Примус, мета і час в соціал-демократії. Роль групи в соціал-демократії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Примус, мета і час в соціал-демократії. Роль групи в соціал-демократії



 

 

Соціал-демократія — політична ідеологія лівих та ліво-центриських партій на політичному спектрі.

 

Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX століття й досі має вплив у всьому світі[1]. Концепція соціал-демократії зазнала змін з часів появи. Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізму, таких як ортодоксальний марксизм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії або економічний детермінізм.[1]

 

Історично, соціал-демократичні партії відстоювали соціалізм в строгому сенсі, досяжний через класову боротьбу. На початку XX століття, однак, деякі соціалістичні партії відмовились від революції та інших традиційних ідей марксизму, таких як класнова бортьба, та стали на поміркованіших поглядах. До цих поміркованіших поглядів належала віра в те, що реформізм є бажаним способом побудови соціалізму. Однак, сучасна соціал-демократія відхилилась від соціалізму, та підтримує ідею демократичної соціальної держави, що містить елементи як соціалізму так і капіталізму.[2]

 

 

53. Політична система та політична влада в політико-правовій системі неоконсерватизму.

 

 

В більшості національних варіантів сучасного консерватизму можна виокремити неоконсерваторів, нових правих, традиціоналістів чи патерналістів, прихильників елітарної демократії, елітарного авангардизму, контрвлади тощо. Характерно, що розмежовувати представників цих течій надзвичайно важко. Наприклад, Р. Рейгана, М. Тетчер і Г. Коля одні політологи називають неоконсерваторами, інші — новими правими і т. ін.

 

Загалом же частина неоконсерваторів є за своїм походженням лібералами або навіть соціал-демократами. Ідейно-політичні орієнтації нових правих сформувалися на перетині правого консерватизму, традиціоналістського консерватизму та неоконсерватизму. Розбіжності ж полягають не стільки у площині основних принципів, скільки в концентрації уваги на певних їх аспектах. Історично консерватизм завжди був вторинним стосовно лібералізму, реформізму, лівого радикалізму, виступаючи за поступові зміни, збереження всього позитивного і позбавлення негативного. Отже, з ідеологічного погляду консерватизм завжди характеризувався еклектизмом і прагматизмом.

 

Але у XX ст., на останні десятиліття якого припав консервативний Ренесанс, консерватизм виступив ініціатором змін, що стали лейтмотивом більшості передвиборних програм консервативних партій світу. Із супротивників науково-технічного прогресу протягом 70-80-х років консерватори перетворилися на його активних прихильників.

 

Отже, слід констатувати, що в оцінці науково-технічного прогресу та сцієнтизму консерватизм і лібералізм (лівий лібералізм), а також ліві помінялися місцями. Але в соціокультурному та релігійному аспектах сучасний консерватизм лишився в межах традиційної парадигми консерватизму.

 

У питаннях державного будівництва консерватори вважають, що без міцної держави суспільство може опинитись у полоні анархії, а якщо треба зробити вибір між індивідом і суспільством, більшість консерваторів на перше місце висувають суспільство (як, до речі, і комуністи).

 

 

54. Поняття свободи в анархізмі.

 

 

Відсутність влади передбачає, що в анархістський суспільства один людина, або група осіб не будуть нав'язувати свою думку, бажання і волю іншим особам. Це ж має на увазі відсутність ієрархії і представницької демократії, так само як і авторитарного правління. Анархізм виключає будь-якого роду заклики до побудови суспільства тоталітарного типу, при якому всі люди будуть піддані тотальному контролю, а всі сфери людського життя будуть стандартизовані аж до повного однаковості. Якраз навпаки, анархізм закликає до максимального розвитку кожної окремої особи і індивідуалізований підхід до вирішення проблем і потреб окремих людей, якщо на це існують можливості [9].

