Відповідальність недержавних організацій.

Білет №1

1. Основні підходи до публічного адміністрування

Існує багато підходів до визначення управління, тому узагальнення існуючих варіантів визначення управління виконаємо за наступними підходами:

1.Загальний – організація діяльності відповідно до вимог об’єктивних законів, наука і практика керівництва організаціями, наука і мистецтво в якому поєднуються об’єктивне та індивідуальне, організація і реалізація цілеспрямованих впливів.

2. Функціональний – цілеспрямована координація суспільного відтворення, планування, організація, мотивація праці і контроль; планування організація, управління персоналом; мотивація та контроль.

3. Процесуальний – процес діяльності прийняття та реалізацію управлінських рішень; процес або форма діяльності, що передбачає керівництво певною групою людей при орієнтації її на досягнення мети організації; особистий вплив керівника на поведінку підлеглих для досягнення мети.

4. Суб’єктно-об’єктивний – упорядкування, регулю-вання будь-якої системи за умов змін-ня внутр. середовища, цілеспрямованої взаємодії між суб’єктом і об’єктом в системі упрв-ня і виступає як елемент орган-ї досягнення мети.

 

Відповідальність недержавних організацій.

Закон передбачає матеріальну відповідальність за завдану шкоду не тільки працівників, а й підприємств. Така відповідальність на власника або уповноважений ним орган покладається відповідно до КЗпП при заподіянні шкоди здоров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

Правило ЦК України про коло осіб, протиправні й винні вчинки яких розглядаються як дії самої організації, є загальним правилом віднесення до суб'єктів відповідальності організації1. Відповідальність організації за дії її працівників випливає із суті організації як колективного соціального утворення.

Новостворені НДО відображають реакцію суспільства на процеси трансформації та є проявом його відповідальності за підвищення ефективності уряду.

Багато НДО намагаються заповнити ті ніші, в яких держава більше не надає послуги, за які вона несла відповідальність раніше. Також ці організації починають брати на себе завдання підвищення громадської проінформованості та посилення відповідальності уряду за прийняття рішень.

Місцеві НДО є більш успішними, ніж загальнонаціональні, завдяки своїй доступності та близькості до інтересів громадян. Завдяки їх співпраці з органами місцевого самоврядування зростає довіра громадян до влади. Окрім того, діалогу між громадянами та органами влади сприяє виявлення громадської ініціативи, що враховує інтереси громадян, а також активна діяльність місцевих НДО. Такий діалог можливий завдяки контролю за якістю надання державних послуг на місцевому рівні, а також створенню спроможності НДО до залучення громадян до процесів вироблення політики.

 

 

Білет №2

1. Еволюція ПА.

Еволюція: Історія публ. адмін.-ня в Україні хар-ся взаємодією 2 тенденцій:

1. Преривання процесу вітчизняного держ. Розвитку; наявність значних періодів бездержавного існування укр. суспільства, в наслідок розподілу Укр. земель.

2. Обумовлена історичною наступністю у розвитку держ. форм; обумовленістю більш пізніх держ. інститутів, досвідом і наслідками діяльності попередників, збереженням в народній памяті та літературі.

4 етапи розвитку ПА:

1- Давньоруська держава Київська Русь

2- Гетьманщина

3- Українська народна республіка (УНР 1917р.)

Він не закінчений (реалізація конституційної реформи. 2006 р. доповнення до конституції).

 

2. Етапи формування громадського суспільства.

Громадянське суспільство – це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще “володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом”.

1 етап. Громадянське суспільство I, яке формувалося від XVII аж до 1-ої пол. XIX ст., на практиці було молодим буржуазним суспільством, яке утверджувало ліберальні свободи, підкорялося законові, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загально значущими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об’єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізмів саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Разом з тим, ринок привніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільности. В міру усвідомлення цих проблем зростала стурбованість щодо них, поширилися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле.

