізм (дитячість) - збереження людиною дитячих форм поведінки, потреба в опіці з боку інших, відхід від відповідальності, нездатність самому справлятися з життєвими труднощами.

Характеристика індивідуальної бесіди.

Індивідуальна бесіда — це діалог двох співучасників, які є значущими одне для одного і прагнуть (обоє або один) досягти певної мети. Індивідуальна бесіда стає такою формою, яка сприяє зближенню поглядів співрозмовників, встановленню між ними контакту, довіри і взаєморозуміння. Відомо, що людина один на один поводиться інакше, аніж в оточенні багатьох людей. Річ у тім, що у присутності інших вона використовує різні ролі, хоче здаватись цікавішою, привабливішою, зберегти почуття власної гідності. Тому нерідко тільки віч-на-віч зустрівшись із людиною, можна визначити її позицію і знайти пояснення її діям. Людина, знаючи і пам'ятаючи про це, завжди намагатиметься надавати право партнерові по спілкуванню залишатися самим собою. Вона не маніпулюватиме іншим, а вестиме власну партію і даватиме змогу це робити іншому, тобто "партитуру спілкування" співрозмовники розроблюють спільно. Це визначатиме характер бесіди та її результат.

Розрізняють такі етапи індивідуальної бесіди: початок, передавання інформації, аргументування, спростування доказів співбесідника та прийняття рішення.

Оскільки успіх в індивідуальній бесіді значною мірою залежить від контакту, що встановлюється між співрозмовниками, можна назвати такі її етапи: підготовка до бесіди, встановлення контакту, орієнтування в ситуації й людях, обговорення питання і прийняття рішення, вихід із контакту. Такий поділ на етапи чіткіше визначає спрямованість у пошуку способів і засобів спілкування, правил проведення бесіди.