Тема 9. Збудники сальмонельозу

 

Сальмонельоз (паратиф) – група інфекційних захворювань переважно молодняка сільськогосподарських і промислових тварин (телят, поросят, лошат, ягнят, хутрових звірів, птиці), а також люди-ни. Клінічний прояв залежить від виду і віку тварин. У молодняка різних видів тварин хвороба проявляється у гострій формі з явищами септицемії. Бактерії, розмножуючись у кишечнику, викликають запалення слизової оболонки, проникають у кров, розвивається септицемія. Характерні слідуючі клінічні ознаки: пригнічення, висока температура, діарея, виснаження. Дорослі тварини хворіють у латентній формі, чи довгий час являються бактеріоносіями. У вагітних хворих тварин нерідко бувають аборти або народжується ослаблений нежиттєздатний молодняк з ураженими шлунково-кишковим трактом, органами дихання й суглобами.

Телята хворіють у віці двох тижнів до 4 місяців; поросята – від 1 до 4 міс. Ягнята та лошата уражуються в перші дні життя та внутрішньоутробно. Сальмонельоз птахів проявляється масовим захворюванням та значною летальністю курчат перших днів та тижнів життя, а також ембріонів та дорослих птахів. У останніх захворювання перебігає безсимптомно і довгий час вони є бактеріоносіями.

Збудники сальмонельозу об’єднано у великий рід Salmonella. Рід включає п’ять підродів, які містять кілька сотень видів. Родова диференціація сальмонел основана на визначенні їх культурально-біохімічних властивостей та антигенної будови. Збудник сальмонельозу телят – Salm. enteritidis (dublin), рідко Salm. typhimurium. Mожуть обумовлювати гастроентерит у людини внаслідок харчової токсикоінфекції, а також сальмонельоз у водоплаваючих птахів.

Збудники сальмонельозу поросят – Salm. cholerae suis, Salm. typhisuis також можуть бути причиною харчової токсикоінфекції у людей. Іноді виділяють S. typhimurium, S. dublin.

Збудник сальмонельозного аборту кобил – S. abortusequi.

Збудник сальмонельозу овець – S. abortusovis, рідко захворювання викликає S. typhimurium, S. anatum.

Сальмонельоз у птахів – S. pullorum, S. gallinarum. Можуть викликати – S. typhimurium, S. enteritidis, S. anatum.

Збудник сальмонельозу водоплаваючої птиці – S. typhimurium, рідко S. anatum.

У хутрових звірів захворювання найчастіше викликають ті види сальмонел, які виділяються від великої рогатої худоби і свиней.

Патологічний матеріал у лабораторію необхідно відправляти свіжим. У хворих тварин беруть проби фекалій, кров, виділення з родових шляхів після аборту. Від загиблих тварин у лабораторію надсилають паренхіматозні органи (шматочки печінки, селезінку, нирку, трубчасту кістку, серце з лігатурою, мезентеріальні лімфовузли, від телят – ще легені). Трупи невеликих тварин, птахів та загиблі ембріони напрвляють цілими.

Мікроскопія. Сальмонели – середні за величиною палички з заокругленими кінцями (2–4 мкм), розміщуються поодиноко, грамнегативні, спор та капсул не утворюють, більшість видів рухливі (перитрихи).

Культуральні властивості. Сальмонели добре розвиваються на простих середовищах. Через 18–20 год на МПБ ріст проявляється рівномірним помутнінням з наступним випаданням незначного осаду, інколи – плівки і кільця біля стінок. На МПА – гладкі, прозорі або сіро-блакитні колонії з рівними краями.

На диференційно-діагностичному середовищі Ендо сальмонели утворюють прозорі колонії діаметром 2–3 мм. На середовищі Левіна також прозорі, інколи – з ледь помітним фіолетовим або блакитним відтінком, на вісмут-сульфіт-агарі та середовищі Сімонса – утворюють чорні колонії з металевим блиском.

Для визначення біохімічних властивостей, культуру висівають на барвистий ряд (середовища Гісса з глюкозою, лактозою, сахарозою, манітом), а також у МПБ на здатність утворювати сірководень та індол.

Сальмонели не ферментують лактозу та сахарозу, розщеплюють маніт та глюкозу з утворенням кислоти та газу. Утворюють сірководень, індол не утворюють.

Типізація сальмонел основана на антигенній будові. У сальмонел розрізняють термостабільний соматичний О-антиген та термолабільний джгутиковий Н-антиген. На основі загального для деяких видів сальмонел О-антигена, вони підрозділюються на дев’ять серологічних груп, які позначають великими літерами латинського алфавіту.