2 етап. Настає період ГС ІІ, який триває від середини ХІХ до 2-ої пол. ХХ ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається.Суспільство, за висловом Дж. Кіна, “дичавіє”Після II Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу.Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.Надзвичайний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період, а особливо у 80-90-ті роки ХХ ст. пояснювався тим, що за її допомогою спершу було розроблено нову “стратегію трансформування диктаторських режимів”, а відтак вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів.В плив концепції не обмежується країнами, що здійснюють перехід від авторитарних і тоталітарних режимів до демократії.

 

Білет №3

1. Предмет та методологічна основа публічного адміністрування

Предмет ПА – процес досягнення нац.. цілей та інтересів шляхом організації діяльності суб’єктів публічної сфери, в тому числі законодавчих.

Публічне управління – управління суспільством, тобто вироблення і здійснення дій щодо цілеспрямованого, свідомого впливу на суспільну систему взагалі та на окремі її ланки.

Публічне управ-ня як суспільне системне явище представляє собою багатогранну діяльність органів 3 гілок влади та органів МС в межах делегованих повноважень по здійсненню внутр. та зовн. функцій держави, спрямованих на формування політики, вироблення та ухвалення і реалізацію форм та механізмів впливу на всі сфери та процеси життєдіяльності суспільства з метою досягнення поставленої мети (управ-ня державою).

 

2. Основа і інститути громадського суспільства.

Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності. Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної сфери суспільного життя. Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури.

Інститутами громадянського суспільства є:

- добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;

- незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;

- вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;

- залежні від громадськости елементи судової і право-охоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);

- на Зх. є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-реґулятивні інститути сучасної держави загального добробуту.

 

 

Білет №4

1. Формування та розвиток ідеї управління суспільством.

Управління суспільством --управління певною масою людей, на якій і можуть бути поширені державні упра-влінські функції.В 17 ст. державне управління стає об’єктом академічного інтересу. Італ. вчений Алтізіуса розглядав управління суспільством як мудре, досвідчене точне, обізнане, швидке спрямування дій для регулювання суспільних відносин.Елементи теорії дурж. управління (управління суспільством) прослідковують в роботах науковців нового часу 18 ст.:- Дж.Локк; - Ш.Л. Монтескьє; - Ж.Ж. Руссо; - А. Смітт. Вони визнавали верховенство суспільства над державою, що означало істотне скорочення повноважень держави у сфері управління справами суспільства.На поч. 19 ст. була сформована концепція згідно якої держава є організацією покликаною надавати населенню послуги.(дж. Мілль)Поштовх для розробки теорії держ. управління був наданий початком реформ в системі держ. адмін.-ня. М.Вебер -найважливіші установки та концепції держави, як головного суб’єкта політики.Америк. дослідник Віксон присвятив частину робіт дослідженню америк-ї системи управління.Його підтримував Гуднню. Вони розвивали точку зору, що управління є незалежним від політики, ставили під сумнів компетентність демократ. уряду, які не володіли методами управління.У 1916 р. була розроблена теорія адмін.-ї(файоль,А.Урвіс, А. Уайт) – класична школа адміністрації-ке-цтво держави над суспільством.

 

2. Функції громадського суспільства.

Громадянське суспільство – це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще “володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом”.

Функції:

1. Є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування.

2. Інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушности особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують “соціальний капітал”.

3. Іінститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають реґульованости протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.

4. Інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів.

 

Білет №5

1. Поняття соціально-інженерного підходу управління суспільством

Соц.-інженерний підхід. (амер. дослідник Дж. Кейтен) Хар-є органічне поєднання управлінських, культурно-історичних чинників та установок, оскільки адмін.-на субкультура є продуктом не лише економічних але й етичних та ін. соц.-культурних чинників.Якість управ-ня вимірюється як кількісним так і якісним підходом, що визначається вимогами адмініст-ї системи, та її ресурсами.

2. Види громадського суспільства.

Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності. “Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об‘єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможности, здатности до розгляду політичних питань та ін. “Посередницьке громадянське суспільство” агент формування таких чеснот, як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськости, відкритости, товариськости та відповідальности – якості. “Виборче громадянське суспільство” докладає зусиль до підвищення економічної ефективности і загального добробуту

Білет №6

1. Поняття гуманітарного підходу управління суспільством.

Гумонітарний підхід. (англ. Дж. Гарретт Річард Шелдон). Розглядають витоки пов’язані з теорією людських стосунків, дотримуються думки, що в сучасному світі, в якому все швидко змінюється в багато разів підсилююча негнучкість та інертність механізмів ухвалення та реалізації політ. Рішень має наслідок зниження ефективності.

Білет №7

1. Японський варіант людських стосунків.

Японська модель є досить специфічною, але вона є і однією з найефективніших. Японський варіант є колективистським методом застосування теорії людських відносин. Його особливості полягають у виключній увазі до формування у працівників почуття “єдиної родини”, належності до трудового колективу, невід’ємного зв’язку з ним. Це почуття підкріплялося виданням газет, проведенням спільних свят, спортивних змагань, “родинних днів”, коли на робоче місце, де працює хтось з родини, запрошувались його близькі.У ділових відносинах японці неформальним зв'язкам приділяють не меншого значення, ніж офіційним і прагнуть установити особисті взаємини, створити атмосферу співробітництва. Японська ділова культура намагається дотримуватися принципу рівного статусу представників договірних сторін, піклується про те, щоб не було нанесено втрати самолюбству кожного працівника. Тому перш ніж давати згоду на співробітництво, у японських фірмах воліють погодити питання попередньо з усіма майбутніми учасниками роботи, щоб вони були морально підготовлені до цієї роботи заздалегідь, і не виникало проблем на стадії реалізації проекту.

 

Поняття «феномену влади».

Влада - це основний елемент, що зв'язує політичну систему суспільства в одне ціле. Саме влада визначає природу і стійкість політичної системи, виражає волю соціальних суб'єктів.Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональна, психологічна та ін. Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов'язується з виявленням соціально-політичної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління - як специфічний спосіб забезпечення класового панування. Біхевіористська концепція влади. Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру. У реляціоністських концепціях влади (реляція - донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп. Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атрибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем - сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи). Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів. Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками. Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (З. Фрейд та ін.) проблема влади - це проблема панування підсвідомості над людською свідомістю та поведінкою.

 

Білет №8

1. Публічне управління в контексті неокласичної теорії управління.

“Неокласична теорія”, яка виникла в 70-х рр. ХІХ ст. Вона була з одного боку – реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, де потрібна допомога держави. Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Хьюго Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Ліліан Гілбрет «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).Поведінкові теорії менеджменту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та інші. Поведінковий підхід до менеджменту включають в себе дві школи:а) школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їх зусилля були зосереджені у сфері поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо. основна мета обох шкіл полягає у підвищенні ефективності організації шляхом підвищення ефективності використання її людських ресурсів.

 

2. Публічна влада та публічне адміністрування.

Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наяв­ні будь-які стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики. Публічна влада - це вольове відношення між людьми з приводу організації їхньої сумісної діяльності, вироблення і здійснення спільної для цього соціального утворення волі (інтересу). Публічна влада може здійснюватись двома шляхами – безпосередньо населенням або через відповідні інституції, які називаються органами публічної влади. Публічне адміністрування (спеціальність зосереджу-ється перед усім на тому, щоб студент оволодів знаннями у сфері публічного права. Випускник буде підготовленим до роботи в органах урядової адміністрації і територіального самоврядування).

