Поняття мікродержави. Мікродержавні прагматичні утворення в класичному анархізмі.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття мікродержави. Мікродержавні прагматичні утворення в класичному анархізмі.



Поняття мікродержави. Мікродержавні прагматичні утворення в класичному анархізмі.

Теорія мікродержави ( оскільки держава є загальне зло для політики в цілому. Треба пам’ятати , що будь які стандарти в політичній поведінці зруйнують людську свободу , тому держава , як джерело політичних і соціальних стандартів може існувати лише у вигляді мікродержави сутність цієї концепції полягає у розпорядженні суспільними ресурсами на рівні місцевої громади. Держава не може встановлювати загально обов’язкові стандарти і повинна базуватися на добровільній згоді індивіда. Мікродержави скоріше не регулятивний а розпорядчий орган спрямований на досягнення загально визнаної позитивної мети.

Основні завдання неоконсерватизму. Роль неоконсерватизму в підвищенні рівня глобалізації.

 

Неоконсервати́зм (від грец. νεος — новий і лат. conservo — зберігаю, охороняю) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

Неоконсерватизм сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи у світі, поступовий перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватизму розпочався з переходом до інформаційного суспільства в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи, кризою неолібералізму.

 

Роль держави і концепції держави в консерватизмі і неоконсерватизмі.

Консерватизм (лат. conservare — зберігати, охороняти) — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнто­вана на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Головні положення консерватизму було сформульовано у працях Едмунда Берка (1729—1797), Жозе де Местpa 1753—1821), Луї де Боналда (1754—1840). Відправною точкою консерватизму вважають вихід у світ 1790 p. есе Е. Берка “Міркування про Французьку революцію”. А термін “консерватизм” увійшов до наукового обігу після заснування французьким мислителем і громадсько-політичним діячем Франсуа Рене де Шатобріаном (1768—1848) у 1815 р. журналу “Консерватор”.

Фундатори консерватизму протиставили висунутим європейським Просвітництвом і Великою французькою революцією ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму погляд на суспільство як на органічну й цілісну систему, амальгаму (суміш різнорідних елементів) інститутів, норм, моральних переконань, традицій, звичаїв, що сягають корінням у глибину історії.

Консерватизм як тип суспільно-політичної думки та ідейно-політичної течії відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів, фракцій і соціальних груп, становищу яких загрожують об'єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально-економічного розвитку. Часто консерватизм буває своєрідною захисною реакцією середніх і дрібних підприємців, фермерів, ремісників, які від­чувають страх перед майбутнім, що спричиняє невизначеність і нерідко погіршення соціального статусу. Консервативною вважають також загальноприйняту в суспільстві сукупність цінностей, форм адаптації до традиційних соціальних норм та інститутів.

Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії влади соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

Свою здатність до цього він продемонстрував на поворотних етапах історії. Так, за вільнопідприємницького капіталізму консерватизм обстоював ідеї вільної конкуренції, вільного ринку, а після великої економічної кризи і особливо після Другої світової війни — кейнсіанські ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, “держави добробуту”. Прихід 1980 р. до влади у США Р. Рейгана та його друга перемога (1984), перемога консервативної партії на чолі з М. Тетчер в Англії тричі поспіль, підсумки парламентських і місцевих виборів у ФРН, Італії, Франції засвідчили, що ідеї консерватизму поділяють широкі верстви населення.

Помітне місце в конструкціях сучасних консерваторів посідають проблеми свободи, рівності, влади, держави, демократії. Більшість консерваторів вважає себе захисниками прав людини і головних принципів демократії. Не заперечуючи плюралістичну демократію, вони висловлюються за критичний підхід до неї, визнаючи взаємозв'язок між капіталізмом і демократією.

Значна частина консерваторів ставить на перше місце суспільство, яке, на їхню думку, значно ширше від уряду, історично, етично й логічно вище за конкретного індивіда.

У другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у суперечність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в неоконсерватизм

Неоконсерватизм – су-час, політ, течія, що пристосовує традиц. цінності консерватизму до реалій постіндустр. сусп-ва й визначає урядову політику та поліг, курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (напр. «рейганоміка», «тетчеризм»). Н. ставить завдання функціонального посилення політ, системи, пошуку ідей і підходів щодо створення більш гнучких структур влади, зміцнення «законності і порядку», забезпечення традиц. морально-політ. цінностей через розвиток ін-тів громадян, сусп-ва і збалансованість відносин сусп-ва з природою (Д.Белл, З.Бжезінський, Н.Крістолл та ін.).

 

 

Роль індивідуальної свободи в класичному анархізмі. Рівність в анархізмі.

Теорія свободи: головним наповненням політичних відносин та взагалі соц. поведінки особи є свобода. Свобода раціоналізує політичну дію. Свобода складається з: усвідомлення власних інтересів; отримання певного обсягу власності; підтримання політичних взаємозв’язків через визнання свободи один одного. Свобода є необхідною ознакою будь-якої політики.

Рівність: абсолютним пріоритетом анархізмує свобода. Рівність формує певні суб’єктні відносини, які заключаються в рівних правах на політичну участь всіх суб’єктів. Рівність повинна підтримуватись державою. Для розвитку політичних відносин, принциповим є факт поваги до всіх політичних суб’єктів.

 

Види неоконсерватизму (нові праві, соціал-ліберталізм).

Основні течії консерватизму — традиціоналістська й патерналістська — виступають на захист сильної влади й держави, вбачаючи в них засіб забезпечення традицій, національної своєрідності. Сучасні консерватори проти того, щоб визнавати метою суспільного розвитку свободу особистості. На їхню думку, суспільна мета постає як єд­ність інтересів держави та нації. Воля більшості не може бути останньою інстанцією, не можна абсолютизувати громадську думку, адже в сучасних державах її цілеспря­мовано формують, нею маніпулюють. Оскільки сучасне суспільство плюралістичне й охоплює багато культур, то єдиної громадської думки бути не може. Кожен обстоює власну позицію, від чого страждає нація, держава.

Ноконсерватизм

як доктрина захисту традиції і одвічних цінностей. З кінця 70-х років найбільш популярною політологічною концепцією стає неоконсерватизм. Загалом консервативна тенденція іде від таких різних за своїми позиціями мислителів, як Платон, Арістотель, Ціцерон, Макіавеллі, Ніцше та ін. Писемна історія консерватизму починається з часів Великої Французької революції кінця XVIII ст. З першої половини XIX ст. консерватизм виступає як ідейно-політична доктрина, що відображала здебільшого інтереси дворянства в його боротьбі проти буржуазії. Пізніше, сприйнявши окремі положення класичного лібералізму, консерватизм стає ідейно-політичною платформою окремих фракцій буржуазії. Він виступає також як захисна реакція середніх і дрібних підприємців перед невблаганним динамізмом капіталістичного розвитку, що загрожував їх існуванню.

В цілому консерватизм спрямований на збереження, підтримку таких, що історично склалися, форм державного і суспільного життя, насамперед морально-правових його засад. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості і традиціоналістські уявлення, завдяки чому має широку соціальну базу серед представників різних верств. На користь консерватизму "працюють" негативні явища, що супроводжують суспільний прогрес.

