Тема 2. Лабораторна діагностика стрептококозів

Стрептококози – інфекційні захворювання багатьох видів тварин усіх вікових груп. Патогенні гемолітичні стрептококи, як правило, викликають інфекційні процеси, які супроводжуються утворенням гною, тому їх нерідко називають гноєрідними. Рід Streptocuccus включає 29 видів. Найбільше значення в патології сільськогосподарських тварин мають слідуючі види: S. pyogenes, S. agalactiae, S. dysagalactiae, S. equi, S. pneumoniae та ін.

Різні види патогенних стрептококів при їх рості на кров’яному агарі проявляють неоднаковий тип гемолізу: альфа-гемоліз – колонії зеленувато-сірі, навколо непрозора зелена зона внаслідок того, що гемоглобін переходить в метагемоглобін; бета-гемоліз – наколо колонії утворюється прозора зона гемолізу. Непатогенні стрептококи гемолітичними властивостями не володіють.

Збудник пневмококової інфекції (септицемії) молодняка (диплококоз, диплококова септицемія) – S. pneumoniae, (Dipl. septicum, Dipl. lanceolatus) викликає інфекційне захворювання, яке найчастіше уражує молодих тварин і перебігає у септичній, легеневій, кишковій, суглобовій та змішаній формах. У молодняка розвивається бронхопневмонія, артрит, кон’юнктивіт, у дорослих тварин – гнійно-катаральний ендометрит, гнійно-катаральний або фібринозний мастит.

Патологічний матеріал відбирають при житті та посмертно. Для прижиттєвої діагностики направляють виділення хворих тварин. Цей матеріал вводять у черевну порожнину білим мишам, після їх загибелі трупи розтинають і роблять посіви на живильні середовища крові з серця, що дозволяє виділити чисту культуру збудника хвороби. Для посмертної діагностики у лабораторію надсилають внутрішні органи (печінка, селезінка), головний мозок, кров із серця, трубчаті кістки, секрет ураженої частини вим’я, виділення з родових шляхів. Патологічний матеріал повинен бути надісланий не пізніше як через 6 год від моменту загибелі тварини.

Мікроскопічне дослідження є першим етапом діагностики. В мазках фарбованих за Грамом, Романовським-Гімзою, Міхіним, Ольтом збудник має форму парних коків, зовнішні кінці злегка ланцетовидно загострені, грампозитивний. В мазках з ураженої тканини добре помітна капсула, що покриває обидва коки. В культурах капсула не утворюється. Нерухомий, спору не утворює, розмір коків 0,5–1,5 мкм.

Культуральні властивості. Диплокок росте в аеробних та анаеробних умовах при температурі 28–42⁰С. Краще росте на середовищах з кров’ю і глюкозою, кров’яною сироваткою. В рідкому середовищі (сироватковий МПБ) зумовлює рівномірне слабке помутніння і незначний осад. На глюкозо-кров’яному МПА збудник утворює дрібні, напівпрозорі колонії оточені зеленуватою зоною альфа-гемолізу.

Біохімічні властивості. Диплокок ферментує з утворенням кислоти глюкозу, сахарозу, мальтозу, інулін. Не розріджує желатину, не утворює індол, звертає молоко.

Біопробу ставлять на білих мишах з метою підтвердження патогенності виділених диплококів або доказу наявності їх у патологічному матеріалі. Трьох білих мишей заражають в черевну порожнину добовою культурою диплококів, вирощених на глюкозосироватковому бульйоні, або суспензією патологічного матеріалу в дозі 0,5 мл. Біопрбу вважають позитивною при загибелі не менше двох тварин протягом однієї або двох діб.

Таким чином, ідентифікацію збудника диплококової інфекції роблять на підставі морфологічних ознак, тинкторіальних, культуральних та біохімичних властивостей, а також результатів біопроби.

Збудник інфекційного маститу корів – Str. agalactiae (S.mastitidis), S. disagalactiae – викликає гнійно-катаральне запалення вим’я у корів. При проведенні бактеріологічного дослідження враховують, що хоч мастит корів може бути обумовлений різними видами мікроорганізмів (стафілококами, кишковою, синєгнійною паличками та ін.), але специфічне значення в етіології маститу має названий збудник (90%).

Патологічним матеріалом для лабораторної діагностики клінічно вираженого маститу служить змінений секрет із ураженої долі вимені. Його беруть з кожної дійки в окремі стерильні пробірки, при цьому перші порції не використовують. Відбирають також невелику кількість паренхімного молока (останні порції).

Мікроскопія фіксованих тонких і фарбованих за Грамом мазків із присланого матеріалу дозволяє визначити морфологічні ознаки і тинкторіальні властивості мікроорганізму. Збудник розміщується довгими ланцюжками із приплющених коків діаметром 0,5–1 мкм. Грампозитивні, нерухомі, спор і капсул не утворюють. В мазках з культури з щільного живильного середовища ланцюжки маститного стрептокока короткі.