 

 

Білет №9

1. Структура механізму та органів ПА

Структура управління є внутрішньо упорядкованою, ієрархічно побудованою цілісною сукупністю відносно самостійних органів ПУ та їх підрозділів, що здійснюють діяльність у межах законодавчого закріплення функцій і компетенції. Механізм ПА - це спосіб розв’язання суперечностей явища чи процесу, послідовна реалізація дій, які базуються на основоположних принципах, цільовій орієнтації, функціональній діяльності з використанням відповідних їй форм і методів управління.Будь-який механізм складається з сукупності різних підмеханізмів (формування, структуризації, функціонування, пристосування, мінливості, розвитку і таке інше.). Структура органів ПУ має формуватися з додержанням системно-функціональних і системно-організаційних принципів, які наведені вище. До важливих параметрів, що необхідно враховувати при визначенні структури управління, відносяться: кількість рівнів управління; додержання норм керованості, централізація виконання функцій; масштабність робіт певної функціональної спрямованості; розгалуженість міжфункціональних зв’язків, технічне оснащення управлінської праці тощо.

Білет №10

1. Принципи організації й діяльності органів ПА

Принципи організації й діяльності органів публічного адміністрування – це законодавчі відправні засади, ідеї, положення, які виступають базисом формування, організації та функціонування органів публічного адміністрування. Принцип відповідальності органів виконавчої влади (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і державою; Принцип верховенства права ( Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії); Принцип законності безпосередньо пов'язаний з принципом верховенства права і з нього випливає, а також базується на положеннях Конституції України, згідно з якими Україна є суверенного і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою., Принцип гласності в державному управлінні пов'язано на сам перед з вільним доступом громадян до інформації про діяльність органів виконавчої влади всіх рівнів, окрім відомостей, які є державною таємницею або іншою захищеною законом таємницею.

 

2. Держава як суб’єкт політичної влади.

Таке місце держави у політичній системі суспільства зумовлюється тим, що тільки держав:

- виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення країни через представницький вищий орган законодавчої влади;

- є уособленням суверенітету народу (нації), результатом реалізації права народу на самовизначення;

- здатна забезпечити і захистити основні права людини, всіх людей, що перебувають на її території;

-покликана задовольняти загальносоціальні потреби, вирішувати загальносуспільні справи, виконувати загальносоціальні функції даного суспільства;

-має у своєму розпорядженні апарат, необхідний для виконання вказаних функцій;

- встановлює загальнообов'язкові для всіх суб'єктів суспільного життя правила поведінки — юридичні норми;

-володіє владою суверенною, тобто верховною, самостійною і формально незалежною.

Державі, як елементові політичної системи, притаманні такі ознаки:- наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена кордонами, на яку розповсюджуються повноваження держави і де проживає населення, усі громадяни даної держави; - сувереніте т;- державна влада;- державний апарат, як система державних органів, які здійснюють завдання і функції держави;- повноваження видавати юридичні норми.

Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи у тому об'ємі і мірі, які є необхідними для виконання загально важливих, загальносуспільних справ. Досягається це шляхом встановлення в законах, що приймаються державою, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи суспільства, сприяння з боку держави формуванню і розвитку бажаних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма іншими учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів.

Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі суспільства, необхідно, перш за все, зупинитися на проблемі співвідношення держави і громадянського суспільства.

 

Білет №11

1. Форми організації ПА

Форми ПА – це уніфіковані за зовнішніми ознаками формалізовані види конкретних результатів діяльності органів публічного управління, їх підрозділів та посадових осіб, які створюють організаційно-правове забезпечення досягнення поставленої мети.

До нормативно-правових форм управлінської діяльності також відносяться:

відомчі підзаконні правові нормативні акти (центральний рівень управління);

розпорядження, що видаються місцевими органами публічного управління та органами місцевого самоврядування (територіальний рівень управління);

локальні підзаконні правові нормативні акти у вигляді регламентів, положень і т. ін., призначення яких полягає в упорядкуванні внутрішньоорганізаційної діяльності (рівень конкретного органу управління). Ці та інші форми державно-управлінської діяльності носять переважно організаційно-правовий характер.

У сучасні йпрактичній теорії відокремлюють 4 форми управління:

1) прихильники парламентської системи та противники президентської форми управл,

2) прихильники президентської си-ми управл.

3) прихильники змішаної форми управління

4)всі ці форми не є результативними, розвивають свої ідеї.