Неоконсерватизм - складний і суперечливий конгломерат ідей, принципів, норм, що створюють різноманітні форми сучасної консервативної ідеології. Існують два трактування неоконсерватизму: 1) як современното консерватизму, що пристосовує традиційні для нього цінності та подання до реалій постіндустріальної (пізньоіндустріальної) епохи, і 2) як ідеологічної течії, збагачується і розвивається в процесі суперництва з лібералізмом та соціал-демократизмом. І в першому, і в другому випадках виникнення неоконсерватизму зв'язується з кордоном 60-70-х рр.., Коли прискорення темпів суспільного життя, порушення в ній рівноваги духовного та екологічного почав, поява різноманітних проблем глобального масштабу поставили під сумнів прийнятність деяких первинних цінностей індустріальної цивілізації , коли під невпинним натиском змін виник серйозний криза в орієнтаціях, що виразився в ускладненні процесів соціальної адаптації людини. У цих умовах неоконсерватизм зумів актуалізувати ті положення власної ідеології, які виявилися співзвучними потребам людей в залученні до починається новій епосі: пріоритети сім'ї і релігії, моральної взаємовідповідальності громадянина і держави, повага до закону, перевагу міцного державного порядку і стабільності, збереження універсальних моральних установок, перешкоджають духовного спустошення людських душ, і т. д.

Роль рівності у марксизмі.

У середині XIX ст. у європейській політико-правовій думці почалося формування марксистського політичного i правового вчення. Марксизм обґрунтовував ідею майнової piвностi теорією надлишкового продукту i необхідністю справедливого перерозподілу. Значну увагу К. Маркс і Ф. Енгельс приділяли розробленню принципів організації майбутнього соціалістичного суспільства. Вони виходили з того, що новий суспільний лад грунтуватиметься на суспільній власності на засоби виробництва, колективній праці, плановому розвитку виробництва, поступовому подоланні класових відмінностей з досягненням у перспективі соціальної рівності людей, тобто рівності за їх становищем у суспільстві.

В основу свого вчення Маркс заклав розроблений ним принцип історичного матеріалізму, згідно якого розвиток суспільства детерміновано існуючим способом виробництва та рівнем розвитку економічної системи Історія, за Марксом, — об'єктивний процес зміни суспільно-економічних формацій (від нижчих до вищих) в результаті класової боротьби та соціальних революцій.

Комунізм

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільної власності, суспільства загальної рівності та свободи[1].

В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на пріоритеті інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізмі починається зі скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації.

 

 

Політична культура

Політична культура – сукупність цінностей, знань, ставлень, орієнтації того чи іншого соціального суб’єкту, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності і поведінки.

Поняття політичної культури. Політологія вивчає насамперед політичну культуру, що характеризує розвиток теоретичних, ціннісних, нормативних, реальних і підсвідомих уявлень та ставлень громадян. Вони допомагають нам усвідомити й розвинути всебічні зв’язки з інститутами влади і між собою. Від політичної культури людей значною мірою залежать політичні процеси в суспільстві, стабільність і демократизм політичної системи тощо. Цей термін в політологію ввів Г. Алмонд (США). Існує багато уявлень щодо визначення політичної культури. Одні дослідники вважають, що політична культура це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки мас, це їх рівень політичних знань, міра включеності у політичний процес, компетентність і професіоналізм. Інші схильні вважати, що політична культура це не якість і не стан політики, а конкретні політичні феномени, які самі формують механізми політичного життя. Г. Алмонд гадав, що за допомогою цього поняття можливо провести зрівняльний аналіз різних політичних систем, бо воно охоплює такі явища як політичні теорії і цінності, ідеології, відмінності національного характеру, культурне середовище, рівень загальної освіти та інше. Це був інструмент, за допомогою якого можно було провести якісний аналіз характеру і рівня розвитку політичної системи.

Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури. На відміну від науки, ідеологія містить не тільки знання про політичне життя, але й оцінку політичних процесів з позицій носія даної ідеології, тобто містить також і різні упередження.

Політична ідеологія створюється діяльністю певних верств або навіть окремих особистостей. Ідеологія є живильним грунтом для формування суспільно-політичних рухів. З визначення політичної ідеології настає, що в будь-якому випадку вона є різновидом корпоративної свідомості, що відбиває суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку, що відрізняється схильністю до духовного експансіонізму.

Основними функціями політичної ідеології є: оволодіння суспільною свідомістю, впровадження в нього власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього, створення позитивного образу в очах громадської думки пропонованих нею цілей і завдань політичного розвитку. При цьому політична ідеологія покликана не стільки поширювати, пропагувати свої цілі та ідеали, скільки добиватися цілеспрямованих дій громадян на виконання поставлених нею завдань.

