Збудник інфекційної агалактії овець і кіз



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Збудник інфекційної агалактії овець і кіз



Інфекційна агалактія овець і кіз – інфекційне контагіозне за-хворювання, яке характеризується лихоманкою, маститами, артритами, кон’нктивітами, кератитами. Загибель тварин при гострому перебігу наступає через 5–8 днів.

Збудник – Mycoplasma agalactiae.

Патологічний матеріал. Від хворих тварин в лабораторію над-силають молоко, синовіальну рідину ураженого суглоба, виділення з уражених очей; від загиблих – шматочки печінки, селезінки, вим’я, нирку, уражене око.

Мікроскопія. Мазки-відбитки фарбують за Романовським-Гі-мзою, в позитивних випадках виявляють дрібні, поліморфні утворення рожевого кольору коковидної, кільцевидної або нитковидної форми.

Культуральні властивості. Посів здійснюють на мартенівський бульйон та агар з кров’яною сироваткою. Інкубують в аеробних умовах при 370С. Ріст збудника повільний. Лише на 5–6 день після посіву відмічається слабка опалесценція середовища.

На агарі збудник утворює ледь помітні прозорі колонії, під мі-кроскопом – типові для мікоплазм: з тоненькою периферією й потовщеною центральною зоною.

Біопроба. Матеріалом, звільненим від сторонньої мікрофлори, підшкірно заражають овець чи кіз. Клінічні ознаки захворювання розвиваються через 2–14 днів.

 

Збудник респіраторного мікоплазмозу птиці

Респіраторний мікоплазмоз птиці – інфекційне, контагіозне захворювання курей та індиків. Характеризується ураженням органів дихання. У птахів розвивається риніт, кон’юнктивіт, синусит. У дорослих птахів захворювання може перебігати безсимптомно.

Збудник захворювання – Mycoplasma gallisepticum.

Мікроскопія. Мазки фарбують за Романовським-Гімзою. Мікоплазми виявляють у вигляді дрібних поліморфних кокобактерій фіолетового або блакитного кольору. У процесі вирощування на живильних середовищах з’являються кільце- та паличкоподібні форми.

Патологічний матеріал. У лабораторію надсилають свіжі трупи птиці. Для приготування мазків і виділення культури мікоплазм використовують шматочки носових синусів, трахеї, легень, головний мозок.

Культуральні властивості. З патологічного матеріалу готують суспензію на фізіологічному розчині. До неї додають пеніцилін і ацетат талію для знищення посторонньої мікрофлори. Суспензію залишають на 35–40 хв і висівають на спеціальні живильні середовища (Мартена, Едварда, УНДІЕВ). При первинному виділенні мікроорганізмів з патологічного матеріалу часто виникає потреба здійснити 5–6 “сліпих” пасажів.

На рідких середовищах ріст мікоплазм характеризується ледь помітною опалесценцією або ніжним помутнінням середовища. На твердих середовищах утворює дрібні округлі прозорі колонії.

Біопробу ставлять для визначення патогенності виділених штамів та виділення культури з патологічного матеріалу, попередньо звільнивши його від сторонніх мікроорганізмів. Заражають ембріони 9-добового віку. Інкубують при температурі 380С і щоденно овоскопують. При наявності вірулентного збудника ембріони через 48 год після зараження гинуть. При розтині реєструють відставання у розвитку, крововиливи у підшкірну клітковину голови, на тілі і кінцівках, застійні явища в легенях.

Серологічний метод діагностики. Ставлять РА з кров’ю або си-роваткою крапельним методом та РНГА з метою виявлення специфіч-них антитіл. Використовують антиген біофабричного приготування. Обстежують 3–5% стада птахів.

 

Збудник хламідіозу

Хламідіоз – хронічне інфекційне захворювання тварин багатьох видів, яке у більшості випадків перебігає латентно. Хламідії частіше уражують респіраторний та кишковий тракт у молодняка. У дорослих тварин слизові оболонки очей та статевих органів. Клінічні проявлення хламідіозу різноманітні: діарея, пневмонія, кон’юнктивіт, перикардит, енцефаліт, аборти, мертвонародження, безпліддя, ендометрити, артрити. Сприйнятлива людина, дикі та домашні птахи – біля 130 видів. У даному випадку захворювання називають орнітоз.

Збудник – представник роду Chlamidia, який об’єднує два види: Chl. psittaci викликає хламідіоз, Chl. trachomatis зумовлює трахому та лімфогранульому у людини. Належить до мікроорганізмів – внутрішньоклітинних облігатних паразитів.