Антигенну структуру виявляють за допомогою наборів сальмонельозних О-комплексних (групових) і монорецепторних О- і Н-аглютинуючих сироваток в РА на склі. Для цього у краплю комплексної аглютинуючої сироватки (на склі) вносять бактеріологічною петлею молоду агарову культуру і ретельно перемішують. Реакція відбувається у перші хвилини і хара-ктеризується утворенням пластівців. При позитивному результаті з груповою сироваткою проводять дослідження тієї ж культури з окремими монорецепторними О-сироватками, що входили в суміш полівалентної сироватки. Потім ці ж культури досліджують з монорецепторними Н-сироватками.

Біопробу проводять тільки у випадках, якщо виділені сальмонели не піддаються типізації серологічно. У цих випадках молодою культурою підшкірно заражають білих мишей. У заражених гризунів розвивається септичний процес, який призводить до їх загибелі на 3–10-й день.

 

Тема 10. Збудник пастерельозу

 

Пастерельоз, геморагічна септицемія, холера птиці – інфекційне захворювання тварин багатьох видів. Характеризується септицемією, ураженням легень, запальногеморагічними процесами на серозних і слизових оболонках. Перебіг захворювання може бути надгострим, гострим, хронічним; у курей і кролів – приймати характер епізоотій, щодо інших тварин – частіше має місце ензоотичний перебіг.

Збудник захворювання – Pasteurella multocida.

Патологічний матеріал. У лабораторію надсилають шматочки печінки, селезінки, легень, нирку, серце з лігатурою, трубчасту кістку.

Мікроскопія. Роблять мазки з крові, внутрішніх органів. Фарбують за Грамом, синькою Леффлера, фарбою Романовського-Гімзи. При мікроскопії пастерели мають вигляд грамнегативних, кокоподібних, нерухливих, розміщених поодиноко паличок. Синькою Лефлера, фарбою Романовського-Гімзи забарвлюються біполярно (середина залишається непофарбованою). Утворюють капсули, не утворюють спор.

Культуральні властивості. Пастерела може рости на звичайних живильних середовищах, проте інтенсивніше росте на середовищах з додаванням сироватки крові або дефібринованої крові. Культивують протягом 24–48 год. При відсутності ознак росту збудника посіви витримують у термостаті до чотирьох-п’яти діб. На МПБ пастерела зумовлює рівномірне помутніння й утворення на дні пробірки слизистого осаду, який при струшуванні пробірки піднімається угору у вигляді “кіски” (S-форма). R-форми помутніння не викликають. Вони утворюють дрібнозернистий або у вигляді пластівців осад. На МПА пастерели утворюють дрібні, випуклі, округлі, прозорі колонії, які при боковому освітленні помітно флуоресціюють. Інколи збудник формує більш крупні слизисті (М-форма) або шорсткі колонії (R-форма). Гемолітичною властивістю пастерели не володіють.

Біологічну пробу ставлять з метою виділення чистої культури та визначення її вірулентності. Матеріалом від птиці заражають голубів, курей, качок, від великої рогатої худоби, свиней та овець – білих мишей і кролів. При наявності вірулентних пастерел заражені тварини гинуть через 18–36 год. Враховуючи поширене пастерелоносійство у кролів, перед постановкою біопроби на пастерельоз їх необхідно дослідити. По дві краплі 0,5% водного розчину діамантового зеленого кролям вводять протягом трьох днів у ніздрі. У пастерелоносіїв з’являються гнійні виділення з носової порожнини. Для біопроби їх не використовують.

 

Збудник туляремії

 

Туляремія – гостре інфекційне захворювання тварин, для якого характерні явища септицемії, збільшення лімфатичних вузлів, ураження центральної нервової системи, у корів розвиваються мастити, кобили абортують. Туляремією хворіють також люди. Збудник хвороби – Francisella tularensis, найчастіше уражує поросят, ягнят, кроленят, курчат. Носіями збудника є дикі та домашні гризуни.

Патологічний матеріал. Від хворих тварин відбирають пунктат уражених лімфатичних вузлів, фекалії, сечу, абортовані плоди. Після загибелі тварин відбирають шматочки паренхіматозних органів, збільшені лімфатичні вузли. Трупи гризунів надсилають у лабораторію цілими.

Мікроскопія. Збудник туляремії має форму коковидних паличок, що розміщуються поодиноко. За Грамом фарбується негативно, нерухомий, спор не утворює, має слабку капсулу. Слід зауважити, що мікроскопією можна виявити збудника лише за умови значного обсіменіння ним досліджуваного матеріалу.

Культивування. На простих середовищах збудник не культивується. Для культивування використовують жовткове середовиже Мак-Коя, кров’яний агар Френсиса з цистіном та глюкозою.

