Вибір тестів для вимірювання ПЕМВН цифрових сигналів рідинно-кристалічного монітора

Використання стандартного тесту типу «піксель через піксель» було розглянуто у розд. 2.4 на моделі сигналу ПЕМВН, найпоширенішого до останнього часу – сигналу аналогового RGB інтерфейсу відеопідсистеми персональної електронно-обчислювальної машини (ПЕОМ). У цьому тесті чергуються світлі точки зображення (пікселі) та чорні (що не підсвічуються) точки. У цьому режимі «довжина» світлого та темного пікселів однакові, тобто однакові τ _і – тривалості відповідних імпульсів і пауз між ними. Такий сигнал у радіотехніці називається меандром. Відношення періоду імпульсної послідовності до тривалості імпульсів, T_і /τ _і = 2.

Для акустичного або візуального розпізнавання застосовують тестовий сигнал типу «зебра» або «п’ять смуг». Для вимірювання необхідно включати тест «піксель через піксель», що заповнює екран сірим кольором. Цей тест відповідає максимальній енергії інформативного сигналу.

Розглянемо структуру ПЕМВН у цифрових TFT моніторах, які вже складають основу парку пристроїв відображення інформації. Модель цих сигналів не така проста, як RGB і набагато ближче до більшості сучасних видів сигналів у вузлах типової сучасної, IBM-сумісної ПЕОМ.

3.3.1 Необхідні дані щодо конструкції рідинно-кристалічних моніторів

Абревіатура LCD TFT розшифровується як Liquid Crystal Display Thin Film Transistor – рідинно-кристалічний дисплей на тонкоплівкових транзисторах. Рідинно-кристалічний дисплей засновано на властивості рідинних кристалів, які можуть змінювати свою молекулярну структуру при прикладанні до них електричного поля. При цьому повертається площина поляризації світла, що, у поєднанні з іншим, нерухомим поляроїдом, приводить до зміни інтенсивності світла, що проходить через них. Вони можуть повністю блокувати світло від лампи підсвічування, що проходить через них. У процесі формування субпікселя, який створює один із трьох основних кольорів точки, використовуються два схрещені поляризаційні фільтри, кольорові фільтри та сам рідинний кристал. На рис. 3.4 показана схемотехніка TFT матриці, яку можна вважати зразком сучасних нанотехнологій.

 

 

Рисунок 3.4 – Схемотехніка TFT матриці

Їхнє візуальне спостереження можна здійснювати за допомогою мікроскопа та мікрорентгенограми.

Для підсвічування матриці у LCD моніторах використовуються флуоресцентні лампи з високочастотним (порядку 40...60 кГц) живленням. Для регулювання яскравості дисплея виробники застосовують широтно-імпульсну модуляцію живлення лампи порядку декількох сотень герц. Людське око не здатне побачити мерехтіння з такою частотою. Проте ПЕМВН ланцюгів живлення лампи присутній обов’язково, і він не має відношення до витоку інформації.

На початковому стані, оскільки «знеструмлені» поляроїди будь-якого осередку мають перпендикулярні напрями поляризації, світло лампи підсвічування через них не проходить. При подачі напруги на осередок субпікселя площина поляризації світла повертається на деякий кут і, за рахунок цього, регулюється яскравість і колір пікселя. Фізика цих процесів ясно показана на рис. 3.5.

 

Рисунок 3.5 – Побудова та принцип роботи TFT субпікселя

 

При використанні 18 біт на піксель на кожен колірний канал припадає по 6 біт. Це дозволяє сформувати 64 (2⁶ = 64) різні рівні напруги та відповідно задати 64 різні орієнтації у «затворах» колірних пікселів рідинно-кристалічних молекул, що, у свою чергу, приводить до формування 64 рівнів яскравості в одному колірному каналі. Всього ж, змішуючи колірні рівні різних каналів, можливо отримати 262144 колірні відтінки. При використанні 24 біт на піксель на кожен канал припадає по 8 біт, що дозволяє сформувати вже 256 (2⁸ = 256) градацій яскравості у кожному каналі, а всього така матриця відтворює 16 777 216 колірних відтінків.

Схема транспортування даних від відеоконтролера до схеми керування розгорткою дисплея для цифрових інтерфейсів наступна.