Виділяють 3 основних політичних ідеології: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія. Значну роль у сучасному світі відіграють також національні ідеології, правий неоконсерватизм екстремістського толку, фашизм, анархізм, ідеологія «зелених» та інші.

Політична наука це сукупність знань про політику, утворених розвинутою системою спеціалізованих наук і наукових діспіплін, що вивчають політичні явища і процеси. Політична наука становить у той же час частина більш загальної системи політичного знання, з якого вона й виникла. Це знання утворено політичною філософією, наукою і емпіричним рівнем пізнання політики. Як злиті, синкретична політична думка, знання про політику налічує пов засвідченим письмовими джерелами Європи, ок. двох з половиною тис. років і ще більше того - на Сході, у Древньому Китаї та інших країнах. Однак у найбільш розвинених формах воно простежується в європейському регіоні світу, починаючи з політичної думки античного світу. Датувати ж поява політичної науки досить складно, хоча сам процес її формування, як і ін наук, з усіма його закономірностями може бути простежено. Його принципова схема виглядає як руйнування первинного синтетичного знання, відокремлення науки від філософії, оформлення її предметної, методологічної та функціональної структури та взаємодія з філософією на новій автономної основі. Одночасно двоєдиний процес відбувався і у відносинах між народжувалася політичною наукою та найближчими до неї сферами суспільного знання, і насамперед з юридичними науками.

Політи́чна доктри́на— така, що випливає з певної ідеології, система настанов, які визначають цілі, що за певних конкретно-історичних умов можуть бути прийняті для реалізації державою, партією чи рухом, а також засоби їх досягнення.

 

 

Постулати анархізму

Анархизм - теория, пропагандирующая идеи о неограниченной свободе и равенстве людей. Главными постулатами теории Анархизма являются: ликвидация классов, уравнивание в правах всей людей, отсутствие правительства или другой управляющей структуры, ликвидация частной собственности и введение права владения, означающие что физическое лицо может располагать имуществом, которое нельзя передать или уступать кому-либо

Анархізм пропонує замінити співпрацею індивідів влада, існуючу за рахунок придушення одних людей іншими і завдяки привілеям одних по відношенню до інших. Це означає, що, на думку анархістів, суспільні відносини та інститути повинні грунтуватися на особистій зацікавленості, взаємодопомоги, вільній згоді та відповідальності (вихідної з особистої зацікавленості) кожного учасника, а всі види влади (тобто примусу й експлуатації) повинні бути ліквідовані.

Основний ідейний принцип анархізму - заперечення держави та її окремих інститутів, а також всякої насильницької влади в цілому. Центральним програмним пунктом цієї течії вважається звільнення людської особистості від усіх форм економічного, політичного та духовного поневолення. Головним інструментом цього поневолення анархісти називають держава і офіційну релігію, тому весь пафос заперечення спрямований проти них. Анархізм включає в себе три основні течії: анархо-комунізм, анархо-індивідуалізм і анархо-синдикалізм. Представники анархо-комунізму вважали, що на зміну державі повинна прийти децентралізована конфедерація самоврядних комун, заснованих на суспільній власності.

 

Ліберальний консерватизм.

Ліберальний консерватизм є варіантом консерватизму, який об'єднує консервативні цінності та політику із певним нахилом до лібералізму. Терміни консерватизм та лібералізм мали різні значення у різні часи й у різних країнах, тож і ліберальний консерватизм теж має широкий спектр значень. Історично цей термін використовували для позначення поглядів, які поєднували економічний лібералізм, що відповідав ринковому принципу laissez-faire, та класичного консервативного потягу до збереження традицій, поваги до влади і до релігійних цінностей. Цей напрям думки протистояв класичному лібералізму, який вимагав свободи особистості як у економічній, так і в соціальній сферах.

