Поняття революції. Недопустимість політичних струсів в соціал-демократії та марксистська теорія революції.

 

 

Поняття революції у марксистській теорії криє в собі цілу історичну епоху: останню фазу капіталізму, перехідний період пролєтарської диктатури та першу фазу соціялізму. Це, у строгому розумінні слова, історичне поняття, що відображає тенденції, наявні у суспільстві; також це поняття діялєктичне, що відображає протилежні тенденції в рамках відповідного історичного періоду тією мірою, якою вони для цього періоду характерні. Ці тенденції та протилежні тенденції є проявами того, невід’ємними елєментами чого є сама марксистська теорія та практика. Марксистська теорія сама по собі представляє силу в історичній боротьбі, і за мірою перетворення її понять, «перекладених» мовою практики, на сили опору, перетворень і перебудови, на них діють мінливості боротьби, що вони їх відображають та охоплюють, але не підпорядковують собі. Відтак, «перегляд» становить елємент поняття революції, складову частину його внутрішнього розвитку.

В цьому короткому нарисі піднімаються лише деякі з проблєм, пов’язаних з таким переглядом. Для початку я коротко нагадаю, що власне означає це марксистське поняття. Революція:

1) означає соціялістичну революцію, знищення капіталістичного ладу, встановлення колєктивної власности на засоби виробництва та управління «безпосередніми виробниками»;

2) починається у промислово-розвинених суспільствах (через крайнє загострення внутрішніх протиріч на цій фазі капіталізму, а також через появу можливости втілити соціялістичний принцип «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами»); перший етап слід проходити якомога швидше, інакше уникнути репресій буде неможливо;

3) відбувається під час економічної кризи, що вона послаблює істнуючий державний апарат;

4) здійснюється у вигляді широкомаштабних (орґанізованих) масових дій робітничої кляси, в результаті яких у перехідний період встановлюється диктатура пролєтаріяту.

Поняття виведене, виходячи з наступних демократичних передумов:

а) революція — це справа більшости; і

б) за демократії істнують найбільш сприятливі умови для орґанізації та виховання клясової свідомости.

Ці передумови підкреслюють важливість «суб’єктивного чинника»: передумовами революції є усвідомлення факту експлоатації та шляхів її подолання, досвід перебування у нестерпних умовах та життєва потреба у перетвореннях.

Але марксистське поняття революції означає також тяглість перетворень: розвиток створених капіталізмом продукційних сил, захоплення технолоґій і технічного апарату новими виробниками.

Що має вирішальне значення при перегляді поняття революції, так це не тільки виявлення та перелічування цих вихідних передумов, визнаних фактичним розвитком подій неслушними, але також саме поняття революції в цілому, оскільки всі його елєменти є взаємозв’язаними. Це веде до перегляду марксистського поняття структурного взаємозв’язку між капіталізмом і соціялізмом у наступній частині:

1) проблєма «переходу»: соціялізм у співістнуванні з капіталізмом або як його наступник (спадкоємець);

2) «нове визначення соціялізму» відповідно до нового історичного етапу світового розвитку, а саме: в чому полягає якісна відмінність соціялізму як безумовного заперечення капіталізму?

Межі цього перегляду задані самою марксистською теорією, себто притаманною їй необхідністю розкривати діялєктичне призначення її понять при аналізі суспільної дійсности. Наскільки корпоративний капіталізм відрізняється від попередніх фаз капіталізму, виходячи з яких, марксистські поняття й були сформульовані, наскільки розвиток капіталізму «змінив напрямок» розвитку соціялізму й навпаки, — настільки поняття революції буде «новим» поняттям.

Але рівно так само, як фаза, яку проходять капіталізм і соціялізм, є результатом дій економічно-політичних сил, що вони визначали попередні фази, нове поняття стане внутрішнім розвитком старого.

У наступних розділах запропоновані лише деякі напрямки розробки нового поняття.

Марксистське поняття революції має взяти до уваги зміни в маштабі та соціяльній структурі розвиненого капіталізму та нові форми протиріч, характерних для поточної фази капіталізму в його світовому поширенні. Внесення змін до марксистського поняття [революції], таким чином, є не чужорідним додатком чи корегуванням, але радше подальшою розробкою самої марксистської теорії.

Проте, з цією інтерпретацією, схоже, залишається несумісним один момент. У Маркса є одна натяжка, яку можна було б назвати упередженим, навіть позитивістським упередженням, а саме: його віра в неминучу необхідність переходу на «вищу стадію людського розвитку» та в остаточний успіх цього переходу. Хоча Маркс цілком усвідомлював можливість неуспіху, поразки чи зради, альтернатива «соціялізм або варварство» не була невід’ємною частиною його поняття революції. Вона такою частиною має стати: підпорядкування людини знаряддям праці, повному всеохоплюючому апарату виробництва та знищення досягло точки всеосяжної, але неконтрольованої влади, уречевленої, verdinglicht під технолоґічним покривалом та за ширмою мобілізованими національними інтересами; ця, очевидно, самодостатня влада перетворює ідеолоґічно оброблених та інтеґрованих людей на своїх союзників. Вона спроможна завдати смертельного вдару до того, як протидіючі сили будуть достатньо сильними, аби йому запобігти, — вибух внутрішнього протиріччя, який зробить абсурдним і спекулятивним будь-який перегляд поняття революції. Усвідомлення такої можливости має укріпити та зміцнити опозицію у всіх її проявах — тут єдина надія.

 

 

38. Шкода ринкової економіки та плановості в роботі Ф.Ф.Хайека «Шлях до рабства»

 

Показана Гаєком ідея полягає в тому, що всі форми колективізму через свою логіку неодмінно призводять до встановлення тиранії. Він використав Радянський Союз та Нацистську Німеччину як приклад країн, що пройшли повний «шлях до рабства», що призвело до встановлення диктатури.

Гаєк вважав, що в економічній системі з централізованим плануванням, розподіл та розміщення ресурсів та товарів знаходитиметься в руках порівняно малої групи людей, яка не здатна ефективно обробляти інформацію, необхідну для адекватного розподілу ресурсів та товарів що знаходяться в розпоряджені керівників. Неузгодженість стосовно практичної реалізації будь-якого економічного плану разом з неадекватним керуванням ресурсами центральними планувальниками неодмінно потребуватиме примусу для досягнення бодай якихось цілей. Недієздатність центральних планувальників сприйматиметься як брак необхідних повноважень державою для реалізації начебто гарного задуму. Таке сприйняття призводить до того, що люди голосуватимуть за надання більшої влади державі, та сприятиме зростанню авторитету «сильної руки», керівника, який «здатен робити справи». Після такого розвитку подій країна сповзе в тоталітаризм. Гаєк вважав, що «шлях до рабства» починається з централізованого планування економікою, що пригнічує вільний ринок та завершуєтсья зникненням економічних та особистих свобод людини.

Принципово Гаєк не був проти державного втручання в економіку, але вважав, що мають інсувати певні принципи, які б відокремлювали законне втручання від незаконного. Він боявся, що його ідея може сприйматися не повністю: бізнесмен, який бажає, аби «держава злізла з його спини» не може, наприклад, вимагати протекціонізму від іноземної конкуренції.[3]

Гаєк вважав, що такі країни, як Радянський Союз та Нацистська Німеччина вже завершили свій «шлях до рабства», і що різні демократичні країни йдуть тим самим шляхом. В «Шляху до Рабства» він написав: «Принцип „мета виправдовує засоби“ в індивідуалістичній етиці тлумачиться як заперечення будь-якої моралі. В колективістській етиці він є обов'язково необхідним правилом.»[N 1]