Патологічний матеріал. При підозрі на хламідіоз у лабораторію надсилають шматочки паренхіматозних органів; при аборті – плід або паренхіматозні органи, сечовий міхур плода, виділення з родових шляхів; для прижиттєвої діагностики – проби еякуляту, заморожену сперму, сироватку крові для серологічного дослідження.

Матеріал беруть на протязі двох годин після загибелі, забою чи аборту, транспортують у лабораторію у термосі з льодом. Мікроскопія. Із патологічного матеріалу готують мазки та фарбують за методом Грама, Романовським-Гімзи (хламідії в залежності від стадії розвитку червоні, або синьо-фіолетові), Стемпа (хламідії яскраво-червоні на зеленому фоні клітин). Збудник має кулясту або овальну форму, діаметром 0,2–1,5 мкм, не утворює спор та капсул, нерухомий, грамнегативний. Розміщується у цитоплазмі уражених клітин компактними скупченнями, а також за межами клітин поодиноко, парами, скупченнями різної величини.

Культивуютьсяхламідії тільки в живих чутливих клітинних системах: організмі тварин, у курячих ембріонах, що розвиваються, деяких клітинних культурах. Із патологічного матеріалу на основі фізіологічного розчину або розчину Хенкса готують суспензію, центрифугують, надосадову рідину обробляють антибіотиками (стрептоміцин, гентаміцин), роблять посіви на звичайні середовища для контролю на відсутність сторонньої мікрофлори. Якщо одержаний матеріал буде звільнено від бактерій і грибів, то ним заражають 6–7-денні курячі ембріони у жовтковий міхур. При наявності у матеріалі хламідій в першому пасажі ембріони гинуть (30–40%) на 4–12-й день після зараження. В наступних пасажах ембріони гинуть інтенсивніше (на 4–6-й день, летальність у середньому 100%). В мазках із стінки жовткового міхура за допомо-гою звичайного мікроскопа знаходять типові форми хламідій.

Біопроба. Первинне виділення хламідій можна здійснювати також шляхом зараження молодих білих мишей, яким матеріал вводять у черевну порожнину та інтраназально. Миші гинуть на 5–7 день після зараження. Звертає на себе увагу значне збільшення селезінки у тварин. У мазках із внутрішніх органів, особливо печінки й селезінки, знаходять елементарні та проміжні тільця хламідій.

Серологічні дослідження. Сироватку крові тварин досліджу-ють в РЗК з хламідійним антигеном. Титри антитіл у межах 1:8 – 1:16 свідчать про латентний перебіг хвороби, а 1:32 – 1:128 – про активну фазу хламідіозу.

 

Збудники рикетсіозів

 

Рикетсії представлені багатьма видами, що викликають різні захворювання тварин і людини, як септичні (Ку-гарячка), так і локальні (ураження окремих органів і тканин). До таких відносять гідроперикардит жуйних, рикетсійний моноцитоз, кератокон’юнктивіт та інші хвороби, у людей – висипний тиф, різного роду гарячки.

Рикетсії – особлива група мікроорганізмів, яким разом з хламідіями належить проміжне місце між бактеріями та вірусами, а саме, вони є облігатними внутрішньоклітинними паразитами. Культивуються в живих або переживаючих клітинних системах, зокрема в організмі членистоногих, культурах клітин, курячих ембріонах.

Існування рикетсій у природі підтримують членистоногі (воші, кліщі, блохи), які фігурують як основні перенощики мікробів, причому виникнення рикетсіозів у більшості випадків пов’язане з укусами членистоногих.

Форма рикетсій паличко-, ниткоподібна або кокова, довжиною 0,3–1 мкм, не утворюють спор і капсул, нерухливі, грамнегативні. Фа-рбуються спеціальними методоми – за Романовським-Гімза, Здродовським (червоні на блакитному фоні).

Збудник Ку-гарячки – Coxiella burneti викликає природно-осередкову хворобу домашніх, диких тварин та людини. Перебігає частіше безсимптомно, а токож у гострій та хронічній формах. Клінічні ознаки: підвищення температури, риніт, пневмонія, кон’юнктивіт, ураження статевих органів, аборти.

Матеріалом для дослідження від хворих тварин є кров з вени, кліщі зібрані з тварин, виділення з статевих органів, абортплоди; від тварин, що загинули беруть ділянки уражених легень, селезінку, лімфовузли.

З патологічного матеріалу готують мазки, суспензію на фізрозчині, фарбують методом Здродовського та заражають 5–6-денні курячі ембріони. Проводять 4–6 пасажів. В позитивних випадках відмічають загибель заражених ембріонів. Рикетсії виявляють мікроскопічно в мазках з оболонки жовточного мішка.

