Збудник кампілобактеріозу (вібріозу)

 

Кампілобактеріоз – інфекційне захворювання переважно великої рогатої худоби, яке характеризується абортами в різні періоди тільності, високим процентом яловості, перегулами, катарально-вузликовими вагінітами і метритами, затримкою посліду. У овець спостерігаються масові аборти, які не повторюються при наступному окоті.

Рід Campylobacter включає три види: Camp. fetus, Camp. sputo-rum, Camp. jejuni. Названі види мають декілька підвидів.

Патологічним матеріалом являється абортований плід, плацета, слиз з шийки матки, взятий стерильно у перші 3–4 дні після аборту або у період охоти. Від бугаїв-плідників направляють препуційний слиз і сперму; від тварин забитих з діагностичною метою – матку, піхву лімфовузли тазової порожнини.

Патологічний матеріал доставляють у лабораторію якомога швидше (у термосі з льодом) або не пізніше як через 6 год після відбирання.

Для серологічної діагностики в лабораторію надсилають проби піхвого слизу, який відбирають стерильними ватними тампонами від корів у період статевого спокою.

Мікроскопія. Готують мазки, фарбують за Грамом або фуксином Циля, розведеним дистильованою водою 1: 5 (1–2 хв). Кампілобактерії фарбуються грамнегативно, поліморфні – зустрічаються у вигляді подовжених спірил, дрібних коків, “летючих чайок”, в молодих культурах часто мають вигляд коми, зустрічаються і S форми паличок. Довжина 1,5–7 мкм. Рухаються за допомогою одного, полярно розміщеного джгутика. Рух прямолінійний. Спор і капсул не утворюють. У мазках розміщуються поодиноко.

Культуральні властивості. Кампілобактер – мікроаерофіл. Враховуючи це, його культивують у присутності 10% СО₂ при температурі 37–38⁰С. Чисту культуру збудника одержують за допомогою напіврідких та щільних живильних середовищ з додаванням крові або кров’яної сироватки та екстрактом із сухих дріжджів. В напіврідкому печінковому агарі ріст культури з’являється через 2–7 днів поблизу поверхні середовища у пробірці у вигляді сірувато-блакитного диску, причому середовище під і над диском залишається прозорим.

На щільних середовищах (м’ясо-пептонний печінковий агар) на 3–4 день збудник утворює дуже дрібні колонії з блакитно-сірим відтінком або суцільне нашарування. Кампілобактерії також культивують на середовищі Кітта-Тароці без олії.

Типізацію виділених культур здійснюють за допомогою вібріозної аглютинуючої моноспецифічної сироватки в РА, яку ставлять пробірковим і пластинчатим методами. Антиген для реакції готують із досліджуваних культур, які вирощують протягом 2–3 діб на щільному середовищі. В реакції використовують три моноспецифічні сироватки. При постановці РА в пробірках готують розведення по 0,5 мл кожної сироватки і вносять по 0,5 мл антигену, вміщують у термостат при температурі 37⁰С на 10–12 год, після чого витримують при кімнатній температурі 3–4 год й оцінюють реакцію. Позитивна реакція характеризується повним проясненням рідини й утворенням крихкого осаду, який при струшуванні розбивається на крупинки або пластівці.

Біопроба. Нерідко з патологічного матеріалу одночасно з патогенними виділяються і інші види мікробів. Для отримання чистої культури збудника одержаною сумішшю мікробних культур заражають у черевну порожнину або піхву вагітних морських свинок. З абортованих плодів можна виділити чисту культуру кампілобактерій. При відсутності аборту через 10–12 днів свинок забивають і роблять посіви із плодів та вмісту матки.

Серологічну діагностику основана на використанні РА, РЗК і РДЗК. Серед цих реакцій найважливішою є реакція аглютинації з вагінальним слизом (РАВС). Останній відбирають стерильними тампонами, які потім уміщують у пробірку, додають 5 мл стерильного формалінізованого 3%-го розчину кухонної солі й витримують протягом 12–14 год при температурі 1–4⁰С. Тампони віджимають пінцетом, одержану рідину центифугують і використовують у реакції з метою виявлення специфічних антитіл.

Екстракт вагінального слизу розводять у чотирьох пробірках. В кожну пробірку додають по 0,5 мл кампілобактеріозного антигена. Пробірки струшують, вміщують у термостат на 24 год при температурі 37⁰С, витримують 3–6 год при кімнатній температурі й оцінюють результати реакції.

РАВС оцінюють за чотирибальною системою у хрестах. Ті проби екстракту вагінального слизу, які дали реакцію на три або чотири хрести, вважають позитивними, тобто такими, які містять антитіла до кампілобактеріозного антигену й походять від хворих тварин.