Поступово загальна консервативна ідеологія прийняла позицію економічних лібералів, і термін ліберальний консерватизм став просто консерватизмом. Це справедливо для країн, у яких ліберальна економіка є давньою традицією, як наприклад у США, а тому вважається консервативною цінністю. В інших країнах, таких як Італія чи Іспанія, в яких ліберальні консерватори були однією із основних політичних сил, терміни лібералізм та консерватизм можуть вважатися синонімами.

Інше значення терміну ліберальний консерватизм розвинувся в Європі. Це поєднання сучасних, менш традиціоналістичних, консервативних поглядів із соціальним лібералізмом. Такі погляди виникли як опозиція більш колективістським поглядам соціалізму. Часто такі погляди включають консервативні ідеї щодо економіки вільного ринку та віру в особисту відповідальність з ліберальними соціальними поглядами щодо прав людини, енвайроменталізму та підтримкою добробуту держави. Це філософія шведського прем'єр-міністра Фредріка Рейнфельдта. Ці погляди часто називають соціальним консерватизмом

Консервативний лібералізм.

Консервативний лібералізм є різновидом лібералізму, який об'єднує підтримку ліберальних цінностей та політики із певним нахилом до консерватизму, тобто складає праве крило ліберального руху. Корені консервативного лібералізму ведуть початок ще з часів зародження лібералізму. До світових воєн політичний клас у більшості європейських країн складався із консеративних лібералів. Консервативний лібералізм більш позитивний і менш радикальний варіант класичного лібералізму. Події Першої світової війни призвели радикальніші кола класичного лібералізму до поміркованіших, тобто консервативніших, поглядів.

Культурний консерватизм.

Культурний консерватизм є світоглядом, який надає великого значення збереженню культурної спадщини нації чи сукупності народів, як наприклад у випадку західної культури чи китайської цивілізації. Культурні консерватори намагаються пристосувати до сучасного життя норми минулого. Ідеали можуть бути романтичні, як наприклад у антиметричного руху, який протестує проти запровадження метричної системи мір. Вони можуть бути також інституційними, як наприклад відстоювання капіталізму, відомкремлення церкви від держави чи влада закону.

Сюди належить також соціальний консерватизм, який виступає за збереження деяких моральних норм та звичаїв. Подекуди у світі вважається аморальним для жінки показувати надто багато оголеного тіла чи обличчя, і так далі.

Культурні консерватори зазвичай твердять, що старі інституції й старі порядки пристосувалися з часом до відповідного місця й увійшли у відповідну культуру, а тому повинні бути збереженими. Стверджується також, що люди мають право на власні культурні норми, власну мову й традиції.

Релігійний консерватизм.

Релігійні консерватори намагаються застосувати у політиці ідеологічні вчення, а часом і вплинути на закони. Релігійний консерватизм часто перебуває в конфлікті із тим сучасним культурним середовищем, в якому живуть віруючі. Нерідко релігійні консерватори закликають до повернення до першооснов і засуджують реалії сучасного життя, вбачаючи в ньому корупцію, гріховність та єресь. Як приклад можна навести радикальних реформаторів часів протестантської Реформації, реставраціоналізм 19-го століття й чимало сучасних релігійних течій.

Поняття мікродержави. Мікродержавні прагматичні утворення в класичному анархізмі.

Теорія мікродержави ( оскільки держава є загальне зло для політики в цілому. Треба пам’ятати , що будь які стандарти в політичній поведінці зруйнують людську свободу , тому держава , як джерело політичних і соціальних стандартів може існувати лише у вигляді мікродержави сутність цієї концепції полягає у розпорядженні суспільними ресурсами на рівні місцевої громади. Держава не може встановлювати загально обов’язкові стандарти і повинна базуватися на добровільній згоді індивіда. Мікродержави скоріше не регулятивний а розпорядчий орган спрямований на досягнення загально визнаної позитивної мети.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.174.62.102 (0.014 с.)