Показники ефективності деяких заходів щодо зменшення шуму в самому джерелі

Таблиця 2.11

 

 

 

 

 

 

 

№ зп.	Заходи щодо зменшення шуму	Зменшення рівня шуму, дБА
	Заміна прямозубих шестерень шевронними Усунення погрішностей у зубчастому зачепленні Заміна зубчастої передачі на клиноремінну Заміна металевої шестерні на капронову чи текстолітову Заміна металевого корпуса на пластмасовий Усунення перекосу внутрішнього кільця підшипника Мащення деталей, що труться	5 5—10 10—15 10—12 8—12 8—10 5—12

Організаційно-технічні засоби захисту від шуму передбачають: застосування малошумних технологічних процесів та устаткування, оснащення шумного устатку­вання засобами дистанційного керування, дотримання правил технічної експлуатації, проведення планово-попереджувальних оглядів та ремонтів.

До заходів лікувально-профілактичного характеру належать попередній та пе­ріодичні медогляди, використання раціональних режимів праці та відпочинку для працівників шумних дільниць та цехів, допуск до «шумних» робіт з 18 років тощо.

Засоби та заходи колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення підрозділяються на архітектурно-планувальні та акустичні (рис. 2.33)

Рис. 2.33. Класифікація засобів та заходів колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення

Архітектурно-планувальні заходи щодо захисту від шуму передбачаються при проектуванні, реконструкції та експлуатації підприємства (цехів, дільниць). Вони дозволяють зменшити вплив виробничих шумів на працівників нешум-них виробництв та мешканців житлових масивів, що розташовані поруч з під­приємством.

Для зменшення шкідливого впливу виробничого шуму на працівників шумних виробництв, послаблення передавання його в сусідні приміщення застосовують зву-ko- і віброізоляцію, звуко- і вібропоглинання та глушники шуму.

Звукоізоляція є ефективним засобом зменшення рівня шуму на шляху його поширення, що реалізується шляхом встановлення звукоізоляційних перешкод (пе­регородок, кабін, кожухів, екранів). Принцип звукоізоляції базується на тому, що біль­ша частина звукової енергії, яка потрапляє на перешкоду, відбивається і лише незнач­на її частина проникає через неї.

Для звукоізоляції окремих шумних дільниць у приміщенні чи устаткування за­стосовують легкі багатошарові звукоізоляційні перегородки з повітряними прошар­ками. Для звукоізоляції найбільш шумних вузлів та агрегатів (ланцюгові передачі, двигуни, компресори, вентилятори) використовуються звукоізоляційні кожухи, які є засобами, що встановлюються в безпосередній близькості від джерела шуму. В тих випадках, коли неможливо ізолювати шумне устаткування чи його вузли, захист пра­цівника від дії шуму здійснюють шляхом встановлення звукоізольованої кабіни з пультом керування та оглядовими вікнами.

Метод акустичного екранування застосовується в тих випадках, коли інші ме­тоди малоефективні або недоцільні з техніко-економічної точки зору. Акустичний екран встановлюється між джерелом шуму та робочим місцем і являє собою певну перешкоду на шляху поширення прямого шуму, за якою виникає, так звана, звукова тінь (рис. 2.34). Найбільш поширеними для виготовлення екранів є сталеві чи алю­мінієві листи товщиною 1—З mm, які покриваються зі сторони джерела шуму звуко­поглинальним матеріалом (рис. 2.35).

Рівень шуму у виробничому приміщенні залежить не лише від прямого, але й відбитого звуку. Тому, якщо в цеху неможливо знизити енергію прямого звуку, то необхідно зменшити енергію звукових хвиль, які відбиваються від внутрішніх по­верхонь приміщення. Для цього проводять акустичне оброблення всіх або частини стін та стелі приміщень шумних виробництв за допомогою звукопоглинального облицювання (рис. 2.36) та (або) підвішують до стелі штучні звукопоглиначі. Процес поглинання звуку відбувається при переході коливної енергії частинок повітря в теплоту внаслі­док втрат на тертя в порах звукопоглинального матеріалу. Тому для ефективного звукопоглинання матеріал повинен мати пористу структуру, причому необхідно щоб пори були відкриті зі сторони звукової хвилі і мали якнайбільше з'єднань між собою. Штучні звукопоглиначі найдоцільніше розміщувати в зонах, де концентруються зву­кові хвилі, що відбиваються від внутрішніх поверхонь приміщення (рис. 2.37).

Звукопоглиначі можуть мати різну форму (куля, куб, ромб, піраміда) і виготовля­ються з перфорованих листів твердого картону, пластмаси чи металу, які зі середини покриті звукопоглинальним матеріалом (рис. 2.38).