Культуральні властивості. Агалактійний стрептокок добре росте на звичайних середовищах, але краще з додаванням кров’яної сироватки або дефібринованої крові. В сироватковому МПБ росте у вигляді крупинчатого осаду на дні пробірки (при збереженні прозорості середовища). На сироватковому МПА ріст стрептокока проявляється у вигляді сіруватих прозорих дрібних колоній.

Ферментативні (біохімічні) властивості. Патогенні стрептококи біохімічно мало активні. Агалактійний стрептокок не розріднює МПЖ, не редукує і не звертає метиленове молоко. Ферментує вуглеводи: лактозу, мальтозу, сахарозу, глюкозу. Діагностичним показником для маститного стрептокока є гідроліз гіпурату натрія.

Біопробою визначають патогенність збудника: у черевну порожнину заражають білих мишей, морських свинок, які в позитивному випадку гинуть.

Збудник миту – Str. еqui – викликає контагіозне (дуже заразне) захворювання коней у віці від 6 міс до 1–2 років. Хвороба характеризується катаральним запаленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, глотки, підщелепових лімфовузлів (клінічно проявляється утворенням абсцесів, витіканням з носа).

Патологічний матеріал. Гній із уражених лімфатичних вузлів, гнійне носове витікання. Враховуючи, що в закритих абсцесах стрептокок повинен міститися у чистому вигляді, тому асептично зроблений прокол (стерильною товстою голкою) лімфатичного вузла для взяття ексудату і посіву його на живильні середовища забезпечує зразу отримання чистої культури.

Мікроскопія. В мазках з гною збудник розміщується довгими ланцюжками сплюснутих коків. В мазках-препаратах із бульйонної культури, ланцюжки частіше бувають короткі, зустрічаються поодинокі або парні коки. Грампозитивний, нерухомий, спор не утворює. В організмі та у мазках із молодих культур, вирощених на середовищах збагачених кров’ю або сироваткою, утворює капсули.

Культуральні властивості. Виділення збудника із патоло-гічного матеріалу здійснюють посівом на глюкозосироватковий МПБ, МПА, кров’яний МПА, збагачений глюкозою (1%). Засіяні пробірки інкубують у термостаті при температурі 36–37⁰С протягом доби. В результаті МПБ спочатку злегка мутніє, в ньому з’являються пухнасті пластівці, які в наступні дні випадають в осад, і рідина стає прозорою. На МПА та кров’яному МПА утворює дрібні (як краплі роси) сірувато-білі, ослизлі колонії, з зоною бета-гемолізу.

Біохімічні властивості. Особливістю митного стрептокока є його невелика біохімічна активність: молоко не звертає, лакмус і метиленовий синій не редукує (не знебарвлює). Не зброджує лактозу, маніт, не росте при наявності митного антивірусу (фільтрат 20-денної бульйонної культури митного стрептокока), однак ферментує до утворення кислоти без виділення газу глюкозу, мальтозу.

Біологічну пробу ставлять при негативному або сумнівному результатах мікроскопії препаратів. Гноєм із абсцесів лімфатичних вузлів або молодою культурою вирощеною на МПБ, підшкірно заражають двох білих мишей. За зараженими білими мишами спостерігають протягом 10 днів. У позитивних випадках гризуни гинуть через два–сім днів від початку постановки біопрби.

Відповідно до діючої інструкції лабораторний діагноз на мит вважають поставленим при одержанні одного із результатів: виявлення в мазках із патологічного матеріалу характерних для збудника миту форм стрептокока; при наявності типової клінічної картини захворювання; виділення із патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для збудника миту; загибелі хоча б однієї миші із заражених патологічним матеріалом з наступним виділенням культури, характерної для збудника миту, навіть за умови, що з вихідного матеріалу збудника не виділено.

Збудник стрептококозу птиці (стрептококова септицемія птиці, стрептококова хвороба курей) – інфекційне захворювання, супроводжуване депресією, кон’юнктивітом, парезом, паралічем, артритом.

Збудники хвороби – Str. gallinarum, Str. zooepidermicus, Str.pyogenes.

Патологічним матеріалом являються свіжі трупи або хвора птиця. Із внутрішніх органів (серця, селезінки, печінки, фібринозного ексудату черевної порожнини та ін.) роблять мазки та здійснюють посіви на живильні середовища.

Мікроскопія: фарбують за Грамом та Романовським-Гімзою. В позитивних випадках знаходять грампозитивні коки, які розміщено парами та різними за довжиною ланцюжками, іноді оточені капсулою, нерухомі, спор не утворюють.

Культуральні властивості. Здійснюють посіви з патологічного матеріалу на 0,5% глюкозний МПА, сироватковий МПА, МПБ чи кров’яний МПА.

Колонії стрептококів розвиваються в аеробних умовах і бувають дрібними, напівпрозорими, оточеними зоною бета-гемолізу. На рідких середовищах утворюють осад у вигляді пластівців. Бульйон залишається прозорим, деякі варіанти можуть викликати легке помутніння.

Для постановки біопроби виділеною молодою культурою заражають дві білі миші. В позитивних випадках гризуни гинуть через дві–чотири доби. З крові серця, внутрішніх органів при розтині загиблих мишей виділяється культура збудника.