2. Поняття економічної влади.

Економічна влада - це об'єктивно обумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини в яких власник засобів виробництва підкоряє своїм інтересам інтереси інших учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме правом власника, що, звичайно, знаходить і своє правове підкріплення, правову основу. Такий порядок належить до матеріального і духовного виробництва. В звичайні, відносно спокійні періоди розвитку суспільства економічна влада домінує над іншими видами влади, тому що економічний контроль це не просто контроль однієї з сфер людського життя, ніяк не зв'язаний з іншими, це контроль над засобами досягнення всебічної мети.

Білет №12

1. Методи ПА

Методи управління – представляють собою сукупність універсальних та спеціальних способів і прийомів, які застосовуються органами влади при здійсненні тих чи інших функцій публічного управління або в процесі розробки, прийняття та реалізації рішень щодо впливу на керовані об’єкти. Їх класифікація базується на вищезгаданих ознаках, які дозволяють більш чітко виділити групи методів управління. Так, за змістовною характеристикою доцільно розглянути такі групи методів:

Методи правового регулювання за своїм змістом є сукупністю способів додержання законності, забезпечення підпорядкованості публічного управління чинним правовим нормам.

Організаційно-розпорядчі базуються на владі, дисципліні.

Економічні спираються на економічні інтереси господарюючих суб’єктів та всієї системи.

Соц.-пол ств. Умов для підвищення трудової і політичної активності громадян, формування і задоволення їх потреб щодо підвищення їх соц. Статусу в суспільстві.

Соціально-психологічні управління спираються на об’єктивні закони соціального розвитку та закони психології.

Соціальні спектр методів політичної освіти, формування організаційної культури, етнічного виховання.

Психологічні регулювання відносин між людьми шляхом відбору персоналу.

Морально-етичні базуються переважно на мотиваційних заходах (заохочення, стягнення) та виховних мірах, роз’ясненні, переконанні, виробленні навиків етичної поведінки у відносинах з оточуючими людьми.

 

2. Поняття «лобізму».

Лобі́зм — скоординована практика обстоювання інте-ресів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення. Лобізм передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників.Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту. Перша згадка про лобіювання датована 1820р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. Англійською lobby означає "кулуари", "коридори".Ця сила тиску виникла стихійно, без попереднього політичного планування, без свідомих політичних цілей.

 

 

Білет №13

1. Стиль ПА

Стиль публічного адміністрування – спосіб прийняття рішень та передачі завдань підлеглим. Ефективним вважається такий стиль, який забезпечує найкращі результати та відповідає визначеним суспільним цінностям, найбільш поширена типологія стилів передбачає їх поділ на:

Авторитарний стиль орієнтується на завдання, характеризується жорстокою постановою мети та небажанням поступитися своєю сформованою думкою.

Ліберальний стиль при вмілому застосуванні, коли керівник не втрачає важелів впливу, отримує великі позитивні результати за рахунок свободи при прийнятті рішень керованими об'єктами.

Демократичний (кооперативний, колегіальний) стиль керівництва знаходиться між цими двома протилежними стилями.

 

2. Поняття публічної муніципальної влади.

(МВ), будучи самостійним видом публічної влади, за природою, сутністю та діапазоном здійснюваних нею функцій є найбільш соц. орієнтованою формою здійснення публічної влади.

Діяльність МВ передбачає не лише конституційно-правове визначення прав територіальних громад, декларування самостійності місцевого сам-ня у вирішенні питань місцевого значення, не тільки закріпленні правових, соц. та ін. гарантій цієї самостійності, встановлення ф-цій та компетенцій МС, а й розвиток економ. і фінансового потенціалу всієї держави вцілому.