Відеопроцесор формує у буферному ОЗУ відеоконтролера образ зображення. Кожному пікселу зображення, що складається з трьох кольорових пікселів, відповідає від 6 до 8 розрядів у пам’яті відеобуфера. Шести розрядам на кожний колір відповідає 18 біт на піксел, а 8-бітовому кодуванню – 24 біти на піксел.

Формування зображення на екрані кольорових TFT рідинно-кристалічних дисплеїв проводиться стовпчиковими та рядковими драйверами. Під цим терміном розуміють логічні та фізичні мікросхеми, що звичайно розміщуються на плоских кабелях, які поєднують плату контролера монітора з власне матрицею.

Рядкові драйвери забезпечують керування вибіркою за рядками, а через стовпчикові драйвери проводиться доставка даних до адресованих пікселів рідинно-кристалічного екрана. Мікросхеми сучасних стовпчикових драйверів рідинно-кристалічних дисплеїв мають цифрові шини даних. Тому для оптимального керування необхідно використовувати цифрові дисплейні інтерфейси.

3.3.2 Небезпечні інтерфейси цифрових рідинно-кристалічних моніторів

Використання швидкісних інтерфейсів із великими рівнями сигналів і гострими фронтами привело до високого рівня електромагнітних завад для пристроїв, що працюють у радіодіапазоні. Це примусило виробників шукати рішення зі зниження рівня ПЕМВН. Причому саме з погляду втрат у лініях передачі та виконання екологічних норм, а зовсім не з погляду захисту інформації. Для комплексного розв’язання задач, пов’язаних із транспортуванням потоків даних у каналі керування високоінформативними рідинно-кристалічними дисплеями, було розроблено низку цифрових дисплейних технологій.

Цифрові дисплейні інтерфейси залежно від функціонального призначення можна поділити на чотири групи:

1) інтерфейс між відеоконтролером і модулем рідинно-кристалічного (РК) екрана у ноутбуках (довжина з’єднання 30…50 см);

2) інтерфейс між платою відеоконтролера комп’ютера та зовнішнім РК-монітором (довжина з’єднання 120…150 см);

3) внутрішній дисплейний інтерфейс між дисплейним контролером і мікросхемами драйверів стовпців (довжина з’єднання 20…30 см);

4) інтерфейс між відеоконтролером і віддаленим РК-монітором (довжина з’єднань від декількох метрів до декількох сотень метрів).

Розглянемо передачу даних між контролером і драйверами матриці.

Інтерфейс LVDS. Інтерфейси для підключення рідинно-кристалічних (РК) панелей за принципом передачі даних можна поділити на інтерфейси, засновані на TTL, CMOS, TMDS і LVDS. У РК панелях перших поколінь (чорно-білих із низьким дозволенням) для передачі даних використовували КМОП-логіку. У міру збільшення градацій яскравості та збільшення дозволення стали виникати проблеми із забезпечення широкої смуги пропускання через постійну швидкість передачі, що зростала. Використання швидкісних інтерфейсів із високими рівнями сигналів і гострими фронтами привело до високого рівня електромагнітних завад у радіодіапазоні. Тому було розроблено низку інтерфейсів, в основі яких лежить диференціальна низькорівнева логіка (основні з них TMDS і LVDS).

Історично склалося так, що LVDS став де-факто, стандартом для підключення РК панелей моніторів і ноутбуків, відповідно саме він і застосовується у більшості стандартних РК панелей для отримання даних, в яких біти зображення надходять на TCON – Timing Controller. Тому далі ми розглядатимемо тільки LVDS.

LVDS (Low Voltage Differential Signaling)– метод передачі цифрових даних диференціальними сигналами з малими перепадами рівня напруги (до 350 мВ) на двох лініях друкованої плати або збалансованого кабелю зі швидкістю до сотень і навіть декількох тисяч мегабіт у секунду. Малі перепади рівня та струмовий режим виходу передавача забезпечують малий рівень шуму та надто малу споживану потужність (3,5 мА * 350 мВ = 1,2 мВт) в усьому діапазоні швидкостей передачі.

LVDS вихід, спроектований фірмою National Semiconductor, містить джерело струму (з номіналом до 3,5 мА), навантажений на диференціальну пару лінії передачі. На рис. 3.6 показана схема передачі одного каналу LVDS.