Свобода від примусу припускає відмову від примусу одних людей іншими до участі в якій би то не було діяльності, чи то в інтересах окремої людини або навіть всього суспільства, проти його волі. Участь у суспільно значущих діях або проектах повинно здійснюватися на думку анархістів не під зовнішнім тиском, але за умови прояву особистої відповідальності перед суспільством, частиною якого він є [10].

Свобода асоціацій передбачає, що в суспільстві, організованому на анархістських принципах можливі будь-якого роду асоціації для задоволення всіх суспільних потреб, будь-які громадські структури повинні створюватися вільно об'єдналися людьми, що володіють рівним правом визначати майбутнє суспільства [11].

 

Анархісти вважають, що на місце влади повинен бути привнесений принцип дійсної низової ініціативи, коли люди самі, колективно будуть вирішувати громадські питання, і індивідуально (без шкоди для інших) свої особисті питання. Заради вирішення будь-яких проблем, які стосуються суспільства в цілому, а також здійснення проектів, які зачіпають широкі верстви суспільства, ініціатива повинна вибудовуватися знизу вгору, а не навпаки, як це має місце бути в сучасному світі [12]. Якщо буде необхідність у великих організаціях, наприклад зі збирання та утилізації відходів, розвитку комп'ютерних технологій, використанню природних ресурсів, організації промислового виробництва, енергопостачання і чого б то не було ще, анархісти пропонують створювати федеративні спільноти знизу вгору, аж до всесвітнього рівня, або на конфедеративних засадах, з широким розгалуженням горизонтальних зв'язків [13]. При створенні федералістських утворень анархісти пропонують здійснювати їх через систему делегування, з правом негайного відкликання делегатів, що базується на принципі імперативного мандата. Федерації грунтуються на тих же базових принципах, але діють через представництво від колективів. Такі делегати не повинні приймати рішень за висунули його людей, але повинні виконувати покладені на них зобов'язання (у цьому і полягає принцип імперативного мандата) [14].

 

Два наступних принципу взаємопов'язані. Взаємодопомога - це синонім співробітництва. Коли люди працюють спільно, їх діяльність помітно ефективніше, ніж коли кожен працює поодинці. Колективне взаємодія - це укорочений шлях до досягнення необхідного результату при можливо меншій витраті зусиль [15]. Різноманітність - запорука найбільш повноцінної життя кожної окремої людини, з яких складається суспільство. Фордістско - тейлорістская організація виробництва, стандартизація масового виробництва, уніфікація відчужує людей один від одного, сприяє роздроблення суспільства на егоїстів, стурбованих лише своїми власними інтересами на шкоду оточуючим. Дані тенденції, до того ж, сприяють руйнування навколишнього середовища [16]. З іншого боку, тенденції розвитку цивілізації сприяють розвитку різноманітності робочого процесу, дестандартізаціі і демасифікації (що робить анархізм тільки більш актуальним напрямком громадської думки), а тому жахи конвейерезаціі людського життя, невід'ємно супроводжують індустріалізм виглядають, принаймні в країнах вже пройшли процес індустріалізації, відходять у минуле [17]. Можна сказати, що різноманітність - це більш екологічна форма організації, оскільки передбачає індивідуалізований підхід до виробництва та споживання, і, крім того, анархісти вважають, що громадські організації ефективніше задовольняють інтереси людей тоді, коли ті мають можливість формувати їх на свій розсуд. Коли людське життя грунтується на різноманітності, люди взаємодіють більш природно і безпосередньо. Крім того, різноманітність призводить до того, що окремих людей стає все складніше контролювати [18]. З іншого боку не можна ідеалізувати поняття різноманітність, так як воно можливе і в капіталістичному суспільстві (і не тільки в тій формі, в якій розглядав це питання Елвін Тоффлер), що породжує горезвісне " суспільство споживання ", яке якраз навпаки полегшує здійснення влади державою і капіталізмом, і, крім того, сприяє все більш стрімкого вичерпання природних ресурсів [19].