Біопробу ставлять з метою виділення культури рикетсій та підтвердження їх патогенності. Заражають молодих морських свинок чи білих мишей обробленою антибіотиками суспензією або ембріональною культурою. Проводять 3–5 “сліпих” пасажів. В останніх пасажах у тварин на 3–10 день підвищується температура і вони гинуть. При розтині у них відмічають збільшення печінки, селезінки та лімфовузлів.

Серологічна діагностика основана на результатах РЗК, в якій досліджується сироватка крові на наявність специфічних антитіл.

Збудник гідроперикардиту (коудріозу) – Cowdria ruminantum викликає гостре захворювання переважно жуйних, для якого характерним є гарячка, ураження нервової системи і нагромадження серозного ексудату у грудній та черевній порожнинах. Збудник частіше паразитує в ендотелії крупних судин, особливо аорти, порожнинної та яремної вени.

Лабораторна діагностика гідроперикардиту основана на мікро-скопії ендотелію судин і виявленню збудника, а також зараженню курячих ембріонів та чутливих тварин (ягнят, кролів, морських свинок) кров’ю хворих тварин.

Збудник ерліхіозу (моноцитозу) собак – Ehrlicia canis викликає інфекційне захворювання собак, для якого характерним є раптове під-вищення температури тіла, відсутність апетиту, пригнічення, геморагічним висипанням на шкірі та слизових оболонках.

Лабораторна діагностика. При підозрі на ерліхіоз з крові тварин готують мазки, які фарбують методом Романовського-Гімзи. В позитивних випадках у моноцитах виявляють характерні включення, які складаються з клітин рикетсій.

 

Тема 14. Збудники мікозів

 

Мікозами називають інфекційні захворювання грибної етіології, при яких достовірно встановлено паразитичне існування в організмі гриба – збудника хвороби. У ветеринарії найбільш поширеними є дерматомікози (трихофітія, мікроспорія, фавус), мікози, що викликаються цвілевими грибами – аспергілами, мукорами, дріжджеподібними грибами – кандидами.

 

Збудники дерматомікозів

Дерматомікозами називають заразні хвороби тварин і людини, які характеризуються ураженням шкіри та її похідних (волосся, кігті, пір’я). До дерматофітів відносять представників трьох родів: Trichophyton , Microsporum, Achorion. Відповідно хвороби називають – трихофітія, мікроспорія, фавус (парша), які у побуті називають “сригучий лишай”.

Трихофітія– інфекційне захворювання тварин і людини, яке характеризується запальною реакцією шкіри і утворенням округлих осередків облисіння та сухих або м’яких кірочок, найчастіше в області голови. Кірочки легко відділяються разом з склеєним волоссям, під ними виявляють обламані волоски, можуть зустрічатись пухирці. Хворіє найчастіше велика рогата худоба, коні та інші тварини.

Мікроспорія– інфекційне захворювання шкіри та її похідних, що характеризується обламуванням та випадінням волосся, ураженням кігтів. Найчастіше зустрічається у коней, котів, собак, свиней, хутрових звірів. Дуже небезпечна для людини.

Лабораторна діагностика дерматомікозів основана на результатах мікологічного дослідження.

Мікологічне дослідження включає виявлення збудника в досліджуваному матеріалі методом світової мікроскопії і люмінісцентного аналізу, виділення чистої культури посівом на спеціальні живильні середовища і ідентифікацію збудника за морфологічними ознаками, культуральними властивостям.

Для підтвердження діагнозу у лабораторію надсилають обламані шерстинки разом з кірочками та лусочками, які відбирають пінцетом на межі здорової і ураженої ділянок шкіри від тарин, яких не лікували. Матеріал вміщують у стерильні пробірки або чашки Петрі.

Мікроскопія препаратів. Готують не фарбовані (нативні) препарати. Матеріал поміщають у бактеріологічні чашки, подрібнюють ножицями і розщеплюють за допомогою скальпеля. Потім шматочки шерстинок, лусочок, кірочок переносять на предметне скло, наносять краплю 20%-го розчину їдкого натрію або калію (для освітлення) і злегка підігрівають. Після цього додають краплю 50%-го водного розчину гліцерину. На приготований препарат накладають покривне скло і досліджують під малим та середнім збільшенням мікроскопа.

В уражених шерстинках гіфи міцелію трихофітонів – прямі, з перетинками, розміщуються рядами вздовж. При розпаді міцелію утворюються одноклітинні круглі або овальні спори, які розміщуються в шерстинці ланцюжками, а в його основі формують своєрідний чохол.

При мікроспорії в уражених шерстинках знаходять прямі, розгалуджені гіфи міцелію з рідкими перетинками. При розпаді останнього утворюються округлі одноклітинні спори, що розміщуються хаотично.