 

 

Рисунок 3.6 – Спрощена схема з’єднання LVDS передавача з приймачем через 100 Ом лінію

 

Передавач керує диференціальною лінією. У лінію подається струмова посилка зі струмом близько 3,5 мА. Навантаженням лінії служать паралельно включені диференціальний LVDS -приймач і 100 Ом резистор. Сам приймач має високий вхідний опір, й основне формування сигналу відбувається на резисторі навантаження. При струмі лінії 3,5 мА на ньому формується падіння напруги 350 мВ, яке детектується приймачем. При перемиканні напряму струму у лінії змінюється полярність напруги на резисторі навантаження, формуючи стани логічного нуля та логічної одиниці.

Синхросигнали й керуюча інформація передаються у полі додаткових чотирьох біт (7 тактів на 4 пари = 28 біт на такт). У ранній версії стандарту для шини регламентувалася максимальна тактова піксельна частота 40 МГц. Пізніше частота була збільшена спочатку до 65 МГц, а потім доведена до 85 МГц.

Рівні робочих сигналів 345 мВ, вихідний струм передавача від 2,47 до 4,54 мА, навантаження 100 Ом. Диференціальна схема інтерфейсу між джерелом сигналу та приймачем дозволяє розв’язати задачу надійної передачі сигналів зі смугою понад 455 Мбіт/з без спотворення на відстань декількох метрів. Дані надходять на контролер, що розташований у самій рідинно-кристалічній панелі, а далі на драйвери стовпчиків.

У сучасних моделях рідинно-кристалічних панелей з великим дозволенням кількість каналів, які використовуються у LVDS, збільшено до 30 та більше, що дозволяє передавати за такт інформацію щодо двох пікселів, парного та непарного, одночасно.

Приклад передачі бітів даних одного пікселя чотирма каналами інтерфейсу LVDS наведено на рис. 3.7.

 

Рисунок 3.7 – Ч асова діаграма передачі бітів даних одного пікселя чотирма каналами LVDS

 

Тут показані біти поточного пікселя:

G 0 - G 5 – 6 біт зеленого кольору,

B 0 - B 7 – 6 біт синього кольору,

R 0 - R 7 – 6 біт червоного кольору.

Синхронізуючі сигнали й керуюча інформація передаються у полі додаткових 3-х біт: DE – data enable, VS – vertical synchronization, HS – horizontal synchronization. CLK +/– – це є окремий канал LVDS для передачі тактової частоти.

Під час наших досліджень ПЕМВН («небезпечний» сигнал) від дисплейного інтерфейсу LVDS на рекомендованій відстані до приймальної антени, як правило, не виявляється, його рівні випромінювання у даних моделях суттєво нижчі за інші небезпечні сигнали. Це і зрозуміло, достатньо короткі лінії, екранований кабель.

Інтерфейс RSDS (WisperBus^TM). Фірмою National Semiconductor було розроблено та випробувано два інтерфейси внутрішньої дисплейної шини для зв’язку дисплейного контролера з рядковими драйверами матриці: RSDS (Reduced Swing Differention Signaling) і WisperBus^TM.

Для шини RSDS використовується топологія «зірка». У TFT моніторах, як правило, з інтерфейсом RSDS використовуються стовпчикові драйвери. На рис. 3.8 показані побудова та форми сигналів інтерфейсу RSDS. А на рис. 3.9 наведено передачу одного пікселя інтерфейсом RSDS за шестибітового кодування кольору за два такти.

 

Рисунок 3.8 – Побудова та форма сигналів інтерфейсу RSDS

 

Тут G0 - G5 – 6 біт зеленого кольору; B0 - B7 – 6 біт синього кольору; R0 - R7 – 6 біт червоного кольору пікселя. Так само можливі схеми з передачі не з 6 бітовим, а вже з 8 та з 10 бітовим кодуванням кольору.

 

 

 

Рисунок 3.9 –Передача одного пікселя інтерфейсом RSDS за шести-бітового кодування кольору за два такти

 

При цьому на кожен колір буде додаватись по одному каналу передачі при 8–бітовому та два при 10–бітовому. Вигляд інтерфейсу RSDS показано на рис. 3. 10.

 

Рисунок 3.10 – Мікрорентгенограма ділянки крос-платі TFT монітора. Показана область провідників шини RSDS (Рисунок взято з [25]).

 

На наведеній рентгенограмі видно, що всі гнучкі шлейфи з драйверами стовпців приєднані до шини RSDS паралельно.