 

Глушники шуму — це ефективний засіб боротьби з шумом аеродинамічного походження, який виникає при роботі вентиляційних систем, пневмоінструменту, газотурбінних, дизельних, компресорних та деяких інших установок. За принципом дії глушники поділяють на активного, реактивного та комбінованого типу. У глуш­ників активного типу зниження шуму відбувається внаслідок його затухання в порах звукопоглинального матеріалу. В глушниках реактивного типу шум зни­жується шляхом відбивання звукових хвиль у системі розширювальних та резонанс­них камер, що з'єднані між собою за допомогою труб, щілин та отворів. У комбі­нованих глушниках відбувається як поглинання, так і відбивання шуму.

ІНФРАЗВУК

Інфразвук — це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц. Основни­ми джерелами інфразвуку на виробництві є тихохідні масивні установки та механіз­ми (вентилятори, поршневі компресори, турбіни, електроприводи та ін.), що здійсню­ють обертові та зворотно-поступальні рухи з повторенням циклу менше ніж 20 разів за секунду (інфразвук механічного походження). Інфразвук аеродинамічно­го походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.

Хоча людина і не чує інфразвуку, він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху, знижуючи його рівень чутності практично на всьому частотному діапазоні звукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, що викликає передчасне втомлен­ня, запаморочення, біль голови, порушення функції вестибулярного апарату, зниження гостроти зору та слуху, появу почуття страху, загальну немічність. Медики виявили, що інфразвук може також впливати і на психіку людини.

Несприятливий вплив інфразвуку суттєво залежить від рівня звукового тиску, тривалості впливу та діапазону частот. Найбільш небезпечною вважається частота інфразвукових коливань близько 7 Гц, оскільки вона співпадає з альфа-ритмом біо-струмів мозку і може викликати резонансні явища.

Інфразвук поділяють на постійний і непостійний. У першого рівень звукового тиску змінюється не більш, а у другого — більш ніж на 10 дБ на 1 xb. Відповідно до ДСН 3.3.6.037-99 характеристиками інфразвуку, що нормуються на робочих місцях, є рівні звукового тиску в октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 2, 4, 8 і 16 Гц (для постійного інфразвуку) та загальний еквівалентний рівень звуково­го тиску по шкалі «Лінійна» шумоміра в дБ_лін. (для непостійного інфразвуку). Допу­стимі рівні інфразвуку наведені в табл. 2.12.

Таблиця 2.12

Допустимі рівні інфразвуку

 

Допустимі рівні звукового тиску в дБ у октавних смугах з середньогеометричними частотами, Гц	Загальний рівень звукового тиску, дБлін
2 105	4 105	8 105	16 105

Традиційні методи боротьби з шумом, засновані на звукоізоляції та звукопогли­нанні, є малоефективні щодо інфразвуку, оскільки останній має значно вищу проник­ну здатність. Тому необхідно, перш за все, домогтися усунення або зниження рівня інфразвуку в джерелі, що його генерує. Для цього підвищують циклічність устатку­вання (більше 20 ц/ с), жорсткість коливних конструкцій великих розмірів, встанов­люють глушники реактивного типу тощо.

УЛЬТРАЗВУК

Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості для інтенсифікації процесів хімічного травлення, нанесення металевого покриття, очи­щення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву) та ін.

Ультразвук так само як і інфразвук орган слуху людини не сприймає, однак він може викликати біль голови, загальну втому, розлади серцево-судинної та нервової систем.

За способом передачі від джерела до людини ультразвук поділяють на: повітря­ний (передається через повітря) та контактний (передається на руки людини, що працює через тверде чи рідинне середовище).

За спектром ультразвук поділяють на: низькочастотний (коливання частотою від 1,2 • 10⁴ до 1,0 • 10⁵ Гц передаються людині повітряним чи контактним шляхом) та високочастотний (коливання частотою від 1,0 • 10⁵ до 1,0 • 10⁹ Гц передаються людині тільки контактним шляхом).

Параметрами повітряного ультразвуку, що нормуються у робочій зоні є рівні звукового тиску в третинооктавних смугах з середньогеометричними частотами 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 63,0; 80,0; 100,0 кГц. Для контактного ультразвуку парамет­ром, що нормується, є пікове значення віброшвидкості в частотному діапазоні від 0,1 МГц до 10,0 МГц або його логарифмічний рівень. Допускається також застосову­вати як параметр інтенсивність ультразвуку.

Допустимі величини параметрів ультразвуку наведені в табл. 2.13 та 2.14.

Таблиця 2.13