 

Анархізм можливий тільки при так званій "просторової невизначеності", тобто коли неможливий тотальний контроль "зверху". На жаль, розвиток сучасних технологій тільки підсилюють даний контроль, начебто не даючи можливості такого ладу, як анархізм [20]. Між тим, в співтоваристві вільних технологій є інша невизначеність: між замовником і споживачем товару. Так що в цьому сенсі, як лад, анархізм в сучасних умовах все одно можливий.

Рівність - означає відсутність ієрархії, однакові для всіх можливості задоволення своїх особистих потреб в мистецтві, творчості, продуктах праці, а також рівний доступ до всіх суспільних благ, у тому числі останнім досягненням науки і техніки [21].

Братство має на увазі, що всі люди є рівними, що інтереси і потреби одних не можуть бути важливіше і / або цінніше інтересів і потреб інших людей.

 

55.Принципи політичного часу та пізнання історії в науковій спадщині К.Ясперса. Поняття базової емоції

 

Сенс поняття базова емоція

 

У науковому співтоваристві існує безліч різних поглядів на природу емоційних процесів. Жодної загальноприйнятої теорії досі не вироблено. У зв'язку з цим, універсального визначення емоційного процесу також не існує, як не існує й загальноприйнятого терміна, для їх позначення. Психологи часто використовують у цьому широкому значенні поняття «афект»[1] і «емоція», проте ці назви вже зарезервовані для позначення конкретних видів емоційних процесів. Термін «емоційний процес» також не є загальноприйнятим, але він, принаймні, не містить неоднозначності.

 

Попри те, що всі визначення емоційних процесів намагаються описати одне і те ж, різні автори виділяють різні характеристики цього явища в якості основних. Так, наприклад, один із засновників діяльнісного підходу в психології А. М. Леонтьєв, визначає емоційні процеси наступним чином:

До емоційних процесів відноситься широкий клас процесів, внутрішньої регуляції діяльності. Цю функцію вони виконують, відбиваючи той зміст, який мають об'єкти і ситуації, що впливають на суб'єкта, їх значення для здійснення його життя. У людини емоції породжують переживання задоволення, невдоволення, страх а, боязкості і т.п., які грають роль орієнтувальних суб'єктивних сигналів. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак у ході розвитку емоції втрачають свою, пряму інстинкт івную основу, набувають складнообумовленого характеру, диференціюються й утворять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів: соціальних, інтелектуальних і естетичних, що у людини складають головний зміст його емоційного життя.

 

— [2]

 

У цьому визначенні акцент робиться на оціночної, орієнтовною природі емоційних процесів, а також на їх двоїсту природу: психічної і фізіологічної.

 

Американський фахівець в області емоцій К. Е. Ізард дає інше визначення:

Емоція - це щось, що переживається як почуття (feeling), яке мотивує, організовує і направляє сприйняття, мислення і дії .

 

— [3]

 

Тут акцент зміщений на не менш важливий, мотивуючий аспект емоційне процесів, а також додатково звертається увага на те, що емоційний процес представлений у свідомості переживанням. Можна також зауважити, що в діяльнісного підходу сприйняття, мислення і дії - є складовими елементами діяльності.

 

Таким чином, під емоційними процесами в психології розуміють процеси, що мають як психічну, так і фізіологічну складові, що виділяються з інших психофізіологічних процесів тим, що відображають собою для суб'єкта значення чого-небудь, і відповідним цьому значенню чином регулюють його поведінка, мислення і навіть сприйняття. У свідомості емоційні процеси представлені у вигляді різноманітних переживань. Наприкладстрах. Крім очевидної психічної складової, він має і яскраво виражену фізіологічну (зростання виділення адреналін а, потіння, уповільнення травних процесів). Страх відображає собою реальну або вдаванунебезпекучого-небудь для суб'єкта, а також готує організм до діяльності, спрямованої науникненнянебезпеки (загострюються відчуття , збільшується приплив крові до м'язів). У той же час, наприклад,стрес, так само є психофізіологічним процесом, з'являється при будь-якому впливі, незалежно від його значення для суб'єкта, і тому до емоційних процесів не відноситься.

