Загальна характеристика угоди сот щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності— міжнародна угода, що адмініструється Світовою організацією торгівлі та встановлює мінімальні стандарти для визнання та захисту основних об'єктів інтелектуальної власності. Цю угоду було прийнято під час Уругвайського раунду Генеральної угоди по тарифам та торгівлі (ГАТТ) у 1994 році.Інтелектуальна власність є безпосереднім об’єктом міжнародної торгівлі та складає близько 2% від усього світового товарообігу, більшість якого регулюється правом Світової організації торгівлі, членом якої є і Україна. Вступ до Світової організації торгівлі (далі – СОТ) зумовив необхідність ретельного вивчення права цієї організації та зокрема Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності.Історичні передумови створення СОТ та підписання угоди ТРІПС були доволі складними оскільки, з одного боку, власники прав ІВ намагалися монополізувати права на свої винаходи, а з іншого – суспільство отримати дешеві товари з інтелектуальною складовою. Для досягнення балансу прав власників та інтересів суспільства у 1994 р. була прийнята Угода ТРІПС внаслідок чого права ІВ були включені в багатосторонню систему торгівлі у якості її об’єктів.Термін захисту майнових авторських прав має бути не менше 50 років після смерті автора, для фільмів та фотографій цей строк складає відповідно 50 та 25 років з моменту створення.Авторське право має надаватись автоматично і не може залежати від виконання жодних формальностей, таких як реєстрація.Комп'ютерні програми розглядаються як літературні твори з точки зору авторського права і мають ті ж самі умови захисту.Національні обмеження авторського права бути чітко обмежені.Патенти мають надаватися у всіх галузях технології, однак дозволяються винятки з метою захисту суспільних інтересів. Термін захисту майнових прав, що надаються патентом, має складати не менше 20 років.Перелік об'єктів, що не можуть бути запатентовані, має бути обмежений так само, як і обмеження авторського права.Кожна держава має надавати громадянам інших країн, що приєднались до ТРІПС, такий рівень прав у галузі інтелектуальної власності, який вона надає своїм власним громадянам.

55.Сфера дії права, що застосовується до правочину. Проект Закону про МПП у ст. 31 визначає сферу дії права, що застосовується до змісту правочину, закріплюючи, що воно охоплює питання дійсності та недійсності правочину, його тлумачення, права та обов'язки сторін й інші відносини, зокрема передбачені у ст. 46. Ця стаття визначає сферу дії права, що застосовується до договору — ним охоплюються: 1) дійсність договору; 2) тлумачення договору; 3) права та обов'язки сторін; 4) виконання договору; 5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору; 6) припинення договору; 7) наслідки недійсності договору; 8) передання вимоги та переведення боргу у зв'язку з договором.

56. Колізійні прив’язки, що застосовуються до договірних зобов’язань з іноземним елементом Щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів) ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить

такі колізійні норми. 1. Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обрано сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження. Тобто діє принцип автономії волі сторін. Така автономія волі є необмеженою, оcкільки закон не вимагає того, щоб обране право було пов’язане з правовідносинами, що регулюються. 2. У разі відсутності між сторонами погодження відносно права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де ця норма може розглядатись як надімперативна (або позитивне заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: продавцем — у договорі купівлі продажу; наймодавцем — у договорі майнового найму; ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; охоронцем — у договорі зберігання; комітентом (консигнантом) — у договорі комісі

(консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення; експедитором — у договорі транспортноекспедиторського обслуговування; страхувачем — у договорі страхування; кредитором — у договорі кредитування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поруки; заставником — у договорі застави. Тобто основною прив’язкою виступає особистий закон однієї із сторін контракту (тієї, яка здійснює виконання, що є істотним для договору цього виду). До зовні шньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельномонтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати. 3. До прав і обов’язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), прямо не зазначеними у ст. 6, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту (ця норма лише виражає загальне правило, за яким були побудовані попередні колізійні норми).

57.Уніфікація правового регулювання в галузі міжнародних комерційних угод. Віденська конвенція ООН “Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів”. У сфері споживчих (побутових) правочинів головним чином діє колізійне внутрішньодержавне право. Регулювання зовнішньоекономічних договорів (міжнародних комерційних правочинів) здійснюється з використанням двох методів — матеріального і колізійного. При цьому переважним методом регулювання виступає матері

альноправовий і все більше матеріальних норм набувають уніфікованого характеру, одержуючи закріплення в міжна родних договорах та інших міжнародних правових актах. До міжнародних договорів, що регулюють зовнішньоекономічні договори (контракти), належать: - Конвенція про позовну давність у міжнародній купівліпродажу товарів 1974 р.; -Віденська конвенція про договори міжнародно купівліпродажу товарів 1980 р.; - Конвенція про представництво в міжнародних договорах купівліпродажу товарів 1983 р. (Україна не бере участі); -Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівліпродажу товарів 1986 р. (Україна не бере участі); - Конвенція про міжнародний факторинг 1988 р. (Україна не бере участі); -Конвенція про фінансовий лізинг 1988р.(Україна не бере участі).До міжнародних комерційних договорів також застосовуються джерела недержавного регулювання, які в сукупності часто іменуються наднаціональне комерційне (торгове) право (lex mercatoria), такі як: -Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА 1994 р.; -Принципи європейського контрактного права (Принципи є результатом роботи Комісії з європейського контрактного права. -Уніфіковані правила і звичаї, що публікуються Міжнародною торговельною палатою (найбільш відомими є Правила ІНКОТЕРМС, Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила по договірних гарантіях тощо); -Типові контракти і рекомендації з їх складання, що розробляються різними міжнародними організаціями. 1980 року на конференції Генеральної Асамблеї ООН за участю делегатів з 62 країн у Відні було прийнято Конвенцію про договори міжнародної купівліпродажу товарів, яка набула чинності з 1 січня 1988 р. Умовою приєднання до Віденської конвенції є денонсування Гаазьких конвенцій 1964 р. Віденська конвенція складається з чотирьох частин (101 стаття): 1 — сфера застосування і загальні положення; 2 — укладення договору; 3 — купівляпродаж товарів; 4 — заключні положення. Держави, що приєднуються до Конвенції, наділяються правом скасувати щодо себе дію частини 2 або 3, а також внести застереження відносно обов’язковості письмової форми контракту. Частини 2 і 3 мають самостійне значення, тому кожна держава при ратифікації конвенції може заявити про те, що вона не пов’язана однією з цих частин (ст. 92). Сфера застосування Конвенції. Конвенція застосовується до договорів купівліпродажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розміщені в різних державах: а) коли ці держави є учасницями Конвенції; б) коли відповідно до норм МПП застосовується право держави учасниці Конвенції (ст. 1). Стаття 2 Конвенції обумовлює, що норми Конвенції не застосовуються до продажу: — товарів, що придбаваються для особистого, сімейного чи домашнього використання.

58. Міжнародні транспортні організації та їх роль в уніфікації законодавства про міжнародні перевезення. Міжнародне регулювання транспортних перевезень здійснюється наступними організаціями:- Міжнародною асоціацією автомобільних перевезень (МААП);- Міжнародна європейська асоціація залізничних перевезень(ЄАЗП);- Міжнародна морська організація(ІМО);- Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО). Головна мета його діяльності - захист, розвиток і процвітання у всіх країнах національного і автомобільного міжнародного транспорту, захист інтересів професійних транспортників і полегшення їх праці.