Функції МВ:

1) це основні або кардинальні, пріоритетні та постійні напрями і види її здійснення, передусім щодо реалізації природного права людини і громадянина на місцеве самоврядування;

2) охоплюють основні сторони соціальної спрямованості МВ та призначення щодо вирішення завдань, що входять до кола питань місцевого значення;

3) відображають недержавну природу МВ (хоча певною мірою суб’єкти місцевого самоврядування беруть участь у реалізації функцій державної влади);

4) дають відповідь на питання, чим має займатися місцеве самоврядування та розкривають матеріальний зміст публічно-владної діяльності суб’єктів його системи;

5) характеризують способи, засоби, методи, за допомогою яких забезпечується реалізація публічно-владних прерогатив місцевого самоврядування.

Завдання та мета МВ – це задоволення усіх місцевих потреб за допомогою публічно-владних дій самого місцевого співтовариства, його коштів та контролю, у включенні жителів села, селища або міста до процесу самодопомоги і самодіяльності, у правильній критичній оцінці явищ, що відбуваються у політичній, економічній, соціальній, культурній сферах.

МВ спрямована на реалізацію певних інтересів мешканців, вирішення певних проблем суспільства, що виникають на певних територіях своїми силами та за допомогою публічно-владних інструментів.Сутність МВ-активність жителів-членів територіальних громад, які здійснюють управління політ.,соц.-культ. Процесами на певній території та вирішують самостійно питання місцевого значення.

 

 

Білет №14

1. Проблеми вибору найкращої форми правління.

Бездоганних форм правління не існує і всі вони несуть у собі потенційні функціональні вади. Потенційні недоліки форми правління можуть суттєвою мірою нівелюватися компенсуючими їх механізмами. Практика функціонування республіканських форм правління засвідчує, що в умовах високого рівня політико-правової культури суспільства та розвиненої партійної системи питання про конкретний варіант обраної форми правління набуває непринципового значення. В умовах відсутності традицій демократії, низького рівня розвитку громадянського суспільства та нерозвиненої партійної системи будь-яка форма правління “приречена” демонструвати всі свої потенційні дефекти. Зазначене вище зовсім не означає, що вибір конкретної моделі форми правління є так само непринциповим для країн із нерозвиненим громадянським суспільством. Навпаки, для таких країн стан розвитку партійної системи та особливості політико-правової культури суспільства – визначальні критерії, з урахуванням яких повинна конструюватися конкретна національна форма правління. Для нерозвинених суспільств із точки зору збереження і розвитку демократії вибір форми правління набуває особливої значимості, точніше, для них стає безальтернативною змішана республіка і цілком неприйнятними − класичні республіканські моделі..

 

Білет №15

Білет №16

1. Теорія бюрократії М.Вебера.

До бюрократії відносили вищий, привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі.Серед досліджень, які найбільше вплинули на формування наукового уявлення про бюрократію як соціальне явище, політологи виділяють соціальну теорію М. Вебера. Він пов'язував функціонування бюрократії з відносинами управління, панування, позитивно оцінював соціальну роль бюрократії, наголошуючи на тому, що сутність бюрократії - в професіоналізмі управління, складниками якого є раціональні знання управлінської сфери.

Ефективність діяльності бюрократії визначається умовами та принципами:1. Створення особливих сфер компетенції шляхом розподілу посад між службовцями, визначення повноважень, якими наділена кожна посадова особа;2. Надання прав і забезпечення роботою посадової особи тільки залежно від того, як вона виконує свої службові обов'язки;3. Право чиновника регулювати діяльність своїх підлеглих та ін. 4. Чітке визначення й неухильне дотримання системи верти кальних зв'язків (службова ієрархія);5. Відрегульований поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації.

Оцінка бюрократії М. Вебером пояснюється тими значними перевагами бюрократії, що полягають у створенні раціональних структур з широкими можливостями універсального застосування їх у різних соціальних інституціях.

Бюрократію М. Вебер представляв як наслідок процесу раціоналізації суспільства і культури з широкими можливостями впливати на всі сфери суспільного життя.

 

Білет №17

Публічна служба.

До публічної служби відносять державну службу та службу в органах місцевого самоврядування. З прийняттям 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України вперше, на законодавчому рівні, було введено визначення публічної служби - це діяльність на державних політичних по