Регулювання заробітної плати в ринкових умовах.

Сферою державного регулювання оплати праці відповідно до Закону України “Про оплату праці”є:

ü установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм та гарантій;

ü установлення умов та розміру оплати праці керівників підприємств, які засновані на державній, комунальній власності, а також працівників підприємств, установ, організацій, що фінансуються із бюджету;

ü регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, згідно з переліком, який визначає Кабінет Міністрів України;

ü оподаткування доходів працівників.

У механізмі регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру. Рекомендація Міжнародної організації праці проголошує, що основною метою встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати.

Згідно із Законом України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

З 2000 року зазнала змін структура мінімальної заробітної плати. На відміну від раніше чинної норми, коли до мінімальної заробітної плати не включалися доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати, і розмір тарифної ставки робітника першого розряду мав бути вищим за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, на сьогодні передбачено:

1) підставою для перегляду тарифної сітки є лише тарифна ставка робітника першого розряду, що встановлюється в розмірі, не нижчому від визначеного генеральною (галузевою) угодою;

2) якщо працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижча від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство доплачує до її рівня;

3) до мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час; у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці; на роботах з особливими природними географічними та геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання, що встановлюється на кожен рік Законом України “Про Державний бюджет”.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Визначена на рівні держави мінімальна заробітна плата є державною гарантією для всіх категорій найманих працівників і не підлягає зниженню на рівні галузі та підприємства.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

- загального рівня середньої заробітної плати;

- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Отже, державне регулювання здійснюється в тих питаннях, які самі не можуть вирішитися, а решта питань вирішується шляхом договірного регулювання.

Важливою складовою частиною системи соціального партнерства є договірне регулювання.

Генеральною угодою регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин, міжгалузеві співвідношення в оплаті праці. На галузевому рівні регулюються норми соціально-трудових відносин з урахуванням особливостей техніко-технологічних та організаційних умов виробництва і праці, встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці тощо.

Галузевою угодою не можуть встановлюватися умови оплати праці гірші, ніж у генеральній угоді.

Угодою на регіональному рівні регулюються норми соціального захисту найманих працівників, які мають більш високі гарантії, компенсації, пільги з урахуванням соціально-економічних умов формування вартості робочої сили в регіоні, у порівнянні з генеральною угодою.

Колективний договір – це єдиний нормативний акт на рівні підприємства, в якому повинні закріплятися усі умови, розміри та порядок оплати праці працівників. Колективний договір виконує такі функції: захисту інтересів обох сторін трудових відносин; організації трудових відносин; установлення та підтримання стабільності в трудових відносинах. Зміст колективного договору визначається сторонами у межах їх компетенції. Відповідно Закону України “Про колективні договори та угоди”, в ньому можуть бути встановлено додаткові гарантії та пільги, порівняно з чинним законодавством та угодами.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників в Україні здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях управління, які досягаються в результаті колективних переговорів.

Існує декілька видів угод, що укладаються на таких рівнях:

Ø державному;

Ø міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

Ø галузевому (галузева тарифна угода);

Ø виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

На державному рівні переговори проводяться між Кабінетом Міністрів і Радою Федерації незалежних профспілок України. Результатом переговорів має бути укладення Генеральної (міжгалузевої) тарифної угоди, яка досягається з урахуванням консультацій з галузевими державними органами управління, концернами, асоціаціями, радами підприємств, радами підприємців, а також галузевими та іншими профспілками або спілками (об'єднаннями) трудящих.

У генеральній тарифній угоді розглядаються наступні питання:

ü диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництв, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;

ü єдині для всієї території України мінімальні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;

ü єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами;

ü взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди.

Предметом генеральної тарифної угоди можуть бути й інші питання оплати праці та соціальних гарантій працівників, які сторони переговорів вважають за необхідне внести до генеральної тарифної угоди, що не суперечать законодавству.

30. Загальна характеристика соціально-трудових відносин.

 

У процесі трудової діяльності люди взаємодіють один з одним. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність або розбіжність їх інтересів, цілей, поглядів.

Соціально-трудові відносини – це взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах:

- фактичні соціально-трудові відносини;

- соціально-трудові правовідносини.

Фактичні соціально-трудові відносини діють на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємо­дію конкретних суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, які виникають у соціально-трудовій сфері.

Соціально-трудові правовідносини являють собою відображення фактичних соці­ально-трудових відносин на законодавчому і нормативному рівнях.

Структура соціально-трудових відносин має такі взаємопов'язані складові (рис. 6.1):

- суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин;

- предмети соціально-трудових відносин;

- принципи і типи соціально-трудових відносин.

Наймані працівники

Роботодавці

Держава, місцеве самоврядування

Суб’єкти соціально-трудових відносин

Сторони соціально-трудових відносин

Предмет соціально-трудових відносин

Перша група

Соціально трудові відносини

Типи соціально-трудових відносин

Друга група

Види соціально-трудових відносин

Третя група

Рівні соціально-трудових відносин

Принципи функціонування системи соціально-трудових відносин

Четверта група

Методи регулювання соціально-трудових відносин

Горизонталь відносини

Вертикальні відносини

Індивідуального характеру

Колективного характеру

Змішаного характеру

На національному рівні

На галузевому рівні

На регіональному рівні

На рівні підприємства

Рис. 6.1 Структура системи соціально-трудових відносин