Культуральні властивості. Культури виділяють у сумнівних випадках для підтвердження діагнозу. Для отримання чистої культури грибів окремі волоски, кірочки висівають на спеціальні живильні середовища – агар Сабуро, агар Чапека та ін. Щоб звільнити матеріал від супутньої мікрофлори, перед посівом на живильні середовища його обробляють 60%-м етанолом на протязі 5–7 хв, або ж у живильні середовища додають антибіотики. Посіви інкубують при температурі 26–280С. Ріст грибів повільний. Колонії трихофітона з’являються на 10–30-й день після посіву, мікроспорума на 5-й день. Колонії у різних видів дерматофітів мають свої особливості, але у більшості на агарі формуються круглі, сірувато-білого кольору складчасті, пухнасті, зморшкуваті колонії з радіальними борозенками. Зворотній бік колоній – жовтий.

Суть люмінісцентного методу зводиться до того, що шерстинки, уражені грибами із роду мікроспорум, здатні зумовлювати яскраво-зелене світіння в ультрафіолетових променях. При цьому досліджуваний матеріал у бактеріологічних чашках опромінюють ртутно-кварцевою лампою ПРК-2 із світлофільтром УСФФЗ (фільтр Вуда).

При диференціації трихофітії від мікроспорії звертають увагу на ланцюжкове розміщення спор у першому випадку і хаотичне – у другому. Спори збудників трихофітії не світяться в ультрафіолетових променях. Враховують також культуральні і морфологічні властивості представників обох родів.

 

Збудник аспергільозу

 

Аспергільоз– інфекційне захворювання птиці, рідше ссавців, яке характеризується ураженням органів дихання і супроводжується кон’юнктивітами, ознаками бронхіту і пневмонії.

Збудники захворювання – плісеневі гриби із роду Aspergillus. Зустрічаються переважно A. fumigatus, A. flavus, A. niger.

У зовнішньому середовищі аспергіли живуть як сапрофіти, однак при проникненні в ослаблений організм “перебудовуються” на паразитичний спосіб життя.

У лабораторію надсилають цілі трупи птиці. У легенях та бронхах на розрізі знаходять нещільні сірі вузлики. При генералізованій формі вузлики (гранульоми) знаходять у печінці, селезінці.

Із патологічного матеріалу готують препарати в яких знаходять гіфи міцелію.

Для виділення чистої культури збудника з уражених органів асептично вирізають шматочки з гранульомами, які розкладають на поверхню агару Чапека, Сабуро, звичайний або кров’яний МПА. Посіви інкубують при температурі 20–350С, на 3–5 день утворюються характерні колонії.

Патогенність виділених кудьтур підтверджується біопробою. Внутрішньовенно кролям, морським свинкам і білим мишам вводять суспензію спор гриба. У піддослідних тварин розвивається генералізована форма аспергільозу з гранулематозним ураженням внутрішніх органів.

 

Збудник кандидамікозу

 

Кандідамікоз (молочниця) – захворювання тварин багатьох видів і людини, при якому уражуються слизові оболонки шлунково-кишкового тракту з утворенням білуватих зернистих нашарувань. У внутрішніх органах формуються білі розм’ягчені вузлики.

Збудник захворювання – дріжджеподібний гриб із роду Candida – переважно C. аlbicans. Досить поширений у природі, існує на слизових оболонках здорових тварин на фоні зниження резистентності, особливо при травмах слизових оболонок зумовлює запальний процес.

Представники роду Candida – одноклітинні організми, які при поділі утворюють псевдоміцелій.

Для проведення лабораторних досліджень надсилають зскрібки нашарувань із слизових оболонок ротової порожнини й шлунково-кишкового тракту, частини внутрішніх органів з вузликами.

Із патологічного матеріалу готують мазки, які досліджують непофарбованими, а також після фарбування за Грамом, Романовським-Гімзою. В препаратах знаходять короткі нитки псевдоміцелію, які формуються за рахунок поділу 2–4 клітин, зустрічаються овальні, округлі клітини, що брунькуються розміром від 2 до 9 мкм.

Збудник добре росте при температурі 25–300С на агарі Сабуро, МПА з 2% глюкози та ін. На щільних середовищах утворюються колонії сірувато-білого або кремового кольору, що вростають у субстрат. Діаметр колоній на 10–12-й день після посіву досягає 1 см.

Патогенність виділених культур підтверджують біопробою. Білих мишей заражають у черевну порожнину, кролів у вену. В позитивних випадках тварини хворіють, у їхніх внутрішніх органах утворюються вузлики, що піддаються казеозному розпаду.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.58.199 (0.013 с.)