Фактори формування та методи регулювання соціально-трудових відносин.

 

Формування та розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом певних факторів, які визначаються історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. Виділяють наступні фактори формування та розвитку соціально-трудових відносин: соціальна політика; глобалізація економіки; розвиток праці і виробництва (рис. 6.3).

Фактори формування та розвитку соціально-трудових відносин
Соціальна політика		Глобалізація економіки		Розвиток праці і виробництва
соціальний захист; соціальна підтримка; соціальна допомога.		міжнародний поділ праці; світова валютна система; світова інфраструктура; світова торгівля; міграція робочої сили		поділ і кооперація праці; зростання продуктивності праці; заміщення праці капіталом

Рис. 6.3 Фактори формування та розвитку соціально-трудових відносин

Соціальна політика – це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

Соціальна політика характеризує взаємовідносини соціальних груп з приводу збереження та зміни соціального становища населення в цілому, а також його класів, верств, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, соціальних спільностей (сім'ї, народи, населення міст, сіл, регіонів і т.д.).

Завданням соціальної політики є діяльність державних та громадських інститутів, соціальних груп та окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), яка спрямована на реалізацію соціальних потреб людини на основі принципу соціальної справедливості при дотриманні її громадянських прав та свобод. Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представляють собою різні системи заходів.

Соціальна політика включає соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальну допомогу, соціальну підтримку.

Соціальний захист – система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення - перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Соціальне забезпечення – система заходів, направлених на поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, на поховання та ін.).

Соціальна допомога – це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу, повноцінної життєдіяльності та адаптації в суспільстві.

Соціальна підтримка – система заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг.

Соціальна політика являє собою синтез напрямків державної політики, в тому числі:

- політики в області праці, соціально-трудових відносин;

- політики в області доходів населення;

- політики зайнятості, регулювання ринку праці;

- міграційної політики;

- житлової політики;

- політики в області соціальної сфери;

- демографічної політики;

- екологічної політики.

Глобалізація економіки – процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, швидкий зріст світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін.

Під впливом глобалізації національних економік, діяльності багатонаціональних корпорацій та нормотворчої діяльності МОП у формі конвенцій та рекомендацій у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються проходить уніфікація трудового законодавства. Вона проявляє себе перш за все на регіональному рівні, а в даний час у світі склалися три основні системи регулювання соціально-трудових відносин: європейська соціальна модель; американська ліберальна модель; японська економічна модель, в якій поєднуються перші дві моделі. В рамках регіональних систем (моделей) розвивається диференціація трудового права стосовно окремих секторів економіки та категорій працівників.

У Декларації МОП від 18 червня 1998 року про основоположні принципи і права у сфері праці та механізм її реалізації зазначено чотири основні засади, яких усі держави-члени МОП повинні дотримуватися, а саме:

- свобода об'єднання та дійсне визнання права на ведення колективних переговорів;

- усунення усіх форм примусової чи обов'язкової праці;

- заборона дитячої праці;

- недопущення дискримінації у сфері праці та зайнятості.

Серед факторів, які визначають формування та розвиток соціально-трудових відносин на рівні підприємства є: основні характеристики соціально-трудових відносин; концепція і стратегія розвитку організації; кадрова політика організації; система робочих місць на підприємстві; трудова поведінка. (рис. 6.4).

Фактори формування та розвитку соціально-трудових відносин на рівні підприємства

Кадрова політика організації

Основні характеристики соціально-трудових відносин

Трудова поведінка

Концепція і стратегія розвитку організації

Система робочих місць на підприємстві

 

Рис. 6.4 Фактори формування та розвитку соціально-трудових відносин

на рівні підприємства

 

Основні характеристики соціально-трудових відносин: основні правові рамки, загальноекономічні умови структури і розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції й устаткування.

Концепція і стратегія розвитку організації: взаємозалежність між кадровою та іншою політикою організації.

Система робочих місць на підприємстві: побудова робіт, нормування, визначення змісту роботи працівника, часу і умов праці, профілів вимог на робочих місцях та ін.

Кадрова політика організації: планування і залучення персоналу, заповнення робочих місць, оцінка роботи, кваліфікаційного росту, оплата праці, мотивація, соціальні пільги, компенсаційні виплати, участь в прибутках, участь в капіталі.

Трудова поведінка: мотиви, групові й індивідуальні норми трудової поведінки, конфліктність, професійна соціалізація.

Серед методів регулювання соціально-трудових відносин виділяють:

- нормативно-правові;

- програмно-цільові;

- адміністративно-розпорядчі;

- організаційно-впорядкувальні;

- договірні;

- погоджувально-арбітражні, посередницькі;

- партисипативні.

Нормативно-правові методи є результатом нормотворчої діяльності держави (органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування). Ця форма регулювання соціально-трудових відносин передбачає застосування норм, що містяться в законах, постановах уряду, указах Президента, інших нормативних актах, які затверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Програмно-цільові методи передбачають розроблення й застосування програм у соціально-трудовій сфері, які залежно від рівня реалізації поділяються на національні, регіональні (територіальні), галузеві та програми виробничого рівня (підприємств, організацій). Так, на національному рівні в Україні розробляються та реалізуються програми зайнятості, соціальної політики, розвитку і використання трудового потенціалу, боротьби з бідністю та багато інших.

Адміністративно-розпорядчі та організаційно-впорядкувальні методи застосовуються переважно на рівні підприємств й організацій та покликані регламентувати взаємовідносини в системі: роботодавець — адміністрація; адміністрація — наймані працівники; керівник - підлеглі працівники, а також взаємовідносини між працівниками, які пов'язані різними формами поділу та кооперації праці. Застосування цих методів на практиці передбачає розроблення організаційних регламентів (оргпроектів), положень про структурні підрозділи, посадових інструкцій, графіків робочого часу й відпочинку тощо.

Суть договірних методів, пов'язана з проведенням консультацій, переговорів між соціальними партнерами та укладенням системи угод і договорів на різних рівнях соціально-трудових відносин. Використання цих методів -- основа функціонування соціального партнерства.

Погоджувально-арбітражних, посередницьких методи мають на меті запобігати трудовим конфліктам та залагоджувати їх без соціальних потрясінь і руйнівних процесів.

Партисипативний метод передбачає запровадження сучасних форм і методів участі найманих працівників в управлінні виробництвом, у прийнятті та реалізації організаційно-управлінських нововведень.