Методом прямих посівів збудник можна виділити тільки від гризунів (миші, щурі). При проведенні посіву на тверді середовища з кров’ю з глибин паренхіматозних органів асептично вирізають невеликий шматок тканини, яку прикладають до поверхні живильного середовища. Через 24–48 год після посіву на твердих середовищах з’являються дрібні, білуваті з блакитним відтінком колонії S-типу правильної, округлої форми з гладкою і блискучою поверхнею. На рідких середовищах збудник росте погано.

Біологічна проба є проміжним етапом дослідження тому, що виділення чистої культури із патологічного матеріалу у більшості випадків не можливе. Доказати наявність збудника у первинних матеріалах можна лише за умови постановки спеціальної біопроби. Суспензією патматеріалу заражають морських свинок і білих мишей підшкірно або у черевну порожнину. При достатній кількості збудника в матеріалі тварини гинуть протягом 10 днів. При розтині трупа звертають увагу на характерне запалення та збільшення лімфатичних вузлів, наявність у печінці, селезінці, легенях дрібних сірувато-білих вогнищ некрозу.

У більшості випадків виникає необхідність у проведенні двох-трьох сліпих пасажів збудника туляремії через організм лабораторних тварин.

Усі роботи по виділенню та ідентифікації збудника туляремії можна проводити тільки в лабораторіях із спеціальним режимом для особливо небезпечних інфекцій.

Із серологічних методів діагностики певне значення мають РА (пробірковим методом) та РЗК, які дають можливість виявити специфічні антитіла в сироватці крові досліджуваних тварин.

Для швидкого доказу туляремійного антигена в патологічному матеріалі ставлять реакцію преципітації методом Асколі.

 

Тема 11. Збудник бруцельозу

 

Бруцельоз – хронічне інфекційне захворювання сільськогосподарських тварин багатьох видів та людини. Характеризується абортами, ендометритами, бурситами, артритами, орхітами, епідидимітами. Переважно перебігає безсимптомно.

Збудник віднесений до роду Brucella, який об’єднує шість видів: Brucella melitensis - виділяється переважно від кіз та овець, становить найбільшу небезпеку для людей; Br. abortus - уражує переважно велику рогату худобу; Br. suis - виділяється від свиней; Br. ovis - збудник інфекційного епідидиміту баранів; Br. canis - віділені від собак та Br. neotome від чагарникових пацюків.

Патологічний матеріал. Для бактеріологічного дослідження в лабораторію надсилають дрібні абортовані плоди (від свиноматки – не менше трьох). Від великих плодів відбирають шлунок з вмістом, перев’язаний з двох кінців лігатурами, а також шматочки печінки і селезінки. Крім того, відбирають ділянки плодових оболонок, виділення з родових шляхів, вміст уражених бурс. Одночасно від тварин, що абортували, для серологічного дослідження відбирають проби крові та молока.

Мікроскопія. Мазки (по два з кожного об’єкту) фіксують полу-м’ям, фарбують за Грамом та Козловським.

Фарбування мазків за методом Козловського. Фіксовані мазки фарбують протягом 2 хв 2%-м водним розчином сафраніну з підігріванням до появи парів. Препарат швидко промивають водою, дофарбовують протягом 1 хв 1%-м водним розчином малахітового зеленого, знову промивають водою і висушують.

Бруцели порівняно з іншими бактеріями повільно сприймають анілінові фарби, тому “не встигають” перефарбуватись малахітовим зеленим, зберігають яскраво-червоне забарвлення, тоді як інша мікрофлора й основний фон препарату набувають зеленого кольору.

Бруцели – дрібні, паличко- або кокоподібні бактерії, довжиною до 1,5 мкм; не рухливі, не утворюють спор і капсул, грамнегативні. У мазку розміщуються ізольовано.

Культуральні властивості. Для виділення чистої культури бру-цел використовують спеціальні середовища: м’ясо-пептонний печінковий бульйон (МППБ), печінково-глюкозогліцериновий бульйон та агар, еритрит-агар або сироватково-декстрозний агар та інші. Перед посівом із паренхіматозних органів вирізають шматочки розміром до 2 см, обробляють спиртом і розтирають у ступці з фізіологічним розчином до одержання суспензії, яку сіють пастерівською піпеткою на середовища.

Засіяні бактеріологічні чашки та пробірки поміщають у термо-стат при температурі 37–38⁰С, а посіви від великої рогатої худоби інкубують в атмосфері з вмістом 15% СО₂ в ексікаторі.

За посівами спостерігають протягом 30 днів. Пробірки, чашки, в яких відмічено ріст мікрофлори через 24 год, видаляють.