 

Збудник дизентерії свиней

Дизентерія – інфекційне захворювання свиней, що характеризується явищами гострого катарально-геморагічного коліту, який супроводжується слизово-кровавим проносом. Найбільш характерними клінічними ознаками є діарея й прогресуюче схуднення. Відмічаються спрага, порушення координації рухів. Сприйнятливі свині усіх вікових груп, але частіше хворіє молодняк у віці 1–6 міс.

Збудник захворювання – Treponema hyodysenteriae.

Патологічний матеріал. Для прижиттєвої діагностики в лабораторію від хворих свиней надсилають фекалії, а від забитих або загиблих – слизову оболонку великої ободової кишки. Відібрані матеріали транспортують у лабораторію у термосі з льодом й досліджують протягом 2–4 год, а в умовах холоду – протягом 6–8 год.

Мікроскопія. Лабораторне дослідження на дизентерію зводить-ся переважно до виявлення трепонем у патологічному матеріалі шля-хом його мікроскопії. Із слизової оболонки кишечника і фекалій окремо готують суспензію на фізрозчині, а з неї препарати типу “роздавлена крапля”. Останні досліджують в світловому або темному полі мікроскопа. В позитивних випадках в одному полі знаходиться 5–10 і більше середніх і великих трепонем у вигляді рухливих звивистих ниток з гострими кінцями. Рух змієвидно-поступальний. Мазки з патматеріалу фіксують метиловим спиртом, фарбують за Грамом та фуксином Пфейфера. В таких препаратах виявляють червоні спірохети з 3–4 до 8–12 правильними завитками довжиною від 8 до 20 мкм. Спор і капсул не утворюють.

В лабораторних умовах збудник дизентерії свиней культиву-ється погано. Використовують перевар Хотінгера з екстрактом сої і дефібринованої крові барана. Збудник є факультативним анаеробом. На ущільненому середовищі через 2–4 дні трепонеми утворюють дуже дрібні, прозорі, з рівними краями колонії ослизлої консистенції або формують дуже тонке суцільне нашарування.

У більшості випадків дизентерія ускладнюється клостридіями, ешеріхіями і деякими іншими мікроорганізмами.

Діагноз на дизентерію ставлять, керуючись клініко-епізоотологічними, патологоанатомічними даними й результатами лабораторних досліджень.

 

Тема 13. Патогенні мікоплазми

 

Мікоплазми виділено у самостійний клас Mollicutes у зв’язку з тим, що у них відсутня клітинна оболонка. Роль клітинної стінки відіграє тришарова цитоплазматична мембрана.

Збудник контагіозної плевропневмонії великої

Рогатої худоби

Контагіозна плевропневмонія(повальне запалення легень) ве-ликої рогатої худоби характеризується ознаками крупозної пневмонії і плевриту з наступним утворенням анемічних некрозів у легенях.

Збудник – Mycoplasma mycoides.

Патологічним матеріалом для дослідження є легені, бронхіа-льний слиз, сеча, молоко, плевральний ексудат, взяті асептично, сиро-ватка крові. Матеріал відбирають у стерильну посуду і відправляють у лабораторію у термосі з льодом або у замороженому вигляді.

Мікроскопія. Готують мазки-відбитки, фіксують спирт-ефіром, фарбують за методом Романовського-Гімзи 24 год. Для мікоплазм характерний поліморфізм, що обумовлено відсутністю ригидної клітинної стінки. Виявляють дископодібні, зірчасті, коковидні, ниткоподібні форми.

Культуральні властивості. З патологічного матеріалу готують суспензію на фізрозчині або МПБ. Додають пеніцилін з метою знищення грампозитивних сторонніх бактерій, який не діє на мікоплазми; ацетат талія, який пригнічує грампозитивні бактерії.

Мікоплазми вибагливі до мов культивування. На звичайних середовищах не ростуть. Їх висівають на бульйон та агар Мартена чи Едварда (відвар серцевого м’яза) з додаванням кров’яної сироватки, екстракту дріжджів, вуглеводів та вітамінів. При наявності збудника бульйон протягом 2–3 днів каламутніє. На щільних середовищах збудник формує круглі з рівними краями, з потовщеною центральною зо-ною колонії.

Біопробу ставлять лише у виключних випадках. Заражають підшкірно або інтраплеврально двох телят. При наявності збудника тварини захворюють на 2–7-й день. Температура у них підвищується до 40–41⁰С.Через 2–3 тижні телята гинуть.

Серологічну діагностику здійснюють за допомогою РЗК з метою виявлення специфічних антитіл. Антиген для реакції готують на біофабриках із плевральної рідини штучно заражених тварин. Використовують і культуральні антигени.