Топологія шини WisperBus^TM – «точка-точка». Приймання інформації проводиться одночасно всіма драйверами стовпців. Для мультиканальної топології шини типу «зірка» приймання даних проводиться кожним драйвером по черзі, протягом свого короткого часового інтервалу. Для приймання даних у кожному драйвері використовуються дві окремі шини даних і загальна диференціальна шина бітової синхронізації даних. Така структура й електрофізика нової шини дозволили розв’язати наступні задачі:

– зменшити рівень електромагнітного випромінювання, пов’язаного з передаванням високочастотних сигналів даних інтерфейсною шиною РК екрана;

– зменшити потужність споживання, пов’язану з передаванням даних шиною;

– зменшити число провідників у внутрішньому дисплейному інтерфейсі;

– знизити вартість друкованої плати за рахунок зменшення числа шарів плати та площі, необхідної при трасуванні шини;

– знизити вартість шини за рахунок зменшення числа передавачів і приймачів.

При використанні диференціального інтерфейсу LVDS вихідний струм кожного передавача шини складає від 2,5 до 4,5 мА. Інтерфейс містить до 18 високошвидкісних сигналів даних. ПЕМВН із шин інтерфейсу досить значний.

При використанні диференціального інтерфейсу потрібно 36 провідників. Використання диференціальної шини вимагає установки узгоджувальних резисторів із боку приймача, що також збільшує складність і вартість реалізації. На узгоджувальних резисторах розсіюється значна частина потужності, витраченої на передавання сигналів.

Передача двійкових цифрових сигналів шиною WisperBus^TM проводиться не рівнями напруги, як у звичній диференціальній схемі, а рівнями струмів, і до того ж по єдиному проводу. Протікання струму для обох струмових станів відбувається завжди в одному й тому ж напрямі – від приймача до передавача. Відповідно до вхідних двійкових сигналів передавач підключає одне або інше джерело струму, як показано на рис. 3.11 … 3.13.

 

Рисунок 3.11 –Еквівалентна схема передавача шини WisperBus ^TM	Рисунок 3.12 –Порівняння еквівалентних схем приймачів шини WisperBus ^TM і диференціального RSDS

 

Таким чином, отримуємо два струмові номінали 50 мкА та 150 мкА, які відповідають двійковим станам «0» і «1». Така схема еквівалентна зсуву струму на ± 50 мкА щодо постійної струмової величини 100 мкА. Амплітуда робочих струмів, що використовується для передачі даних шиною WisperBus^TM (100 мкА), на порядок менше амплітуди струмів, що використовуються в інтерфейсі RSDS (2000 мкА). Амплітуда напруги у точці підсумовування приймача складає близько 1 В, але абсолютне значення цієї напруги не виконує особливої ролі у реалізації даної шини та визначається порогами транзистора у приймачі.

 

Рисунок 3.13 – Конфігурація шини WisperBus^TM

 

Дослідження показали, що основним джерелом випромінювання небезпечного сигналу у РК панелях є лінія передачі даних від контролера TCON до драйверів стовпців, тобто інтерфейс RSDS. Так само, на практиці, було встановлено, що у деяких випадках рівні сигналів від RSDS виходять більше, ніж від відповідного до дисплея інтерфейсу RGB і внутрішнього інтерфейсу LVDS.

Відповідно, при розрахунку R 2 їх необхідно розрахувати окремо. А у випадку з ноутбуками небезпечними сигналами від відеопідсистеми є лише сигнали від інтерфейсу RSDS.

Можливості використання стандартних тестових сигналів. Таким чином, у сигналів на вході мікросхем керування стовпцями РК-матриці (Column Driver) код із розрядністю 6 або 8 послідовно передається, піксель за пікселем, із кросшини у пам’ять драйверів стовпців із заданою тактовою частотою (наприклад, 85 МГц). Ці сигнали викликають появу інформативних ПЕМВ. Причому, при знятті інформації каналом ПЕМВН потенційному противнику все одно, якого кольору буде черговий піксель. При перехопленні інформації йому достатньо розв’язати бінарну задачу – світлий або темний піксель. Для відновлення алфавітно-цифрового та більшої частини графічних зображень цього більше ніж достатньо. Тобто, з погляду здійснення перехоплення, передача внутрішньою шиною 18-ти або 24-х розрядного коду, еквівалентна передачі однорозрядного послідовного коду.

