Фактори росту продуктивності праці.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Фактори росту продуктивності праці.



 

Фактори, що впливають на зміну показника – це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника.

Фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці поділяються за рівнем керованості поділяються на:

- ті, якими може керувати господарюючий суб’єкт (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

- ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб’єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, НТП, загальний рівень економічного розвитку, розвиток інфраструктури тощо).

Фактори зростання продуктивності праці поділяються за змістом поділяються на:

- соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

- матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва;

- організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До соціально-економічних факторів належать всі фактори, що спричиняють покращення якості робочої сили. Це такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров’я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість; трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат; система ціннісних орієнтацій.

До матеріально-технічних факторів належать:

- створення та впровадження у виробництво нової техніки і прогресивних технологій;

- підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;

- проведення комплексної автоматизації та механізації ручних робіт;

- модернізація наявного обладнання;

- застосування прогресивних видів сировини, які дають змогу зменшити матеріаломісткість продукції, впровадження нових методів обробки матеріалів.

Сукупність матеріально-технічних факторів можна характеризувати за допомогою таких показників, як енергоозброєність праці, фондоозброєність, фондовіддача.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – показник оснащеності праці основними виробничими фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без врахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

До організаційно-економічних факторів належать:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; вдосконалення виробництва відповідно до вимог ринку, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної служби);

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці; застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання;

- удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо).

Резерви класифікуються за змістом, часу їх використання, сфери виникнення.

За змістом поділяються на:

- соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

- матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективних засобів виробництва;

- організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

За часом використання розрізняють поточні і перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використанні залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу, чи року.

Перспективні резерви – резерви, які передбачається використати у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферою виникнення і дії факторів резерви продуктивності праці поділяються на загальнодержавні, регіональні, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі.

Загальнодержавні резерви – це такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці і економіці загалом і які пов’язані з збільшенням використанням досягнень науково-технічного прогресу, наявністю кваліфікованої робочої сили, територіальною зайнятістю населення тощо.

Регіональні резерви пов’язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил конкретного регіону.

Галузеві резерви – це резерви, пов’язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для певної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду тощо.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.

Внутрішньовиробничі резерви – ті, які виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації. Вони поділяються на:

- резерви зниження трудомісткості продукції;

- резерви ефективного використання робочого часу;

- резерви удосконалення структури кадрів.

Оцінка впливу внутрішньовиробничих резервів здійснюється за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

; (4.15)

; де (4.16)

Пп – величина підвищення продуктивності праці, %;

ТМ, ТН – минула та нова трудомісткість на операцію на виріб;

ЕЧ – економія чисельності робітників;

Р – кількість виробів або операцій;

Ф – реальний фонд робочого часу одного робітника, год;

Квн – коефіцієнт виконання норм.

За рахунок ефективного використання робочого часу:

; (4.17)

, де (4.18)

m – витрати робочого часу в базовому періоді, %;

n – витрати робочого часу у звітному періоді, %.

За рахунок змін у структурі кадрів:

, де (4.19)

ІЗ.П. – індекс загальної продуктивності праці;

ІП – індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd – індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим.

, де (4.20)

dП – частка основних робітників у поточному періоді;

dб – частка основних робітників у базовому періоді.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.146 (0.005 с.)