 

Персональна по своим истокам даже та философия, принципы которой формулируются и выражаются в обезличенных, объективных и общезначимых теоретических формулах и положениях. Что же касается философии К. Ясперса, то она персональна во всех своих ипостасях и, как это неоднократно отмечал сам автор, она с самого начала разрабатывалась как философия личности в противовес всякому философствованию о вещах и предметном мире. В моей философии, писал К. Ясперс, “речь идет о философствовании как функции самой нашей действительности, о мыслительных образованиях, которые, произойдя из личной жизни, как сообщения обращаются к отдельным людям. Безличностный образ объективированных философских мыслительных форм находит свое подтверждение вновь лишь в экзистенции человеческой личности” 1.

 

Персонально-антропологическая природа философии К. Ясперса обнаруживает себя в трактовке всех основных тем его учения, идет ли речь о предмете философии, о мире, о “всеобъемлющем” как самом бытии или о человеке. В полемике с позитивистским отождествлением философии и научного исследования, Ясперс стремится определить специфику философии, ее самостоятельность и независимость как формы духовной деятельности, утвердить особый исключительно философский подход к познанию и истолкованию бытия, выходящий за рамки науки. В этой связи он видит свою задачу не в определении общих законов фактического существования мира, а в раскрытии и характеристике человеческих форм конституирования мира, тех человеческих принципов, которым должна быть в конечном счете подчинена научно-теоретическая и нравственно-практическая деятельность человека.

 

Экзистенциалистская философия К. Ясперса является либерально-буржуазной реакцией на всевозрастающий процесс дегуманизации общественных и личностных отношений в условиях современного капитализма, протестом против отчужденных форм бытия человеческой личности, поглощения ее всеобщими и анонимными структурами общественной жизни. Расценивая современное положение человека как форму массового существования, Ясперс выступает в защиту отдельного индивидуума, судьба которого оказалась в серьезной опасности. Человек стал простым колесиком в огромной машине современного буржуазного государства, утратил свою субстанцию, свою самостоятельность, оказался во власти чуждых и неподлинных форм существования 2. Задачу философии поэтому он видит в том, чтобы указать человеку путь к преодолению этого состояния, к обретению подлинно человеческой экзистенции. С этой целью он предпринимает в своей философии попытку раскрыть ту совокупность человеческих возможностей, которые могут стать средствами к самоосмыслению и самопостижению и достаточными условиями для свободных

 

 

56/====

Постулати анархізму

Анархизм - теория, пропагандирующая идеи о неограниченной свободе и равенстве людей. Главными постулатами теории Анархизма являются: ликвидация классов, уравнивание в правах всей людей, отсутствие правительства или другой управляющей структуры, ликвидация частной собственности и введение права владения, означающие что физическое лицо может располагать имуществом, которое нельзя передать или уступать кому-либо

Анархізм пропонує замінити співпрацею індивідів влада, існуючу за рахунок придушення одних людей іншими і завдяки привілеям одних по відношенню до інших. Це означає, що, на думку анархістів, суспільні відносини та інститути повинні грунтуватися на особистій зацікавленості, взаємодопомоги, вільній згоді та відповідальності (вихідної з особистої зацікавленості) кожного учасника, а всі види влади (тобто примусу й експлуатації) повинні бути ліквідовані.

Основний ідейний принцип анархізму - заперечення держави та її окремих інститутів, а також всякої насильницької влади в цілому. Центральним програмним пунктом цієї течії вважається звільнення людської особистості від усіх форм економічного, політичного та духовного поневолення. Головним інструментом цього поневолення анархісти називають держава і офіційну релігію, тому весь пафос заперечення спрямований проти них. Анархізм включає в себе три основні течії: анархо-комунізм, анархо-індивідуалізм і анархо-синдикалізм. Представники анархо-комунізму вважали, що на зміну державі повинна прийти децентралізована конфедерація самоврядних комун, заснованих на суспільній власності.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.146 (0.007 с.)