Тому, для перевірки РК-монітора можна застосувати точно такий самий тест-режим «піксель-через-піксель», що забезпечує максимальну енергетику інформативного сигналу, як і для RBG монітора. При включенні тесту «піксель-через-піксель», тобто точка біла, точка чорна і так далі, на всіх лініях передачі білих кольорів буде приблизно однаковий сигнал. Він кодується шістьома бітами одиниць на кожен із кольорів. За передачі чорного пікселя на всіх лініях сигнал буде практично відсутній, бо чорний колір кодується шістьома бітами нулів на кожен колір.

Але сигнали внутрішнього інтерфейсу не схожі за своїм спектром на сигнали електронно-променевого монітора. Сигнали внутрішнього інтерфейсу мають високу тактову частоту, а фронти імпульсів надто малої тривалості. Фізичні двопроводові лінії на крос-платі достатньо протяжні (20 … 40 см). При цьому створюються такі випромінювання, які не вписуються у норми за допустимого рівня електромагнітних випромінювань.

При дослідженнях РК матриць практично на всіх зразках можна знайти сигнали у низькочастотній області, що реагують на тест «зебра», запущений на дисплеї. Перші гармоніки були знайдені на частотах порядку десятків кГц і спостерігаються на фоні шумів до 1 … 2 МГц. Джерелом таких інформативних сигналів із шини RSDS є сигнали від усього рядкового пакета, тобто від усіх пікселів рядка, що виводяться одночасно. Тактові частоти сигналів ПЕМВН слід чекати на частотах, кратних 45, 65 або 85 МГц. Виявляється виключно електрична складова.

На практиці точні значення тактової частоти F _T та щілястості Q_m тестового сигналу невідомі й їх доводиться уточнювати у ході дослідження, вимірюючи їхнє значення.

Наприклад, проведемо попередній розрахунок параметрів тестування рідинно-кристалічних моніторів. У російській практиці застосовують режим тестовного сигналу «вертикальні лінії» (рис. 3.14) та режим «шахматне поле» (рис. 3.15).

 

Рисунок 3.14 – Тестове зображення «вертикальні лінії»

Рисунок 3.15 – Тестове зображення «шахматне поле»

 

Нехай частота вертикальної розгортки дорівнює F_вер = 60 Гц, а дробистість (разрешение – рос.) екрана Д _вер´ Д _гор – 1280 ´ 1024 пікселів. Тоді частота горизонтальної розгортки буде не більше F _стр = F _вер х F _вер = 1024 • 69 ≈ 60 кГц.

В режимі відображення «піксель через піксель» число темних вертикальних ліній буде дорівнювати Д _гор / 2 = 1280/2 = 640. У результаті виникає періодична послідовність елементів відображення з тактовою частотою F _T = mF _{ст р} = = 640 • 60 = 38400 кГц. У рідинно-кристалічних дисплеях форма відеосигналу відповідає сформованому зображенню та у даному випадку являє собою послідовність зі щілинністю Q = 2.

Таким чином, τ = 1/ ΔF = 1/(Q + F_T) = 1/76,8 МГц = 0,013 мск.

Способи зменшення радіовипромінювання моніторів. Виробники РК матриць і схем їхнього керування змушені «укладатися» у досить жорсткі міжнародні норми ПЕМВ із погляду електромагнітної сумісності та шкоди для здоров’я людей. Користуючись тим, що методики оцінки ПЕМВ передбачають застосування досить вузької смуги у засобах вимірювання, виробники рідинно-кристалічних матриць винайшли спосіб зменшення «піків» випромінювань за рахунок їхнього «розмазування» за широким спектром. Для цього модулюють тактову частоту інтерфейсу. Такий технічний прийом, як модуляція тактового сигналу, було запроваджено в електроніку для досягнення декількох цілей, із них основні для:

– зниження пікових значень спектра електромагнітного випромінювання;

– зниження інтерференції високочастотних сигналів від інших пристроїв (завадостійкість).

Тактові сигнали з розмитим спектром застосовуються як у RSDS, так і у LVDS інтерфейсах.

Якщо основна робоча частота модулюється, розширюючи смугу, спектр електромагнітного випромінювання (власне ПЕМВН) принципово змінюється. Замість гострих, зосереджених за частотою, піків з’являється форма сигналу, зверху обмежена кривою, описуваною гауссовим розподілом. Внаслідок цього результуюча амплітуда сигналу стає значно меншою втричі та більше (рис. 3.16).

