Правовий режим відумерлої спадщини у МПП.

В деяких випадках може виникнути питання про те, що майно, яке залишилось після смерті особи, не може перейти до інших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Така спадщина може бути визнана відумерлою (ст. 1277 ЦК). Предметом судової діяльності є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Процесуальний порядок розгляду та вирішення визначається ст. 1277 ЦК та ст.ст. 274-278 ЦПК.Право на звернення орган місцевого самоврядування, який претендує на передачу у комунальну власність відумерлої спадщини. Заява подається до суду за місцем відкриття спадщини, яким визнається згідно із ст. 1221 ЦК останнє місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, то ним визнається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.У заяві повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття. Якщо заява подана до закінчення річного строку з дня відкриття спадщини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини. Після прийняття заяви суддя повинен повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.Розгляд та вирішення справи.За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення.

83.Поняття міжнародного цивільного процесу.Джерела. Міжнародний цивільний процес (МЦП) означає сукупність процесуальних норм, яка є складовою частиною цивільного процесуального права як внутрішнього права держави. При визначенні поняття міжнародного цивільного процесу необхідно враховувати, що воно збігається з поняттям цивільного процесу, але в ньому присутній іноземний елемент. Отже, міжнародний цивільний процес — це сукупність і система правових норм, які містяться у внутрішньому праві держави і в міжнародних договорах за участю цієї держави і які регулюють цивільно-процесуальні відносини між іно­земними судами й учасниками процесу, один з яких є іноземною особою (іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства, установи, організації, іноземні держави, міжнародні організації), при здійсненні правосуддя з цивільних справ і наданні міжнародної правової допомоги.Особливість джерел (форм) МЦП полягає в їх подвійному характері. З одного боку, до них належать норми внут­рішнього законодавства окремих держав, а з другого — міжнародні договори. Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України. Враховуючи, що іноземна держава, її дипломатичні представники й деякі інші особи користуються судовим імуні­тетом, до джерел МЦП слід віднести затверджений Указом Президента України від 25 червня 2002 р. Друга група джерел МЦП — міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Важливим актом є Віденська конвенція про правонаступництво держав відносно договорів від 23 серпня 1978 р. До джерел міжнародного цивільного процесу належать також норми Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, в яких брав участь СРСР, і які є чинними для України.

84. Правове положення іноземних громадян в цивільному процесі.

Під міжнародним цивільним процесом у науці МПрП розуміється сукупність питань процесуального характеру, пов'язаних з захистом прав іноземців і іноземних юридичних осіб у суді й арбітражі. Термін "міжнародний цивільний процес" носить умовний характер. Звичайно до міжнародного цивільного процесу відносять питання, про наступне:

1) визначення підсудності у відношенні справ, що виникають по цивільним, сімейним і трудовим правовідносинам з іноземним, або міжнародним, елементом;

2) процесуальне положення іноземних громадян і іноземних юридичних осіб у суді;

3) процесуальне положення іноземної держави і його дипломатичних і консульських представників;

4) установлення змісту іноземного права;

5) звертання до іноземних судів з дорученнями про вручення документів і виконання окремих процесуальних дій і виконання доручень іноземних судів;

6) визнання і примусове виконання іноземних судових рішень;

7) здійснення нотаріальних дій;

8) визнання іноземних арбітражних угод;

9) розгляд спорів в порядку арбітражу;

10) примусове виконання рішень іноземного арбітражу.

Питання міжнародного цивільного процесу пов'язані з регулюванням самого змісту цивільно-правових, сімейних і інших відносин з іноземним елементом.

85.Судовий імунітет іноземної держави. Судовий імунітет. У широкому значенні слова, цей вид імунітету містить у собі:- імунітет від пред'явлення позову в іноземному суді;- імунітет від попередніх дій;- імунітет від попереднього виконання рішення.Тут необхідно відмітити, що сучасні закони про імунітет деяких держав, хоча і встановлюють обмеження імунітету, але все-таки поділяють власне юрисдикційний імунітет (тобто судовий імунітет у вузькому значенні) і імунітет від виконавчих дій. Наприклад, в актах Австралії, Великобританії, Канади презюмується, що згода іноземної держави на підпорядкування місцевій юрисдикції не означає згоди щодо застосування заходів для попереднього забезпечення і примусового виконання судового рішення.Імунітет від пред'явлення позову прийнято іменувати судовим імунітетом у вузькому значенні слова. Цей вид імунітету означає, насамперед, непідсудність держави іноземному суду. Кожна держава має право висунути вимогу в суді іноземної держави до фізичної або юридичної особи. Однак заява позову до держави в іноземному суді, як правило, неможлива, якщо тільки сама держава не погодилася на підпорядкування юрисдикції відповідної держави. Така згода може бути виражена індивідуальним актом, тобто видано спеціальний акт до даного випадку.Правило про непред'явлення позову в суді до іноземної держави поширюється на всі категорії позовів, будь це позови, що заявляються безпосередньо державі - іn personam (так звані – прямі позови), або непрямі позови - іn rem, коли вимога пов'язана, наприклад, з майном, що належить державі. Типовим прикладом у цьому плані є вимоги з приводу державних морських або повітряних судів.

86.Підсудність цивільних справ за участю іноземних осіб. У міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій стосовно іноземного елементу. Передусім, необхідно вирішити питання про те, на те­риторії якої держави розглядатиметься конкретна цивільна справа, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд встановлює межі власної компетенції та не зачіпає питання про те, чи компетентний вирішувати дану справу будь-який іноземний суд або інший юрисдикційний орган.За загальним правилом внутрішньої територіальної підсудності, позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, а позови до юридичних осіб — в суд за їхнім місцем знаходження (ст. 109 ЦПК). Стосовно цього загального правила варто зазначити, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, мо­жуть пред'являтися за місцем знаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи місцеперебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені (ч. 10 ст. 110 ЦПК). Підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача, визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111).

 

87.Виключна та альтернативна підсудність цивільних справ за ЗУ «Про міжнародне приватне право». Альтернативною називається підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Позов може бути пред'явлений до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсудність статтею 126 ЦПК названа підсудністю за вибором позивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо велике життєве значення для громадян. Визначена вона ст. 126 ЦПК для позовів про стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позовів робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин, позовів, що випливають з авторського права, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію, які можуть подаватися як за місцем проживання відповідача, так і за місцем проживання позивача.

Згідно Ст. 77.ЗУ про мпп,Виключна підсудність: 1. Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин

України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в

Україні;5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних

паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.