Бруцели розвиваються досить повільно. Перші ознаки з’являються через 7–10, інколи – через 30-40 днів. При пересівах культури ростуть значно швидше (на 3–5 день).

На поверхні щільних живильних середовищ бруцели утворюють дрібні, блискучі, випуклі, з рівними краями блакитні колонії, які згодом сіріють. В рідких середовищах вони зумовлюють рівномірне помутніння з блакитним пристінковим кільцем. Через кілька днів випадає осад.

Виділені культури ідентифікують за допомогою реакції аглютинації на склі з бруцельозною діагностичною сироваткою. На знежирене предметне скло наносять краплю специфічної бруцельозної сироватки. Бактеріологічною петлею у краплю вносять культуру і ретельно перемішують до утворення рівномірної суспензії. Якщо виділена культура виявиться бруцельозною, то через 1–3 хв утворюються пластівці або грудочки з одночасним проясненням рідини.

Біологічну пробу при діагностиці бруцельозу ставлять на морських свинках. Тварин заражають суспензією із органів і вмісту шлунка на фізрозчині підшкірно з внутрішнього боку стегна.

У заражених свинок інфекція розвивається у латентній формі без будь-яких клінічних ознак. Свинка не гине. У зв’язку з цим у піддослідних тварин беруть проби крові на 15-й, 25-й і 40-й дні після зараження. Одержану сироватку досліджують за допомогою пробіркової РА з бруцельозним антигеном. У випадку вияву специфічних антитіл біопробу вважають позитивною. Морських свинок забивають, відмічають патзміни в селезінці, печінці, лімфатичних вузлах. Проводять бактеріологічне дослідження.

Серологічні методи діагностики бруцельозу основані на виявленні в сироватці крові тварин специфічних антитіл щодо бруцельозного антигену, чого досягають постановкою РА, роз-бенгал проби (РБП), реакції зв’язування комплементу (РЗК), реакції тривалого зв’язування комплементу (РТЗК), РА з молоком.

Роз-бенгал пробу ставлять на емальованій пластинці з лунками. Нерозведену досліджувану сироватку крові мікропіпеткою вносять у лунку і додають бруцельозний антиген, пофарбований бенгальським рожевим. Компоненти перемішують. В позитивному випадку через 4 хвилини з’являються пластівці аглютинату рожевого кольору.

Якщо сироватки дали позитивну РБП, надійшли з благополучного щодо бруцельозу господарства, то їх обов’язково досліджують за допомогою РА і РЗК з метою встановлення титру специфічних антитіл.

 

Збудник сапу

 

Сап – хронічне інфекційне захворювання однокопитних тварин, для якого характерним є утворення у внутрішніх органах, на слизових оболонках (особливо носової перетинки) та на шкірі специфічних вузликів, що розпадаються з утворенням виразок. Хвороба досить небезпечна для людини.

Збудник – Pseudomonas mallei. Діагностика сапу ґрунтується на бактеріологічному, серологічному та алергічному методі дослідження.

Патологічний матеріал. За життя матеріалом для дослідження є виділення з виразок, кров, пунктати з лімфатичних вузлів, гній з абсцесів. Після забою або загибелі від тварин відбирають уражені ділянки внутрішніх органів, носову перетинку, трахею, бронхи.

Мікроскопія. Збудник – дрібна (1–5 мкм), часто зерниста, грам-негативна паличка, яка не утворює спор і капсул, розміщується окремо або парами та коротенькими ланцюжками, нерухома.

Культуральні властивості. Для виділення культури використовують МПА та МПБ з додаванням гліцерину.

На щільному середовищі через 24–48 год утворюються напів-прозорі, гладенькі, середні за величиною колонії з перламутровим блиском, які через деякий час зливаються в загальне ослизле нашарування. В гліцериновому бульйоні виникає помутніння, випадає сірувато-білий слизовий осад.

Найбільш типовий ріст збудника сапу спостерігається на гліцериновій картоплі: через 48–72 год утврюються дрібні, напівпрозорі, з

жовтуватим відтінком колонії, що після злиття формують “медовий” наліт, колір якого змінюється до буро-коричневого.

Біопроба. Заражають підшкірно золотистих хом’ячків або у черевну порожнину самців морських свинок.

При наявності в досліджуваному матеріалі збудника сапу у хо-м’ячків на місці ін’єкції утворюється виразка. Через 5–7 днів вони гинуть. У морських свинок розвивається гнійний орхіт, і через 8–15 днів вони гинуть. З внутрішніх органів виділяють культуру збудника.

Серологічна діагностика ґрунтується на виявленні в сироватці крові хворих тварин специфічних антитіл в РЗК. Її ставлять в період активізації сапного процесу, бо в хронічній стадії вона виявляє не більше 20% хворих тварин.