 

 

Рисунок 3.16 – Зміни спектра ПЕМВН за частотної модуляції тактової частоти

 

Енергетика ПЕМВН, по суті, залишається незмінною. Оскільки ширина спектра стає більше, то згідно з законом збереження енергії амплітуда цього сигналу буде менше. Така модуляція є кутовою модуляцією тактової частоти, що веде до «розмиття» спектрів усіх сигналів шини даних, прив’язаних до цієї тактової частоти.

Деякі виробники замість аналогової модуляції використовують методику цифрової модуляції, що іноді більшою мірою знижує електромагнітне випромінювання. Наприклад, фірма Fujitsu пропонує дискретні генератори тактового сигналу з «розмитим» спектром, завдяки яким можливо зменшити рівень електромагнітного випромінювання приблизно на 20 дБ, при коефіцієнті модуляції основної частоти 3%.

Внутрішні інтерфейси РК-моніторів змінюють тактову частоту обробки інформації згідно закону, показаному на рис. 3.17 Ця функція носить назву «Hersey kiss» (дослівно «поцілунок Херши»). У результаті такої модуляції, виходить псевдосуцільний спектр.

 

 

 

Рисунок 3.17 – Закон модуляції тактової частоти

При розгляданні спектрів слід звернути увагу на розширення спектра та пропорційне падіння амплітуди. Саме ці прикмети спектрів сигналів і є характерними ознаками при пошуку цих сигналів ПЕМВН.

Коли сигнали виявлені, то постає питання їхнього вимірювання для подальшого розрахунку параметрів захищеності технічного засобу. В автоматичному режимі відшукати ці сигнали та коректно їх виміряти важко.

Але вручну це зробити нескладно. Суть способу вимірювання полягає у тому, щоб зібрати «розмазану» виробниками моніторів енергію ПЕМВН. Зібрати так само, як це зробить широкосмуговий приймач при перехопленні. Виконати це можна так.

Припустимо, що ширина спектра якогось сигналу ПЕМВН значно ширше, ніж смуга пропускання приймача. Можна діяти двома способами:

– встановити смугу пропускання приймача рівну або більше, ніж ширина спектра сигналу;

– виконати вимірювання встановленою смугою, але з урахуванням реальної ширини спектра сигналу.

У першому варіанті все достатньо просто, проте цей спосіб має недоліки. Можливий випадок, коли у межах достатньо широкосмугового спектра присутня потужніша, але вузькосмугова завада (рис. 3.18, б). У цьому випадку вимірювання сигналу буде виконано з помилкою, що неприпустимо. За відсутності зосереджених за спектром завад можлива помилка лише за малих рівнів сигналів (низьких відношеннях сигнал/шум) й, одночасно, помітним перевищенням ширини смуги пропускання приймача та смуги, що займає сигнал.

 

Рисунок 3.18 – Різні джерела похибок за вимірювання широкосмугових сигналів

 

При цьому енергія завад, що «прихоплюється» приймачем у смугах частот, позначений на рисунку «сірим заливанням», підсумовується з енергією сигналу, викликаючи появу помилки вимірювання. Помилка тим більше, чим гірше відношення сигнал/шум.

Вимірювання смугою приймача вужчою, ніж ширина спектра сигналу (а для сигналів RSDS / LVDS це відбувається у більшій частині діапазону) може бути позбавлене похибок, що показані раніше.

Воно може бути виконано лише «вручну», під управлінням оператора процесом вимірювання або введення коригуючого коефіцієнта у результат вимірювання. Розглянемо такий варіант, проілюстрований рис. 3.19.

 

Рисунок 3.19 – Вимірювання за смуги пропускання приймача меншій,

ніж ширина спектра сигналу

 

Якщо АЧХ плоска, тобто все значення Е_i дорівнюють один одному, то формула спрощується:

. (3.6)

Величина «n» – це число, що показує скільки разів смуга пропускання приймача «укладається» у смугу сигналу. Значення сигналу у вищенаведених формулах повинні мати розмірність мкВ.

Якщо у межах ширини спектра сигналу присутня вузькосмугова завада (див. рис. 3.19, б), то ця ділянка спектра не вимірюється, а його значення (з урахуванням смуги, займаної завадою) приймається рівним сусіднім ділянкам спектра. Особливо просто це у разі «плоскої» АЧХ.